#КОНСПЕКТ ДИБОВСЬКОГО

Лекція 1

1. Поняття і характеристика ОП

2. Організація ОП на підприємствах

3. Інструктаж, навчання, перевірка знань з охорони праці

4. Розслідування та облік нещасних випадків, захворювань

 

Термін охорони праці залежить від:

-   Принципу трудового права

-   Право працівників на безпечні умови праці

-   Правовий інститут трудового права

 

Згідно закону про Охорону праці:

Охорона праці – система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних засобів та спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. (Застосовані норми розглядаються в широкому сенсі, як узгоджена комплексна система безпеки життя та здоров’я найманого працівника в процесі покладення на нього трудових обов’язків)

 

У вузькому юридичному тлумаченні:

Охорона праці – конкретний правовий інститут трудового права, який об’єднує норми безпосередньо спрямовані на певне забезпечення умов праці, які є безпечними для життя та здоров’я працівників.

 

         Охорона праці має соціальне, економічне та правове значення.

 

Соціальне значення – сприяє зміщенню та збереженню здоров’я працівника від шкідливих та небезпечних факторів.

Економічне значення реалізується у зростанні продуктивності праці, підйом економіки та збільшенні виробництва.

Правове полягає у правовому регулюванні роботи з урахуванням важкості умов праці, фізіологічних особливостей жіночого організму, організму неповнолітніх та станом працездатності інвалідів, тощо.

 

Зміст права охорони праці включає право працівника на:

1) Робоче місце, що відповідає вимогам умов праці

2) загально – обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності

3) відмову від виконання робіт у випадку виникнення небезпеки життя та здоров’ю внаслідок порушення умов праці.

4) Забезпечення індивідуального та колективного захисту умов праці

5) Забезпечення навчанню безпечним методам праці за рахунок роботодавця

6) Звернення до державного органу влади (ДОВ) і до місцевого самоврядування (ОМС) роботодавця з питань ОП

7) особисту участь або участь через своїх працівників у розгляді питань забезпечення умов праці на його робочому місці і в розслідуванні незасних випадків, що відбуваються з ним у випадку захворювань.

8) Медичний огляд згідно медичних рекомендацій зі збереженням місця роботи та його середнього заробітку під час його проходження

9) Компенсацію та пільги, що встановлені законодавством, колективним договором чи угодою, трудовим договором, якщо працівник зайнятий на важких роботах або на роботоах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці.

 

Лекція 2

Для організації та виконання правових. Організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних,соціально-економічно та лікувально профілактичних заходів спрямованих на запобігання нещасних випадків професійних захворювань і аваріями у процесі праці на підприємствах створ. Служба охорони праці, які підпорядковується роботодавцю

 

Служба створюється на підприємствах з кількістю працюючих більше 50 осіб, якщо менше – ф-ії охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку, а там, де кількість осіб працюючих менша 30 осіб, можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають виробничий стаж роботи не менше 3-х років і пройшли навчання охорони праці.

 

Завдання:

-   Опрацювання ефективної системи охорони праці на підприємстві та сприяння удосконалення діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу

-   Організація проведення профілактичних даних, спрямованих на усунення виробничих шкідливих і небезпечних факторів, запобігання нещасних випадків на виробництві та різних захворювань та інших випадків загрози життю і здоров’ю.

-   Вивчення та сприяння впровадження у виробництво досягнень науки та техніки, прогресивних і безпечних технологій сучасних засобів колективного та індивідуального захисту праці.

-   Контроль за дотриманням працівників вимог нормативних актів з охорони праці, положень колективних умов та локальних актів з охорони праці.

-   Інформування та надання роз’яснень працівникам підприємства з питань охорони праці.

 

Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

 

На підприємстві з чисельністю понад 100 осіб, а також на підприємстві, специфіка яких передбачає проведення з персоналом великого обсягу робіт з питань охорони праці і безпеки праці рекомендується створення кабінету промислової безпеки і хорони праці.

 

На підприємстві, де працівників більше, ніж 50 можна створити пожено-технічну комісію, тільки у виняткових випадках її функції може виконувати служба охорони праці. Також обов’язковим завдання роботодавця є здійснення медичного огляду працівників.

 

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечувати фінансування та організовувати проведення:

-   Попередній та періодичний огляд працівників, які зайняті на важких роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі.

-   Щорічний медичний огляд осіб до 21-ого року.

 

Навчальний інструктаж працівника

Працівникам під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинен проходити інструктаж з питань охорони праці з наданням ПМП при нещасних випадках, правил поведінки у разі виникнення аварій.

Навчання з питань охорони праці – це навчання працівника з метою отримання необхідних знань і навичок з питань охорони праці або небезпечних робіт.

На підприємстві затверджується відповідні положення підприємства про навчання з питань охорони праці, а також формуються плани графіків проведення такого навчання з якими заздалегідь ознайомлюють працівників.

 

За характером і часом проведення інструктажі поділяють на :

1. Вступний

2. Первинний

3. Повторний

4. Позаплановий

5. Цільовий

 

1. а) з усіма працівниками, що приймаються на роботу незалежно від освіти, стану роботи та посади

б) з працівниками інших органів, які прибули на підприємство і беруть участь у виробничому процесі або виконують іншу роботу на підприємстві.

 

2. До початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником

А) новоприйнятим

Б) які переводяться з одного структурного підприємство до іншого

В) який виконує нову для нього роботу

Г) відрядженим працівникам, іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

 

3. Проведення на робочому місці індивідуально з окремим працівником чи групою працівників, які виконують однотипні роботи за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

 

4. а) з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці при введенні нових або переглянутих нормативно-правових актів охорони праці, а також внесенні зміни до них.

Б) при зміні технологічного процесу, при зміні або модернізації устаткування матеріалів і інших факторів, що впливають на здоров’я працівника.

В) при порушенні працівником вимог нормативно-правових актів, що призвели до травм, аварій, тощо.

Г) Здійснюється при виконанні роботи, ніж 30 календарних днів, для робіт з підвищеною небезпекою і 60 для решти видів робіт.

 

5. а) при ліквідації аварій та стихійного лиха

Б) при проведенні робіт на які відповідно до законодавства оформляється наряд-допуск, наказ або розпорядження первинного…

Новоприйняті працівники після інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених,кваліфікованих працівників пройти стажування протягом від двух до 15 змін або стажування до 6 днів.

Стажування – набуття особою досвіду виконання виробничих завдань і обов’язків на робочому місці підприємства після теоретичної основи і до початку самостійної роботи під безпосередньо по спеціальності.

 

Дублювання – самостійне виконання праці професійних обов’язків на робочому місці під наглядом досвідченого працівника з обов’язковим проходженням протиаварійного та протипожежного тренувань.

 

Розслідування нещасних випадків професійних захворювань та аварій на виробництві

Проводиться у разі погіршення стану здоров’я працівника. Одержання ним поранень, травм в тому числі внаслідок тілесних ушкоджень заподіяних іншою особою гострого професійного захворювання отруєнь, одержання теплового удару, опіків, обморожень у разі утоплення, ударяння електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварій, пожежі, стихійного лиха, що призвели до втрати працівником працездатності на 1-н день або більше, або до необхідності переведення його під час виконання обов’язків, а також у разі смерті працівника на підприємстві. Про кожний нещасний нещасний випадок . який його виявив (свідок) повинен негайно повідомити безпосередньо працівника робіт чи іншу уповноважену особу на підприємстві, а також вжити заходів до надання необхідної допомоги потерпілому. 

 

Роботодавцям, одержавшим повідомлення про нещасний випадок зобов’язаний:

А) повідомити в фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Б) негайно повідомити органи держаної охорони праці за місцем знаходженням підприємства.

В) утвердити наказ комісії з розслідування нещасного випадку у складі не менше, ніж 3-м особам та організувати комісію.

 

Обов’язки комісії:

1) протягом 3-ох діб обстеити місце нещасного випадку, одержати пояснення потерпілого, опитати свідків і осіб, що причетні до нещасного випадку.

2) визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства Про охорону праці.

3) з’ясувати обставини і причини нещасного випадку

4) Визначити чи пов’язаний цей випадок з виробництвом.

5) Встановити осіб, які допустили порушення вимог законодавства, розробити заходи щодо запобігання подібних нещасних випадків.

6) Скласти акт розслідування нещасного випадку, а також акт про нещасний випадок, який пов'язаний з виробництвом, якщо цей випадок пов'язаний з таким.

 

Склад комісії:

Керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено обов’язок функції спеціаліста з питань охорони праці, також керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок, представник робочого органу виконавчої дирекції фонду, представник первинної організації профспілки членом якої є потерпілий.

 

 

Лекція 3. Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.

 

Завдання страхування від нещасного випадку є:

1. Проведення профілактичних заходів спрямованих на усунення,

запобігання нещасних випадків на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоровю застрахованих, які можуть бути викликані умовами праці.

 

2. Відновлення здоровя та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків та професійних захворювань.

 

3. Відшкодування шкоди пов’язаних з втратою застрахованими особами заробітної плати або її частини під час виконання трудових обов’язків, надання їм соціальних послуг у звязку з ушкодженням здоровя, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

 

Субєкти та об’єкти страхування від нещасного випадку

Об’єктами страхування є застраховані особи, а в окремих випадках члени їх сімей, також страхувальники та страховик. Застрахованою особою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках, застраховані особи.

Страховик – це фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Роботодавці відповідно до закону України про охорону праці є:

1.Власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю.

2. Власник розташованого на території України іноземного підприємства, установи чи організації, в тому числі і міжнародних філій та представництв, який використовує найману працю, якщо інше непередбачене міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Обовязково підлягають державному страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1. Особи, які працюють на умовах трудового договору або на інших підставах передбаченим законодавством.

2. Учні та студенти навчальних закладів, аспіранти, доктора, залучені до будь-яких робіт під час або після занять, під час занять, коли вони набувають професійних навичок, а також в період проходження виробничої практики, стажування, виконання робіт на підприємстві.

3. Особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

 

Для страхування від нещасного випадку непотрібно згоди або письмової заяви працівника. Всі особи, які перелічені в законі вважаються застрахованими незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх обов’язків щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані особи є членами фонду соціального страхування від нещасних випадків.

 

Добровільно від нещасного випадку можуть застрахуватись:

1. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (займаються нотаріальною, творчою, адвокатської та ін. діяльністю) пов’язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності. Також члени фермерського господарства, особистого селянського селянства, у випадку, якщо вони не є найманими працівниками.

2. Громадяни -  Субєкти підприємницької діяльності.

 

Страховий ризик – це обставини, наслідок яких може статися страховий випадок.

 

Страховий випадок – це нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин з настанням яких виникає право застрахованої особина отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника  небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним своїх трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоровя або настала смерть.

 

Фонд соціального страхування від нещасних випадків – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління фонду здійснюється державою, представниками застрахованих осіб та роботодавців. Безпосередньо управління фондом здійснюється правлінням та виконавчою дирекцією.

До складу правління фонду входять представники трьох сторін:

- держави

- застрахованих осіб

- роботодавців

 

Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб та роботодавців обирається обєднаннями профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Порядок виборів представників визначається кожним обєднанням самостійно. Від кожної з трьох представницьких сторін призначається і обирається по 15 членів правління фонду з вирішальним голосом та по 5 їх дублерів, які за тимчасової відсутністю членів правління виконують їх обов’язки за рішенням голови правління цього фонду.

 

Страхові експерти з охорони праці, їх функції та повноваження.

 

Виконання статутних функцій та обов’язків фонду покладається на страхових експертів охорони праці. Страховими експертами з охорони праці можуть бути  особи з вищої спеціальної освітою за фахом спеціаліста з охорони праці або особи з вищої технічною або медичною освітою, які мають стаж практичної роботи на виробництві не менше трьох років, а також відповідне посвідчення, яке видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.

 

 

Страхові експерти з охорони праці мають право:

1. Безперешкодно та в будь-який час відвідувати підприємства для перевірки стану умов та безпеки праці та проведення профілактичної роботи з цих питань.

2. У складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств.

3. Одержувати від роботодавців пояснення  та інформацію, у тому числі у письмовій формі, щодо стану охорони праці та види здійснювальної діяльності та охорони праці.

4. Брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств.

5. Вносити роботодавцям обов’язкові для виконання подання про порушення законодавства «про охорону праці», а органам виконавчої влади з нагляду за охороною праці подання щодо застосування адміністративних стягнень або притягнення до відповідальності посадових осіб, які допустили ці порушення,  а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота на яких загрожує життю та здоровю працівників. 

6. Також мають право на складання протоколів про адміністративні порушення у випадках передбачених законом.

7. Брати участь як незалежні експерти в роботі комісій з випробувань та приймання в експлуатацію виробних об’єктів, засобів виробництва, індивідуального захисту апаратури та приладів контролю.

 

Страхові експерти з охорони праці проводять свою діяльність відповідно «до положення про службу експертів з охорони праці», профілактика нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. 


#КОНСПЕКТ ГОРБАЧЕНКА

 

20140224

Основи охорони праці. Вікторія Іллівна

Лекція №1.

  1. Поняття і загальна характеристика охорони праці.
  2. Організація охорони праці на підприємстві.
  3. Інструктаж, навчання та перевірка знань працівників з охорони праці.
  4. Розслідування і облік нещасних випадків праці захворювань та аварій на виробництві.
  1. Охорона праці залежить від контексту в трьох вимірах:

1)      Принцип трудового права

2)      Право працівника на безпечні умови праці

3)      Правовий інститут трудового права

4)      Окрема наукова дисципліна

Згідно з закону охорони праці,

ОХОРОНА ПРАЦІ – система правових соціально економічних організаційно-технічного, санітарно-гігієнічних, профілактично-лікувальних засобів спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

В широкому сенсі розглядається як узгоджена комплексна система

 Безпеки життя здоров’я в процесі  покладених на нього трудових обов’язків.

У вузькому юридичному тлумаченні термін охорони праці означає конкретний правовий інститут трудового права який об’єднує норми безпосереднього спрямовані на певне забезпечення умов праці які є безпечними для життя і здоров’я працівників.

Охорона праці має: соціальне, економічне та правове значення.

Соціальне значення полягає в тому, що охорона праці сприяє зміцненню та збереженню здоров’я працівника від шкідливих та небезпечних виробничих факторів..

Економічне значення. Реалізується в зростанні продуктивності праці, підйомі економіки та збільшення виробництва.

Правове значення охорони праці полягає у правовому регулюванні роботи з урахуванням важкості умов праці, фізіологічних особливостей жіночого організму, організму неповнолітніх і стану працездатності інвалідів, тощо.

Зміст права на охорону праці включає право працівника на:

1)      Робоче місце, що відповідає вимогам охорони праці.

2)      Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

3)      Відмову від виконання робіт у випадку виникнення небезпечного для життя та здоров’я наслідок порушення вимог охорони праці.

4)      Забезпечення індивідуального та колективного захисту за рахунок роботодавця.

5)      Навчання безпечними методам праці за рахунок роботодавця.

6)      Звернення до державних органів влади (ДОВ) і органів місцевого самоврядування (ОМС) роботодавця, профспілки охорони праці. Також працівник має право на особисту участь або участь через своїх працівників у розгляді питань, пов’язаних із забезпеченням безпечних умов праці на його робочому місці і в  розслідуванні нещасного випадку, що відбувся з ним на виробництві або у випадку професійного захворювання.

7)       Медичний огляд відповідно до медичних рекомендацій зі збереженням місця роботи та середнього заробітку під час його проходження.

8)      Компенсації та пільги, які встановлені законодавством колективним договором, або угодою, трудовим договором, якщо працівник зайнятий на важких роботах або на роботах зі шкідливим або небезпечними умовами праці.

ОПОЗДАЛ 15 мин 20140324

Організація прав на підприємстві

Для організації та виконанні правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних засобів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у процесах праці на підприємствах створюється служба охорони праці, які підпорядковуються безпосередньо роботодавцю.

Служба створюється з кількістю працівників 50 і більше осіб.

Якщо менше, тоді функції служби охорони праці можуть виконувати порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. А там де кількість працююцих менше 20 осіб можуть залучатися по сторонні особи на доповідних засадах, які мають досвід робот не менше 3 років. Основне завдання є опрацювання ефективної системи управління охорони праці та сприятливості удосконалення діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожного працівника.

Органи проведення профілактичних засобів спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних факторів, запобігання нещасних випадків на виробництвах, професійних захворювань та та іншим випадкам загрози життю та здоров’ю працівника

3) Вивчення та сприяння провадженню у виробництво досягненню науки та техніки прогресивних і безпечних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працівника

4) контроль за дотриманням працівниками вимог, нормативних актів з охорони праці, положень колективних угод, та локальних актів з охорони праці.

5) Інформування та надання роз’яснень працівникам підприємства з питань охорони праці. Робота даної служби здійснюється відповідно до плану та графіків, які затверджені роботодавцем. Ліквідація служби з охорони праці допускається лише в разі ліквідації підприємства, ци припинення використання найманої праці фізичної особи.

На підприємствах з чисельністю понад 100 осіб, а також на підприємствах специфіка виробництва яких передбачає проведення з персоналом великого обсягу робіт з питань охорони та безпеки праці, рекомендується створення кабінету промислової безпеки та охорони праці.

На підприємстві де працюючих понад 50 осіб може створюватися пожежна технічна комісія. Тільки у виняткових випадках її функції може виконувати служба з охорони праці. Також обов’язковим завданням роботодавця є здійснення медичних оглядів працівників.

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та реорганізувати проведення:

А) попереднього і періодичного медичних оглядів працівника, які зайняті на важких робтах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці, або таких де є потреба у професійному доборі.

Б) Щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

3 питання. Навчання інструктаж та перевірка знань працівників

Працівник, під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим, і правила поведінки в разі виникнення аварії.

Навчання з питань охорони праці – це навчання працівника з метою отримання необхідних знань та навичок з питань охорони праці  або безпечного ведення робіт.

На підприємствах затверджуються і розробляються відповідні положення підприємств про навчання з питань охорони праці, а також плануються плани графіки проведення такого навчання з якими заздалегідь ознайомлюють працівника.

Види інструктажу.

За характером і часом проведення інструктажі поділяються на:

1)                  вступний

2)                  первинний

3)                  повторний

4)                  позаплановий

5)                  цільовий

Вступний інструктаж проводиться:

А) з усіма працівниками, які приймаються на роботу, постійну чи тимчасову, незалежно від їх освіти, стажу роботи чи посади.

Б) з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і приймуть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи на підприємстві.

             Первинний інструктаж проводиться до початку роботи, безпосередньо на робочому місці з працівником:

1.                 новоприйнятим на підприємство або до фіз. Особи яка викор найману працю

2.                 який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства на інше

3.                 який виконуватиме нову для нього роботу

4.                 відрядження працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

1)                 приведення в дію нових, або перегляненні нормативно правових актів, а також при внесенні змін та доповнень до них

2)                 при зміні техноголоічного процесу

3)                 заміні або модернізації устаткування, заміні або модернізації устаткування, зміні сировини та інших факторів які впливають на стан та здоровя працівника

Також позаплановий інструктаж проводиться при порушенні працівниками вимог  НПА що призвели до травм аварій, пожеж, тощо.

4)                 При перерві в роботі в виконанні робіт більше ніж 30 календарних днів для робіт з підвищеною небезпекою  та більше 60 днів для інших видів робіт.

Цільовий інструктаж – здійснюється

1)                 при ліквідації аварії, або стихійного лиха

2)                 при проведенні робіт на які відповідно до законодавства оформлюється наряд-допуск, наказ або розпорядження

3)                 Новоприйняті працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених кваліфікованих працівників пройти стажування протягом не менше 2-15 змін або дублювання не менше 6-ти змін.

Стажування – це набуття особою практичного досвіду, виконання виробничих завдань і обов’язків на робочому місці підприємств, після теоретичної підготовки і до початку самостійної роботи під безпосереднім керівництвом досвідченого фахівця.

Дублювання -  самостійне виконання працівником професійних обов’язків на робочому місці під наглядом досвідченого працівника з обов’язковим проходженням протиаварійного і протипожежного тренування.

4 пункт. Розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань

Розслідування нещасних випадків проводиться у разі раптового погіршення стану здоров’я працівника, одержання них поранень, травм, в тому числі в наслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, і гострого професійного та інших отруєнь, одержання теплового удару, опіків, обмороження у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випроміненням, отримання інших ушкоджень в наслідок аварій, пожеж, стихійного лиха,  що призвели до втрати працівником працездатності на один день або більше, або до необхідності переведення його на іншу роботу. У разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків а також у разі смерті працівника на підприємстві.

