Тема: Сутність підприємства

1) Сутність і функції підприємства

2) Мета та завдання курсу основи підприємництва

3) Функції та правовий статус підприємства

4) Правила, обов’язки та відповідальність підприємства

Підприємниць – суб’єкт, який поєднує в собі новаторський, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей та нових сфер застосування капіталу.

Підприємництво – тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метод отримання прибутку і соціального ефекту.

Підприємницька діяльність характеризується такими ознаками:

1) Самостійна діяльність за свій рахунок, основою підприємницької діяльності є власні підприємці.

2) Ініціативна творча діяльність

3) Систематична діяльність

4) Діяльність яка здійснюється на власний ризик (отримав кредит)

5) Метод цієї діяльності є отримання прибутку або підприємницького власного доходу.

Підприємництво – самостійна ініціативна систематична діяльність господарюючих суб’єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метод отримання прибутку, або власного доходу.

4 функції підприємництва

1) Інноваційна функція

2) Ресурсна функція

3) Ризикова функція

4) Мотиваційна функція

Інноваційна функція (творча функція) - полягає у сприянні та реалізації новиз комерційних ідей у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарськими ризиком.

Ресурсна функція – ресурс підприємництва передбачає модернізацію на добровільних засадах, трудових, матеріальних фінансових, інформаційних, інтелектуальних та інших видів ресурсів.

Ризикова функція (організаційна функція) – функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі, контролю та виконання передбачуваних завдань.

Мотиваційна функція – зводиться до формування стимулюючого механізму ефективного використання ресурсів, з урахуванням певних досягнень управлінням і організацією виробництва а також інші заохочення.

Головна мета курсу основи підприємництва – з’ясувати сутність об’єктивні передумови становлення та умови функціонування підприємницької діяльності.

Основні завдання курсу «Основи підприємницької діяльності» є:

- визначення об’єктивних засад розвитку підприємництва та його місце та роль в ринковій економіці;

- визначення функцій та правового статусу підприємництва як центральної ланки ринкової економіки;

- характеристика видів сфер та організаційно-правових форм підприємницької діяльності;

- визначення засад формування менеджменту та маркетингу у підприємницькій діяльності;

- розкриття об’єктивної оцінки необхідності форм та методів державноо регулювання та підтримки підприємництва.

Об’єктом «Основ підприємницької діяльності»

є макрорівні:

- суб’єкти підприємницької діяльності

- державна політика

мікрорівень:

- види діяльності;

- види продукції;

Їхні послуги та ін..

Суб’єкт підприємницької діяльності:

Підприємцем прийнято вважати ділову людину, яка хоче створювати щось нове, або поліпшувати вже існуюче і реалізує це у практичній діяльності.

Підприємець – це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну ризикову діяльність, спрямовану на виробництво товарів та надання послуг з метою прибутку та особистого доходу та передбачає здійснення нововведень.

Право – це нормативна форма вираження принципу формальної рівності господарських об’єктів, економічних відносинах.

Економічні відносини – це система встановлених державою загальнообов’яхкових правил, норм поведінки.

Підприємець має право:

1. Створювати при здійсненні підприємницької діяльності будь-які види підприємництва

2. Купувати повністю або частково майно та набувати майнового права.

3. Самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та покупців, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатись прибутком.

4. Укладати з громадянам трудові договори щодо використання їхньої праці, (контракти, їх угоди).

5. Самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють з наймом.

6. Отримувати будь-який необмежений за розміром особистий дохід.

7. Брати участь у зовнішньо економічних відносинах та здійснювати валютні операції.

8. Користуватись державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Обов’язки – це правові норми та плавила що підлягають обов’язковому виконанню.

Основні обов’язки підприємців полягають в тому, що:

1) Укладати різні турдові угоди, контракти та договори;

2) Забезпечувати відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

3) Дотримуватись прав з метою реалізації законних інтересів споживачів;

4) Забезпечувати надійну якість вироблених товарів та наданих послуг;

5) Отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню, відповідно до чинного законодавства ( перелік тих чи інших дій, товарів, закони про дозвільну систему)

Відповідальність – правове та етичне відношення підприємців до суспільства до господарюючих суб’єктів до споживачів, яке характеризується виконанням правових норм та правил.

Підприємець відповідає:

1) за зобов’язаннями, пов’язаними цією діяльністю усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звершене стягнення;

2) за охорону навколишнього середовища;

3) за додержання заходів з техніки безпеки охорони праці;

4) виробничої гігієни та санітарії;

5) За заподіяну шкоду і збитки.

Тема: види та сфери підприємницької діяльності

1) Приватне, колективне та державне підприємництво

2) Види підприємницької діяльності

3) Підприємництво, його сутність

4) Види та об’єднання підприємств

5) Господарські товариства

Приватне підприємство - підприємство яке засноване на власності фізичної основи та набуває статусу юридичної особи.

Власником приватного підприємства є єдина особа, єдиний громадянин, тобто цей громадянин є суб’єктом підприємницької діяльності.

Колективне підприємництво – має властивість поєднуватися з приватною власністю на всі фактори виробництва у товаристві, кооперативі. Кожен учасник, або засновник може об’єднувати з іншими (власні засоби виробництва, кошти, майно, інтелектуальну власність, тошо).

Підприємницьку діяльність – поділяють на 3 основні види:

1) Виробниче підприємство

2) Фінансово кредитне підприємництво

3) Комерційне підприємництво

Виробниче підприємництво – є найважливішим, визначальним, провідним видом підприємницької діяльності спрямованим на виробництво продукції, послуг, інформації які підмножають реалізації споживача.

Комерційне підприємництво – діяльність, пов’язана з обємним розподілом та споживанням товарів і і послуг.

Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торгівельно-обмінні операції.

Фінансово кредитне підприємництво – діяльність де об’єктом купівлі продажу є специфічний товар (гроші, іноземна валюта, та цінні папери). Агентами фінансово кредитного підприємництва є комерційні банки, фондові біржі.

Особливою формою фінансового підприємництва є страхове підприємництво.

Страхування – формування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачуваних випадках і на допомого громадянам у певні випадки життя (страхування життя та здоров’я, майна та діяльнсоті ).

За масштабом виробництво виділяють:

- індивідуальні

- сирійні

- масові

За рівнем спеціалізації виробництво виділяють:

- Спеціалізовані

- Універсальні

- Змішані

За розміром виробництво виділяють:

- мішані

- середні

- великі

За сферою діяльності виробництво виділяють:

Виробничі

Комерційні

Страхові

Фінансово посередницькі

Підприємництво – основна організаційна та виробнича ланка народного господарства України.

Види підприємств:

1) Приватне підприємство

2) Колективне підприємство

3) Комунальне підприємство

4) Державне підприємство

5) Спільне підприємство

Розмір6 малі середні великі.

Торгово-промислова асоціація (лат. associo — з'єдную, зв'язую) — добровільне об'єднання юридичних осіб для досягнення спільної мети на засадах взаємовигідної співпраці при збереженні самостійності, правової та майнової незалежності її членів.

У господарській практиці в асоціації об'єднуються виробничі, торговельні чи інші підприємницькі структури. Вони створюються з метою координації комерційної діяльності, реалізації спільних програм, спільного захисту інтересів членів асоціації фінансової підтримки спільних комерційних програм, розподілу (спеціалізації) виробництва. Асоціація є юридичною особою, може мати самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки, товарні знаки, власну символіку. Асоціація не відповідає за зобов'язання своїх членів і навпаки. Керівництво асоціацією здійснюється обраною загальними зборами радою (правлінням), оперативне керівництво — виконавчою дирекцією, яку призначає рада. Контроль за діяльністю асоціації, виконавчої дирекції здійснює наглядова рада (ревізійна комісія).

Асоціації як неприбуткові об'єднання юридичних осіб не проводять комерційної діяльності, але можуть створювати виробничі, торговельні та інші комерційно-підприємницькі структури.

Корпорація — товариство, спілка, сукупність осіб, об’єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів; назва акціонерного товариства, яке об’єднує різні галузі промислового виробництва за єдиного фінансового контролю.

Також корпорації — це договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Діяльність корпорації базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який вони придбали цінні папери — акції цього підприємства. Корпорації, сфера діяльності яких — весь світовий ринок, називають транснаціональними.

Корпорації посідають особливе місце серед великих підприємств і об’єднань. При цьому їх найбільш важливою і відмітною рисою виступає капіталотворча функція, завдяки якій створюються передумови збільшення обсягу і ступеня використання обмежених ресурсів.

Корпорація — поширена в країнах з розвиненою ринковою економікою форма організації підприємницької діяльності, що передбачає часткову власність, юридичний статус і зосередження функцій управління в руках верхнього ешелону професійних керуючих (менеджерів), які працюють за наймом.

Консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети (спільне розміщення позики або здійснення єдиного промислового проекту).

Консорціум може створюватися для здійснення крупного капіталомісткого проекту або для сумісного розміщення позики. У міжнародній торгівлі консорціуми створюються для сумісної боротьби за отримання замовлень. Усередині консорціуму ролі розподіляються так, щоб кожен учасник працював в тій сфері діяльності, де він досяг найвищого технічного рівня при найменших витратах виробництва.

