У 1927 Clinton Davisson (зліва) та Lester Germer довели одне із самих незрозумілих понять в історії науки - частинки, що рухаються, ведуть себе як хвилі, довжина хвиль яких залежить від енергії.
Прилад, який використовували Davisson та Germer в своїй Нью-Йорській лабораторії - це була скляна вакуумна трубка, яка вміщувала електрод, який інжектував електрони в невеличкий нікельний блок. Фізики вимірювали кут, на який електрони розсіювалися від металу, використовуючи напівкруглий компас у центрі трубки. Спочатку електрони розсіювалися в усі очікувані напрямки, якщо вважати електрон тільки частинкою. Але коли випадкове забруднення блока змусило вчених прогріти метал до високої температури, атоми нікелю перебудувалися від хаотичної конфігурації в дуже регулярну кристалічну гратку, і тоді електрони раптово почали вести себе як хвилі.