Про кожний нещасний випадок потерпілий, або працівник який його виявив ци інша особа-свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити безпосередньо керівника робіт чи іншу уповноважену особу на підприємстві, а також вжити заходів до надання необхідної допомоги потерпілому. Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок зобов’язаний:

1)                           негайно повідомити про нещасний випадок в Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві або під час професійних захворювань

2)                           підприємство де працює потерпілий, якщо він працює на іншому підприємстві

3)                           негайно повідомити органи державної охорони за місцем знаходження підприємства

4)                           утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку у складі не менше ніж три особи та організувати розслідування

Що має робити комісія з розслідування нещасного випадку, що входить в  її обов’язки:

1)      Обстежити місце нещасного випадку

2)      Одержати пояснення потерпілого

3)      Опитати свідків та осіб які причетні до нещасного випадку

4)      Визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці

5)      З’ясувати, обставини і причини нещасного випадку

6)      Визначити чи пов'язаний цей випадок з виробництвом

7)      Установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам.

8)      Скласти акт розслідування нещасного випадку а також акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом

Тобто скл 2 док. Про розл нещас випад і сам нещас випадок. Якщо нещасний випадок визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом.

До складу комісію включаються:

1)      Керівник (спеціаліст) з служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено обов’язок виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці, також керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок

2)       Представник робочого органу виконавчої дирекції фонду

3)      Представник первинної організації профспілки членом якої є потерпілий.

 

ТЕМА 2014-04-07

Соціальне страхування від нещасного випадку та професійних захворювань на виробництві

Завданням страхування від нещасного випадку є:

1)       Проведення профілактичних заходів,  спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобіганням нещасних випадків на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози, здоров’ю застрахованих, які можуть бути викликані умовами праці.

2)       Відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань

3)       Відшкодування шкоди, пов’язаною з втратою застрахованими особами заробітної плати, ябо її частини під час виконання трудових обов’язків, надання їм соціальних послуг у зв’язку з ушкодженням здоров’я а також у разі їх смерті, здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сім’ї.

Суб’єкти та об’єкти страхування від нещасного випадку.

Суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані особи а в окремих випадках члени їх сімей, також страхувальники та страховик.

Застрахованою особою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.

Страхувальниками є – роботодавці, а в окремих випадках – застраховані особи.

Страховик – це фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Роботодавцем відповідно до закону України про ООП є:

1)                      Власник підприємства, або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю.

2)                      Власник розташованого в Україні іноземного  підприємства, установи чи організації, т.ч. і міжнародних філій та представництв, які використовують найману працю, якщо інше не передбачене міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВРУ.

Обов’язковим страхуванням від нещасного випадку підлягають:

1)      Особи які працюють на умовах трудового договору або на інших підставах передбачених законодавцем.

2)      Учні та студенти навчальних закладів, аспіранти, доктора, залучені до будь яких робіт під час, перед або після занять. Під час занять, коли вони набувають професійних навичок, а також в період проходження виробничої практики, стажування виконання робіт на підприємстві.

3)      Особи, які утримуються у  виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах, та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ, або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві, непотрібно згоди або письмової заяви працівника. Всі особи, які перелічені в законі вважаються застрахованими незалежно від фактичного виконання своїх обов’язків, щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані особи є членами фонду соціального страхування від нещасного випадку.

Добровільно від нащесного випадку можуть застрахуватись:

1)      Особи які забезпечують собі  роботи самостійно  (адвокат, нотаріус, або творчою діяльністю, пов’язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності), також члени фермерського господарства. Особистого селянського господарства, у випадку якщо вони не є найманими працівниками.

2)      Громадяни, суб’єкти підприємницької діяльності.

Страховий ризик – це обставини, в наслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є – нещасний випадок на виробництві, або професійне захворювання, що спричинило застрахованого, професійно зумовлено психологічнчні, психічну чи фізичну травму за обставин з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання нотаріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Нещасний випадок – це обмежена в часі подія, або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактору чи середовища, що сталися в процесі виконання їх своїх трудових обов’язків, в наслідок яких заподіяно шкоду здоровю або настала смерть.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків – це некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту який затверджується її правлінням.

Управління фондом здійснюється державою, представниками застрахованих осіб та роботодавцями.

Безпосереднє управління фондом здійснюється  його правлінням та виконавчою дирекцією.

До складу правління входять: представники трьох сторін: держави, застрахованих осіб та роботодавців з вирішальним фондом, я.

Представники держави: призначаються кабінетом міністрів України.

А представники застрахованих осіб та роботодавців обираються обєднаннями профспілок та роботодавцями, які мають статус всеукраїнських. Порядок виборів представників визначається кожним об’єднанням самостійно від кожної з трьох сторін призначається та обирається по 15 членів управління фонду, з вирішальним голосом та по 5 їх дублерів, які за тимчасової відсутності членів їх правління виконують їх за рішенням правління цього фонду.

Питання: Страхові експерти з охорони праці, їх функції і повноваження.

Виконання статутних функцій та обов’язків фонду покладається на страхових експертів з охорони праці.

Страховими експертами з ООП можуть бути особи з вищою спеціальною освітою за фахом спеціаліста з ООП або особи с вищою технічною або медичною освітою, які мають стаж практичної роботи на підприємстві не менше 3 років, а також відповідне посвідчення, яке видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.

Страхові експерти з ООП мають право:

1)      Безперешкодно, у будь який час відвідувати підприємства для перевірки стану умов і безпеки праці та проведення профілактичної роботи з цих питань.

2)      У складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань а також у перевірці знань працівників підприємств.

3)      Одержувати від роботодавців пояснення та інформацію у тому числі у письмовій формі щодо стану охорони праці та видів здійсню вальної діяльності.

4)      Брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємства.

5)      Вносити роботодавцям обов’язкові для виконання подання про порушення законодавства про ООП, а органам виконавчої влади з нагляду за охороною праці подання щодо застосування адміністративних стягнень або притягнення до відповідальності  посадових осіб, які допустили ці порушення а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць дільниць і цехів робота на яких загрожує життю чи здоров’ю працівників.

6)      Також мають право на складання протоколів у випадках порушення передбачених законом.

7)      Брати участь як незалежні експерти в роботі комісій з випробувань та приймання в експлуатацію виробничих об’єктів, засобів виробництва, індивідуального захисту апаратури та приладів контролю.

Страхові експерти з охорони праці проводять свою діяльність відповідно до положень про службу страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків та професійних захворювань.

#КНИГА

ВСТУП

Безпека праці, як галузь практичної діяльності, спрямована на створення безпечних і нешкідливих умов праці. На сучасному етапі розвитку виробництва вона набуває все більш важливого значення.

Створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві вимагає значних матеріальних витрат, впровадження знань і рішень науково-дослідних робіт в галузі охорони праці. Поки поміж тим, що ми знаємо про методи і засоби охорони праці, і тим, що реалі­зовано на виробництві, різниця все ще велика. Звести цю різницю до мінімуму повинні професійно підготовлені фахівці не тільки в галузі екології та охорони навколишнього середовища, але й в га­лузі забезпечення безпечних, нешкідливих, здорових умов праці на виробництві. Тому роль знань з питань охорони праці інженерно- технічними працівниками має дуже велике значення. Основні зна­ння з питань охорони праці закладаються у процесі навчання май­бутніх фахівців.

Курс “Основи охорони праці” наукова дисципліна, яка вклю­чає сукупність правових, медико-біологічних, інженерно-технічних, соціально-економічних, лікувально-профілактичних заходів і засо­бів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Курс вивчає виробничі обставини, технологічні процеси, умови праці з метою виявлення небезпечних і шкідливих виробничих чин­ників. Знання цих виробничих чинників дає можливість фахівцям розробляти методи усунення або зменшення рівня небезпечного і шкідливого їх впливу на працюючого.

Завдання курсу “Основи охорони праці” полягає у тому, щоб студенти, майбутні організатори виробництва, вивчили основи охо­рони праці й були підготовленими до вирішення практичних питань збереження життя і здоров’я працівників.

Охорона праці - це комплексна наукова дисципліна, у якій ор­ганічно пов’язані питання законодавства про працю, виробничої са­нітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки.

Вирішення завдань курсу “Основи охорони праці” базується на досягненнях ергономіки, наукової організації праці, технічної есте­тики, гігієни та фізіології праці, психофізіології, а також наукових дисциплін, визначаючих розвиток технічного прогресу. Крім того, успіх охорони праці визначається темпами впровадження передової

З

техніки, підвищенням рівня механізації і автоматизації виробничих процесів, удосконаленням технології та організації виробництва.

Матеріал курсу дозволить студенту вирішувати наступні за­вдання: оцінювати у процесі виробництва дію і рівень небезпечних та шкідливих виробничих факторів; розробляти і обирати заходи щодо забезпечення безпечної і нешкідливої роботи; проектувати безпечне й нешкідливе обладнання та устаткування; розробляти і складати інструкції робітникам на конкретному робочому місці; розраховувати захисні заземлення електроспоживачів; розрахову­вати освітлення виробничих приміщень; організовувати роботу з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на виробництві.

В цій дисципліні мають перевагу інженерні методи забезпечен­ня безпеки праці. Крім того, важливе місце займають правові та ор­ганізаційні засоби поліпшення умов праці.

Безпека праці на підприємстві може бути на належному рівні тільки тоді, коли всебічно виконуються вимоги трудового законо­давства, державних стандартів України, норм і правил, розроблених для збереження здоров’я працюючих. Важливе місце при цьому на­лежить виконанню організаційних вимог з охорони праці, а також трудовій та виробничій дисципліні працюючих.

Вивчення питань охорони праці у вищих навчальних закладах України передбачається в процесі всього навчання студентів за кур­сами загальнонаукових, загально-технічних, інженерних та спеці­альних дисциплін.

Структура поданого матеріалу дозволяє майбутньому фахівцю знати: дію на людину небезпечних і шкідливих виробничих факто­рів; гранично допустимі санітарні норми і способи їхнього вимірю­вання; технічні й організаційні заходи для ліквідації чи зменшення рівня небезпечних і шкідливих виробничих факторів; засоби індиві­дуального й колективного захисту.

На основі вивченого матеріалу студент повинен уміти: оцінити в процесі виробництва дію і рівень небезпечних та шкідливих ви­робничих факторів; розробляти і обирати заходи щодо забезпечен­ня безпечної і нешкідливої роботи; проектувати безпечні й нешкід­ливі устаткування; розробляти й складати інструкції для безпечної роботи на конкретному робочому місці; розраховувати захисні за­землення електроустановок, заземлення для захисту від статичної електрики, освітлення виробничих приміщень, захист від блискавок і вентиляцію; організовувати роботу щодо ліквідації наслідків над­звичайних ситуацій на виробництві; впроваджувати і реалізовувати у виробничій діяльності вимоги нормативно-технічної документа­ції.

Підручник написаний відповідно до навчальної програми нор­мативної дисципліни “Основи охорони праці”, складеної на основі державного стандарту вищої освіти України для екологічних ви­щих навчальних закладів, розглянутої та рекомендованої Комісією з охорони праці та безпеки життєдіяльності Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України та Інститутом міського господарства з принципово новими доповненнями згідно з новим механізмом навчання.

ЧАСТИНА І. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАТТІ

Розділ 1. Законодавча та нормативна база України про охорону праці

Визначення охорони праці

Стандарт України ДСТУ 2293-99 “Охорона праці. Терміни та визначення основних понять” встановлює терміни і визначення основних понять з охорони праці. Терміни охорони праці повинні використовуватися у всіх видах нормативної документації, підруч­никах, навчальних посібниках, науковій, технічній та довідковій лі­тературі, в комп’ютерних, інформаційних системах.

Охорона праці - система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально- профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Виробнича санітарія - система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідли­вих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці - галузь практичної і наукової діяльності, що ви­вчає стан здоров’я працівників у його обумовленості умовами праці і на цій основі обгрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміц­нення здоров’я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Небезпечний (виробничий) чинник - виробничий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, го­строго отруєння або іншого раптового різкого погіршення здоров’я або до смерті.

Шкідливий (виробничий) чинник - виробничий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і негативного впливу на здоров’я нащадків.

Виробнича травма - травма, що сталася внаслідок дії виробни­чих чинників.

Виробничий травматизм - явище, що характеризується су­купністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві.

Нещасний випадок на виробництві - раптове погіршення ста­ну здоров’я чи настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов’язків внаслідок короткочасного, тривалістю не довше однієї робочої зміни, впливу небезпечного або шкідливого чинника.

Професійне захворювання - патологічний стан людини, обу­мовлений надмірним напруженням організму, або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності.

Безпека - стан захищеності особи та суспільства від ризику за­знати шкоди.

Рівень безпеки - оцінка безпеки посиланням на прийнятий ри­зик.

Гігієнічний норматив - кількісний показник, який характери­зує оптимальний чи допустимий рівень впливу чинників навколиш­нього і виробничого середовища.

Умови праці - сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров’я і працездатність лю­дини під час виконування нею трудових обов’язків.

Тяжкість праці - характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь втомлюваності до роботи м’язів та відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.

Робоче місце - місце постійного або тимчасового перебування працівника під час виконання ним трудових обов’язків.

Робоча зона - визначений простір, у якому розташовані робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування пра­цівників.

Ризик - імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості.

Недопустимий ризик - імовірність ушкодження здоров’я пра­цівника під час виконання ним трудових обов’язків, що обумовле­на ступенем шкідливості та небезпечності умов праці та науково- технічним станом виробництва.

Виробничий ризик - імовірність заподіяння шкоди залежно від науково-технічного стану виробництв.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативно-правові акти про охорону праці - правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Державний нагляд за охороною праці - діяльність уповно­важених державних органів і посадових осіб, що спрямована на за­безпечення виконання органами виконавчої влади, суб’єктами гос­подарювання і працівниками вимог актів законодавства та інших нормативно-правових актів про охорону праці.

Основні положення законодавства про охорону праці

Поняття охорони праці визначається ст.1 Закону України “Про охорону праці”. “Охорона праці - це система правових, соціально- економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і ліку вально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збе­реження здоров’я і працездатності людини в процесі праці”.

Законодавство України про охорону праці складається із: Зако­ну “Про охорону праці”, “Кодексу законів про працю України”, За­кону “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, Закону України “Про пожежну безпеку”, “Норм радіа­ційної безпеки України (НРБУ-97)” та інших нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини між різними суб’єктами пра­ва у сфері охорони праці

Закон України “Про охорону праці” визначає положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього жит­тя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відпо­відних державних органів відносини між власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом (далі - влас­ник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У “Кодексі законів про працю України” визначається правове регулювання охорони праці у главах “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Нагляд і контроль за додержанням законо­давства про працю”, “Праця молоді”, “Праця жінок”, “Охорона пра­ці”.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” регулює відносини, які виникають у сфе­рі забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визна­чає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби і здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду в Україні.

Закон України “Про пожежну безпеку”, визначає економічні, за­гальні правові та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, встановлює відносини юридичних і фізичних осіб, державних органів з пожежної безпеки незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Закон встановлює обов’язки установ, організацій, підприємств і громадян щодо забезпечення пожежної безпеки, а також обов’язки й права державного пожежного нагляду.

“Норми радіаційної безпеки України” встановлюють два прин­ципово відмінні підходи до забезпечення протирадіаційного захис­ту перший передбачається для усіх видів практичної діяльності за умов нормальної експлуатації індустріальних та медичних джерел випромінювання, другий - при втручанні, що пов’язано з опромі­нюванням населення за умов аварійного опромінення. Крім того, “Норми радіаційної безпеки” встановлюють три категорії осіб, які зазнають опромінення та визначають ліміти доз та допустимі рівні іонізуючого опромінення.

Міжнародне законодавство про охорону праці являє собою систему міжнародно-правових актів, спрямованих на захист пра­цівників від професійних ризиків. Цей термін Міжнародне бюро праці визначає як “джерело небезпеки для життя і здоров’я пра­цівника, з яким він стикається у виробничому середовищі під час виконання ним своїх виробничих обов’язків”. Закон України “Про охорону праці” забезпечує перевагу норм міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна, над правовими нормами законо­давства України. Тобто, коли міжнародним договором або угодою, в якому бере участь Україна, передбачені більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачені законодавством України, то виконуються правила міжнародного договору або угоди. Ця норма застосовується до всіх договорів, в яких бера участь Україна неза­лежно від їх форми і назви - договір, угода, конвенція, пакт, про­токол або інші форми і які були ратифіковані Верховною Радою України.

Конвенції Міжнародної Організації Праці, за якими Україна має міжнародне співробітництво у галузі поліпшення умов праці: №115 - про захист працюючих від іонізуючої радіації, №155 - про безпеку і гігієну праці та виробниче середовище, №148 - про захист працівників від професійного ризику, №174 - про обладнання ма­шин захисними пристроями.

Основні принципи державної політики з охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відпо­відно до Конституції України Верховною Радою України і спрямо­вана на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запо­бігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принци­пах:

пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідаль­ності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, техно­логій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі за­гальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього пи­тання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкіл­ля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шко­ди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підпри­ємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, за­лучення доброчинних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству; адаптації трудових процесів до можливостей працівника з ура­хуванням його здоров’я та психологічного стану; інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охо­рони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують про­блеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також спів­робітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийнят­тя рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; використання світового досвіду організації роботи щодо поліп­шення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Пріоритет життя і здоров’я працівників означає, що в першу чергу слід дотримуватися вимоги нормативних актів про охорону праці, щоб працівник не зазнав погіршення здоров’я, не отримував травм, професійних захворювань, і лише тільки потім має звертати­ся увага на результати діяльності підприємства.

Власник підприємства несе відповідальність за створення і під­тримання належних безпечних та нешкідливих умов праці на кожно­му робочому місці підприємства. З цією метою власник організовує на підприємстві систему управління охороною праці, створює служ­бу охорони праці, визначає обов’язки посадових осіб і спеціалістів підприємства з питань охорони праці, забезпечує всі види охорони праці на підприємстві - організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, нормативно-методичні, лікувально-профілактичні, метрологічні, наукові, інформаційні, упроваджує заходи поліпшення умов праці.

Комплексність розв ’язання завдань охорони праці передбачає вирішення проблем безпеки праці комплексно з урахуванням всіх видів економічної та соціальної політики держави, здобутків науки і техніки. Коли питання охорони праці та навколишнього середови­ща перехрещуються - наприклад, захист від електромагнітних ви­промінювань, захист від шуму та ін., тоді ці завдання або проблеми повинні вирішуватися комплексно.

Встановлення єдиних норм і вимог з охорони праці означає, що вони повинні бути єдиними для всіх підприємств, організацій та установ незалежно від виду діяльності та форми їх власності його.

Норми з охорони праці мають включати: норми комплектуван­ня робочих місць і працівників засобами індивідуального захисту; нормативи на умови праці на робочих місцях; нормативи з безпеки машин, обладнання, механізмів, технологічних процесів та інших засобів виробництва.

Соціальний захист працівників. Коли укладається трудовий договір працівник повинен бути повідомлений роботодавцем під розпис про умови праці на робочому місці де він буде працювати, а також про його права, пільги та компенсації при важких та шкідли­вих умовах праці.

Якщо виробничі умови небезпечні для життя і здоров’я праців­ника або оточуючих його працівників і природного середовища, тоді він має право відмовитися від дорученої роботи. Він зобов’язаний негайно повідомити про таку ситуацію безпосереднього роботодав­ця або керівника. Факт наявності такого положення, як це потріб­но, підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, а також упо­вноваженого працівниками спеціаліста з питань охорони праці, або страхового експерта з охорони праці.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка протипоказана йому за медичним висновком і станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та робіт, які потребують професійного добо­ру, допускаються працівники за наявності висновку психофізіоло­гічної експертизи.

Трудовий договір може бути розірваний працівником за його бажанням, якщо роботодавець не виконує вимог законодавства про охорону праці, не дотримується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше три­місячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначе­ний у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з на­буття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного на­гляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умова­ми праці, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робо­чого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що нада­ються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз’їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного


харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець за свої кошти може додатково встановлювати пра­цівникові за колективним договором, угодою або трудовим догово­ром пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Роботодавець повинен протягом дії укладеного з працівником трудового договору, не пізніше ніж за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та зміну пільг та компенсацій, з урахуванням пільг і компенсацій, що передбачені йому додатково.

Працівникам видаються безкоштовно за встановленими норма­ми спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуаль­ного захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби, на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха, що не передбачені тру­довим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок при­дбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуаль­ного захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

Коли засоби індивідуального захисту передчасно зношені не з вини працівника, тоді роботодавець зобов’язаний замінити їх за свій рахунок. Коли має місце придбання спецодягу, засобів індивідуаль­ного захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець повинен компенсувати всі витрати на умовах, перед­бачених колективним договором.