Дії учасників координуються лідером, який отримує за це відрахування. Кожен учасник готує пропозицію на свою частку постачань, з яких формується загальна пропозиція консорціуму. Консорціум несе солідарну відповідальність перед замовником.

При утворенні консорціумів його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тій частині спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вони підпорядковані спільно створеному органу управління.

Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства, є Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ), (ТзОВ) вважається підприємство, яке має статутні фонди, які поділені на частки (паї), розміри яких визначаються установчими документами.Товариства з обмеженою відповідальністю утворюють статутні фонди за рахунок коштів учасників (пайовиків), число яких, як правило, невелике і наперед відоме.

Організація ТОВ

Як і акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю за своїми зобов'язаннями відповідає теж належним йому майном. І ця відповідальність є, за загальним правилом, повною (відшкодування всіх заподіяних збитків), якщо тільки за даним видом зобов'язань не передбачено обмеженої відповідальності. Поняття ж "обмежена відповідальність" тут означає, що при зверненні стягнення на майно товариства за його боргами, пайовик втрачає лише свій пай (внесок), а на решту його майна ця відповідальність не поширюється (наприклад, при банкрутстві товариства).

У цьому розумінні й відповідальність акціонерів у акціонерному товаристві є також обмеженою, бо вони відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах належних їм акцій. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше 100 мінімальних зарплат (зміни до ЗУ "Про господарські товариства" від 15.12.2009р.), виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до тимчасового розрахункового рахунку в банку не менше 50 % зазначеного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше 1 року після реєстрації товариства.

Одною з відмінностей товариства з обмеженою відповідальністю від акціонерного товариства є те, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю може передати свою частку (чи її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам лише за згодою інших учасників. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому, погодженому між ними розмірі.

Будь-який з учасників має право вийти з товариства зі сплатою йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі.

Учасник також може бути виключеним з товариства за рішенням зборів учасників, якщо систематично не виконує свої обов’язки або якщо його дії суперечать досягненню цілей товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю — об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів, а в статуті передбачена конкретна майнова відповідальність учасників при недостатності засобів товариства. У цьому випадку учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями у межах, визначених статутом пропорційно їхнім часткам. При недостатності майна одного чи декількох учасників товариства для забезпечення належної з них частки додаткової відповідальності по відсутній сумі її несуть інші члени товариства пропорційно їхнім часткам у майні. ТДВ вправі зменшити чи збільшити за згодою кредиторів при відсутності заперечень учасників розмір додаткової відповідальності. При її збільшенні учасники надають документи, що підтверджують їхню можливість забезпечити відповідальність у новому розмірі. Повне товариство — його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства в цілому і несуть необмежену відповідальність за загальними боргами. У випадку недостатності майна товариства, його учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ). Відносно нього застосовуються практично всі норми, що регулюють діяльність товариства з обмеженою відповідальністю. Особливість його (і головна відмінність від ТзОВ) полягає в характері відповідальності учасників щодо зобов'язань товариства. Якщо учасники ТзОВ не відповідають за зобов'язаннями товариства, то в ТзДВ учасники несуть субсидіарну (додаткову) відповідальність за боргами товариства своїм особистим майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них. Відповідальність учасників має субсидіарний характер — вона настає тільки у випадку недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів. Граничний розмір відповідальності (двох-, трьох-, п'ятикратна тощо), а також її характер (часткова або солідарна) передбачається самими учасниками в установчих документах. Товариство з додатковою відповідальністю створюється в тих випадках, коли розміри капіталу, необхідного для початку діяльності товариства і його нормального функціонування, значно менші, ніж для забезпечення інтересів кредиторів цього товариства. В подібній ситуації немає потреби акумулювати відразу великий капітал — гарантійна функція забезпечується не розміром статутного фонду, а введенням додаткової майнової відповідальності учасників. Ця форма господарського товариства може використовуватися ще й в тому випадку, коли законом установлено заборону на здійснення певних видів діяльності товариством з обмеженою відповідальністю (наприклад, страхування). Виключно в формі товариства з додатковою відповідальністю функціонують довірчі товариства, особливості правового статусу яких визначаються Декретом КМУ «Про довірчі товариства» від 17.03.1993. Багато важливих питань щодо взаємовідносин і відповідальності учасників ТзДВ не врегульовано законодавством, тому в установчих документах доцільно закріпити такі положення:

у разі банкротства одного з учасників його відповідальність за борги товариства розподіляється між іншими учасниками;

учасник, що вибув, впродовж 1 року з дня вибуття несе передбачену статутом відповідальність за всіма зобов'язаннями товариства, що виникли до його вибуття зі складу товариства;

кожний учасник, що вступає в товариство, несе відповідальність також за всіма зобов'язаннями товариства, що виникли до його вступу.

Повне товариство — товариство, всі учасники якого проводять спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Договір повинен крім загальних відомостей містити відомості про:

розмір та склад складеного капіталу товариства;

розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі;

розмір , склад та строки внесення ними вкладів.

Відповідно до п.7 ст.80 Господарського кодексу України учасниками повного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Учасники несуть відповідальність незалежно від того, виникли борги до чи після його вступу в товариство. Учасник, який вибув з товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом 3 років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув.

Управління товариством здійснюється за спільною угодою всіх учасників: одним або всіма учасниками. Кожен учасник товариства має один голос, якщо інше не встановлено установчим договором. Учасники, яким було доручено ведення справ товариства повинні надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, та виконувати ці дії від імені та в інтересах товариства. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчинити від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах 3 осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. У разі порушення цього правила товариство має право на відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами. Учасник такого товариства, який діяв в інтересах товариства, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю не перевищує ці витрати .

Встановлений і особливий порядок вибуття з товариства. Якщо товариство створено не на невизначений строк, його учасник може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше ніж за 3 місяця до фактичного виходу. Достроковий вихід з товариства що створено на визначений допускається тільки з поважних причин, попередження за 6 місяців.

Відповідно до ст.125 Цивільного кодексу зміни у складі товариства можуть бути у зв'язку з:

виходом учасника з власної ініціативи;

виключення із складу учасників;

вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

Учаснику, що вийшов з товариства виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Якщо інше не встановлено договором [3].

Командитне товариство — товариство, в якому разом з одним чи більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру.

Тема: технологія заснування власної справи

1) Засновницькі документи та їх підготовка

2) Статутний фонд та його формулювання

3) Державна реєстрація підприємництва

До основних документів що підтверджують статус юридичних осіб без яких неможливо заснувати фірму належить статут та установчий договір.

Статут підприємства – офіційно зареєстрований документ, визначає форму власності, права, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємництва ат розподіл прибутку, порядок реорганізації та інших положень які регламентують діяльність юридичної особи.

Основними завданнями підприємства є найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного суб’єкта підприємницької діяльності, що має всі права і обов’язки про його внутрішнє управління і самоуправління режим формування та розпорядження його коштами і прибутком.

Установчий договір – угода чи договір яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

Статутний фонд – сукупність грошових коштів та майна, яка необхідна для організації та початку формування підприємства фірми.

Для реєстрації підприємницької діяльності громадян:

звернутись до реєстраційного органу та подати такі документи:

1) Реєстраційна карта встановленого зразка ( є заявою про реєстрацію)

2) Копії довідки про присвоєння ідентифікаційного договору.

3) Дві фотокартки

4) Копію паспорта

5) Плата за державну реєстрацію ( два неоподаткованих мінімуми (17 грн).

Для юридичної діяльності:

Карта про державну реєстрацію яка формується державним органом статистики…..

Тема:

1) Організація фінансів підприємств

2) Фінансова діяльність у підприємницькому управлінні

3) Система оподаткування підприємницької діяльності

4) Фінансово-кредитна підтримка підприємництва

Фінанси – сукупність усіх грошових коштів що знаходяться у розпорядженні формування розподілу і використання грошових коштів для втілення в життя підприємницьких задумів та прийняття різних підприємницьких рішень.

Організація фінансів підприємництва – сукупність форм, методів способів формування та використання ресурсів, контролю за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з цілим законодавчим актом.

Джерело формулювання фінансових ресурсів підприємництва є реально зароблені доходи - від реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг

Фінансові ресурси підприємств поділяються:

1) Власні (внутрішні, зовнышні)

2) Заручені

До внутрішні фін ресурсів належить прибуток та амортизаційний фонд.

Зовнішні джерела

- Внески

- Засновницький статут

- Капітал

- Кошти отримані

- відсотки на цінні папери

- страх відшкодування

- дотації

- субсидії

Залучених фінансових ресурсів належить

1) Кредити банків

2) Кредиторська заборгованість

3) Та інші біржові зобов’язання

В управлінській діяльності підприємства фінансова діяльність посідає особливе місце:

Від неї багато чого залежить своєчасність та повнота фінансово забезпечення виробничо господарської діяльності та розвитку підприємництва. Виконання фінансових виконавчих зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.

Фінансова діяльність – система використання різних форм і методів фінансового забезпечення щодо функціонування підприємств та досягання ними поставлених цілей та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства та поліпшує її результати.

Фінансовий механізм підприємництва – система управління фінансами призначена організації і взаємодії грошових фондів …. З метою…..