Усіпрацівникизгідноіззакономпідлягаютьзагальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівни­ків або у разі їх смерті. Відшкодування шкоди, заподіяної праців­никові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті праців­ника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності”.

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати по­терпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колек­тивного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з не­щасним випадком на виробництві або професійним захворюван­ням, зберігаються місце роботи і посада та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності. Коли потерпілий не може виконувати попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медич­них рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу ро­боти із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

Державне управління охороною праці

Державне управління охороною праці здійснюють: Кабінет Мі­ністрів України; спеціально уповноважений центральний орган ви­конавчої влади з нагляду за охороною праці; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцево­го самоврядування..

Кабінет Міністрів України:

забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці; подає на затвердження Верховною Радою України загальнодер­жавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища;

спрямовує і координує діяльність міністерств, інших централь­них органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здо­рових умов праці та нагляду за охороною праці; встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охо­рони праці.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:

проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці; здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств в галузі охорони праці;

розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення ста­ну безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участю профспілок;

укладають з відповідальними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;

беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;

організовують навчання і перевірку знань з охорони праці; створюють, якщо потрібно, аварійно-рятувальні служби, а також здійснюють їх діяльністю керівництво, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері ряту­вальної справи;

здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на під­приємствах галузі.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного нагляду спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров’я, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони праці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла­ди з нагляду за охороною праці:

здійснює комплексне управління охороною праці на державно­му рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охо­роною праці, міністерствами, Радою міністрів Автономної Рес­публіки Крим, місцевими державними адміністраціями та орга­нами місцевого самоврядування;

розробляє за участю міністерств, інших центральних органів ви­конавчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, всеукраїнських об’єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання; здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує пра­вила, норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці або зміни до них;

координує роботу міністерств, Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів міс­цевого самоврядування, підприємств, інших суб’єктів підприєм­ницької діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

бере участь у міжнародному співробітництві та в організації ви­конання міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Рішення, прийняті спеціально уповноваженим органом вико­навчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, іншими цен­тральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органа­ми місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

Під час роботи на виробництві на людину можуть впливати один, або низка небезпечних та шкідливих виробничих факторів. Безпека того чи іншого технологічного процесу може бути визна­чена за їх кількістю і за ступенем небезпеки кожного з них зокрема. Безпека праці на виробництві визначається ступенем безпеки окре­мих технологічних процесів.

Небезпечні й шкідливі виробничі фактори стандартом ГОСТ 12.0.003-74 поділяються на фізичні, хімічні, біологічні й психофізі­ологічні. Останні за характером впливу на людину підрозділяються на фізичні й нервово-психічні перевантаження, а інші - на конкрет­ні небезпечні й шкідливі виробничі фактори.

В процесі роботи на підприємстві на працівника можуть вплива­ти такі небезпечні й шкідливі виробничі фактори:

машини, що рухаються, автотранспорт і механізми;

рухомі незахищені елементи механізмів, машин і виробничого

обладнання;

падаючі вироби техніки, інструмент і матеріали під час роботи; ударна хвиля (вибух посудини, що працює під тиском пари рі­дини);

струмені газів і рідин, що стікають, із посудин і трубопроводів під тиском;

підвищене ковзання (через зледеніння, зволоження й замаслю­вання поверхонь, по яких переміщується робочий персонал);

підвищені запорошеність й загазованість повітря; підвищена чи знижена температура поверхонь техніки, облад­нання й матеріалів;

підвищена чи знижена температура, вологість і рухомість пові­тря;

підвищений рівень шуму, вібрації, ультра- та інфразвука; підвищена напруга в електричному ланцюзі, замикання якого може відбутися через тіло людини; підвищений рівень статичної електрики;

гострі кромки, задирки й шорсткість на поверхнях обладнання й інструментів;

відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; знижена контрастність об'єктів в порівнянні з фоном; пряма блискість (прожекторне освітлення територій вироб­ництв, світло фар автотранспорту) і відбита блискість (від роз­литої води й інших рідин на поверхні територій виробництв); підвищена пульсація світлового потоку;

підвищений рівень ультрафіолетової й інфрачервоної радіації; хімічні речовини (токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, кан­церогенні, мутагенні, що впливають на репродуктивну функцію людини);

хімічні речовини, що проникають в організм через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірні покриви і слизові оболонки; патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, гриби, найпростіші) і продукти їхньої життєдіяльності;

перевантаження (статичні й динамічні) і нервово-психічні чин­ники (емоційні перевантаження, перенапруга аналізаторів, ро­зумова перенапруга, монотонність праці).

Рівні небезпечних і шкідливих виробничих факторів не повинні перевищувати граничнодопустимих значень, встановлених у сані­тарних нормах, правилах і нормативно-технічній документації.

Система управління охороною праці (СУОП) на підприємстві

Система управління охороною праці - підсистема єдиної сис­теми управління виробництвом, яка контролює показники безпеки та охорони праці, аналізує стан охорони праці, забезпечує прийнят­тя, підготовку і реалізацію рішень, які спрямовані на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці.

Основні принципи функціонування СУОП підприємства :

а)         зв’язок процесу виробництва з рівнем забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці;

б)         виконання трудової і технологічної дисципліни працівниками підприємства;

в)         діяльність органів управління охороною праці підприємства спільна з метою виконання заходів по створенню безпечних і здорових умов праці;

г)         обов’язкова економічна зацікавленість роботодавця і працівни­ка у поліпшенні безпечних і нешкідливих умов праці.

Мета СУОП - забезпечити безпеку праці, зберегти здоров’я та працездатність працівників.

Об’єкти управління СУОП підприємства :

а)         виробнича діяльність робітників підприємства;

б)         виробниче обладнання;

в)         технологічні процеси, будівлі і споруди;

г)         виробниче середовище.

Органи управління СУОП підприємства:

а)         роботодавець;

б)         структурні підрозділи підприємства;

в)         професійні спілки;

г)         комісія охорони праці;

д)         уповноважені трудових колективів.

Основні завдання СУОП та напрямки створення безпечних умов праці на підприємстві

Розглянемо основні напрямки створення безпечних умов праці і визначимо шляхи їхньої реалізації.

Навчання робітників безпечним засобам праці і пропаганда охорони праці

Навчання інженерно-технічних працівників і службовців про­водиться відповідно до ДНАОП 0.00-4.12-99 «Типове положення про навчання з питань охорони праці”.

Усі працівники при прийнятті на роботу, а також в процесі робо­ти проходять на підприємстві навчання і інструктажі з питань охо­рони праці, надання першої медичної допомоги, правил поведінки при виникненні аварій, згідно з типовим положенням.

Навчання працівників повинно передбачати:

а)         навчання посадових осіб і робітників у науково-інформаційних центрах і навчальних закладах, з дозволу Держнаглядохоронп- раці на такі навчання;

б)         навчання працівників при підготовці, перепідготовці або отри­манні нової професії та підвищенні кваліфікації в навчальному закладі;

в)         спеціальне навчання працівників, виконуючих роботу з підви­щеною небезпекою;

г)         підвищення кваліфікації фахівців на курсах, семінарах, у науково-інформаційних центрах та навчальних закладах;

д)         усі види інструктажів з охорони праці.

Організацію і здійснення навчання працівників з питань охоро­ни праці на підприємстві покладається на роботодавця, а в струк­турних підрозділах на керівників цих підрозділів.

За навчанням і перевіркою знань працівників з питань охорони праці здійснюють контроль працівники служби охорони праці.

Інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний на робочому місці, вторинний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться інженером служби охо­рони праці за програмою, розробленою з урахуванням вимог НТД з охорони праці в спеціально обладнаному кабінеті охорони праці із застосуванням технічних засобів навчання і пропаганди з усіма вперше прийнятими на роботу, незалежно від освіти, стажу роботи з даної професії чи посади, а також з відрядженими, учнями й студен­тами, що прибули на виробниче навчання чи практику. У журналі «Реєстрації вступного інструктажу» (форма встановлена) роблять запис про проведення інструктажу й перевірки знань з обов'язковим підписом того, кого інструктують і хто інструктує.

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться до по­чатку роботи, проводить безпосередньо керівник робіт. Первинний інструктаж на робочому місці проводять з усіма вперше прийнятими на підприємство, що прибули на виробниче навчання чи практику, з учнями і студентами, відрядженими, з працівниками, що виконують нову для них роботу, з кожним працівником індивідуально з пока­зом безпечних прийомів, способів і методів праці.

Після первинного інструктажу до початку самостійної роботи працівники проходять стажування протягом 2-5 змін. Стажування оформляється наказом по підприємству, в якому вказується прізви­ще відповідального працівника та тривалість стажування.

Коли стажування закінчиться, наказом роботодавця працівник допускається до самостійної роботи.

Вторинний інструктаж проводиться один раз на шість міся­ців індивідуально чи з групою людей однієї професії за програмою інструктажу на робочому місці для підвищення рівня знань правил і інструкцій з охорони праці. Для працівників,,зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, вторинний інструктаж повинен прово­дитися один раз на 3 місяці.

Позаплановий інструктаж проводять:

при порушенні працівником правил і інструкцій з охорони пра­ці, що могло призвести до нещасного випадку; при зміні правил з охорони праці, зміні технологічного процесу, матеріалу, сировини, устаткування, інструменту, що впливають на безпеку праці;

при перервах у роботі більше ЗО календарних днів, для робіт, до яких висуваються підвищені вимоги безпеки, і більше 60 днів для всіх інших робіт.

Цільовий інструктаж проводять з працівниками: при виконанні робіт з нарядом-допуском, безпосередньо перед її виконанням і факт проведення фіксують у наряді-допуску на проведення робіт;

при ліквідації аварії, стихійного лиха.

У журналі “Реєстрації інструктажу на робочому місці” запису­ється факт проведення інструктажу на робочому місці, повторного й позапланового інструктажу з обов'язковим підписом того, кого інструктують, і того хто інструктує. Інструктор позапланового ін­структажу вказує причину його проведення.

Навчання питань безпеки праці передбачається програмами факультетів підвищення кваліфікації всіх професій всіх галузей на­родного господарства. Після закінчення навчання передбачається перевірка знань з питань охорони праці.

Пропаганда питань охорони праці проводиться з використан­ням усіх форм пропаганди - публікації, плакати, радіо, телебачення, кіно, виставки, лекції.

Забезпечення безпеки виробничого обладнання

Досягається виконанням вимог безпеки до обладнання, які вста­новлені стандартом ГОСТ 12.2.003-91, ССБТ «Оборудование про- изводственное. Общие требования безопасности». Вимоги до кон­кретного обладнання, крім того, встановлені в стандартах, нормах і правилах органів державного нагляду та інших НТД з безпеки праці.

Забезпечення безпеки технологічних процесів

Досягається завдяки розробці й впровадженню технологічних процесів, які розробляються відповідно до вимог ГОСТ 12.3.002-75 ССБТ «Процессы производственные. Общие требования безопас­ности», а також вимог державних і галузевих стандартів безпеки праці за видами технологічних процесів і робіт, норм і правил орга­нів державного нагляду.

Важливу роль у забезпеченні безпеки праці відіграє механіза­ція. Механізація виробничих процесів - один із шляхів поліпшення умов праці на виробництві. Однак застосування механізмів і машин у сфері виробництва, з одного боку, веде до полегшення чи лікві­дації важкої фізичної праці і тим самим поліпшує умови праці, а з іншого - до появи в сфері виробництва небезпечних і шкідливих виробничих факторів, що зумовлюють нещасні випадки, у тому чис­лі з важкими і смертельними наслідками. Це пояснюється тим, що механізми і машини, зазвичай, мають: великі швидкості обертання валів, маховиків, коліс; підвищені тиски рідин, газу; живлення елек­тричним струмом; вузли й деталі, що рухаються.

Автоматизація, яка є вищим ступенем механізації, припускає у загальному вигляді впровадження в сферу виробництва дистан­ційного керування машинами, приладами, автоматизованих систем керування технологічними процесами, замкнутих телеметричних і телевізійних систем керування й контролю як цілих технологічних процесів, так і окремих параметрів. При автоматизації виробництва функції робітника зводяться до контролю за роботою машин, а, го­ловне, робітничий персонал знаходиться на безпечній відстані від машин і механізмів, у сфері недосяжності дії їхніх небезпечних і шкідливих факторів. Автоматизація - це основа для корінного по­ліпшення умов праці, зниження виробничого травматизму і профе­сійних захворювань.

Забезпечення безпечного стану будівель і споруд

Досягається шляхом реалізації вимог охорони праці при будів­ництві, реконструкції, експлуатації й ремонті будівель і споруд. Ці вимоги, викладені в будівельних нормах і правилах для різних буді­вель і споруд у БНіП.

Створення нешкідливих і здорових санітарно-гігієнічних умов праці

Нередбачає проведення контролю за впливом виробничих фак­торів на здоров’я працюючих, визначення фактичних значень кон­кретних параметрів виробничих факторів і приведення їх у задані межі, створення санітарно-побутових умов, які повинні відповіда­ти діючим санітарним нормам. Нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці припускає усунення причин виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів на робочих місцях і застосування ефективних засобів колективного захисту відповідно до вимог дер­жавних стандартів за видами небезпечних і шкідливих виробничих факторів, санітарних норм і правил.

Забезпечення працівників спецодягом, засобами індивідуального і колективного захисту

Згідно зі ст. 10 Закону України “Про охорону праці”: “На робо­тах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нор­мами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивіду­ального захисту, а також мийно-знешкоджувальні засоби”.

Роботодавець зобов’язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до норма­тивних актів про охорону праці.

До засобів індивідуального захисту (313) відносяться : костюми ізолюючі; засоби захисту органів дихання; засоби захисту ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти, засоби дерматологічні захисні, засоби захисту комплексні.

Забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працюючих

Передбачає виконання вимог існуючих на підприємстві правил внутрішнього розпорядку, що забезпечить режим праці й відпочин­ку робітників.

Організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників

Передбачає попередні й періодичні медичні огляди, лікувально- профілактичнехарчуванняіпроведення лікувально-профілактичних заходів щодо попередження захворювань.

Створення здорових санітарно-побутових умов для працівників

Передбачає обладнання санітарно-побутових приміщень і їхнє функ­ціонування відповідно до вимог БНіП П-92-76 «Допоміжні будинки й приміщення промислових підприємств. Норми проектування» і БНіП 2.04.05-92 «Опалення, вентиляція й кондиціонування повітря».

1.6.10. Професійний відбір робітників по окремих професіях

Передбачає установлення фізіологічної й психофізіологічної придатності працюючих з окремих спеціальностей до безпечного виконання робіт відповідно до міжгалузевих методичних рекомен­дацій з психофізіологічного професійного відбору.

Організація охорони праці на підприємстві

Проведення контролю за діяльністю Управління охороною

праці та обов’язки роботодавця

Охорона праці на виробництві починається з організації управ­ління охороною праці.

Роботодавець зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до нормативно- правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодав­ства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забез­печують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх дотримання; розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці; впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ерго­номіки, позитивний досвід з охорони праці тощо; забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних ви­падків, професійних захворювань, та здійснення профілактич­них заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних до­сліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством;

вживає за їх підсумками заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів; розробляє і затверджує положення, інструкції, інші норматив­ні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на бу­дівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до держав­них міжгалузевих і галузевих нормативно-правових актів про охорону праці, забезпечує безплатно працівників нормативно- правовими актами про охорону праці;

здійснює постійний контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, меха­нізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, ви­користанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці; організує пропаганду безпечних методів праці та співробітни­цтво з працівниками у галузі охорони праці; вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно- правових актів з охорони праці. Кожен працівник, виконуючи трудові обов’язки, зобов’язаний:

дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону пра­ці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуван­ням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

проходити в установленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Комісія з питань охорони праці підприємства. З метою за­безпечення пропорційної участі працівників на підприємстві для вирішення будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеці­алістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Обов уязкові медичні огляди працівників певних категорій. Роботодавець зобов'язаний за свої кошти організувати прове­дення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (про­тягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умова­ми праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також що­річного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздо­ровчих заходів.

Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законо­давством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника.

Проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваже­ним центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку при­тягнути працівника, що ухиляється від обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов’язаний за свій рахунок забезпечити поза­черговий медичний огляд працівників:

за заявою працівника, коли він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;

за своєю ініціативою, коли стан здоров’я не дозволяє працівнику виконувати свої трудові обов’язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберіга­ються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Наукова база охорони праці. Національний науково-дослідний інститут охорони праці (НДІ) та галузеві науково-дослідні інститу­ти з охорони праці займаються:

а)         розробкою та реалізацією із залученням наукових кадрів науко­во обґрунтованих рішень з питань поліпшення та безпеки умов праці;

б)         прогнозуванням наслідків аварій та нещасних випадків;

в)         розробкою планів локалізації і ліквідації аварій та нещасних ви­падків;

г)         моделюванням аварійних ситуацій, а також розробкою заходів для їх відвернення;

д)         проведенням моніторингу з питань безпеки та умов праці;

е)         оцінкою ефективності управління охороною праці і виробленні рекомендацій щодо її вдосконалення.

Навчання з питань охорони праці. Питанням охорони праці працівники повинні навчатися постійно.

Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи по­винні проходити за рахунок роботодавця на підприємстві інструк­таж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки при виникненні аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити попере­днє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповід­них нормативно-правових актів про охорону праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов’язана з організацією без­печного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли на­вчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, не допуска­ються до роботи

Коли у працівників, у тому числі посадових осіб, виявлені не­задовільні знання з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Фінансування охорони праці. Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізич­них осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої про­дукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витра­ти на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бю­джетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства ви­користовує найману працю, визначаються згідно з переліком захо­дів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міні­стрів України.

Кошти галузевих і державного фондів охорони праці ви­трачаються на здійснення галузевих і національних про­грам з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно- конструкторських робіт, що виконуються в межах цих програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підпри­ємств та виробництв, творчих колективів, науково-технічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблем охорони праці.

Атестація робочих місць на відповідність вимогам норма­тивних актів. Атестація робочих місць це:

виявлення факторів і причин виникнення небезпечних і шкід­ливих умов праці;

віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими, особливо шкідливими, важкими умовами праці;

установлення санітарно-гігієнічних умов виробничого середо­вища та напруженості виробничого процесу на робочому місці; підтвердження у працюючого пільгового пенсійного забезпечен­ня за роботу в шкідливих та небезпечних умовах праці. Роботодавець підприємства відповідає за своєчасне та якісне проведення атестації робочих місць.

Атестаційна комісія із залученням, при необхідності, фахівців інших організацій, проводить постійно атестацію робочих місць у терміни, передбачені колективним договором, не рідше одного разу на п’ять років.

Атестаційна комісія:

а)         організує вивчення нормативно-правової документації з питань атестації робочих місць;

б)         залучає у встановленому порядку організації до атестації робо­чих місць, що мають на це право;

в)         здійснює контроль і організує керівництво за роботами при атес­тації робочих місць;

г)         складає плани розміщення обладнання, визначає межі робочих зон і відповідний їм номер спільно з санітарно-епідеміологічною службою;

д)         визначає небезпечні і шкідливі виробничі фактори і визначає значення цих факторів;

е)         розробляє заходи щодо поліпшення умов праці та оздоровленню працюючих;

ж)        визначає “Карту умов праці” на атестоване робоче місце. Працівникам сповіщають про результати атестації робочого місця.

Служба охорони праці на підприємстві

На кожному підприємстві повинна бути служба охорони пра­ці. Роботодавець створює на підприємстві службу охорони праці з кількістю працюючих 50 і більше осіб відповідно до типового поло­ження, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

Функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо робо­тодавцю. Керівники служб охорони праці прирівнюються до осно­вних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних не­доліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли ме­дичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати роботодавцю підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги охоро­ни праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише робо­тодавець.

Додержання вимог щодо охорони праці під час проектуван­ня, будівництва та реконструкції підприємств ,об’єктів і засо­бів виробництва. Охорона праці на підприємстві починається з ви­робничих будівель, споруд, устаткування та транспортних засобів, які виконувалися з урахуванням вимог охорони праці.

Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції, капіталь­ного ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати ви­могам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об'єктів, розробка нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального за­хисту працюючих повинні проводитися з урахуванням вимог охо­рони праці.

Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов’язана з виконанням робіт та експлуатацією об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об’єктів, машин, меха­нізмів, устаткування підвищеної небезпеки визначається Кабінетом Міністрів України.

Не допускається застосування у виробництві шкідливих речо­вин, коли відсутні показники їх гігієнічної регламентації та держав­ної реєстрації.