На фінансовий механізм впливають такі складові:

1) Фінансові методи (прогноз, лізинг)

2) Фінансові важелі та фінансове правове забезпечення

До фінансових методів належать:

1) Планування

2) Прогнозування

3) Інвестування

4) Оподаткування

5) Самофінансування

6) Орента

7) Лізинг

8) Система розрахунків

9) Тощо

До фінансових важелів належать:

1) Дохід

2) Прибуток

3) Ціна

4) Відсотки

5) Ставки податку

6) Види кредитів

7) Фінансові санкції

8) Тощо

9) Індекс інформації?

10) Рівні кредитів

Фінансово правове забезпечення

1) Закони України

2) Постанови Верховної Ради (ВР)

3) Укази президента України

4) Статутні документи

5) Інструкції

6) Норми

7) Бухгалтерські звіти

8) Статистичні дані

9) Податкова звітність

10) Тощо

Гроші -> Товар -> Виробництво -> НВ -> Готова продукція -> Гроші

Система оподаткування – сукупність податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджету внесків до державних цільових фондів, що стягуються у встановленому порядку.

Податки:

1) загальнодержавні

2) Місцеві

Загальнодержавні податки:

1) Прямі

2) Непрямі

3) Збори

Прямі податки: податок на прибуток, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на нерухомість.

Непрямі податки: податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Збори: (фонди, які обов’язково сплачуються) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, збір на обов’язкове соціальне страхування (нещасні випадки, тимчасова непрацездатність, збір по тимчасовій втраті по безробіттю).

Місцеві податки:

1) Комунальний

2) Податок з реклами

До місцевих зборів

1) Збір на паркування автотранспорту

2) Ринковий збір

3) Збір за право використання місцевої символіки

4) Збір на право розміщення торгівлі

Тема: менеджмент та маркетинг у підприємництві

1) Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва

2) Система підприємницького управління

3) Сутність та організація маркетингу

4) Реклама в маркетинговій діяльності

Менеджмент – визначає сукупність методів форм в управлінні виробництва для одержання прибутку як основної мети підприємницької діяльності, це діяльність з координацією зусиль людей в суспільному процесу роботи.

Менеджмент означає наявність і функціонування специфічного органу підприємництва що уособлює його керівництво.

Мета полягає у вмінні бачити цілі, визначати способи їх досягнення та узгоджувати для цього дії людей.

Маркетинг – це діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей підприємництва через максимальне задоволення потреб споживачів.

Тема: Державне регулювання підприємницької діяльності

1) Сутність та методи державного регулювання підприємництва

2) Державна політика підтримки підприємництва

3) Правова база розвитку підприємництва

4) Проблеми правового забезпечення підприємництва в Україні

Бізнес-план – письмовий документ в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи і засоби її реалізації та охарактеризовано виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ними. Бізнес план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою менеджерів.

Бізнес план виконує функції:

1) Зовнішню функцію

2) Внутрішню функцію

Структура бізнес-плану:

1) Титульний аркуш (назва підприємництва, адреса)

2) Зміст бізнес-плану

3) Резюме

4) Галузь, фірма та її продукція

5) Дослідження ринку

6) Маркетинговий план

7) Виробничий план

8) Організаційний план

9) Оцінка ризиків

10) Фінансовий план

Ризик – небезпека повної або часткової втрати ресурсів або доходів.

Основними видами ризиків у підприємницькій діяльності є:

1) Виробники?

2) Матеріально-технічні

3) Постачальницько-збутові

4) Інвестиційні

5) Кредитні

6) Валютні

7) Управлінські

8) Маркетингові

9) Економіко правові

10) інші

ОЗНАЧЕННЯ з конспекту викладача by GVA

Авуари (франц. avoir — мати, майно) — 1) активи, якими здійснюються платежі (готівка, чеки, векселі, перекази, акредитиви), або ліквідна частина банківських активів (поточні рахунки, депозити, цінні папери); 2) грошові кошти банку в іноземній валюті, що перебувають на так званих кореспондентських рахунках у закордонних банках (загальну сукупність таких коштів усіх банків країни становлять її іноземні авуари); 3) вклади приватних осіб та організацій у банках.

Агент (лат. agens — діючий) — посередник між покупцями і продавцями, який у комерційній діяльності виконує також функції брокера, дилера тощо; діє за дорученням і від імені іншої особи в рамках агентської угоди за певну винагороду.

Акредитив — платіжний документ, за яким кредитна установа дає розпорядження іншій кредитній установі негайно сплатити пред’явникові акредитива певну суму грошей за рахунок спеціально заброньованих коштів шляхом заповнення акредитивного листка.

Акціонерне товариство — форма організації і господарських об’єднань, що базується на залученні грошових коштів за рахунок емісії та продажу акцій; компанія, створена юридичними особами, яка має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і відповідає за своїми зобов’язаннями лише майном товариства. Акціонерне товариство може бути двох типів: відкритого (акції розповсюджуються відкритою передплатою або продажем на фондових біржах) та закритого (акції розповсюджуються лише серед своїх працівників).

Акціонерний капітал — основний капітал акціонерного товариства; створюється за рахунок випуску акцій. Розрізняють акціонерний капітал статутний — записаний (зафіксований) у статуті; передплатний — акумульований передплатою акцій; сплачений — фактично внесений під час передплати.

Акціонування — одна з форм приватизації державної власності перетворенням її на акціонерну і передачею господарських функцій від держави акціонерним товариствам як безпосереднім товаровиробникам.

Акція — один із видів цінних паперів, що засвідчує участь її власника у формуванні статутного фонду акціонерного товариства і дає право на отримання відповідної частки прибутку у формі дивіденду. Акції випускаються іменними і на пред’явника; можуть бути звичайними (простими) і привілейованими, засновницькими; акціями трудового колективу підприємств та акціонерних товариств.

Арбітраж — порядок розгляду і вирішення суперечок господарського характеру, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності. Усі суперечки такого характеру розглядає Вищий арбітражний суд України, ухвала якого є остаточною і обов’язковою для обох сторін.

Асоціація (союз, спілка) — найпростіша форма договірного об’єднання підприємств та інших підприємницьких структур із метою постійної координації господарської діяльності. Асоціації (союзи, спілки) не мають права втручатися у виробничу і комерційно-фінансову діяльність будь-яких їхніх учасників (членів). За кількістю членів асоціації бувають меншими, ніж союзи і спілки. Останні можуть створюватися і на загальнодержавному рівні (наприклад, Український союз промисловців і підприємців — УСПП).

Аудиторська служба (аудит) — спеціалізована фірма, яка перевіряє стан фінансово-господарської діяльності акціонерних товариств, комерційних банків та інших суб’єктів ринкової економіки на основі укладених із ними угод. Така організація може виконувати не лише контрольні, а й консультативні функції, обслуговувати як вітчизняні підприємницькі структури, так і міжнародні компанії та спільні підприємства (за наявності філій або відділень аудиторської фірми за кордоном).

Аукціон — спосіб продажу товарів через прилюдний торг у заздалегідь визначений час у певному місці. До товарів, що виставляються на аукціонний продаж, належать конкретні товари, нерухомість, цінні папери, кредитні ресурси, валютаАукціонатор — власник товару, який виставлено на аукціонний продаж.

Аукціонер — потенціальний покупець того товару, що виставляється на прилюдний торг на аукціоні.

Аукціоніст — орган (особа), що організує і проводить аукціон із продажу (реалізації) певних товарів.

Банкрутство — встановлена в судовому порядку фінансова (боргова) неспроможність підприємницьких структур (підприємств, компаній, банків тощо), припинення ними платежів за борговими зобов’язаннями, унаслідок чого вони втрачають право самостійно управляти та розпоряджатися своїм майном. Це право переходить до осіб, які призначені для управління майном боржника і примусової ліквідації підприємства або іншої підприємницької структури. Бартер — форма натурального товарообміну, за якої певна кількість одного або кількох товарів (видів продукції) обмінюється на еквівалентну за ціною кількість іншого товару, але на безгрошовій основі.

Бізнес (англ. business — справа, заняття) — будь-яка економічна діяльність в умовах ринкової системи господарювання, що приносить власникові певний зиск (прибуток).

Бізнес-план — розроблений у письмовій формі документ, що всебічно висвітлює сутність і перспективи будь-якого пропонованого комерційного заходу (зокрема інноваційного, інвестиційного або іншого проекту) і подається потенційному інвесторові з метою переконати його в ефективності інвестування.

Біржа праці — організаційне утворення для обліку потреб і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією необхідного перенавчання. В Україні функції таких opганізаційних утворень виконують центри зайнятості населення.

Валові інвестиції — загальний обсяг коштів, інвестованих (вкладених) у нове будівництво господарських об’єктів, придбання засобів виробництва або нарощування товарно-матеріальних запасів за певний період.

Валюта — 1) грошова одиниця певної країни та її тип; 2) грошові знаки іноземних держав, що використовуються в міжнародних розрахунках; 3) національна (міжнародна, регіональна) грошова розрахункова одиниця та платіжні кошти (наприклад, ЄВРО — міжнародна розрахункова одиниця країн — членів Європейського союзу). Залежно від країни — емітента грошових коштів розрізняють національну та іноземну валюту, а залежно від режиму використання — конвертовану (повністю чи частково) і неконвертовану.

Валютна біржа — організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропонування. Нині валютні операції, як правило, зосереджені у великих банках. В Україні функціонує Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), що постійно здійснює торги іноземною валютою за її поточним ринковим курсом стосовно національної грошової одиниці.

Вексель — письмове боргове зобов’язання встановленої форми, що дає його власникові (векселетримачеві) право вимагати від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у векселі суми грошей. Простий вексель виписується та підписується боржником. Переказний вексель (тратта) оформляється кредитором (трасантом) і є наказом боржникові (трасатові) про сплату в зазначений строк визначеної суми грошей іншій особі (ремітентові).

Венчурні підприємства (англ. venture — ризик) — «ризиковані» фірми, що звичайно здійснюють комерційну апробацію науково-технічних новинок; до них належать, як правило, малі і середні фірми наукомістких галузей економіки.

Грошовий потік — основний показник, що характеризує ефект інвестицій у вигляді повернених інвесторові грошових коштів. Грошовий потік складається з чистого прибутку і суми амортизаційних відрахувань від вартості матеріальних і нематеріальних активів фірми.

Гудвіл (англ. goodwill — доброзичливість, добра воля) — різниця між ринковою та індексованою балансовою вартістю фірми (компанії). Вартість гудвілу характеризує не відображувані в балансі нематеріальні активи у вигляді репутації фірми, завойованих нею маркетингових позицій на ринку, відпрацьованості внутрішньої технології діяльності та інших невідчутних активів, здатних, проте, давати додатковий прибуток. У зарубіжній практиці вартість гудвілу часто зазначається в річному балансі фірми.

Демпінг — продаж товарів на зовнішніх ринках за цінами, нижчими за витрати виробництва.

Депозити — 1) грошові суми, внесені на зберігання до кредитних установ (банків), на які вкладникам (юридичним і фізичним особам) виплачується певний відсоток; 2) цінні папери (акції, облігації), внесені на зберігання до кредитних установ; 3) внески на сплату митних зборів та до адміністративних органів.

Депозитний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника на одержання депозитів. Розрізняються депозитні сертифікати до запитання і строкові. Перші дають право власникові отримати певну суму грошей після подання депозитного сертифіката. На других зазначається строк внеску і розмір належного відсотка.

Державний контракт — письмовий документ, що засвідчує намір (бажання) держави в особі вповноважених Кабінетом Міністрів України галузевих і функціональних міністерств України, державних комітетів та прирівняних до них інших інституціональних утворень закупити на певних умовах конкретні обсяги продукції для поповнення державних резервів і забезпечення споживачів, потреби яких фінансуються за рахунок державного бюджету.

Диверсифікація виробництва (лат. diversus — різний та facere — робити) — одночасний розвиток кількох або багатьох не пов’язаних між собою технологічно видів виробництва та обслуговування, розширення асортименту продукованих виробів і (або) послуг, що дає можливість фірмі забезпечувати відносну фінансову стабільність, оскільки тимчасові збитки від нерентабельних виробів можуть перекриватися прибутком від інших видів продукції.

Дилери — юридичні або фізичні особи (посередницькі структури), які здійснюють перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок. Вони отримують певний прибуток, що формується як різниця між ціною продажу і ціною придбання товару дилером. Відповідно до особливих умов дилерського договору дилери можуть надавати замовникам інформацію стосовно кон’юнктури ринку, послуги рекламного характеру, а також здійснювати післяпродажне обслуговування технічних виробів.

Директорування — інтегрований вид управлінської діяльності, що складається з трьох компонентів: мотивації, лідерства, комунікації. Мотивація — процес спонукання працівників до спільних погоджених дій, спрямованих на досягнення цілей фірми. Лідерство — активна форма формального і неформального впливу на певні групи (колективи) людей для реалізації місії підприємства чи організації. Комунікацією вважаються міжособистісне спілкування, обмін необхідною для управління інформацією.

Дисконтна ставка — ставка відсотка, за якою майбутня вартість грошей приводиться до теперішньої їхньої вартості, тобто відбувається процес дисконтування.

Дисконтування — метод приведення майбутньої вартості грошей до їхньої теперішньої вартості (вартості поточного періоду).

Дистриб’ютори — посередники, що спеціалізуються на придбанні товарів безпосередньо у виробників та реалізації (розподілі) цих товарів постійним клієнтам. Розрізняють два типи дистриб’юторів: перший — дистриб’ютори товарів промислового призначення; їхніми партнерами є підприємці, що продукують готову для споживання продукцію; другий — дистриб’ютори, які продають товари роздрібній мережі.

Договір (контракт, угода) — форма закріплення партнерських зв’язків, а саме: предмета договору, взаємних прав і обов’язків, наслідків порушення домовленостей.

Договірна ціна — ціна, що встановлюється за згодою партнерів (продавців і покупців) з урахуванням основних ринкових чинників.

Договір поставки — офіційна угода між партнерами (підприємствами, організаціями) на поставку продукції виготовлювачем покупцеві в установлений термін, належного асортименту та якості зі своєчасною оплатою покупцем.

Договір поручництва — договір, що укладається між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником) і є доповненням до кредитного договору. Поручитель зобов’язується відповідати перед кредитором так само, як і боржник; він повинен протягом зазначеного періоду після настання строку платежу відшкодувати кредиторові несплачену боржником суму.

Договір про спільну діяльність — нескладний документ господарського призначення, згідно з яким організується спільна діяльність без створення з цією метою юридичної особи. Такий договір фактично свідчить про створення простого товариства, учасники якого об’єднують майно і зусилля задля досягнення загальної господарської або іншої мети. У цьому договорі істотною є умова щодо здійснення учасниками майнових або грошових внесків, які стають спільною пайовою власністю.

Дотація — державна виплата, яка надається в безповоротному порядку тій чи іншій підприємницькій структурі, що зазнала економічної скрути з об’єктивних причин.

Емітенти — органи організаційно-економічного управління народним господарством країни, що випускають в обіг гроші (у готівковій і безготівковій формах), акції, облігації, скарбничі векселі та інші цінні папери. В Україні емітентами грошових знаків та цінних паперів є Національний банк України, комерційні та інвестиційні банки, фірми (підприємства, компанії, організації).

Ефект — результат, що очікується або фактично досягається за рахунок інвестування. Він може виражатись у додатковій сумі товарообігу (обсягу продажу), валового або чистого доходу (прибутку), грошового потоку тощо.

Ефективність — кількісне співвідношення показників результатів (ефекту) і витрат на їх (його) досягнення. В інвестиційній діяльності основним показником результатів є абсолютна величина приведеного грошового потоку, а витрат — обсяг інвестованого капіталу.

Ефективність інвестиційного портфеля звичайно характеризує формування і використання вартості цінних паперів (акцій, облігацій, ощадних та інвестиційних сертифікатів) за критеріями поточної дохідності або зростання власного капіталу за умови певного рівня підприємницького ризику.

Ефективність реальних інвестицій — поняття, що характеризує дохідність інвестування. Для оцінювання ефективності реальних інвестицій можна використовувати такі основні показники: 1) чистий приведений дохід; 2) індекс дохідності; 3) період окупності; 4) внутрішня норма дохідності.

Застава — один зі способів забезпечення зобов’язань майном (рухомим і нерухомим), яке може бути продане з аукціону в разі невиконання боржником узятих зобов’язань. Під заставу видаються різнонапрямлені кредити.

Зовнішнє середовище — зовнішні умови та чинники здійснення підприємницької діяльності, що не залежать від фірми (підприємства, організації), але мають бути обов’язково враховані нею (ним) у розробці стратегії її (його) розвитку, бізнес-плану тощо.

Зустрічна закупівля (паралельний бартер) — торгівля за одним або кількома контрактами (договорами), кожний з яких має бути сплачений негайно, але з наступною закупівлею певного товару на відповідну суму. У цьому разі операції оплати і закупівлі розмежовані в часі.

Зустрічні векселі — векселі, що за ними дві особи (юридичні або фізичні) виступають стосовно одна одної як кредитори та позичальники.

Імідж — формування і підтримання сталого позитивного враження клієнтів (покупців) та комерційних контрагентів від товару (послуг) і підприємства (підприємця), яке виготовляє і реалізує цей товар. Високий імідж, як правило, оцінюється через гудвіл, тобто рівень репутації фірми, завойованих нею маркетингових позицій на ринку, відпрацьованості внутрішньої технології діяльності та інших нематеріальних її активів.

Інвестиції — сукупність витрат, що реалізують, як правило, довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності; усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиційна діяльність — сукупність практичних дій фізичних і юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна компанія — різновид кредитно-фінансових інституцій, які акумулюють грошові кошти приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань), а також вкладення цих коштів в акції та облігації у власній країні та за кордоном. Така компанія купує, тримає і продає цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Інвестиційна політика — комплекс господарсько-управлінських рішень її суб’єктів (держави, юридичних і фізичних осіб), що визначає конкретні спрямування інвестицій, заходи щодо їх нагромадження і використання в пріоритетних та економічно вигідних сферах діяльності (створення і модернізація основних фондів; поповнення до нормативного рівня оборотних коштів; науково-технічна продукція; інтелектуальні цінності тощо).

Інвестиційна привабливість фірми — інтегрована фінансово-економічна оцінка тієї чи іншої фірми як потенційного об’єкта інвестування. Використовується інституціональними та індивідуальними інвесторами для визначення доцільності й ефективності вкладення власного капіталу.