Безпека праці жінок, неповнолітніх та інвалідів. Законодав­ство України приділяє велику увагу питанням охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Забороняється використання праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на під­земних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних із санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умо­вами праці, на яких забороняється використання праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками за­тверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погоджен­ням з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину регулюється законодавством.

Неповнолітні не допускаються до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підзем­них роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні.

У випадках, передбачених законодавством, власник зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інва­лідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів.

Залучення інвалідів до понаднормових робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створюватрі для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабіліта­ції, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповіда­ють спецріфічним особливостям цієї категорії працівників.

Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики виробничого травматизму та професійної

захворюваності Технічні заходи - технічні засоби, що забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці, та пов’язані з впровадженням нового об­ладнання, пррістроїв і приладів безпеки і безпечною експлуатацією засобів вріробництва.

Нормативно-методичні заходи: розробка посібників і рекомендацій;

розробка нормативно-правової бази з охорони праці на підпри­ємстві;

забезпечення необхідною норматрівно-правовою документацією функціональних служб, окремих структурних підрозділів та ро­бочих місць;

забезпечення програм і розробка методик навчання з питань охорони праці;

розробка розділів охорони праці в посадових інструкціях, ін­струкціях за професіями; перегляд НПАОП підприємства.

Організаційні заходи:

контроль за технічним станом обладнання, інструментів, буді­вель і споруд;

контроль за дотриманням вимог нормативних документів з охо­рони праці;

нагляд за обладнанням підвищеної небезпеки;

організація навчання, перевірка знань з питань охорони праці і

інструктажів робітників підприємства;

контроль за виконанням технологічного процесу відповідно до вимог охорони праці;

організація належних умов до проїздів і проходів відповідно до вимог охорони праці;

забезпечення працівників засобами індивідуального та колек­тивного захисту;

забезпечення відповідними знаками безпеки, плакатами. Санітарно-гігієнічні заходи:

контроль за впливом виробничих факторів на здоров’я працівників; забезпечення санітарно-побутових умов згідно з діючими нормами; атестація робочих місць відповідно до їх нормативним актам з охорони праці;

планування заходів щодо поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці;

паспортизація санітарно-технічного стану умов праці. Соціально-економічні заходи:

надання пільг і компенсацій працівникам, які працюють зі шкід­ливими і небезпечними умовами праці;

створення умов для економічної зацікавленості роботодавця і працівника у поліпшенні умов і підвищенні безпеки праці; соціальне страхування працівників роботодавцем; фінансування заходів з охорони праці;

відшкодування роботодавцем працівнику збитків у разі каліцтва. Лікувально-профілактичні заходи:

надання медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків на виробництві;

контроль за здоров’ям працюючих протягом їхньої трудової ді­яльності;

лікувально-профілактичне харчування працівників, які працю­ють на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці; проведення медичних оглядів працівників (попередніх та пері­одичних);

дотримання охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів; відшкодування потерпілому працівнику витрат на лікування, протезування, придбання транспортних засобів та інші види ме­дичної допомоги.

Наукові заходи:

прогнозування соціально-економічних наслідків нещасних ви­падків і аварій;

моделювання аварійних ситуацій і розробка заходів щодо їх від­вернення;

плани локалізації і ліквідації аварії; оцінка ефективності управління охороною праці; підготовка науково обгрунтованих технічних рішень, спрямова­них на підвищення безпеки і поліпшення умов праці. Інформаційне забезпечення - інформаційна підтримка при проведенні нормативно-методичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних, соціально- економічних, наукових досліджень, спрямованих на збереження безпеки праці, здоров’я працюючих.

Нормативно-правові акти з охорони праці

Охорона праці керується великою кількістю нормативно- правових актів.

Нормативно-правові акти про охорону праці - це правила, стан­дарти, норми, регламенти, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

Опрацювання та перегляд, прийняття нових і скасування чин­них нормативно-правових актів з охорони праці проводяться спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

Нормативно-правові акти про охорону праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють по­ліпшенню безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні доку­менти на засоби праці і технологічні процеси повинні включати ви­моги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Нормативно-правові акти про охорону праці є обов’язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання молоді, обладнаних у школах, міжшкільних комбінатах, училищах, вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, будинках само­діяльної технічної творчості тощо.

Система стандартів безпеки праці (ССБП) - це комплекс взаємопов’язаних стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки праці, що поширюється на виробниче обладнання, виробничі про­цеси і засоби захисту працюючих.

Завданням ССБП є установлення загальних вимог до виробни­чих процесів та обладнання, загальних вимог і норм до окремих ви­дів безпечних і шкідливих виробничих факторів, вимог до засобів захисту працюючих, методів оцінки безпеки праці.

Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб ор­ганів державного нагляду за охороною праці і представників профе­сійних спілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, відповідальності згідно із законом.

Література: [1], [2], [3], [4].

Питання для самоконтролю

Який Закон реалізує конституційні права працівників на охоро­ну праці?

Назвіть головні принципи державної політики в галузі охорони праці.

Права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Сформулюйте визначення терміну “охорона праці”.

Сформулюйте визначення терміну “небезпечний фактор”.

Яка різниця між термінами “шкідливий” і “небезпечний” фактор?

При виконанні яких робіт видається спецодяг та інші засоби ін­дивідуального захисту, змивальні засоби?

Коли трудовий договір може бути розірвано працівником за його бажанням?

Коли роботодавець повинен перевести працівника на легшу ро­боту?

При яких умовах за період простою за працівником зберігається середній заробіток?

В який термін роботодавець повинен письмово інформувати працівника про зміну виробничих умов та зміну пільг та ком­пенсацій?

За якими працівниками зберігаються місце роботи і посада з се­редньою заробітною платою і на якій термін?

Які органи здійснюють державне управління охороною праці?

Назвіть 5 небезпечних виробничих факторів при роботі у хіміч­ній лабораторії.

Назвіть 5 шкідливих виробничих факторів при роботі у хімічній лабораторії.

Які основні принципи функціонування системи управління охо­роною праці (СУОП )?

Які основні завдання СУОП та напрямки створення безпечних умов праці ви знаєте?

Які види навчання працівників передбачає ДНАОП 0.00-4.12-99 “Типове положення про навчання з питань охорони праці”?

В чому суть вступного інструктажу ? Яка посадова особа його проводить?

В чому суть первинного на робочому місці інструктажу ? Яка посадова особа його проводить?

В чому суть забезпечення безпеки технологічних процесів?

Яку роль у забезпеченні безпеки технологічних процесів вико­нує механізація?

Яку роль у забезпеченні безпеки технологічних процесів вико­нує автоматизація?

В чому суть забезпечення безпечного стану будівель і споруд?

Шляхи створення нешкідливих і здорових санітарно-гігієнічних умов праці?

Обов’язки роботодавця щодо забезпечення системи управління охороною праці.

Які обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно- правових актів з охорони праці?

Склад комісії з питань охорони праці підприємства.

Хто організує і за які кошти проводить попередні і періодичні медичні огляди працюючих?

Які обов’язки Національного науково-дослідного інституту (НДІ ) з питань охорони праці?

Мета атестації робочих місць.

Які права має “Служба охорони праці“?

Які основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності.

Якими нормативно-правовими актами користується охорона праці?

Якими є завдання “Системи стандартів безпеки праці“?

Які види відповідальності встановлені за порушення вимог охо­рони праці?

Розділ 2. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві

Нещасні випадки, професійні захворювання і аварії на виробни­цтві підлягають розслідуванню відповідно до НПАОП 00.0-6.02-04 “Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, про­фесійних захворювань і аварій на виробництві”. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004, №1112.

Розслідування нещасних випадків

Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані вна­слідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі про­фесійні захворювання і гострі професійні отруєння та інші отруєн­ня, теплові удари, опіки, обмороження, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюван­ням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі - нещасні випадки), що призвели до втрати праців­ником працездатності на один робочий день чи більше або до необ­хідності перевести потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менше, ніж на один робочий день, а також випадки смерті на підпри­ємстві.

До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать випадки, що сталися після одноразового (протя­гом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин. Гострі професійні захворювання спричиня­ються дією хімічних речовин, іонізуючих та неіонізуючих випро­мінювань, значним фізичним навантаженням та перенапруженням окремих органів і систем людини. До них належать також інфекцій­ні, паразитарні та алергійні захворювання тощо. Гострі професійні отруєння спричиняються, в основному, шкідливими речовинами гостроспрямованої дії.

Визнаються пов’язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:

перебування на робочому місці, на території підприємства або в

іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святко­ві дні. Робочий час починається з моменту приходу працівника на підприємство до його виходу, який повинен фіксуватися, і цей порядок установлюється правилами внутрішнього трудово­го розпорядку підприємства;

приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання за­ходів особистої гігієни;

проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його згідно з дого­вором (заявкою), за наявності розпорядження роботодавця; використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця;

провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий. Дії в інтересах підприємства - дії працівника, які не входять до кола його виробничого завдання чи прямих обов'язків. Це може бути, наприклад, надання необхідної допо­моги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства; ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на вироб­ничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

надання підприємством шефської допомоги; перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпо­чинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з виконан­ням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища;

прямування працівника до (між) об'єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за до­рученням роботодавця.

Визнаються пов’язаними з виробництвом також нещасні випадки: природної смерті працівників під час перебування на підземних роботах або після виїзду на поверхню внаслідок гострої серцево- судинної недостатності;

самогубства працівників плавскладу на суднах морського та ри­бопромислового флотів у разі перевищення строку перебування їх у рейсі, обумовленого колективним договором, або їх природ-

ної смерті внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Не визнаються пов’язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками:

під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, який не належить під­приємству і не використовувався в інтересах цього підприємства; за місцем постійного проживання на території польових і вахто­вих селищ;

під час використання ними в особистих цілях транспортних за­собів підприємства без дозволу роботодавця, а також устатку­вання, механізмів, інструментів крім випадків, що сталися вна­слідок їх несправності;

через отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйни­ми речовинами, а також внаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зу­пинка серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах, або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспорту­вання, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольно­го чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи; під час скоєння крадіжок або інших злочинів, якщо ці дії зафік­совані і на них є офіційний висновок суду або прокуратури; у разі природної смерті або самогубства за винятком випадків, коли нещасні випадки визнаються пов’язаними з виробництвом. Роботодавець, отримавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування і утворює наказом комісію, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповнова­жена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана протя­гом трьох діб:

обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, при­четних до цього випадку, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

розглянути і оцінити відповідність умов праці вимогам норма­тивних актів про охорону праці;

установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку; визначити, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом; визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів; розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт нещасного випадку за формою Н-5 у трьох примірни­ках (додаток 1), а також акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 згідно з додатком 2 у шести при­мірниках, якщо цей випадок пов’язаний з виробництвом, або акт про нещасний випадок, не пов’язаний з виробництвом, за формою НПВ (додаток 3) і передати його на затвердження роботодавцю. Примірник акта за формою Н-1, Н-5, НПВ, П-5, коли встановлено гостре професійне захворювання, разом з матеріалами розслідування підлягає зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий, а у разі ліквідації підприємства, передаються правонаступникові. Інші примірники акта та його копії зберігаються до здійснення всіх намічених у них заходів, але не менш як два роки.

При гострому професійному захворюванні (отруєнні) копія акта фор­ми Н-1 надсилається разом з картою форми П-5 до установи державної санітарно-епідеміологічної служби за місцем настання нещасного випад­ку, яка веде облік випадків гострих професійних захворювань (отруєнь).

Нещасний випадок, про який своєчасно не було повідомлено без­посереднього керівника або роботодавця потерпілого, і внаслідок яко­го втрата працездатності настала не одразу, розслідується і береться на облік згідно з цим Порядком протягом місяця після надходження заяви потерпілого або особи, яка представляє його інтереси.

Якщо підприємство, на якому був нещасний випадок, реорга­нізовано, то розслідування його проводиться правонаступником; коли підприємство ліквідується, то встановлення факту нещасного випадку розглядається у судовому порядку.

Спеціальне розслідування нещасних випадків

Спеціальному розслідуванню підлягають: нещасні випадки із смертельними наслідками; групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; випадки смерті працівників на підприємстві;

випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов’язків;

нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можли­вою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнагля- дохоронпраці).

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смертель­ним наслідком, нещасний випадок з тяжким наслідком, випадок смер­ті працівника на підприємстві, а також зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків роботодавець зобов'язаний не­гайно передати повідомлення за встановленою формою (додаток 4): територіальному органу Держнаглядохоронпраці; органу прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку; робочому органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходжен­ням підприємства;

органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності - місцевому органу виконавчої влади); санепідстанції у разі гострих професійних захворювань (отруєнь); профспілковій організації, членом якої є потерпілий; вищестоящому профспілковому органу;

місцевому штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій та іншим (у разі необхідності).

Спеціальне розслідування проводиться комісією, що признача­ється наказом керівника територіального органу Держнаглядохо­ронпраці за місцезнаходженням підприємства.

До складу комісії включаються:

посадова особа територіального органу Держнаглядохоронпраці (голова комісії);

представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання не­щасного випадку, якщо він стався з особою, яка забезпечує са­мостійно себе роботою, чи випадок стався внаслідок дорожньо- транспортної пригоди;

представник органу, до сфери управління якого належить під­приємство;

керівник служби охорони праці;

представник профспілки підприємства, членом якої є потерпілий; представник профспілкового органу вищого рівня; представник державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство;

представник інспекції державного технічного нагляду Мінагро- політики, якщо нещасний випадок стався під час експлуатації зареєстрованих в інспекції сільськогосподарських машин або механізмів.

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 2-4 особи, проводиться комісією спеціального роз­слідування, яка призначається наказом керівника територіального органу державного нагляду за охороною праці або Держнаглядохо- ронпраці за погодженням з органами, представники яких входять до складу комісії.

За результатами спеціального розслідування складаються акт форми Н-5, акт форми Н-1 для кожного постраждалого, нещасний випадок з яким пов’язаний з виробництвом, або форми НПВ в ін­шому випадку, карта форми П-5. Кількість примірників Н-5, Н-1, НПВ, П-5 визначається кількістю потерпілих та органів, до яких по­винні надсилатись документи розслідування.

Роботодавець у п'ятиденний термін з моменту підписання акта Н-5 спеціального розслідування нещасного випадку чи одержання припису посадової особи органу державного нагляду за охороною праці щодо взяття на облік нещасного випадку зобов'язаний роз­глянути ці матеріали і видати наказ про здійснення запропонованих заходів щодо запобігання причин подібних випадків, а також при­тягнути до відповідальності працівників, які допустили порушення законодавства про охорону праці.

Роботодавець подає відповідальним організаціям державну ста­тистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою Держ- комстатом, та несе відповідальність за її достовірність.

Розслідування професійних захворювань на виробництві

Роботодавець розслідує причини виникнення професійних захворю­вань, з цією метою він наказом призначає комісію, до складу якої входять: представник санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії); представник лікувально-профілактичного закладу; представник первинної організації профспілки, або уповнова­жена найманими працівниками особа з питань охорони праці; представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за міс­цезнаходженням підприємства. До розслідування, якщо потріб­но, можуть залучатися представники інших органів.

Професійне захворювання розслідується протягом десяти робо­чих днів після надходження повідомлення за формою П-3 (до­даток 5).

Комісія складає акт розслідування за формою П-4 (додаток 6) у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення роз­слідування і надсилається роботодавцем: потерпілому;

лікувально-профілактичному закладу, що обслуговує це під­приємство;

робочому органу виконавчої дирекції Фонду; первинній організації профспілки.

Примірник акта надсилається державній санітарно- епідеміологічній службі для аналізу і контролю за виконанням за­ходів.

Роботодавець у п’ятиденний термін розглядає матеріали роз­слідування професійного захворювання та видає наказ про заходи щодо уникнення таких захворювань і притягнення до відповідаль­ності осіб, які допустили порушення санітарних норм і правил, що стали причиною цього захворювання.

Коли заходи щодо запобігання професійним захворюванням вико­нані, роботодавець письмово інформує установу державної санітарно- епідеміологічної служби, протягом зазначеного в акті П-4 строку.

Реєстрація професійних захворювань здійснюється на підпри­ємстві, у робочих органах виконавчої дирекції Фонду, у лікувально- профілактичних закладах в журналі (додаток 7).

Розслідування аварій на виробництві

Розслідування аварії проводиться коли сталася:

аварія першої категорії, під час якої: загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

спричинено викид отруйних, радіоактивних та небезпечних ре­човин за межі санітарно-захисної зони підприємства; збільшилася концентрація забруднюючих речовин більше, ніж у 10 разів;

зруйновано будівлі, споруди або конструкції об’єкта, що створи­ло загрозу для життя і здоров’я працівників чи населення;

аварія другої категорії, внаслідок якої: загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників цеху, дільниці підприємства з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше.

Якщо з приводу розслідування аварії, що не спричинила не­щасні випадки, не прийнято спеціальне рішення Кабінету Міністрів України, розслідування проводиться комісією:

у разі аварії першої категорії наказом центрального органу ви­конавчої влади;

у разі аварії другої категорії наказом керівника органу, до сфери управління якого належить підприємство.

Комісія протягом десяти робочих днів зобов’язана розслідува­ти причини аварії та скласти акт за формою Н-5.. Зазначений строк може бути продовжений органом, який утворив комісію.

Роботодавець видає наказ, яким затверджує заходи щодо запо­бігання подібним аваріям. Він також затверджує: план запобігання надзвичайним ситуаціям; план ліквідації аварій;

дії посадових осіб і працівників підприємства у разі їх настання; обов’язки аварійно-рятувальних служб.

Посадові особи, які проводили розслідування нещасних випад­ків, професійних захворювань та аварій несуть відповідальність за своєчасне і об’єктивне їх розслідування та обгрунтованість прийня­тих рішень.

Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці

Органи державного нагляду за охороною праці

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно- правових актів про охорону праці в Україні здійснюють:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла­ди з нагляду за охороною праці;

спеціально уповноважений центральний орган з питань радіа­ційної безпеки;

спеціально уповноважений центральний орган з питань пожеж­ної безпеки;

спеціально уповноважений центральний орган з питань гігієни праці.

Діяльність органів державного нагляду регулюється, законами України “Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку“, ’’Про пожежну безпеку”, іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Права і відповідальність посадових осіб спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади. Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства, ви­робництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства ви­користовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання зако­нодавства з питань, віднесених до їх компетенції; одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан про­філактичної роботи, причини порушень законодавства та вжи­вати заходи щодо їх усунення;

органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політич­них формувань, місцевих державних адміністрацій; надсилати роботодавцям, керівникам та іншим посадовим осо­бам, роботодавцям структурних підрозділів Ради Міністрів Рес­публіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усу­нення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки; зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, діль­ниць, робочих місць і обладнання для усунення порушень вимог охо­рони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випад­ках матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

Громадський контроль за додержанням законодавства про охо­рону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі сво­їх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за до­держанням законодавства про охорону праці, створенням без­печних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного за­хисту.

Коли має місце загроза життю або здоров’ю, профсоюзні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах на період, необ­хідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

Аналіз, причини нещасних випадків та методи вивчення травматизму

Небезпечні і шкідливі виробничі фактори виробничого середо­вища впливають на здоров'я і працездатність людини. Вони можуть бути причиною травм за певних умов.

Причини нещасних випадків поділяються на організаційні, тех­нічні та санітарно-гігієнічні.

Організаційні причини:

незадовільна організація, розташування і утримання робочих

місць, проходів та проїздів;

порушення режиму роботи і відпочинку;

використання невідповідного інструмента, обладнання, при­строїв;

недостатня освіченість робітників, невідповідність працюючого роботі, що він виконує;

незадовільна якість або відсутність індивідуальних захисних засобів; відсутність попередження про небезпеку;

неправильна організація праці, нераціональний режим роботи; тривале вимушене одноманітне або ненормальне положення тіла чи окремих його частин та їх перенапруження.

Технічні причини:

недосконалість технологічних процесів; недосконалість обладнання і пристроїв;

відсутність огорож і запобіжних пристроїв; незадовільний стан обладнання, інструмента і пристроїв. Санітарно-гігієнічні причини:

недостатність об’єму і площі виробничих приміщень;

ненормальні метеорологічні умови (температура, вологість,

швидкість руху і тиск повітря);

теплові випромінювання;

освітлення не відповідає нормам;

шкідливі та отруйні речовини;

шкідливі випромінювання;

шум і вібрації;

поганий стан побутових і профілактичних установок та при­строїв.

Вивчення виробничого травматизму відбувається двома шляха­ми: вивчення травматизму і професійних захворювань за матеріа­лами статистики; дослідження прихованих небезпек за допомогою технічного обстеження підприємства, цеху або дільниці, - викорис­товування монографічного методу вивчення.