Інвестиційна програма — окрема частина реалізовуваного інвестиційного портфеля фірми. Як правило, інвестиційна програма охоплює певну кількість інвестиційних проектів, що мають бути реалізовані найближчими роками.

Інвестиційна стратегія — формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності фірми та вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Інвестиційний менеджмент — процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності фірми (підприємства, організації).

Інвестиційний портфель — сформований фірмою перелік об’єктів реального (виробничого) і фінансового інвестування з урахуванням її інвестиційних цілей.

Інвестиційний проект — об’єкт реального інвестування, намічений до реалізації у формі придбання або введення в дію нових, технічно переозброєних, розширених, реконструйованих виробничо-майнових (іншого призначення) комплексів підприємницької діяльності. Сутнісно-змістова характеристика інвестиційного проекту подається в розробленому бізнес-плані: стисла — в його резюме; повна (детальна) — в окремих його розділах.

Інвестиційний сертифікат — цінний напір, що випускається в обіг тільки інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією та дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційний фонд — юридична особа, що заснована як акціонерне товариство і здійснює діяльність виключно у сфері спільного інвестування. Інвестиційні фонди, як правило, бувають закритого і відкритого типу.

Інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення щодо вкладення власних, позичених або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Інноваційна модель підприємництва — уявний процес підприємницької діяльності, що передбачає активне використання нових управлінських рішень задля постійного зростання економічної та соціальної ефективності господарювання.

Іноземні інвестиції — довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками в різні галузі економіки, реалізація вивозу підприємницького капіталу у країни-реципієнти, створення за кордоном філій або дочірніх підприємств, спільних підприємницьких структур. Іноземні інвестиції бувають прямі та портфельні.

Інтенсифікація ринку — організаційно-економічні зусилля підприємства, спрямовані на зміцнення своїх позицій на певному ринку здійсненням провідної стратегії маркетингу. Інтенсифікація ринку може реально проводитись за допомогою двох форм (захисту, експансії) і трьох методів (проникнення на ринок, розвиток ринку, територіальна експансія).

Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються під заставу нерухомості — землі та будівель виробничого і житлового призначення. Такий кредит надають переважно спеціалізовані іпотечні банки. Неповернення заборгованості у строк призводить до втрати нерухомості позичальником.

Капітал — сукупність матеріальних та грошових коштів, а також інтелектуальних здобутків, використовуваних у процесі виробництва та інших сферах діяльності з метою отримання прибутку. У більш вузькому значенні — активи фірми (підприємства) за мінусом її зобов’язань (заборгованості).

Класична модель підприємництва — уявна сукупність організаційно-економічних заходів, зорієнтованих на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за цією моделлю доволі проста й чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення (аналіз) можливостей досягнення поставленої мети; вибір і використання такої можливості, що зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів. Ця модель, як правило, не застосовується в чистому вигляді, частіше вона поєднується з інноваційною моделлю підприємництва.

Командитне товариство (франц. commandite — товариство на вірі) — вид господарської організації, яка включає (поряд з учасниками, що несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном) одного або кількох учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства.

Комерційна тріангуляція («трикутник») — одна з форм співробітництва (партнерських зв’язків) у сфері товарообміну, за якої у здійсненні бартерних операцій можуть брати участь не дві, а три чи більше сторін, якщо цього вимагає пошук необхідних видів (груп) товарів.

Комерційний кредит — кредит, який надають один одному промисловці й торгівці у вигляді відстрочки платежу за продані товари.

Комерційний трансферт — форма співпраці у сфері фінансових відносин, що використовується в міждержавних відносинах і означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірною ціною. При цьому не відбувається фізичного переміщення капіталу через національні кордони, а куплена валюта зараховується на рахунок покупця в національному банку країни-продавця.

Комівояжери — підприємці-посередники, які не просто продають, а й доставляють товари покупцям. Здебільшого комівояжерські функції виконують роз’їзні представники торговельних фірм, які пропонують покупцям товари за наявними зразками. З практики господарювання відомо, що вони можуть забезпечувати ефективну рекламу, а також здійснювати післяпродажне технічне обслуговування реалізованої продукції.

Комісіонери — агенти-оптовики, що самостійно розпоряджаються товаром, беручи його на комісію. За здійснення комісійних операцій встановлюється винагорода як певний відсоток від суми торговельної операції або різниці між призначеною комітентом ціною і фактичною продажною ціною.

Комітент — сторона в угоді комісії, яка доручає іншій стороні (комісіонерові) за винагороду комісійний продаж товарів, валюти та цінних паперів. Угода між комісіонером і комітентом укладається в інтересах та за рахунок комітента.

Компенсаційна угода (операція) — домовленість про бартер, але з можливим частковим погашенням заборгованості грошима чи цінними паперами.

Конкурентоспроможність продукції — сукупність споживчих властивостей виробу, що характеризують його відмінність від виробу-конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам і з урахуванням витрат на виготовлення цього виробу. Показник конкурентоспроможності продукції обчислюється як співвідношення її інтегрованого технічного вимірника та аналогічного параметра конкуруючого виробу; якщо це співвідношення більше за одиницю, то такий виріб має конкурентні переваги, тобто є конкурентоспроможним на ринку (вітчизняному чи світовому). Конкурентоспроможність товарів можна також визначати за ціновими показниками і прибутковістю.

Консалтинг — консультативна діяльність щодо широкого кола питань і проблем розвитку та підвищення ефективності підприємництва. Така діяльність за певну (обумовлену договором) винагороду може здійснюватися як індивідуальними консультантами, так і спеціалізованими організаціями.

Консигнація — вид торговельно-посередницьких послуг, коли посередник (у даному разі — консигнант) реалізує товар із власного складу на основі договору-доручення. Діяльність консигнанта, який має власні складські приміщення і одночасно є покупцем-оптовиком, полягає в тому, що він бере товари на відповідальне зберігання з подальшою їх реалізацією, але при цьому зобов’язується не продати, а лише запропонувати продукцію можливому покупцеві за першої нагоди. В основному консигнація поширена у сфері оптових поставок окремих партій товарів у роздрібну мережу.

Консорціум — тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети (здійснення спільного інноваційно-інвестиційного чи іншого господарського проекту). Консорціуми можуть бути не лише національні (міжгалузеві), а й міжнародні (для прикладу можна назвати Міжнародний консорціум супутникового зв’язку).

Контрольний пакет акцій — частка акцій, що зосереджена в руках одного власника і дає змогу здійснювати фактичний контроль за діяльністю акціонерного товариства. Теоретично він має становити понад 50 % суми випущених акцій, але на практиці може бути меншим, оскільки не всі акціонери мають право голосу та можливість брати участь у загальних зборах.

Концерн — організаційна форма статутного об’єднання різногалузевих підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю з використанням (найчастіше) принципу диверсифікації виробництва. Суб’єкти господарювання, що інтегруються в концерн, звичайно втрачають свою економічну самостійність. У сучасних умовах спостерігається тенденція до збільшення кількості міжнародних концернів.

Кореспондентський рахунок — рахунок для обліку розрахунків, що їх виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої на підставі укладеного кореспондентського договору. В Україні існують кореспондентські розрахунки між комерційними банками, Національним банком і комерційними банками. Окремі банки можуть мати кореспондентські відносини з іноземними банками. За домовленістю між банками-кореспондентами за ведення кореспондентських рахунків (відкриття, закриття, списання, зарахування коштів тощо) можуть стягуватися комісійні. Це залежить від характеру взаємовідносин між банками, активності використання рахунків та рівня залишків коштів на них.

Корпоратизація — процес перетворення у відкриті акціонерні товариства державних підприємств, закритих акціонерних товариств, певна частка статутного фонду яких належить державі, об’єднань і підприємств із мішаною формою власності, в яких є державне майно. Мета її полягає у реформуванні управління державним сектором економіки та підготовці до приватизації. Особливістю організаційної структури управління відкритими акціонерними товариствами (ВАТ) є функціонування спостережної ради, що здійснює контроль за діяльністю правління ВАТ із метою захисту інтересів держави й акціонерів.

Корпорація (лат. corporatio — об’єднання, співтовариство) — 1) товариство, союз, група осіб, що об’єднуються добровільно за ознакою спільності (однаковості) професійних або групових інтересів; 2) широко використовувана форма акціонерного товариства. В Україні корпораціями вважають договірні об’єднання, створювані за принципом суміщення виробничих, наукових і комерційних інтересів із делегуванням окремих повноважень кожним із його членів централізованому керівництву.

Котирування — установлення курсів іноземних валют, цінних паперів, цін на біржові товари відповідно до чинних законодавчих норм та усталеної практики.

Кредит — позичка на певний строк у грошовій або товарній формі на умовах повернення і сплати відсотка за користування. Існують три форми кредиту — банківський, державний, комерційний. Банківський кредит надається банками у грошовій формі підприємствам та організаціям, населенню (переважно індивідуальним підприємцям), державі. Особливою формою є державний кредит, коли позичальником виступає держава чи місцеві органи влади, а кредит полягає у випуску державних цінних паперів (облігацій) і використовується для покриття частки державних видатків. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу; він обслуговує лише обіг товарів і оформлюється векселем.

Кредитна лінія — згода банку (надається фірмі-позичальникові) здійснювати надання позик у майбутньому в розмірах, що не перевищують обумовлених заздалегідь меж.