Принципова відмінність першого методу полягає в тому, що ви­вченню підлягають нещасні випадки і захворювання, що вже сталися.

Статистичний метод. За даними актів можна вивчити розпо­діл потерпілих за ознаками статі, віку, профілем, місцем нещасного випадку, характером пошкодження, його важкістю. Вивчення трав­матизму цим методом дає можливість шляхом обчислень визначати: частоту травматизму і важкість травм. Ефективність даного методу залежить від повноти і правильності первинного обліку нещасних випадків. Щоб обрахувати стан і динаміку травматизму на підпри­ємстві, необхідно кількість нещасних випадків пов’язати з числом працюючих на підприємстві і з важкістю нещасних випадків.

Для цього вводяться коефіцієнт частоти травматизму і коефі­цієнт важкості травматизму. Коефіцієнт частоти травматизму дає уявлення про кількість травм на кожну тисячу працюючих (вклю­чаючи весь особовий склад цеху, заводу):

К= 1000 п/Р,

де: п - кількість нещасних випадків за звітний період; Р - серед­ня за списком кількість працюючих за звітний період.

Коефіцієнт важкості травматизму, необхідний для більш глибо­кого аналізу стану травматизму, визначається кількістю втрачених робочих днів, що припадає на один нещасний випадок.

К =И/п,

де: О - кількість днів, втрачених за звітний період. Монографічний метод полягає в поглибленому дослідженні ви­браного об'єкта з урахуванням виробничих умов. Мета вивчення - виявити потенційно небезпечні й шкідливі фактори виробництва та усунути їх.

Література: [1], [2], [5], [6].

Питання для самоконтролю

Яким правовим документом встановлено порядок розслідуван­ня та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворю­вань і аварій на виробництві?

Які травми підлягають розслідуванню?

Які нещасні випадки належать до гострих професійних захво­рювань?

Коли при розслідуванні нещасний випадок визначається пов’язаним з виробництвом?

Коли при розслідуванні нещасний випадок не визначається пов’язаним з виробництвом?

Які випадки природної смерті визначаються пов’язаними з ви­робництвом?

Чи пов’язаний з виробництвом нещасний випадок, який стався, коли працівник прямував на роботу на власному транспортному засобі?

Який склад комісії з розслідування нещасного випадку?

Які дії повинна зробити комісія протягом трьох діб?

Які акти повинна скласти комісія з розслідування нещасного ви­падку?

Коли слід складати акт за формою Н-5 і в скількох примірни­ках?

Коли слід складати акт за формою Н-1 і в скількох примірни­ках?

Коли слід складати акт за формою НПВ?

При гострому професійному захворюванні (отруєнні) акт фор­ми Н-1 складається з якою карткою?

Які нещасні випадки підлягають спеціальному розслідуванню?

Які групові нещасні випадки підлягають спеціальному розсліду­ванню?

В які органи слід передавати повідомлення про групові нещасні випадки із смертельними наслідками, із тяжкими наслідками, а також про зникнення працівника, коли він виконував трудовий процес на роботі?

Які аварії відносяться до першої та другої категорії?

Протягом кількох днів комісія повинна провести розслідування?

Назвіть органи державного нагляду за охороною праці?

Як класифікуються причини нещасних випадків?

За якою формулою визначається коефіцієнт частоти травматизму?

Як визначається коефіцієнт важкості травматизму?

В чому суть “статистичного методу” вивчення травматизму? На­вести приклад такого вивчення.

ЧАСТИНА II. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЕНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ

Розділ 3. Повітря робочої зони

3.1 Виробнича санітарія та її завдання

У виробничому оточенні на людину діють шкідливі виробничі фактори навколишнього середовища, які при визначених умовах можуть призвести до захворювання або зниження працездатності працюючого. Організм людини реагує на найрізноманітніші подраз­нювальні фактори умов праці, несприятливі умови розрізнення зна­рядь праці, відчуває несприятливий вплив на органи слуху, нюху, дихання, сприймання.

Виробнича санітарія - система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідли­вих виробничих чинників на працівника.

До шкідливих виробничих факторів відносяться: підвищені запорошеність й загазованість повітря; підвищена чи занижена температура поверхонь техніки, облад­нання й матеріалів;

підвищена чи занижена температура, вологість і рухомість по­вітря;

підвищений рівень шуму, вібрації, ультра- та інфразвука; підвищена напруга в електричному ланцюзі, замикання якого може відбутися через тіло людини; підвищений рівень статичної електрики;

гострі кромки, задирки й шорсткість на поверхнях обладнання й інструментів;

відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; знижена контрастність об'єктів в порівнянні з фоном; пряма блискість (прожекторне освітлення територій вироб­ництв, світло фар автотранспорту) і відбита блискість (від роз­литої води й інших рідин на поверхні територій виробництв); підвищена пульсація світлового потоку;

підвищений рівень ультрафіолетової й інфрачервоної радіації;

хімічні речовини (токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, кан­церогенні, мутагенні, що впливають на репродуктивну функцію людини);

хімічні речовини, що проникають в організм через органи ди­хання, шлунково-кишковий тракт, шкірні покриви і слизові обо­лонки;

патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, гриби, найпростіші) і продукти їхньої життєдіяльності;

перевантаження (статичні й динамічні) і нервово-психічні (емо­ційні, розумові перевантаження, перенапруга аналізаторів, мо­нотонність праці).

Завданнями виробничої санітарії є:

усунення із виробничої сфери шкідливих виробничих факторів, що несприятливо впливають на здоров’я працюючих; розробка заходів щодо санітарно-технічної охорони праці, гігіє­ни і здорового режиму праці і відпочинку працюючих; проведення лікувально-профілактичних заходів для поперед­ження професійних захворювань;

розробка нових і удосконалення засобів колективного індивіду­ального захисту, які зменшують вплив шкідливих виробничих факторів на людину;

розробка нормативно-технічної документації, у якій встановлю­ються вимоги виробничої санітарії, спрямованої на поліпшення умов праці працюючих.

Рішення цих завдань забезпечує створення здорових і безпечних умов праці, поліпшення і збереження загального рівня здоров’я працюючих.

Метеорологічні умови

Мікроклімат виробничих приміщень і його стан у робочій зоні - головні фактори, що обумовлюють умови праці. Основні параметри метеорологічних умов - це різні поєднання температури, вологості й швидкості руху повітря, які впливають на теплообмін і загальний стан організму людини.

Температура повітря в процесі виробництва залежить від кіль­кості тепловиділення джерелами тепла, об'єму приміщень, повітро­обміну (природного чи штучного), інтенсивності тепловіддачі через зовнішні стіни й огородження. Регулюючи тепловіддачу, можна під­тримувати необхідну температуру повітря в приміщенні.

Відносна вологість у виробничих приміщеннях залежить від кількості води, що випаровується в приміщенні, метеорологічних умов поза приміщеннями. Відносна вологість може регулюватися шляхом вентиляції й кондиціонування повітря.

Швидкість руху повітря регулюється природною й штучною вентиляцією.

Метеорологічні умови виробничих приміщень впливають на бі­ологічні процеси людини і тому є важливими факторами, що харак­теризують санітарно-гігієнічні умови праці. Вплив несприятливих метеорологічних умов на людину веде до погіршення її самопочут­тя, зниження продуктивності праці й підвищення сприйнятливості до захворювання. Такі порушення можуть привести до теплового удару, який супроводжується втратою свідомості, блювотою, судо­мами.

В організмі людини протікають окисні реакції, пов’язані з утво­ренням тепла, і разом з тим безупинно відбувається процес тепло­обміну між організмом і зовнішнім середовищем. Теплопродукція (енергія) організму людини залежить від ступеня фізичної напруги: у спокої 75, при легкій роботі - 125, середній - 200, важкій - 250- 400 Вт.

Терморегуляція - це сукупність процесів, що протікають в орга­нізмі людини й обумовлюють теплообмін між організмом і зовніш­нім середовищем, в результаті чого температура тіла підтримується на рівні 36,5-37 °С. Граничні можливості терморегуляції невеликі. При підвищені температури до 43 °С і при зниженні до 25-27 °С на­стає смерть людини. Метеорологічні умови у виробничих приміщен­нях підсилюють або послаблюють процеси віддачі тепла організмом людини в навколишнє середовище.

При фізичній терморегуляції коли температура повітря близь­ко 20°С, організм людини віддає тепло в навколишнє середовище: за рахунок конвекції - до ЗО %, випромінювання - до 45 %, випа­ровування з поверхні шкіри поту, що виділяється, до 20 %, нагріву вдихуваного повітря і споживаної їжі - до 5 %. При більш низькій температурі повітря порівняно з температурою поверхні тіла люди­ни, тепло віддається, головним чином, шляхом конвекції й випромі­нювання. Коли температура повітря підвищується, то тепловіддача за рахунок конвекції, випромінювання й нагрівання вдихуваного повітря знижується, а при температурі повітря, що відповідає тем­пературі тіла людини, вона практично відсутня. Тоді тепловіддача, завдяки здатності організму до терморегуляції, відбувається тільки за рахунок витрати тепла на випаровування і досягає 100 % усієї те­пловіддачі.

Поки потовиділення не перевищує (3...4)хЮ 2 г/с, доти видача тепла на випаровування поту перешкоджає підвищенню температу­ри тіла людини. Якщо в подальшому збільшується температура по­вітря, температура тіла людини починає теж підвищуватися, оскіль­ки при визначеній відносній вологості з поверхні тіла людини може випаровуватися лише певна кількість поту. Коли при рясному по­товиділенні (важка фізична праця), піт не встигає випаровуватися й стікає по шкірі, несучи з організму з потом (водою) до 50 г солей (в основному, кухонної) за добу замість 10 г за нормальних умов. Втрата води за несприятливих метеорологічних умов може досяга­ти 5-10 3 м3 (5 л) за зміну (7 год.). Зменшення в організмі (крові) води викликає згущення крові. Це призводить до порушення роботи серцево-судинної системи й кровообігу, виникнення судом, утрати свідомості і теплового удару. Пиття в таких випадках тільки підси­лює потовиділення, тому що кров, збіднена сіллю, не здатна утри­мувати воду.

Водно-сольовий обмін при його порушенні у людини може ви­кликати захворювання нирок, шлунково-кишкові захворювання, порушення нервової діяльності. Для заповнення втрат води і солі при потовиділенні і для профілактики теплового удару за умов ви­соких температур рекомендується забезпечувати робітників питною водою зі змістом кухонної солі до 0,5 %.

Якщо низька температура повітря, терморегуляція організму ви­являється в тому, що кровоносні судини шкіри звужуються, швид­кість руху крові через шкіру сповільнюється і, отже, тепловіддача шляхом конвекції знижується.

Коли відносна вологість повітря висока (при високих темпера­турах у виробничому приміщенні), вона не тільки перешкоджає ви­паровуванню поту, але й є несприятливим чинником і при низьких температурах. При температурі 0°С й високій вологості спостеріга­ється збільшення тепловіддачі організмом шляхом випромінювання завдяки крапелькам води, що містяться в повітрі у великій кількості, і являють собою величезну холодну поверхню. При поєднанні таких метеорологічних умов можливе обмороження кінцівок і обличчя на­віть при температурах вище нуля.

Більша швидкість переміщування повітря підсилює віддачу те­пла шляхом конвекції й випаровування. У цьому випадку швидкість випаровування з поверхні тіла людини зростає, зумовлюючи охоло­дження організму. Якщо ж температура повітря вище температури тіла людини, що переміщується, повітря буде за рахунок конвекції нагрівати тіло людини. При низькій температурі повітря, що руха­ється, можливо ще більше охолодження тіла аж до обмороження й виникнення простудних захворювань.

Віддача тепла організмом людини шляхом конвекції залежить від температури повітря й швидкості його руху. Якщо температура зростає, а швидкість зменшується, то зменшується і тепловіддача.

Віддача тепла шляхом випромінюванням в навколишнє серед­овище залежить від температури поверхні огороджень (стін, вер­статів, екранів та інш.), що сприймають це тепло, і не залежить від температури повітря.

Віддача тепла випаровуванням поту залежить від відносної во­логості й швидкості руху повітря. Таким чином, тепловий баланс тіла людини, а, отже, і її самопочуття залежать: від температури по­вітря приміщення, відносної вологості, швидкості руху повітря по­близу людини, температури стін і огороджень, а також характеру роботи (легка, середньої важкості, важка).

Кількість повітря, що подається або видаляється з приміщення, при відомій кратності визначається:

й = пУ,

де: (2 - кількість повітря, м3/год; п - кратність обміну повітря; V - об’єм приміщення, м3.

Кількість повітря, яка необхідна для зниження концентрації шкідливих речовин у приміщенні до гранично допустимої концен­трації:

и-ю6

            7

Ш - Ш

гдкп гдкпр

де: 11 - маса шкідливої речовини, що надходить в повітря ви­робничого приміщення за одну годину, кг/год; шгдкп - маса речовини

ГДК, що видаляється з приміщення, мг/м3; тг - маса шкідливої речовини в припливному повітрі, мг/м3.

Кількість повітря для видалення тепловиділення з приміщення:

а

'Над

в =

Я.пов(^вид ^пр )Р

де: 0, - кількість повітря для видалення тепловиділення з при- міщення, м3/год; 0на - надлишкового тепловиділення за годину, кДж/год; q - питома теплоємність тепловиділення, 1 кДж/КгК; ґвид - температура повітря, що видаляється з приміщення, К; ґ -

температура припливного повітря, К°; р - густина припливного по­вітря, кг/м3.

Надлишкове тепловиділення:

0, =0. -о, ,

^над ^пр ^нав.сер7

де: Цнад - надлишкове тепловиділення, кДж/год; - тепло, що надходить у приміщення від установок апаратури, кДж/год; 0^

тепло, що видаляється з приміщення в навколишнє середовище, кДж/год.

Нормування та загальні заходи і засоби параметрів мікроклімату

У робочій зоні виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99 «Са­нітарні норми мікроклімату виробничих приміщень» встановлює норми температури, відносної вологості й швидкості руху повітря в теплий, холодний і перехідний періоди року, виходячи з кате­горії роботи щодо важкості, призначення приміщень, надлишків тепла.

Метеорологічні умови трактуються, як допустимі, при яких дов­гостроково підтримується збалансований тепловий стан тіла люди­ни, і оптимальні (табл.3.1), коли під час роботи процеси терморегу­ляції організму людини не витримують значних напруг.

Параметри оптимального повітряного середовища забезпечу­ються шляхом опалення, вентиляції й кондиціонування повітря від­повідно до санітарних норм і стандартів.

Категорія

робіт

Температу­ра, °С

Відносна воло­гість, %

Швидкість руху повітря, м/с

Холодний і перехідний періоди року

Іа (легка)

20-23

60-40

0,2

Іб (легка)

19-21

60-40

0,2

Па (середньої важкості)

18-20

60-40

0,2

ІІб (середньої важкості)

17-19

60-40

0,2

III (важка)

16-18

60-40

0,2

Теплий період року

І (легка)

23-25

60-40

0,2

Па (середньої важкості)

21-23

60-40

0,3

ІІб (середньої важкості)

20-22

60-40

0,4

III (важка)

18-21

60-40

0,5

Таблиця 3.1

 

Подпись: Оптимальні норми метеорологічних умов для різних категорій робітМетеорологічні умови в робочій зоні виробничих приміщень забезпечуються постійним контролем за ними. Контроль за станом повітряного середовища повинен проводитися з використанням тер­мометрів і термографів (термографи автоматично записують поточ­ну температуру), психрометрів і гігрометрів (для виміру вологості), актинометрів (для виміру інтенсивності теплових випромінювань).

Належні метеорологічні умови у виробничих приміщеннях за­безпечуються наступними заходами:

ізоляція джерел надлишкового тепла (бойлерних установок) в окре­мих приміщеннях, їхнє екранування і раціональне розташування, що зменшує схрещування променистих потоків тепла на робочому місці;

використання механізації важких робіт;

використання припливно-витяжної вентиляції, що забезпечує видалення надлишкового тепла й вологи з приміщення, багато­разову заміну повітря й охолодження організму чи нагрівання у випадку кондиціонування повітря;

застосування повітряного душу в процесі виробництва, коли інтенсивність теплового випромінювання велика або тепловід­дача в навколишнє середовище утруднена, наприклад, під час зачищення й ремонту резервуарів і ємностей, у яких зберігалось паливо;

попередження охолодження організму людини застосуванням у холодні періоди року тамбурів, захисних стінок і повітряних за­віс, що перешкоджають доступу великих мас холодного повітря через ворота й двері, що часто відкриваються, у виробниче при­міщення;

застосування у приміщеннях, що обігріваються, пристроїв, при­значених для періодичного обігріву, відпочинку й прийому їжі для робітників, що працюють у холодну пору року на відкрито­му повітрі або в приміщеннях, що не опалюються.

Шкідливі речовини та їхній вплив на організм людини

Шкідлива речовина - це речовина, яка у випадку порушення вимог безпеки може при контакті з організмом людини зумовити виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров'я, що негативно позначається в цілому на здоров’ї нації.

На підприємствах хімічної промисловості інженерно-технічний персонал має контакт із шкідливими речовинами: автобензини; роз­чинники - діхлоретан, бензол, толуол, ксилол, чотирихлористий вуглець; пил ґрунтовий, пил металів.

При систематичному прониканні пилу до організму людини мо­жуть виникнути професійні захворювання, такі як хронічні трахеї­ти, бронхіти. Токсичний пил може викликати отруєння.

Шкідливість речовини залежить від її фізичної будови й стану, фізико-хімічних властивостей, концентрації, шляхів проникнення в організм в момент отруєння і від умов праці.

Шкідливі речовини зустрічаються в газоподібному, пароподіб­ному, рідкому і дрібнодисперсному розпиленому стані. Шкідливі речовини проникають в організм людини через дихальні шляхи, травний тракт і навіть шкіру. Однак основний шлях їхнього про­никнення через дихальні шляхи. При цьому шкідливі речовини всмоктуються слизовою оболонкою і відразу потрапляють у кров, минаючії печінку, що в організмі людини є для них механічним і біо­хімічним бар'єром. У середину організму шкідливі речовини потра­пляють при палінні й прийомі їжі брудними руками. Частина цих речовин всмоктується в шлунково-кишковому тракті, надходить в печінку, де частково руйнується, нейтралізується і повертається з жовчю в травний тракт, а пройшовши його, виділяється з організму. Інша частина виділяється, минаючи печінковий бар'єр. Токсичні ароматичні й хлоровані вуглеводневі сполуки, такі як бензол, кси- 56

лол, толуол, діхлоретан, а також тетраетилсвинець, добре розчинні в жирах і ліпоїдах, легко проникають в організм людини навіть через неушкоджену шкіру.

Організм людини видаляє шкідливі речовини через кишечник, легені з видихуваним повітрям і частково через шкіру. Деякі з них можуть виділятися з жовчю, слиною і грудним молоком.

Шкідливі речовини за ступенем впливу на організм людини по­діляються на чотири класи небезпеки: 1 - надзвичайно небезпечні;

- високонебезпечні; 3 - помірно небезпечні; 4 - мало небезпечні..

Шкідливі речовини щодо токсичної дії на зазначені органи або системи людини поділяються на такі, що:

діють на нервову систему, викликаючи підвищену збудливість, порушення з боку внутрішніх органів, стомлюваність і сонли­вість. Це метанол, етиловані бензини;

призводять до структурних змін в тканинах печінки - жирового переродження; появи вогнищ омертвіння (некроз) і заростання частини печінки жировою тканиною (цироз). Це діхлоретан, чо- тирихлористий вуглець;

порушують роботу кровотворних органів, які реагують з гемо­глобіном крові, що руйнує червоні кров'яні тільця, порушують кровотворення кісткового мозку. Це окис вуглецю, бензол, толу­ол, свинець, тетраетилсвинець;

зв'язують біологічні каталізатори організму - ферменти, відсут­ність яких призводить до розладу роботи більшості життєво важ­ливих систем організму. Це ртуть і фосфорорганічні сполуки;

подразнюють верхні дихальні шляхи. Це пари кислот, арома­тичні вуглеводні;

припікають і подразнюють шкіру і слизові оболонки. Це сірчана, азотна, соляна кислоти, їдкий калій і натр, кальцинована сода;

викликають утворення злоякісних пухлин - канцерогени - З, 4-бензпірен.

Бензин. Етиловані бензини більш токсичні, тому що містять етилову рідину, до складу якої входить тетраетилсвинець. Етилова рідина випаровується навіть при температурі 0°С. Отруєння бензи­ном найчастіше зазнають працівники, зайняті очищенням резерву­арів і ємностей, зливом і наливом, а також насосних станцій, водії і заправники літаків. Бензин потрапляє в організм людини через дихальні шляхи і навіть неушкоджену шкіру. Бензин з організму людини виділяється через легені, а розчинений у ньому тетраетилс-


винець накопичується в організмі людини, викликаючи важкі отру­єння навіть при невеликих кількостях. Хронічне отруєння етилова­ним бензином настає при його постійному діянні в концентраціях, вище гранично допустимих. При цьому з'являються запаморочення, головний біль, сп'яніння, нудота, блювота.

Гостре отруєння етилованим бензином виникає при вдиханні чи попаданні великих кількостей його на тіло людини, наприклад, при переливанні, розбризкуванні, аваріях, а також під час підсмок­тування через шланг і випадкового заковтування. При цьому може порушитися дихання людини, наступити втрата свідомості, судома. При ковтанні з'являються болі в животі і блювота. Робота з етило­ваним бензином повинна проводитися тільки в спецодязі. Бензин, що потрагоїв на руки і тіло, треба змивати теплою водою з милом. Засмоктування бензину через шланг заборонено.

Перша допомога при отруєннях - винести потерпілого на сві­же повітря, утеплити його, при потребі зробити штучне дихання. При подразненні слизової оболонки ока - промити його 2 % роз- ЧРІНОМ питної соди.

Метанол (метиловий спрірт) - прозора, безбарвна рідина із спе­цифічним спиртовим запахом. Найбільш шкідливий з усіх спецрі- дин. Сильна нервово-судинна отрута. Уражає зір. Сліпота настає пррр прийомі усередину 5... 10 г, при прийомі ЗО г - смерть.

Симптоми отруєння при легкій формі - загальна слабість, за­паморочення, головний біль, шум у голові, почуття сп'яніння, трем­тіння рук, порушення функцій шлунку і кишечника, при отруєнні середньої ваги - розлад зору.

Облиті місця промивають великою кількістю води. У випадку прийому у середину потерпілого негайно направляють до лікарні.

Луги. Потрапляючи на шкіру, луги викликають опік. При по­паданні усередину організму зумовлюють важке дихання, як наслі­док опіку і набряку гортані, різкі болі в порожнині рота, стравоході і шлунку, кровотечу зі стравохідного і шлункового тракту і посла­блення серцевої діяльності.

Вирізняють два види дії шкідливих речовин - гостру й хронічну. Гостра дія - результат впливу великих концентрацій шкідливих ре­човин протягом невеликого проміжку часу. Хронічна дія - резуль­тат тривалого впливу концентрацій шкідливих речовин, що не ви- клрікають при однократному вдріханні відчутних ознак отруєння.

Професійні отруєння і захворювання можуть виникати тільки при вмісті шкідливих речовин у повітрі вище визначеної концентра­ції. Граничнодопустимими концентраціями (ГДК) шкідливих речо­вин у повітрі робочої зони є такі концентрації, які при щоденній ро­боті протягом 8 годин і більше, але не більше 41 години на тиждень, протягом набуття робочого стажу не можуть викликати у працюю­чих захворювань чи відхилень у стані здоров'я, що виявляється за допомогою сучасних методів дослідження.

При одночасному вмісті в повітрі робочої зони декількох шкід­ливих речовин аналогічної дії розрахунок загально-обмінної венти­ляції слід робити шляхом підсумовування об’ємів повітря, необхід­них для розведення кожної речовини окремо до її ГДК.

Сума відношень концентрацій шкідливих речовин (Ср С2,..., Сп) у повітрі до їх гранично допустимого значення (ГДК1? ГДК2, ..., ГДКп) не повинна перевищувати одиниці, тобто:

С1/ГДК1 + С2/ГДК2 + ... + С/ГДК < 1.

Кількісні методи визначення вмісту шкідливих речовин та заходи попередження професійних захворювань

Рівень забруднення повітря робочих приміщень шкідливими ре­човинами контролюється газоаналізаторами, в основу роботи яких покладені фотометричний, хроматографічний, полярографічний, потенціометричний та спектроскопічний методи.

Одним з перспективних методів кількісного визначення шкід­ливих речовин у повітрі є метод газової хроматографії.

Газова хроматографія, впроваджувана в практику гігієнічних досліджень, відкриває широкі можливості для поділу сумішей речо­вин на окремі компоненти, дозволяє проводити ідентифікацію речо­вин, визначити їхній кількісний склад. Використовуючи капілярні й високоефективні набивні стовпчики, вдається досягти такого поді­лу компонентів, якого неможливо домогтися іншими методами.

Функціональна схема газового хроматографа, принцип роботи якого полягає в наступному. Досліджувана проба повітря вводить­ся в пристрій введення за допомогою шприца чи крана-дозатора і під тиском газоносія (ГН) надходить до хроматографічної колонки, встановленої в термостаті, поділяється на окремі компоненти і над­ходить у детектор.

Сигнал підсилюється електронним підсилювачем і записується на діаграмному папері самописом. Вихідний сигнал детектора про­порційний миттєвій концентрації компонента в газоносії. За деяких умов кожен компонент проби з'являється через визначений для да­них умов аналізу час і реєструється на хроматограмі у вигляді окре­мого піка. Якісна ідентифікація компонента проводиться за часом утримання в колонці. Площі піків, вимірювані згідно з хроматогра- мою і графіком, що відображає залежність площі піка від концентра­ції компонента, визначають невідому концентрацію компонентів.

Перевагою методу газової хроматографії перед іншими метода­ми аналізу є швидкість проведення аналізу. Відтворені результати вдається одержати протягом декількох хвилин і навіть секунд. Роз- шифровка результатів досить проста, тому що сучасний газовий хроматограф - це прилад, що потребує від обслуговуючого персо­налу виконання лише невеликого числа операцій. Газовий хромато­граф може підключатися до автоматизованих регіональних систем контролю ступеня забруднення повітря.

Для попередження професійних захворювань від дії шкідливих речовин проводять заходи:

видалення чи заміни шкідливих речовин;

комплексну автоматизацію і механізацію виробничих процесів, що усуває контакт людини зі шкідливими речовинами; удосконалення технологічного процесу, що запобігає витоку чи розбризкуванню в атмосферу виробничих приміщень.

Крім того, корисними будуть наступні заходи: повна герметизація насосів, трубопроводів, резервуарів та іншо­го устаткування;

застосування пристрою припливно-витяжної вентиляції в міс­цях утворення газів, пари і пилу;

ретельне систематичне збирання різних нафтопродуктів і спец- рідин, як у приміщеннях, так і на відкритому повітрі в зоні роз­давальних естакад, колонок та інш.;

удосконалення й утримання в належному стані санітарно- побутових приміщень;

забезпечення робітників справним спецодягом, респіраторами, протигазами, шоломами і спеціальними інструментами; дотримання встановлених особливих режимів роботи й відпо­чинку, наприклад, для робочих, що очищають резервуари і єм­кості;

проведення санітарно-технічної пропаганди і навчання безпеч­ним прийомам праці за різних умов праці.

Вентиляція і кондиціонування повітря у виробничих приміщеннях

Важливим засобом нормалізації мікроклімату виробничих приміщень є вентиляція, за допомогою якої створюються належні санітарно-гігієнічні й метеорологічні умови.

Вентиляція - організований і регульований повітрообмін, ме­тою якого є:

видалення з повітря виробничих приміщень газів, пилу, що ста­новлять небезпеку отруєння, вибуху чи пожежі; створення нормальних метеорологічних умов у виробничому середовищі - температури, вологості, швидкості руху повітря. Види вентиляції: природна і штучна.

Природна вентиляція (рис.3.1) здійснюється внаслідок різниці густини повітря поза й усередині приміщення. Повітря у середині приміщення звичайно має більш високу температуру £ (тепловиді­лення за рахунок технологічних процесів, устаткування, людей) ніж зовні £, і тому його питома вага усередині приміщення уп менше пи­томої ваги зовнішнього у.

Чим більша відстань /? між осями верхнього /г і нижнього к про­різів, тим більше значення теплового напору Н, що дорівнює сумі теплових напорів Н{ і Н.;.

Я = я, + Я2 = %з - у„).

Для збільшення теплового тиску на будинках і сховищах спо­руджують витяжні шахти з дефлекторами.

Штучна (механічна) вентиляція здійснюється завдяки тиску повітря, створюваному вентилятором, що приводиться в обертання електродврігуном. Щодо зон дії вона буває загальною й місцевою, а за призначенням - приплрівною, витяжною і припливно-витяжною: місцева - для видалення шкідливих газів, пари і пилу від міс­ця їхнього утворення; перешкоджає їх пошріренню в приміщенні. Шкідливі речовини відсмоктуються за допомогою витяжних пара­солів, шаф і щілинних приймачів;

загальна - для повітрообміну в усьому приміщенні; припливна (рис.3.2, а) - для подачі в приміщення чистого повітря, коли виді-

61

лення в процесі виробництва шкідливих речовин незначне і потріб­на неповна заміна повітря, а також для запобігання підсмоктуванню в приміщення шкідливих газів і парів із суміжних (сусідніх) при­міщень.

Чисте повітря через шахту припливу 7 повітря вентилятором 2 засмоктується ззовні, очищається у фільтрах 6, у холодну пору року підігрівається в калорифері 5, при необхідності зволожується у зво­ложувальному пристрої 4 і надходить у мережу повітроводів, а через вентиляційні канали 3 розподіляється усередині приміщення;

Рис. 3.1. Принцип роботи природної вентиляції

 

витяжна (рис.3.2, б) - для видалення з повітря приміщення ве­ликої кількості шкідливих речовин, що виділяються, коли люди в ньому перебувають лише короткочасно, а приплив повітря лег­ко здійснюється через щілини, нещільності вікон, дверей і при­строю природної вентиляції. Забруднене повітря засмоктується через витяжні вентиляційні канали 9 (місцеві парасолі встанов­лені на робочих місцях чи у зоні шкідливих речовин) вентилято­ром 2 і викидається назовні через шахту 8, попередньо фільтру­ючись у фільтрі 6;

припливно-витяжна (рис.3.2, в) - для очищення повітря і ство­рення сприятливих метеорологічних умов у приміщенні, якщо за допомогою тільки витяжної чи припливної вентиляції це зро­бити неможливо. Ця система найбільш ефективна. Кондиціонування повітря дозволяє створити оптимальні метео­рологічні умови (штучний мікроклімат) у виробничих приміщеннях

і           громадських будинках. Кондиціонування передбачає очищення, нагрівання, охолодження, зволоження, видалення запахів і озону­вання повітря, що подається в приміщення. Кратність обміну пові­тря протягом однієї години визначається за формулою:

п = С /С ,

ш.п/ гдк7

де: Сшп - концентрація шкідливої речовини в повітрі приміщен­ня; визначається за допомогою приладів, мг/м3; Сгдк - ГДК у повітрі шкідливої речовини, мг/м3.

Рис. 3.2. Схема видів штучної (механічної) вентиляції: а - припливна; б - витяжна; в - припливно- витяжна:

- стіна приміщення;

- вентилятори;

- припливні венти­ляційні канали;

- зволожувальний пристрій;

- калорифер;

- фільтри;

- шахта приплив­ного повітря;

- шахта повітря, що видаляється;

- витяжні вентиля­ційні канали.

Кількість повітря, що подається або видаляється з приміщення, при відомій кратності визначається за формулою:

<7 = пУ,

де: # - кількість повітря, м3/год; V- об’єм приміщення, м3.

Якщо кратність обміну невідома або не може бути встановлена, необхідну для видалення шкідливих газів, пару чи пилу кількість повітря визначають за формулою:

д = т/(С - С ),

1          '           х          ГДК    В         ВЛф' 7

де: т - маса шкідливих речовин, що надходять в повітря вироб­ничого приміщення за одну годину, мг/год; Сидкц - ГДК речовини, що видаляється з приміщення, мг/м3; Свпр - концентрація шкідли­вої речовини в припливному повітрі, мг/м3.

Кількість повітря для видалення надлишкових тепловиділень із приміщення розраховується з формули:

Онад

            >

^ПОВ О'ВИД ^Іф )р

де: (2над - кількість надлишкового тепла за годину, кДж/год; Сюв

питома теплоємність повітря, яка дорівнює 1 кДж/(кг><К); £цид - температура повітря, що видаляється з приміщення, К; £пр - темпе­ратура припливного повітря в приміщенні, К; р - густина приплив­ного повітря, кг/м3.

Надлишкове тепловиділення:

0:         =0,-0.

Подпись: вид'^над

де: Он _ тепло, що надходить у повітря приміщення від устано­вок, апаратури, освітлювальних приладів і людей, а також від по­верхонь, нагрітих сонячними променями, кДж/год; 0вид - тепло, що надходить в навколишнє середовище (приміщення), кДж/год.

При будові й експлуатації систем вентиляції з порушенням вимог безпеки може виникнути пожежа. Це пояснюється тим, що система вентиляції складається з металевих елементів, які під час
вібрації і зіткненнях можуть висікати іскру. Якщо при цьому в пові­трі, що видаляється вентиляційною системою, є пальні гази, пара чи пил, то може виникнути пожежа чи вибух, і повітропроводи сприя­ють поширенню вогню і диму в будинку чи споруді.

До експлуатації допускаються вентиляційні системи, що про­йшли передпускові випробування і мають паспорти, журнали ре­монту й експлуатації. Адміністрацією затверджується графік оглядів і ремонтів вентиляційних систем. Приміщення для вентиляційного устаткування замикають, а збереження в цих приміщеннях матеріа­лів, інструментів та інших сторонніх предметів забороняється. Зма­щують рухомі деталі тільки після повної зупинки вентиляційних систем, очищення і ремонт систем провадять за допомогою способів, що виключають можливість висікання іскри. Ремонт вибухозахи- щеного електроустаткування вентиляційних систем провадиться на спеціальних підприємствах з подальшим контрольним випробуван­ням на відповідність технічним умовам із занесенням результатів в паспорт.

Література: [7], [8], [9].

Питання для самоконтролю

В чому суть механізму терморегуляції організму людини?

Які фактори визначають метеорологічні умови?

Які шляхи віддачі тепла організмом у навколишнє середовище?

Як змінюється тепловіддача за різних обставин?

Як треба змінити один із параметрів метеорологічних умов, якщо змінилися інші параметри?

Як впливає на терморегуляцію зниження або підвищення тем­ператури повітря?

Як нормуються параметри метеорологічних умов нормуються і залежно від чого?

Якими приладами вимірюють параметри метеорологічних умов?

Що означає термін «шкідлива речовина»?

Які гранично допустимі норми вмісту в повітрі гасу, бензину, ртуті, свинцю, ацетону?

Якими методами визначаються концентрації шкідливих речо­вин, газів, парів і пилу в повітрі?

Розділ 4. Освітлення виробничих приміщень

Вплив світла на організм людини

Фактором, що визначає сприятливі умови праці, є раціональне освітлення робочої зони і робочих місць. Коли правильно розрахо­вано і підібрано освітлення виробничих приміщень, очі працюючо­го протягом тривалого часу зберігають здатність добре розрізняти предмети і знаряддя праці. Такі умови освітлення сприяють знижен­ню виробничого травматизму і професійного захворювання очей.

Погане освітлення виробничої зони може призвести до погір­шення якості виконуваних робіт, наприклад, можуть залишитися непоміченими розриви, що з'явилися, потертості, витік палив і олій, механічні домішки в паливі й інше, що, у свою чергу, призво­дить до зниження безпеки праці. Погане освітлення виробничих територій може стати причиною багатьох важких і смертельних випадків, таких, як наїзд самохідних засобів механізації, що руха­ються.

Природне освітлення має велике гігієнічне значення, що виявля­ється в значній тонізуючій дії на організм людини внаслідок того, що організм людини мільйони років пристосовувався до такого освіт­лення. Тривала відсутність природного (сонячного) світла гнітюче діє на психіку людини. Санітарні норми передбачають обов'язкове безпосереднє природне освітлення виробничих, адміністративних, підсобних і побутових приміщень.

Природне освітлення не використовується у виняткових випад­ках (використовується електричне штучне освітлення), наприклад, у приміщеннях, де обслуговуючий персонал перебуває короткочас­но і де не проводяться спостереження за виробничим процесом: у складах, що розташовуються в підвалах та інш.

Погане освітлення робочих місць є однією з причин низької про­дуктивності праці. При недостатньому освітленні очі працюючого напружені, при цьому складно відрізнити оброблювані предмети, знижується темп роботи, погіршується загальний стан організму людини.

Утомлюваність ока залежить від інтенсивності процесів, які проходять у ньому, - акомодації, конвергенції, адаптації.

Акомодація - це здатність ока змінювати кривизну криштали­ка, для того, щоб ясно бачити предмети, що знаходяться на різних відстанях від нього. Стомлюваність м'язів, керуючих кришталиком, може призвести до короткозорості і далекозорості.

Конвергенція - це здатність ока при розгляданні предметів, що близько знаходяться, приймати положення, при якому зорові про­мені перетинаються на закріпленому предметі.

Адаптація - зміна чутливості ока залежно від яскравості освіт­лення. Адаптація обумовлена зміною діаметра зіниці. З цієї причини різка і часта зміна яскравості чи освітленості предметів, що викли­кають переадаптацію, призводить до стомлюваності органів зору.

Раціональне освітлення повинно задовольняти ряд вимог і умов. Воно повинно бути:

достатнім, щоб очі без напруги могли розрізняти деталі, що роз­глядаються;

стабільним - для цього напруга в електричній мережі не пови­нна коливатися більше ніж на 4 %;

рівномірно розподіленим на робочих поверхнях, щоб очам не доводилося потрапляти з дуже темного місця у світле і навпа­ки;

таким, що не викликає сліпучої дії на око людини, як від самого джерела світла, так і від відбиваючих поверхонь, що знаходяться в полі зору робітника. Зменшення відзеркалювання джерел світ­ла досягається шляхом застосування світильників; таким, щоб не виникали різкі тіні на робочих місцях, у проїздах, проходах. Цього можна уникнути при правильному розташуван­ні світильників, прожекторів (на стоянці ПК, пероні та інш.); безпечним - не призводити до вибуху, пожежі у виробничих приміщеннях.

Види освітлення виробництв. Джерела освітлення

Освітлення робочої зони і робочих місць може бути природним і штучним.

Природне освітлення:

бічне - здійснюється через світлові прорізи у стінах; верхнє - через світлові ліхтарі в дахах, а також прорізи в місцях перепадів висот суміжних прольотів будинку; комбіноване - через прорізи для бічного і верхнього освітлення. Штучне електричне освітлення виробничих ділянок і будинків може бути: загальним і комбінованим.

Загальне освітлення - це освітлення для створення мінімально необхідної освітленості у виробничому приміщенні.

Воно може бути як рівномірним (при симетричному розташу­ванні світильників), так і посиленим на окремих ділянках виробни­чого приміщення за рахунок локалізованого розташування світиль­ників. Загальне освітлення застосовують у приміщеннях, де умови роботи потребують освітленості не більше 50лк і де застосування місцевого освітлення пов'язане з технічними труднощами.

Комбіноване освітлення застосовується для створення досить високих рівнів освітленості на робочих поверхнях завдяки одночас­ному використанню систем загального і місцевого освітлення.

Місцеве освітлення поділяється на стаціонарне і переносне. Використання тільки місцевого освітлення за умов промислових підприємств не допускається внаслідок того, що велика різниця в освітленості робочих місць і навколишнього середовища спричинює виникнення нещасних випадків і зниження продуктивності праці.

Переносне місцеве освітлення дозволяється тільки при прове­денні разових і періодичних робіт.

Штучне електричне освітлення розподіляють на:

робоче, що забезпечує нормовану освітленість робочих місць за

звичайних умов виробництва;

аварійне, призначене для продовження виробничих процесів чи евакуації людей під час вимикання основного робочого освіт­лення. Воно повинно створювати освітленість не менш 5 % від нормованого робочого освітлення;

ремонтне, призначене для огляду і ремонту у важкодоступних місцях. Для цього використовують мережі напругою 12 і 36 В; охоронне і чергове, для яких підключають, за звичай, частину світильників робочого чи аварійного освітлення.

Для штучного освітлення використовуються лампи розжарю­вання та люмінесцентні лампи низького і високого тисків. Лампи розжарювання працюють за рахунок нагрівання електричним стру­мом до 2500-3000 °С вольфрамової нитки. Для того, щоб нитка не перегоряла швидко (через розпилення), у колбі лампи малої потуж­ності створюють вакуум; лампи великої потужності наповнюють нейтральним газом - аргоном чи азотом, новітні типи ламп - крип­тоном чи ксеноном.

У ламп розжарювання строк служби не перевищує 1000 год.

Енергія, що використовується на світло у цих лампах, не переви­щує 3-5 % від споживаної енергії.