Лізинг — договір на право користування устаткуванням та іншим майном на основі орендних відносин. Найпоширенішими об’єктами лізингу є устаткування, транспортні засоби, технології, ліцензії, «ноу-хау», програмні продукти тощо. Вартість лізингу формується за рахунок регулярних платежів, що охоплюють амортизаційні відрахування і проценти за кредит.

Ліквідність активів — придатність активів фірми до використання їх як безпосередніх засобів платежу або до швидкого їх перетворення у грошову форму без втрати поточної (реальної) вартості.

Ліцензія — дозвіл, який надасться державними органами юридичним і фізичним особам на здійснення певних видів суспільно корисної діяльності, зокрема зовнішньоекономічної.

Ліцензування — одна з форм співробітництва у сфері виробництва, за якої суб’єктами відносин виступають ліцензіар (той, хто володіє певними правами) та ліцензіат (той, кому такі права передаються на постійній чи тимчасовій основі). Ліцензіар укладає угоду з ліцензіатом, відповідно до якої останньому передаються права на використання патенту, товарного знака, будь-якої значущої науково-технічної новинки за певну винагороду: пашуальний платіж (фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода); роялті (періодичні або поточні відрахування у формі фіксованого відсотка від фактичного економічного ефекту, що його має ліцензіат).

Ломбарди — кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна (предметів особистого користування і домашнього вжитку). Позики видаються на строк до трьох місяців у розмірі до 75 % суми оцінки заставлених речей і до 90 % — виробів із дорогоцінних металів. Оцінка предметів, що здаються на зберігання чи під заставу для отримання позики, встановлюється за домовленістю сторін (виробів із дорогоцінних металів — за державними розцінками).

Лот — неподільна партія товарів, що виставляється на аукціон; одиниця торговельних угод на біржах (наприклад, 100 акцій).

Мале підприємство — підприємство (фірма, організація) з невеликою кількістю штатного персоналу. В Україні малими вважаються підприємства: у промисловості і будівництві — з чисельністю персоналу до 200; в інших галузях виробничої сфери — до 50; у науці та науковому обслуговуванні — до 100; у галузях невиробничої сфери — до 25; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Мале підприємництво — це самостійна, систематична, інноваційна діяльність певних суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, на власний ризик із метою задоволення потреб споживача та отримання економічного інтересу. Суб’єктами малого підприємництва є фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності; юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Маркетинг (англ. Marketing — ринок, збут) — система організації діяльності фірми у процесі товарного відтворення, що охоплює комплексне вивчення ринку, планування асортименту продукованих товарів, здійснення певної політики цін, рекламу і стимулювання збуту, управління реалізацією та післяпродажним сервісом продукції.

Менеджери — наймані працівники, фахівці з управління певними видами підприємницької діяльності, які належать до керівного складу фірм, компаній, фінансових установ і банків, їхніх структурних підрозділів і наділяються виконавчою владою.

Менеджмент — сукупність певних організаційно-економічних методів управління всіма стадіями і видами адекватних процесів і явищ на рівні різних суб’єктів господарювання. Залежно від охоплення основних сфер діяльності підприємницьких структур розрізняють менеджмент маркетинговий, інвестиційний, виробничий, фінансовий, інноваційний, персоналу тощо.

Метод ідеалізації — один із методів творчого пошуку підприємницької ідеї, що базується на ініціюванні уявлення про ідеальне розв’язання проблеми, яке може підказати новий спосіб її практичного розв’язання.

Метод інверсії — метод пошуку підприємницької ідеї, що передбачає специфічні інверсійні підходи до розв’язання нової проблеми (повернути «догори ногами», «вивернути» на протилежний бік, поміняти місцями тощо).

Метод колективного блокнота — метод, що поєднує індивідуальне висунення підприємницької ідеї з колективною її оцінкою. При цьому кожний учасник процесу пошуку підприємницької ідеї отримує спеціальний блокнот, в якому викладено сутність розв’язуваної проблеми. Протягом певного часу (наприклад, одного місяця) кожний учасник обговорення записує в блокнот власні ідеї щодо розв’язання проблеми. Потім керівник групи учасників узагальнює нагромаджену інформацію, організує творчу дискусію, за результатами якої і приймають відповідне рішення.

Метод контрольних запитань — метод пошуку нової підприємницької ідеї, сутність якого полягає в тому, щоб за допомогою певних блоків контрольних запитань ініціювати розв’язання обговорюваної проблеми і стимулювати думку респондентів.

Міжнародна підприємницька діяльність — це спільний бізнес у сфері практичної реалізації форм міжнародних економічних відносин. Її можна трактувати як науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю (бізнесову діяльність) суб’єктів господарювання двох або більше країн. До основних суб’єктів міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу) належать фізичні та юридичні особи, інституціональні і добровільні об’єднання останніх, міжнародні організації. За рівнем інтернаціоналізації розрізняють такі форми міжнародного бізнесу: 1) окремі зовнішньоекономічні операції (експортно-імпортні, лізинг, посередницькі послуги); 2) різноманітна промислова кооперація — науково-технічна, виробнича, сервісна; 3) спільне підприємництво (спільні підприємства, ліцензування, управління за контрактами); 4) комплекс територіально-виробничих і багатосторонніх міжнародних зв’язків (прикордонна і прибережна торгівля, спільні вільні економічні зони, формування консорціумів, реалізація концесійних угод тощо).

Моніторинг — постійний нагляд за різнонапрямленою діяльністю суб’єктів господарювання та підприємництва. Першочергову увагу приділяють моніторингу фінансово-виробничої й екологічної діяльності окремих суб’єктів господарювання.

Нематеріальні активи — цінності, які не є фізичними об’єктами, але мають вартісну оцінку (патенти, ліцензії, «ноу-хау», товарні знаки тощо) та перебувають у розпорядженні підприємства (фірми).

«Ноу-хау» (англ. know-how — знати як) — сукупність різних знань науково-технічного, виробничого, організаційного, економічного і правового характеру; дослідних даних (інформації) щодо певної технології, професійної діяльності фірми, що не стали загальновідомим надбанням, не запатентовані, не захищені правами промислової (інтелектуальної) власності і через це належать, як правило, до комерційної таємниці.

Об’єкти інвестування — реальні інвестиційні проекти, об’єкти нерухомості, різноманітні фінансові інструменти (насамперед інструменти фондового ринку), що є предметом інвестування.

Оборотний капітал (оборотні активи) — сукупність коштів фірми, вкладених в оборотні фонди та фонди обігу, що забезпечують безперервний процес виробничо-господарської і комерційної діяльності та повністю споживаються протягом виробничого циклу. До оборотних активів належать виробничі запаси; незавершене виробництво; витрати майбутніх періодів; готова продукція; відвантажена, але не оплачена продукція; кошти в розрахунках; грошові кошти на рахунках у банках і в касі. Загальний обсяг оборотного капіталу формується з власних оборотних активів та позичених (залучених) оборотних коштів.

Онкольний кредит — короткостроковий кредит, що повертається позичальником на першу вимогу банку. Він надається комерційними банками, як правило, під заставу векселів, облігацій, інших цінних паперів і товарів; погашається позичальником звичайно з попередженням за 2—7 діб. За онкольними кредитами плата за кредит нижча, ніж за строковими позичками.

Опціон — договірне зобов’язання купити або продати товар за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону виплачує продавцеві певну суму премії. Ризик покупця обмежується розміром цієї премії, а ризик продавця зменшується на суму цієї премії.

Організаційна структура управління — це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів (виробничих та управлінських підрозділів). У практиці господарювання застосовують кілька типових структур управління: лінійну, функціональну, лінійно-функціональну, програмно-цільову (проектного управління, впровадження нововведень, матричну).

Оренда (лат. arrendare — позичати на обумовлений термін) — надання майна в тимчасове користування за певну плату. Відносини орендодавця (власника майна або уповноваженого ним) та орендатора (фізичних або юридичних осіб, спільних підприємств, іноземних держав) засвідчуються договором про оренду.

Основний капітал (основні активи) — сукупність грошових коштів фірми, вкладених в основні фонди (технічні засоби виробництва), що тривалий час беруть участь у процесах виробничої і комерційної діяльності та переносять на продукцію (послуги) свою вартість частинами — внаслідок щорічних амортизаційних відрахувань.

Оферент — юридична особа (автор оферти), що подала пропозицію щодо укладення договору та має право брати участь у торгах.

Оферта (лат. offertus — запропонований) — офіційна письмова пропозиція продавця (подана потенційному покупцеві) про продаж партії товару з дотриманням певних умов контракту (угоди). У комерційній практиці розрізняють два види оферти: тверду і вільну. Тверда оферта — письмова пропозиція щодо продажу певної партії товару, що надсилається оферентом одному можливому покупцеві; вільна оферта надається одночасно кільком можливим покупцям.

Офсет — виробничі взаємовідносини, коли продавець зобов’язаний виготовляти товар або складати готовий виріб на місці збуту (в іноземній державі) чи купувати певні компоненти (деталі та вузли) для даного товару на місці виробництва.

Партнерство (франц. partenaire — учасник будь-якої спільної діяльності) — юридична форма організації підприємницької діяльності, яка полягає у співробітництві кількох юридичних або фізичних осіб, що беруть участь у діяльності підприємства власним капіталом і особистою працею на основі партнерського договору.