Подпись: Світлові характеристики ламп розжарюванняСвітлові характеристики ламп розжарювання наведені в табл. 4.1.

Напруга мережі 127 В

Напруга мережі 220 В

потуж­ність, Вт

світловий потік, лм

потуж­ність, Вт

світловий потік, лм

потуж­ність, Вт

світловий потік, лм

потуж­ність, Вт

світловий потік, лм

15

124

200

3050

15

95

200

2510

25

225

300

4875

25

191

300

4100

40

380

400

6760

40

336

400

5700

60

645

500

8725

60

540

500

7560

100

1275

750

13690

100

1000

750

12230

150

2175

1000

19000

150

1710

1000

17200

Таблиця 4.1

 

Люмінесцентні лампи, що мають переваги перед лампами роз­жарювання, знаходять більш широке застосування.

Люмінесцентна лампа низького тиску - скляна трубка, покри­та зсередини люмінофором, що утримує суміш парів ртуті й аргону. Протікання електричного струму через цю суміш викликає світіння люмінофору. Використовуючи різні люмінофори, можна змінювати спектр світлового потоку, наближаючи його до спектра природного світла.

Переваги люмінесцентних ламп:

а)         більш велика світловіддача, ніж у ламп розжарювання;

б)         спектр світлового потоку кращий, який можна поліпшити у разі потреби;

в)         яскравість менша, що зменшує сліпучу дію на очі;

г)         строк служби у два-п’ять разів більший, ніж у ламп розжарювання;

д)         нагрівання поверхні трубки порівняно низька - від 40 до 50 °С. Недоліки люмінесцентних ламп:

негативне відношення до різних температур повітря і зниження напруги в мережі. Наприклад, якщо температура повітря нижче +5 °С і напруга мережі на 10 % нижча необхідної, то лампа не

запалюється. При температурі повітря вище +35 °С можливий вихід з ладу дроселя і виникнення пожежної небезпеки; конструкція світильників дуже складна через спеціальну пуско- регулюючу апаратуру;

світловий потік пульсує при живленні змінним струмом, що зу­мовлює стробоскопічний ефект - відчуття множинності пред­метів, що рухаються. Такі перекручення зорового сприйняття створюють небезпеку травматизму, оскільки може виникнути неправильне уявлення про стан предметів, особливо тих, що обертаються, наприклад, ілюзія зупинки частин верстатів і дви­гунів.

Для зниження ступеня коливання світлового потоку і, отже, стробоскопічного ефекту використовують схеми включення ламп, коли поруч розташовані лампи живляться напругою, зрушеною за фазою одна відносно другої на 90°.

Використовують люмінесцентні лампи різних кольорів: холодно-білого кольору (ЛХБ), білого кольору (ЛБ), тепло-білого кольору (ЛТБ), денного світла (ЛД), денного світла з поліпшеною передачею кольору (ЛДК).-

Освітлення виробничих площадок поза будинками доцільно здійснювати ртутними лампами високого тиску з виправленою ко­льоровістю (ДРЛ і ДРІ).

Незважаючи на наявність люмінофора, що повинен виправляти спектр випромінювання ламп ДРЛ у червоній частині, звичні при­родні фарби предметів при освітленні цими лампами дуже змінені.

Переваги ламп ДРЛ - компактність при високій одиничній потуж­ності - 80, 125, 250, 400, 700 і 1000 Вт і великий термін служби - від 3000 до 6000 год.

Арматуру для кріплення джерела світла називають сві­тильником. Арматура, крім того, служить для раціонального розподілу світлового потоку джерела, захисту від механічних ушкоджень і забруднення, захисту очей від блискості джерел світла.

Від яскравих частин джерел світла (нитка розжарювання, по­верхня люмінесцентної лампи) захист очей здійснюється завдяки захисному куту світильника (рис.4.1) - куту у, утвореному горизон­таллю, що проходить через нитку розжарювання лампи, і лінією, що з'єднує крайню точку нитки розжарювання з протилежним краєм відбивача.

На виробничих під­приємствах застосовують різні типи світильників.

Подпись: Рис.4.1. Захисний кут світильника: а - світильник з лампою накалювання; б -світильник з люмінесцентними лампами Система освітлення раціо­нальна лише при правиль­ному виборі і розміщенні світильників. Тип світиль­ників визна-чається: характе­ром вироб-ничого живлення приміщен-ня і технологічно­го про-цесу, необхідною без­пекою, якістю освітлення і зручністю обслуговування. Сліпуча дія світла усувається при правильно обраній висоті підвісу світильни­ків. Для освітлення виробничих територій, а також під'їзних колій і дворів доцільно застосовувати прожектори. Вони здатні забезпечи­ти високу вертикальну освітленість при високій економічності.

Добра освітленість робочих приміщень залежить не тільки від пра­вильного вибору типу світильників, їхньої потужності і розташування, але й від обробки і фарбування стін, стелі й устаткування. Стелі слід фарбувати у білий колір, а стіни й устаткування - у світлі кольори.

Світильники загального освітлення в приміщеннях з підвище­ною небезпекою й особливо небезпечних можуть живитися елек­тричним струмом напругою 220 В, якщо висота їхньої установки не менше 2,5 м і конструкція виключає випадковий дотик до струмове- дучих частин світильників.

Переносні світильники місцевого освітлення повинні живитися напругою не вище 12 В за таких негативних умов у виробничому приміщенні: тіснота, можливість зіткнення з металевими заземле­ними поверхнями, незручне одноманітне положення робітника.

Коли світильники працюють від напруги нижче 220 В, вони по­винні живитися від понижувальних трансформаторів з електрични­ми роздільними обмотками. Використання автотрансформаторів в таких випадках не допускається.

Нормування виробничої освітленості

Виробниче освітлення необхідно нормувати на робочих поверхнях. Освітленість вимірюється у люксах. Однак нормування рівня освітле­ності природним світлом у люксах викликало б великі труднощі, тому
що освітленість природним світлом коливається в дуже широких меж­ах в залежності від періоду року, часу дня, стану хмарності, що відобра­жають властивості поверхні землі (сніг, трав'яний покрив, асфальт та інш.). Тому показником ефективності природного освітлення є коефі­цієнт природної освітленості (К.П.О.), виражений у відсотках:

 

де: е - коефіцієнт природної освітленості в будь-якому місці А усередині приміщення у %; Е - освітленість у місці А, освітлюва­ному світлом видимого через світловий проріз ділянки небосхилу, лк; Ен - освітленість горизонтальної площини в той же момент часу поза виробничим приміщенням, освітлюваної рівномірно розсіяним (дифузійним) світлом усього небосхилу, лк.

Коефіцієнт природної освітленості нормується в залежності від точності виконуваних робіт. Точність робіт визначається розміра­ми об'єкта розрізнення - мінімальний розмір предмета, елемента, що потребує роздільного спостереження в процесі роботи (тріщина, ширина подряпини, товщина дроту, напису на шкалах контрольно- вимірювальних приладів та інш.).

Коли виробничі приміщення розташовуються нижче 45° північ­ної широти і північніше 60°, то нормовані значення К.П.О., наведені в табл.4.2, відповідно збільшуються на 0,75 і 1,2.

Природне освітлення у виробничих приміщеннях установлене з урахуванням одержання максимально можливої освітленості (зале­жить від роду освітлення), коли скло ліхтарів і бічних світлових про­різів чисте. Скло очищають не рідше двох разів на рік при невеликих кількостях диму, пилу і кіптяви, при значних кількостях - не рідше чотирьох разів на рік. Стіни і стелі повинні бути світлих тонів.

У НАОП Санітарними нормами СНіП ІІ-4-79 встановлені міні­мально допустимі значення освітленості штучним світлом (табл.4.3).

При виконанні робіт І-ІУ, Уа, Уб категорій рекомендується вико­ристовувати тільки систему комбінованого освітлення. Загальне освіт­лення в системі комбінованого повинно, по можливості, здійснюватися газорозрядними лампами. Норми освітленості (табл.4.3) необхідно під­вищувати на одну ступінь по шкалі освітленості в наступних випадках:

а)         якщо виконуються роботи І-VI категорій, коли відстань від ока до розглянутого об'єкта більша 0,5 м;

б)         коли існує підвищена небезпека травматизму, а освітленість в системі загального освітлення не більше 150 лк (наприклад, під час заточування інструменту на заточувальних верстатах та ро­боті на гільйотинних ножицях);

в)         в класних приміщеннях, де навчаються підлітки, і коли нормо­вана освітленість не перевищує 300 лк;

г)         під час роботи І-IV категорій, якщо зорова робота виконується безперервно упродовж половини робочого дня і більше;

д)         у тих приміщеннях, де відсутнє природне освітлення і постійно перебувають люди.

Норми освітленості необхідно знижувати:

а)         під час короткочасного перебування робітників у виробничому приміщенні;

б)         якщо в приміщенні встановлено устаткування, що не потребує постійного обслуговування.

Проектування систем штучного освітлення

Перед тим, як розраховувати освітленість виробничого примі­щення треба:

визначити систему освітлення;

вибрати тип джерела світла і тип світильників;

визначити розряд приміщення відповідно до санітарних норм і

норму освітленості;

розмістити світильники;

розрахувати освітленість на робочих поверхнях; уточнита кількість світильників; визначити одиничну потужність ламп.

Обираючи систему освітлення, виходять з погляду економічнос­ті або гігієнічності. Система комбінованого освітлення більш еконо­мічна і дозволяє на робочих місцях створювати високу освітленість. Система загального освітлення з погляду гігієни праці краща, тому що вона дозволяє створити рівномірний розподіл освітленості у всьому приміщенні, усунути різкі тіні й контрасти. У майбутньому, зі зростанням енергооснащеності загальне освітлення неминуче по­винно витиснути комбіноване освітлення.

Коли обирається тип джерела світла, перевага віддається газо­розрядним лампам, як найбільш економічним. Газорозрядні лампи застосовуються в приміщеннях, не освітлених природним світлом, де необхідне тонке розрізнення кольорів і виконуються точні роботи.

При виборі джерела світла для загального освітлення виробни­чих приміщень доцільно застосовувати:

люмінесцентні лампи ЛБ, тому що вони мають задовільну пере­дачу кольорів і високу світлову віддачу;

для освітлення робочих місць, де існують підвищені ВИМОГИ до

передачі кольору, - лампи ЛД;

при дуже високих вимогах до передачі кольору - лампи ЛДЦ.

Лампи ДРЛ, ксенонові, натрієві використовуються для освіт­лення відкритих просторів.

Тип світильників визначається характером виробничого приміщення.

Світильники в системі загального освітлення розташовують в один ряд, у кілька рівнобіжних рядів, у шаховому порядку та інш.

Слід також регламентувати відстань від крайнього ряду світиль­ників до стіни. Коли робочі поверхні розташовуються уздовж стін, то ця відстань дорівнює 0,25-3 м; при відсутності робочих поверхонь біля стін - 0,4-5 м.

Прожектори розміщують групою по 10-15 шт при освітленні великих територій - більше 1000 м2 з високим рівнем нормованої освітленості і тоді, коли кількість опор повинна бути мінімальною Під час освітлення територій площею не більше 3000-5000 м2 засто­совують індивідуальне розташування прожекторів: 1-2 шт. Для усу­нення блискості під час прожекторного освітлення передбачається установка прожекторів на опори визначеної висоти.

Наприклад, прожектор ПЗС-35 з лампою 1500 Вт, 220 В пови­нен установлюватися на опору висотою не менше 17 м, з лампою 500 Вт, 127 В - 20 м; прожектор ПЗС-45 з лампою 1000 Вт, 220 В і лампою 1000 Вт, 127 В - відповідно на 22 і ЗО м.

Існує кілька методів розрахунку освітленості. Для розрахунку освітленості при загальному рівномірному освітленні використову­ють метод розрахунку за питомою потужністю (метод ватів ) і метод з світловим потоком.

Розрахунок освітленості за питомою потужністю:

дуЛ

8

де: ]У - питома потужність, Вт/м2; п - загальна кількість ламп, шт; - потужність однієї лампи ,Вт; Я - площа освітлюваного при­міщення, м2.

Питома потужність залежить від типу світильників, висоти їх­нього підвісу, коефіцієнта запасу і коефіцієнтів відбиття стін і стель. У спеціальних таблицях наведені питомі потужності освітлюваль­них установок залежно від рівня нормованої освітленості. Якщо згідно з таблицею визначена питома потужність установки, то по­тужність однієї лампи визначають за формулою:

XV

П

Значення потужності лампи округляють до найближчого стан­дартного. Розрахунок за методом питомої потужності застосовуєть­ся для наближених розрахунків освітленості приміщень.

Розрахунок освітленості за світловим потоком:

Е^ = ПЖ         (4.1)

р Ж

де: Е - середня освітленість, лк; п - число ламп у приміщенні,

СР       ^          .

піт; і7 - світловий потік однієї лампи, лм (табл.4.1); Т| - коефіцієнт використання світлового потоку світильника; 5 - площа робочої поверхні, м2; к - коефіцієнт запасу; він приймається: для люмінес­центних ламп при малій кількості пилу - 1,5, при середній і великій відповідно - 1,8 і 2,0; для ламп розжарювання при малому виділенні пилу - 1,3, при середньому і великому - відповідно 1,5 і 1,7.

Коефіцієнт використання світлового потоку показує, яка части­на світлового потоку лампи досягає освітлюваної поверхні, у тому числі завдяки відбиттю світлового потоку від стін і стелі.

Коефіцієнт Г|, що залежить від показника приміщення ф і коефі­цієнтів відбиття стін рз і стелі р приміщення, обчислений для різ­них типів світильників, наведений в довідниках.

Показник приміщення відображає геометричні розміри приміщення:

АВ

Ф =

Ьр(А+ В)

де: А и В - довжина і ширина освітлюваного приміщення, м; /гр - висота підвісу світильників над робочою поверхнею, м.

Внаслідок того, що санітарними нормами передбачається не се­редня, а мінімальна освітленість, у вираз (4.1) уведено поправочний


коефіцієнт 2 = Еср/Еиін. Значення коефіцієнта Z при найвигіднішому розташуванні світильників дорівнює 1,1... 1,2.

На практиці, при відомій нормі освітленості Ен, визначають світ­ловий потік однієї лампи з урахуванням коефіцієнта нерівномір­ності освітлення Z за формулою:

Л

ПГІ

Подпись: Технічні дані люмінесцентних лампПотім, знаючи світловий потік лампи згідно з табл.4.1 визна­чають потужність лампи.

Типи ламп

Потуж­ність, Вт

На­

пруга,

В

Струм

лампи,

А

Світло­вий по­тік, лм

Довжина

лампи,

мм

Діаметр

лампи,

мм

ЛДЦ-15-4

15

54

0,33

500

451

27

ЛД-15-4

15

54

0,33

590

451

27

ЛХБ-15-4

15

54

0,33

675

451

27

ЛТБ-15-4

15

54

0,33

700

451

27

ЛБ-15-4

15

54

0,33

760

451

27

ЛДЦ-20-4

20

57

0,37

820

604

40

ЛД-20-4

20

57

0,37

920

604

40

ЛХБ-20-4

20

57

0,37

935

604

40

ЛТБ-20-4

20

57

0,37

975

604

40

ЛБ-20-4

20

57

0,37

1180

604

40

ЛДЦ-30-4

ЗО

104

0,36

1450

908

27

ЛД-30-4

ЗО

104

0,36

1645

908

27

ЛХБ-30-4

ЗО

104

0,36

1720

908

27

ЛТБ-30-4

ЗО

104

0,36

1720

908

27

ЛБ-30-4

ЗО

104

0,36

2100

908

27

ЛДЦ-40-4

40

103

0,43

2100

1213

40

ЛД-40-4

40

103

0,43

2340

1213

40

ЛХБ-40-4

40

103

0,43

2600

1213

40

ЛТБ-40-4

40

103

0,43

2580

1213

40

ЛБ-40-4

40

103

0,43

3000

1213

40

Таблиця 4.1

 

 

Продовження табл.

ЛХБЦ-40-1

40

103

0,43

2000

1213

40

ЛДЦ-65-4

65

110

0,67

3050

1514

40

ЛД-65-4

65

110

0,67

3570

1514

40

ЛХБ-65-4

65

110

0,67

3820

1514

40

ЛТБ-65-4

65

110

0,67

3980

1514

40

ЛБ-65-4

65

110

0,67

4550

1514

40

ЛДЦ-80-4

80

102

0,86

3560

1514

40

ЛД-80-4

80

102

0,86

4070

1514

40

ЛХБ-80-4

80

102

0,86

4440

1514

40

ЛТБ-80-4

80

102

0,86

4440

1514

40

ЛБ-80-4

80

102

0,86

5220

1514

40

ЛХБ-150

150

90

1,9

8000

1524

40

ЛБР-40-1

40

103

0,43

2250

1213

40

ЛХБР-40

40

103

0,43

2080

1213

40

ЛБР-80-1

80

102

0,86

4160

1514

40

ЛХБР-80

80

102

0,86

3460

1514

40

 

Приклад 4.1. Розрахувати загальне освітлення ділянки про­ведення важливих хімічних реакцій, де норма освітленості під час застосування люмінесцентних ламп (розряд Іг) - 400 лк. Розміри приміщення: А = 25 м; В = 12 м; Н = 4,0 м. Передбачається вико­ристовувати світильники типу ШОД з лампами ЛД, висота підвісу над робочою поверхнею /гр = 3,25 м, коефіцієнт запасу приймаємо рівним 1,5 аналогічно приміщенням з малим виділенням пилу, диму і кіптяви.

Розрахуємо показник приміщення:

АВ       2512    _25

Ф_ Ьр(А+В)“ 3,25(25 + 12)“ ’’

Якщо значення коефіцієнтів відбиття стелі Рп = 0,7, стін Р = 0,1 і освітлюваної поверхні Рр = 0,1, за спеціальними таблицями знаходи­мо коефіцієнт використання світлового потоку світильника Л = 0,59. Поправочний коефіцієнт І приймаємо рівним 1,1.

Потім дальший розрахунок може зводитися до визначення не­обхідного світлового потоку однієї лампи, якщо відома кількість світильників і ламп у них, або до визначення кількості світильників і ламп, якщо відомий тип і потужність ламп.

В нашому прикладі передбачається використовувати світильни­ки ШОД з лампами ЛД 2x80, і7 = 3440 лм, то кількість ламп зна­йдемо з виразу:

400-25 12 1,5 1,1

п = —             =          !—- = 98-

^          3440 • 0,59

Кількість світильників N:

N = - = 49.

2

Тоді світильники слід розташовувати рівномірно в шістьох ря­дах по вісім штук.

Література: [1], [10], [11], [12].

Питання для само контролю

Як впливає на око людини недостатня освітленість робочого місця?

Які явища виникають в очах людини у разі стомлюваності їх від інтенсивності виробничих процесів?

Які вимоги до раціонального освітлення виробничих примі­щень?

Які існують види природного освітлення?

Як впливає на організм людини природне світло?

Які відомі види штучного освітлення, їх призначення?

Що слід розуміти під робочим, аварійним, ремонтним освітлен­ням, задачі цих освітлень?

Як називаються джерела штучного освітлення?

Які види люмінесцентних ламп застосовуються і які їх переваги перед лампами розжарювання.?

Які недоліки мають люмінесцентні лампи, стробоскопічний ефект?

Яке призначення захисному кута світильника?

Який вигляд має формула коефіцієнта природного освітлення?

В яких одиницях нормується природне освітлення?

Які і скільки існує розрядів штучного освітлення?

Які тенденції щодо нормування освітленості штучним світлом?

78

Які особливості проектування системи освітлення виробничого приміщення?

Як здійснюється розрахунок освітленості за питомою потужніс­тю?

Як виконується розрахунок освітленості за світловим потоком?

Для чого визначається показник приміщення, що він відобра­жає?

Який коефіцієнт запасу приймається для люмінесцентних ламп при малій кількості пилу?

Розділ 5. Електромагнітні високочастотні (ВЧ) і надвисокочастотні (НВЧ) випромінювання

Вплив електромагнітних випромінювань на людину

Широке застосування сьогодні для телебачення, зв'язку, раді­онавігації, телекерування, телесигналізації і радіолокації одержала радіоапаратура, що працює в діапазоні високих (ВЧ), ультрависо­ких (УВЧ) і надвисоких частот (НВЧ). Першоджерелом електро­магнітних коливань у радіотехнічних пристроях є генератори ВЧ і НВЧ.

Електромагнітна енергія вимірюється в Вт/м2(мВт/см2, мкВт/ см2) і випромінюється в навколишній простір, у першу чергу, ан­тенним пристроєм. Крім цього, джерелами електромагнітних по­лів (ЕМП) у робочих приміщеннях радіолокаційних станцій, ра­діотехнічних майстерень, лабораторій і радіоцентрів можуть бути окремі вузли НВЧ генераторів (магнетрони, лампи біжучої хвилі, клістрони), з’єднані елементи модуляторів з генераторами, лінії передач від генератора до антени, катодні виводи магнетронів, вен­тиляційні щілини, щілини у хвилеводних трактах і коаксіальних лініях та інш.