Партнерські зв’язки — система договірних відносин, які встановлюються між підприємцями (партнерами) і дають змогу кожному з них досягти очікуваного результату за рахунок обміну плодами своєї діяльності.

Період окупності інвестицій — один із показників ефективності інвестицій, що характеризує термін (кількість років або місяців), за який вони повністю окуповуються; його розраховують діленням загальної суми інвестицій на середньорічний грошовий потік, приведений до теперішньої вартості.

Підприємець — самостійний агент ринку, який діє на свій страх і ризик та особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Підприємець завжди є власником певного капіталу і водночас якоюсь мірою менеджером.

Підприємництво — ініціативна господарсько-фінансова діяльність суб’єктів різних форм власності в рамках чинного законодавства на свій ризик і під власну фінансову та майнову відповідальність. До основних типів підприємництва належать малий бізнес, що ґрунтується на особистій власності або оренді; спільне та корпоративне підприємництво, що базується відповідно на спільній (колективній) та акціонерній власності.

Підприємницький договір — форма волевиявлення сторін стосовно безпосереднього здійснення підприємницької діяльності; він не передбачає (не вимагає) об’єднання підприємців, що домовляються між собою, за певною організаційно-правовою формою.

Підприємницький капітал — усі грошові витрати, які необхідно здійснити для практичної реалізації підприємницького проекту і отримання очікуваного економічного ефекту. Він складається з основного та оборотного капіталу (активів).

Підприємницький ризик — діяльність підприємця, розрахована на позитивний кінцевий результат (одержання максимально можливого прибутку), але з небезпекою частково або повністю втратити не тільки сподіваний зиск, а й власний капітал за несприятливих економічних обставин.

Повне товариство — вид господарської організації, усі учасники якої здійснюють спільну підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном.

Позика — передання однією стороною (позикодавцем) у власність іншій стороні (одержувачеві позики) грошей або речей на певний строк з оплатою (без оплати) відсотка за користування.

Посередники — фізичні або юридичні особи, що представляють на ринку інтереси виробників чи споживачів, не будучи такими. Звичайно на ринках і біржах посередницькі функції виконують переважно брокери та дилери, тобто фізичні або юридичні особи, які здійснюють купівлю-продаж товарів, цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів від свого імені та за рахунок власних фінансових коштів, але за дорученням іншої особи (принципала).

Поточний рахунок — рахунок у банку юридичної або фізичної особи, що служить для зберігання коштів і здійснення розрахунків.

Початковий (стартовий) капітал — капітал, що вкладається в будь-яку власну справу із самого початку практичної реалізації підприємницького проекту або на початковій стадії підприємницької діяльності взагалі.

Прибутковість інвестицій — показник, який характеризує відношення середньорічної суми чистого прибутку (балансового прибутку за мінусом обов’язкових платежів із загальної його суми) до обсягу інвестицій. Він відбиває роль прибутку у формуванні загальної дохідності інвестицій.

Приватизація — процес трансформації будь-якої форми власності у приватну. У загальному вигляді її можна розглядати як форму роздержавлення, тобто перетворення державної власності на інші форми привласнення. Головна мета приватизації — передача недостатньо ефективних державних підприємств реальним власникам (господарям), які будуть безпосередньо зацікавлені в підвищенні ефективності своєї підприємницької діяльності. Вирішальне значення в реформуванні власності має так звана велика приватизація державних підприємств (корпоратизація, акціонування, створення холдингових компаній тощо).

Приватні інвестиції — вкладення фінансових коштів, здійснюване громадянами (фізичними особами) та фірмами недержавних форм власності.

Принципал — особа, від імені і на користь якої діє агент (брокер, дилер тощо).

Принципи підприємництва — вихідні положення і норми організації підприємницької діяльності. Визначальні принципи підприємництва такі: 1) вільний вибір сфери діяльності, що приносить достатній зиск (прибуток); 2) залучення на добровільних засадах майна і коштів юридичних і фізичних осіб; 3) самостійне формування програми виробничої та інших видів діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари і послуги; 4) вільне наймання працівників і оплата їхньої праці без особливих обмежень; 5) вільне розпорядження чистим прибутком; 6) самостійне здійснення підприємцями—юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.

Проектне фінансування — форма партнерських зв’язків у сфері виробництва, за якої: а) одна зі сторін бере на себе зобов’язання фінансувати реалізацію проекту іншого партнера; б) одна сторона, що має власний розроблений проект, пропонує його іншій стороні, реалізує і фінансує. Проте в обох випадках інша сторона має повернути кредит, як правило, у товарній формі (за рахунок частини виробленої продукції після реалізації проекту).

Реальні інвестиції — вкладення капіталу в реальні матеріальні і нематеріальні (інноваційного характеру) активи підприємства. Реальними інвестиціями вважають так звані виробничі інвестиції, або прості капітальні вкладення.

Реінвестиції — повторні додаткові вкладення коштів, одержаних як дохід від інвестиційних операцій. Основною метою реінвестицій є одержання підприємницького прибутку, дивіденду або відсотка. Розрізняють реінвестиції фінансові (придбання цінних паперів) і реальні (вкладення в основний і оборотний капітал фірми).

Реновація — економічний процес оновлення елементів основних виробничих фондів, що вибувають внаслідок фізичного (матеріального) спрацьовування та техніко-економічного старіння. Реновація здійснюється заміною ліквідованих елементів основних фондів новими, технічно досконалішими. Витрати на реновацію фінансуються (відшкодовуються) за рахунок амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів.

Рентабельність — відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальному вигляді він обчислюється як співвідношення прибутку і ресурсів (витрат). Рентабельність має кілька модифікацій. Рентабельність застосовуваних (інвестованих) ресурсів залежно від охоплення елементів останніх може визначатися як рентабельність виробничих фондів, сукупних активів, власного (акціонерного) капіталу.

Рентабельність товарної (реалізованої) продукції обчислюють як відношення прибутку до повної собівартості загального обсягу відповідної продукції (товарної або реалізованої). Визначають і аналізують також рентабельність певного виробу (відношення прибутку з одиниці виробу до його собівартості).

Рефакція — корекція базисної ціни товару відповідною знижкою, що фіксується у договорі (контракті) як обов’язкова умова.

Реципієнт — фізична або юридична особа чи держава, що отримує будь-які інвестиції та інші інвестиційні ресурси. Термін застосовують щодо країн, окремих суб’єктів господарювання, які залучають іноземних інвесторів.

Санація (оздоровлення) — система заходів для запобігання банкрутству різних підприємницьких структур (підприємств, банків тощо). Вона здійснюється способом: 1) злиття підприємств та інших організаційних утворень, що опинились на грані банкрутства, з більш міцними за фінансовим станом; 2) повної або часткової купівлі акцій державою; випуску нових акцій та облігацій; 3) зменшення відсотка за облігаціями і відстрочки їх погашення; 4) збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій тощо.

Сертифікат якості — документ, що підтверджує якість товару відповідно до укладеного договору (контракту). Він містить, як правило, такі відомості: опис товару, пойменованого в договорі чи специфікації; місце і дата відвантаження, транспортні реквізити; кількість місць, вага нетто і брутто; дата виготовлення продукції відповідно до маркування на ньому.

Сертифікація продукції — важливий елемент системи управління якістю продукції, що полягає в її оцінюванні з обов’язковим документальним оформленням — видачею сертифіката. В Україні розрізняють обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється тільки в межах державної системи управління суб’єктами господарювання, охоплює в усіх випадках перевірку та випробування продукції з метою визначення її якісних характеристик і відповідності вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Добровільна сертифікація може здійснюватись на відповідність продукції вимогам, які не є обов’язковими, з ініціативи самих підприємств. Організаційною основою сертифікації виробів є мережа державних випробувальних центрів із найважливіших видів продукції.

Спільне підприємство — форма співробітництва партнерів, які об’єднують капітал для здійснення спільної виробничої діяльності, управління і розподілу прибутку пропорційно до вкладеного капіталу. Спільне підприємство створюється на основі договору кількома юридичними особами різних держав.

Стартова ціна — початкова ціна, що встановлюється аукціонатором (власником товару) і аукціоністом (організатором). Із цієї ціни розпочинається торг під час проведення аукціону.

Статут підприємства (фірми) — письмовий юридичний документ, який розробляється і затверджується його (її) засновниками та регулює всі сторони діяльності. У статуті наводиться повна характеристика всіх напрямків діяльності підприємства (мета й основні завдання; правова основа діяльності; перелік майна і коштів; взаємовідносини з бюджетом; формування і розподіл прибутку; управління підприємством; реорганізація і припинення діяльності підприємства).

Статутний фонд — сукупність матеріальних ресурсів та коштів, що надається засновником у постійне розпорядження підприємства чи організації. Первісний розмір статутного фонду фіксується у статуті підприємства під час його заснування і використовується як основне джерело власних коштів для формування основних і оборотних фондів. Сума статутного фонду на початок і кінець звітного періоду відображається в пасиві балансу підприємства (організації) і відповідає залишковій вартості основних фондів і мінімальній потребі в оборотних коштах.

Стратегія диференціювання — один із різновидів стратегії зростання фірми через зростання ступеня охоплення ринку. Вона спрямована на встановлення ринкових відносин, за яких фірма поставлятиме на ринок товари, привабливіші для споживачів порівняно з продукцією конкурентів. Така стратегія застосовується в разі, коли фірма продукує унікальний товар і завдяки цьому може захопити весь ринок або принаймні більшу його частину.

Стратегія підприємства (фірми) — комплексна програма дій (заходів), яка має забезпечити досягнення її численних цілей у передбачуваному тривалому періоді. Формування стратегії здійснюється у процесі стратегічного планування діяльності підприємства.

Стратегія фокусування — різновид стратегії зростання фірми,
в основу якої покладено ідею про об’єктивну сегментацію будь-якого ринку. Кожний сегмент ринку формує специфічні вимоги до продукції, призначеної для реалізації на ньому. Тому підприємець може збільшити частку своєї участі на ринку, якщо забезпечить виробництво продукції відповідно до цих вимог або зуміє зробити це краще, ніж його конкуренти. Стратегія фокусування набуває поширення в бізнесі індивідуальних підприємців, що, як правило, не мають достатніх інвестиційних ресурсів для забезпечення охоплення певного ринку в цілому.

Субвенція — вид грошової допомоги місцевим органам влади з боку держави; на відміну від дотації, спрямовується на фінансування певного заходу і підлягає поверненню в разі порушення цільового використання.

Субсидія (лат. subsidium — допомога, підтримка) — допомога у грошовій формі чи натурою, що надається державою фізичним чи юридичним особам за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Тарифна угода — договір між представниками сторін переговорів із питань оплати праці та соціальних гарантій. Тарифні угоди укладаються на трьох рівнях: міжгалузевому (генеральна тарифна угода між Урядом і Федерацією профспілок України); галузевому (галузева тарифна угода); фірмовому (як складова частина колективного договору, тобто угоди між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією, що регулює переважно трудові відносини: умови праці, продуктивність і оплату праці; підготовку і підвищення кваліфікації персоналу; соціальний захист працівників).

Технопарки — одна з нових форм управління циклом «наука—техніка—виробництво», організаційні утворення, спеціалізовані на розробці нових технологій і видів продукції. Найбільш поширеними можуть бути парки (центри): 1) технологічні (спеціалізовані на впровадженні високих технологій; мають у своєму складі фірми ризикового капіталу); 2) дослідно-конструкторські (прикладні науково-дослідні роботи і проектування нових виробів); 3) промислові (базовані на раціональному використанні виробничого потенціалу та об’єктів інфраструктури); 4) грюндерські («стартова» допомога з широким спектром послуг з управління процесами становлення малих і середніх фірм).

Тіньова економіка — функціонування протизаконних (незареєстрованих) підприємств, фірм, окремих виробничих підрозділів, підпільної внутрішньої і міжнародної торгівлі, а також протизаконне проведення грошово-кредитних операцій, здійснення підприємницької діяльності з метою отримання надприбутків, будь-якої матеріальної вигоди, а в деяких випадках — досягнення політичних намірів.

Товариство з додатковою відповідальністю — вид господарської організації, статутний фонд якої розділений на частини, розмір яких визначається установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум — додатково майном, що їм належить, в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного з них.

Товариство з обмеженою відповідальністю — організація, створювана на основі угоди між юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їхніх внесків задля досягнення загальних цілей. Таке товариство, статутний фонд якого формується лише за рахунок коштів пайовиків, несе відповідальність у межах власного майна, а його учасники — у межах їхніх внесків.

Трансферт прибутку — процедура репатріації (повернення на батьківщину) прибутку іноземного інвестора. Остання передбачає обов’язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в банку країни, що приймає, фіксацію розміру трансфертного прибутку відповідно до чинних правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво.

Управління за контрактом — форма виробничих послуг, сутність якої зводиться до такого: один із підприємців передає іншому «ноу-хау» в галузі управління, а другий забезпечує інвестування; за своєю суттю вона є експортом управлінських послуг, а не капіталу.

Установчий договір — форма договору, що укладається засновниками товариств, спільних підприємств, суб’єктів ринкової інфраструктури. У ньому зазначається, для чого і на яких засадах створюється та чи інша господарська структура; перелічуються засновники з їхніми юридичними адресами; визначається частка кожного з них у статутному фонді, загальна сума останнього тощо.

Факторинг — фінансова операція, за якої «фактор-фірма» купує у своїх клієнтів їхні вимоги до контрагентів, протягом кількох (звичайно 2—3) днів сплачує переважну більшість цих вимог авансом, а решту — лише після надходження до клієнта рахунку-оплати. До цього можна додати, що «фактор-фірма» надає свої послуги за малий (0,5—1,5) відсоток від суми оплачених рахунків плюс звичайний банківський процент для короткострокових угод.

Фінансова група — об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств та організацій різних галузей народного господарства. На відміну від концерну, фінансову групу очолює один чи кілька комерційних банків, які розпоряджаються консолідованим капіталом підприємницьких структур, що входять до неї, та координують усі напрямки їхньої діяльності. У нашій країні успішно функціонує Українська фінансова група, що об’єднує десятки підприємств (організацій) і фактично
є міжгалузевим промислово-торговельним банківським комплексом.

Фінансові інвестиції — використання власного капіталу для купівлі акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємствами або державою. Вони є джерелом отримання доходу у вигляді дивідендів (відсотків).

Фірма — загальна назва первинних господарських ланок у ринковій економіці, які у своїй діяльності намагаються досягати комерційних цілей — отримання максимального прибутку.

Фондова біржа — спеціалізований центр із купівлі-продажу цінних паперів.

Франчайзинг — у широкому розумінні слова означає надання права на виробництво та (або) збут продукції (реалізацію послуг), а також практичної допомоги у справі організації й управління бізнесом.

Це метод здійснення підприємницької діяльності, за якого достатньо потужна фірма делегує іншому підприємству право використовувати своє ім’я та товарний знак в обмін на зобов’язання виготовляти або продавати її продукцію. За право діяти під торговельною маркою та від імені фірми-франчайзодавця інше підприємство (організація) — франчайзоотримувач має виплачувати певний відсоток від свого доходу.

Функціональні стратегії підприємництва — різновиди стратегії підприємництва залежно від його функціональної діяльності. Базова стратегія фірми спирається на такі функціональні стратегії: 1) маркетингової діяльності; 2) науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок; 3) виробництва; 4) фінансову; 5) екологічну; 6) соціальну.

Ф’ючерсна угода — строкова угода на товарних і фондових біржах щодо купівлі-продажу товарів, золота, валюти, цінних паперів тощо за фіксованою в момент її укладання ціною з виконанням такої самої комерційної операції через певний проміжок часу (до 2—3 років).

Хеджирування (захист від втрат) — спосіб зменшення підприємницького ризику укладанням ф’ючерсних угод.

Холдинг (англ. holding — володіння, тримання) — різновид акціонерної корпорації (компанії), характерною ознакою якої є володіння контрольним пакетом акцій інших фірм із метою контролю та управління їхньою діяльністю.

Ціна — грошова вартість уречевлених у товарі затрат праці окремих товаровиробників. Ціна не збігається з вартістю: вона може бути вища від вартості за умови дефіциту товарів певної номенклатури на ринку або нижча від вартості за їх надлишку. Ціна, що відбиває суспільно необхідні затрати уречевленої і живої праці, відіграє роль прогресивного економічного нормативу виробництва товарів для задоволення потреб ринку.

Ціна базисна — попередньо узгоджена ціна між покупцем та продавцем, що є основою для визначення реальної ціни, яка доповнюється знижками і націнками залежно від кон’юнктури ринку, якості та ефективності споживання товару.

Ціна виробництва — сума витрат виробництва та середнього прибутку на весь авансований капітал.

Ціна купівлі-продажу (контрактна) — продажна ціна товару, зазначена в контракті на його поставляння.

Ціна попиту — офіційна згода покупця придбати товар за певною ціною, що відображає кон’юнктуру ринку та необхідність задоволення власних його потреб.

Ціна пропонування — офіційне пропонування продавця (без знижки), зафіксоване в оферті.

Ціна роздрібна — ціна, за якою товари продаються споживачам у роздріб; вона складається з витрат виробництва, прибутку виробничих і збутових організацій, податку на додану вартість.

Чисті інвестиції — сума валових інвестицій, зменшених на суму амортизаційних відрахувань і призначених для розширеного відтворення основних фондів (активів) фірми.

Чистий приведений дохід — один із важливих показників оцінки ефективності реальних інвестицій; визначається як різниця між приведеним до теперішньої вартості грошовим потоком і сумою інвестованих коштів.

Юридична особа — суб’єкт цивільного права, що відповідає певним вимогам чинного законодавства. До ознак юридичної особи належать: незалежність функціонування від окремих фізичних осіб, що входять до її складу; наявність власного майна, відокремленого від майна її учасників; право придбавати, користуватись і розпоряджатись власністю; здійснювати від свого імені інші дозволені законодавством дії; право від свого імені вирішувати спірні питання щодо діяльності та конфліктні ситуації в суді та арбітражі; самостійна майнова відповідальність; наявність розрахункового та інших рахунків у банках, самостійного балансу, печатки зі своїм найменуванням, товарного знака (знака обслуговування). Будь-яке підприємство (організація) набуває прав юридичної особи з моменту його (її) державної реєстрації.