Під час експлуатації і ремонту установок з генераторами елек­тромагнітної енергії можливий вплив ЕМП на обслуговуючий персонал, а також на працівників інших об'єктів, що знаходять­ся в зоні випромінювання спрямованих антен радіолокаційних станцій.

На робочих місцях інтенсивність ЕМП залежить від потужності джерела випромінювання і відстані від джерела випромінювання до робочого місця. В табл. 5.1 наведено прийнятий на сьогодні розпо­діл радіохвиль за діапазонами.

На відстані близько 1/6 довжини хвилі у джерела електромаг­нітного випромінювання переважають поля індукції (зона індукції), а за її межами переважають поля випромінювання (зона випромі­нювання). Безумовно, що коли робоче місце розташоване в зоні ін­дукції, працівник буде піддаватися впливу електричних і магнітних полів, що періодично змінюються.

У табл.5.1 наведено відстані до умовного поділу зони індукції і зони випромінювання. Таким чином, залежно від частоти генерато­ра працівник може перебувати або в зоні індукції в процесі роботи з УВЧ чи ВЧ генераторами, або в зоні випромінювання в процесі роботи з НВЧ генераторами (зона індукції до 16 см).

Таблиця 5.1

Діапазони розподілу радіохвиль і відстані умовного поділу зон індукції і випромінювання (для максимальних довжин хвиль)

Радіолокація

Радіозв’язок, телебачення

 

надвисокі

частоти

 

ультрависокі

частоти

високі

частоти

мілі­

сантимет­

децимет­

ультра­

короткі

середні

довгі

метрові

хвилі

рові хвилі

рові

хвилі

короткі

хвилі

ХВИЛІ

хвилі

ХВИЛІ

1- 10мм

1- 10 см

0,1 - 1 м

1- 10 м

10-100 м

0,1- 1 км

1- 3 км

від 300000 до 30000 МГц

від 30000

від 3000

від 300

від ЗО

від 3

від 300

до 3000

до 300

до ЗО

ДоЗ

до 300

до 100

МГц

МГц

МГц

МГц

МГц

КГц

1,6 мм

1,6 см

16 см

1,6 м

16 м

160 м

480 м

 

Випромінювання високих частот зумовлює в організмі зміну умовнорефлекторної діяльності (гальмування умовних і безумов­них рефлексів), падіння кров'яного тиску, уповільнений пульс. По­стійний вплив опромінення і особливо надвисоких частот (НВЧ) може призвести до стійких функціональних змін у центральній не­рвовій і серцево-судинній системах.

Коли людина потрапляє в зону випромінювання, енергія ЕМП частково поглинається тілом людини. Під дією ВЧ полів у ткани­нах виникають ВЧ струми, що супроводжуються тепловим ефек­том. Електромагнітні поля при тривалому впливі можуть викли­кати підвищену стомлюваність, дратівливість, головний біль чи сонливість, порушення сну, зниження кров'яного тиску, зміну тем­ператури тіла та інш., пов'язаних з розладом центральної нервової і серцево-судинної систем. Поля НВЧ, особливо сантиметрового і міліметрового діапазонів, викликають також зміни в крові, по­мутніння кришталика (катаракта), погіршення нюху, а в окремих випадках - трофічні явища: випадіння волосся, ламкість нігтів та інш.

Порушення органів людини, зумовлені впливом ЕМП, є обо­ротними, якщо припинити опромінення; але варто враховувати, що оборотність функціональних зрушень не є безмежною і, зазвичай, визначається інтенсивністю опромінення, тривалістю впливу, а та­кож індивідуальною особливістю організму. Тому профілактика професійних захворювань повинна передбачати, поряд з розробкою технічних засобів захисту, організаційні заходи.

Нормування електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону

Стандартом ГОСТ 12.1.006-84 ССБТ «Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля» встановлені допустимі рівні впливу ЕМП радіочастот. Електромагнітні поля радіочастот варто оцінювати в діапазоні частот 60 КГц-300 МГц - напруженістю електромаг­нітної складової поля; у діапазоні частот 300 МГц-300 ГГц - по­верхневою густиною потоку енергії випромінювання (далі густина потоку енергії (ГПЕ) випромінювання) і створюваного цим пото­ком енергетичного навантаження (ЕН).

Енергетичне навантаження являє собою сумарний потік енергії, яка проходить через одиницю поверхні, що опромінюється за час дії Т і виражається добутком ГПЕ Т.

Можуть бути допущені рівні вище зазначених, але не більше, ніж у два рази у випадках, коли час впливу ЕМП на персонал не перевищує 50 % тривалості робочого дня.

Напруженість ЕМП у діапазоні частот 60 кГц-300 МГц на ро­бочих місцях персоналу протягом робочого дня не повинна переви­щувати встановлених гранично допустимих рівнів (ГДР):

за електричною складовою, В/м

для частот від 60 кГц-до 3 МГц     

500

для частот понад 3-до ЗО МГц     

300

для частот понад ЗО - до 50 МГц 

80

за магнітною складовою, А/м

для частот від 60 кГц - до 3,0 МГц

50

 

Гранично допустимі величини ГПЕ ЕМП у діапазоні частот 300 МГц-300 ГГц на робочих місцях персоналу варто визначати, виходя­чи з допустимої ЕН на організм з урахуванням часу впливу за фор­мулою:

ГПЕ,,. =

гдр      гр

де: ГПЕ - гранично допустимі значення ГПЕ, Вт/м2 (мВт/см2, мкВт/см2); ЕНгду- нормативна величина ЕН, яка дорівнює: 2Втгод/ м2 (200 мкВт год/см2) для усіх випадків опромінення, крім опромі­нення від обертових і скануючих антен; 20 Вт год/м2 (2000 мкВт год/ см2) для випадків опромінення від обертових і скануючих антен з час­тотою обертання чи сканування не більше ніж 1 Гц і шпаруватістю не менше 50; Т - час перебування в зоні опромінення за робочу зміну, год. (без урахування режиму обертання чи сканування антен).

Максимальне значення ГПЕ не повинно перевищувати 10 Вт/м2 (1000 мкВт/см2).

Санітарними правилами передбачена обов'язкова періодичність перевірки на робочих місцях рівня ГПЕ, створюваного джерелами НВЧ опромінення. Перевірки повинні бути не рідше одного разу за рік.

Захист від впливу електромагнітних полів

Основними шляхами при розробці засобів захисту від впливу ВЧ і НВЧ полів є:

Зменшення ГПЕ випромінювання безпосередньо від самого джерела, є найефективнішим засобом захисту обслуговуючого персоналу, що регулює, настроює й проводить випробування передавачів радіолокаційних станцій і генераторів НВЧ. Для цього замість антени підключають погоджене з вихідним кас­кадом передавача навантаження - еквівалент антени (поглинач потужності). В еквіваленті антени генеруюча енергія цілком по­глинається, не порушуючи режим роботи генератора НВЧ. По­глинаючі елементи еквівалентів антен виконують клинчастої, східчастої або конусоподібної форми. Випромінювання НВЧ енергії в простір при застосуванні еквівалентів антен зменшу­ється більше, ніж на 50дБ, тобто в 100000 разів порівняно з ви­промінюванням за допомогою антени;

Зменшення інтенсивності ЕМПу робочій зоні НВЧ може здій­снюватись шляхом екранування джерел випромінювання мета­левими суцільними і сітчастими екранами. Інтенсивність випро­мінювання може бути знижена також за допомогою поглинаючих покриттів. Електромагнітне поле в металевому екрані наводить
вихрові струми, що створюють ЕМП, протилежне екрану. Тов­щину суцільного металевого екрана вибирають з конструктив­них міркувань, тому що глибина проникнення електромагнітної ВЧ і НВЧ енергії невелика. Екран товщиною 0,01 мм послабляє енергію поля на 50 дБ (у 100000 разів). Саме тому, як матеріал екрана застосовують фольгу.

Генератори НВЧ енергії можуть екрануватися цілком (замкну­тий екран) чи частково (незамкнутий екран). Якщо біля джерела випромінювання є ненаправлене паразитне випромінювання неве­ликої інтенсивності, наприклад, витік через нещільності фланцевих сполук хвилеводних трактів, вентиляційні щілини і т. ін., то екрану­ють джерело випромінювання цілком (рис.5.1,а). Якщо ж випромі­нювання гостронаправлене, то застосовуються незамкнені екрани, у яких енергія НВЧ поглинається в покритті (рис.5.1, б), не проника­ючи за бічні і задню стінку екрана;

 

покриття        покриття

Рис.5.1. Екрани: а - повне екранування; б - незамкнений екран; в - кожух, що екранує; 1 - металева конструкція; 2 - нерухомий кожух; 3 - поглина­ючі покриття.

 

Поглинаючі екрани (покриття) застосовуються у випадках, коли відбита електромагнітна енергія від внутрішніх поверхонь суціль­них металевих екранів може істотно порушити режим роботи НВЧ генератора. Тому поглинаючі покриття повинні по можливості ціл­
ком поглинати енергію. Це досягається відповідним підбором ді­електричної і магнітної проникності поглинаючого матеріалу. Як поглинаючі покриття застосовують гумові килимки з конічними шипами В2Ф-2, В2Ф-1, що поглинають електромагнітну енергію в діапазоні 0,8-4 см; магнітоелектричні пластини ХВ-0,8, ХВ-2,0, ХВ-

ХВ-10,6 - поглинаються хвилі 0,8-10,6 см; поглинаючі покрит­тя на основі поролону ВРПМ, поглинають хвилі в діапазоні 0,8-3 см. Для послаблення щільності потоку потужності НВЧ випромі­нювання на 20-30 дБ (102-103 разів) застосовують сітчасті метале­ві екрани. Стики між металевими листами повинні з'єднуватися електрично надійно пайкою чи зварюванням по всьому периметру, а знімні чи рушійні частини екранів (двері, оглядові вікна) повинні мати електричний контакт із нерухомою частиною екрана;.

Екранування робочого місця передбачають у тих випадках, коли

зниження інтенсивності випромінювання безпосередньо біля джерела чи його екранування зумовлює технічні ускладнення. Екранування робочого місця виконують у вигляді незамкнено- го екрана чи спеціальної кабіни, звідки керують роботою чи на­строюванням установки.

Індивідуальні засоби захисту від ЕМП НВЧ використовують

спеціальний одяг - комбінезони, халати, каптури. Матеріалом для цього одягу служить бавовняна тканина з тонкими мета­левими нитками, що утворюють сітку. Тканина арт.4381 здатна послабляти потужність випромінювання в діапазоні 0,8-10 см на 20-38 дБ. Для захисту очей застосовують захисні окуляри ОРЗ-

Скло окулярів покрите тонкою прозорою плівкою двоокису олова 8п02. Оправа - пориста гума із запресованою металевою сіткою.

Скло послаблює потужність у діапазоні 3...150 см не менше, ніж на 25 дБ, оправа - на 20 дБ. Світлопрозорість скла не менше 74 %.

Розрахунок екрана

Розрахунок товщини суцільного металевого екрана в зоні ви­промінювання, тобто при випромінюванні НВЧ енергії, виконуєть­ся в такий спосіб:

Розраховують ГПЕ передавального пристрою в зоні діаграми спря­мованості на відстані Я від випромінювача до робочого місця.

Визначають відповідно до санітарних норм ступінь ослаблення ЛГЕМП:

1 ГПЕК

* ГПЕГЛР

де: ГПЕК ГПЕ на відстані і? у метрах, мкВт/см2; ГПЕгдр - гра­ничнодопустима ГПЕ, мкВт/см2.

Визначають мінімальну товщину захисного екрана

І*1# ....

* =       і=.        (5-1)

де: СО - кутова частота С0=2л: /;/- частота НВЧ генератора, Гц;

у - питома електрична провідність матеріалу, Ом-1м-1; |х - маг­нітна проникність матеріалу екрана, Гн/м.

Приклад 5.1. Визначити товщину суцільного захисного екрана робочого місця, що знаходиться в зоні діаграми спрямованості анте­ни РЛС, якщо відомо: потужність передавача

Р = 200 Вт; коефіцієнт підсилення антени Є = 400;

пер      7          'І'         ^          ант      7

Я =      5          м; екран з алюмінію у =        3,54x10 3 Ом_1м_1,

|і = 4тах10~7Гн/м; А, = 3 см ;/= 1хЮ10Гц.

Знаходимо ПЕ на відстані Я = 5 м від антени РЛС:

ШЕ =   =          200      10        -400    =          250()0 мкВт/см2

4лй 4- 3,14(5 -100)2

Приймаємо ГПЕ = 1000 мкВт/см2 і потім розраховуємо необ­хідну кратність ослаблення:

\/И = ГПЗу „   =          25000/1000     =          25, тоді ЛГ- 0,04.

/ ^ ^^ПДУ

Визначаємо товщину захисного екрана із співвідношення (5.1):

, 1Г сотії         1п0,04

і - - 1п N / 2Л =          ,           =          0,13 мм.

12 • 3,14 • 1 • 1010 • 3,54 • 10_3 ■ 102 ■ 4 • 3,14 ■ 10-7 ■ 10-2

2.,

Таким чином, товщину суцільного металевого екрана необхідно вибирати з міркувань міцності конструкції.

Література: [1 ], [13], [14].

Питання для самоконтролю

В яких галузях господарства використовуються електромагнітні випромінювання?

Які фізіологічні й функціональні порушення відбуваються в тілі людини під впливом електромагнітного випромінювання?

У яких одиницях вимірюють інтенсивність опромінення?

Який гранично допустимий рівень густини потоку енергії?

З якої метою використовують еквівалент антени. Коли він за­стосовується?

Як захищають поглинаючі покриття від електромагнітних ви­промінювань? Які види захисних покриттів застосовуються?

Що являють собою окуляри ОРЗ-5? Для чого їх використову­ють?

Які заходи захисту від електромагнітних випромінювань нале­жать до інженерно-технічних?

Як захищає металевий екран від електромагнітних випроміню­вань?

Розділ 6. Лазерні випромінювання

Випромінювання оптичного діапазону

Квантові генератори чи лазери використовуються:

для створення точних вимірювальних приладів та інструментів;

в оптичній локації;

для передачі інформації;

прецизійного зварювання;

свердління тугоплавких матеріалів.

Застосування лазерів у галузі зв'язку і на телебаченні особливо перспективне.

В лазерах генерується когерентне випромінювання оптичного діапазону великої інтенсивності, у вузькому пучку випромінюван­ня, а густина потоку потужності може досягати 1012-1013 Вт/см2.

Випромінювання електромагнітні (лазерні) охоплюють прак­тично весь оптичний діапазон, від ультрафіолетової до інфрачерво­ної області спектра випромінювання (табл.6.1).

Подпись: Класифікація електромагнітних випромінювань оптичного діапазонуГенератори оптичного діапазону працюють на основі змушених випромінювань, джерелами яких є робочі речовини, що генерують електромагнітні випромінювання оптичного діапазону (що створю­ють лазерний ефект) внаслідок порушення їхніх атомів електромаг­нітною енергією іншого джерела.

Вид

випромінювання

Довжина хвилі X, мкм

Частота і, Гц

Інфрачервоні хвилі

100-0,76

3 1012 - 3,94 1014

Видиме світло

0,76-0,39

3,94 1014-7,7 1014

Ультрафіолетові хвилі

0,39-0,001

7,7 1014 - 3 1017

Таблиця 6.1

 

Іншим джерелом у твердотілих лазерах служать газорозрядні імпульсні лампи, а в газових лазерах - генератори НВЧ.

Робочою речовиною у твердотілих квантових генераторах за­стосовують кристали рубіну, скла з домішкою неодиму, диспрозію, вольфрамат кальцію, а в газових генераторах найбільш простого типу - суміш гелію з неоном і азотом. Робоча речовина випромінює

хвилі визначеної довжини. Наприклад, рубіновий лазер створює хвилю довжиною X = 0,6943 мкм, неодимовий X = 1,06 мкм, лазер на суміші вуглекислого газу з неоном і азотом X = 10,6 мкм.

При поширенні лазерного випромінювання в повітрі на великі відстані інтенсивність а ( Вт/м2 ) визначається за формулою:

4ттг2

де: Р - потужність випромінювання, Вт; г - відстань до джерела,

м;

а - коефіцієнт ослаблення за потужністю, 1/м.

Подпись: Коефіцієнти ослаблення за потужністю в повітріКоефіцієнти ослаблення за потужністю при поширенні випро­мінювання в повітряному середовищі наведені в табл.6.2.

Вид генератора

Довжина хвилі випро­мінювання XX, мкм

Коефіцієнт ослаблен­ня а, 1/м 10-5

Рубіновий

0,6943

10x10-5

Неодимовий

1,06

5,75x10-5

На суміші С02 з неоном і азотом

10,6

3,25x10-5

Таблиця 6.2

 

Інтенсивність відбитого лазерного променя (Вт/м2) визначаєть­ся за формулою:

Рр03

16л2г4’

де: Р - потужність випромінювання, Вт; р - коефіцієнт осла­блення випромінювання оптичного квантового генератора від пере­шкоди; 5 - площа проекції поверхні перешкоди, що опромінюється, на площину, перпендикулярну до прямого променя лазера, м2; г - відстань до джерела випромінювання, м.

Вплив лазерних випромінювань на людину

Коли лазерні випромінювання потрапляють на біологічні тка­нини людини, тоді вони чинять теплову, механічну і електрохімічну дію на організм людини. Тепловий вплив виявляється в поглинан-

89

ні енергії лазерного випромінювання біологічними тканинами і, в першу чергу, шкірою. Шкіра поглинає велику частину енергії, в ре­зультаті чого виникають опіки. Ступінь опіку шкіри у великій мірі залежить від інтенсивності і частоти випромінювання, а також від ступеня пігментації шкіри в момент опіку. Чим більша частота, тим сильніший опік. Чим темніше шкіра, тим більша частина енергії нею поглинається і тим сильніший її опік.

Коли велика інтенсивність опромінення впливає на людину, можуть уражатися внутрішні органи, викликаючи набряки, крово­виливи, омертвіння тканин. Тоді може мати місце навіть згортання і розпад крові.

Якщо інтенсивності лазерного випромінювання в організмі лю­дини невеликі, можуть виникнути функціональні порушення - в першу чергу в нервовій і серцево-судинній системах, що виявляєть­ся в зниженні або підвищенні артеріального тиску, підвищенні піт­ливості, виникненні головного болю, стомлюваності, дратівливості. Такі зміни оборотні, якщо вжити заходів щодо виключення опромі­нення і дотримання належного режиму праці й відпочинку.

Механічний вплив виявляється в розриві тканин, що виникає в результаті різкого скипання рідинних структур живої тканини, під­вищення тиску й ударної хвилі.

Електрохімічний вплив лазерного випромінювання зумовлює іонізацію рідинних компонентів і утворення нових структур, не властивих живій матерії.

В першу чергу і найбільш небезпечне лазерне випромінювання для очей. Небезпека виникає тоді, коли промінь лазера фіксується на сітківці ока, що приводить до її коагуляції. Наслідком коагуляції є сліпота ураженої області сітківки. Найбільш небезпечне ураження центральної ямки сітківки - невелика область діаметром 0,2 мм по­близу центра сітківки. Це серйозна втрата зору. Внутрішнє серед­овище ока допускає випромінювання оптичного квантового гене­ратора з довжинами хвиль 0,33-1,4 мкм на сітківку ока. Найбільша прозорість ока (до 100%) має місце для довжин хвиль 0,5-0,9 мкм, тому випромінювання рубінового генератора з X = 0,6943 мкм про­ходить до сітківки без втрат і сприймається як червоний колір, а ви­промінювання генератора, що працює на суміші вуглекислого газу з неоном і азотом зХ= 10,6 мкм, поглинається рогівкою ока.

Для очей небезпечним є не тільки пряме випромінювання лазе­ра, але й відбите від будь-якої поверхні. Коли від лазерного випро­
мінювання око віддаляється на видиму відстань, то це не врятовує його від ураження, тому що в оптичній системі ока віддалені об'єкти фокусуються на сітківці менше, ніж прилеглі об'єкти.

Шкідлива робота з оптичними квантовими генераторами пов'язана з такими шкідливими виробничими факторами, як: сліпу­че яскраве світло лампи накачування, озон, електромагнітні випро­мінювання НВЧ .

Нормування лазерних випромінювань

Подпись: Норми лазерних випромінюваньПотік потужності лазерних випромінювань вимірюють за до­помогою фотометричних і калориметричних вимірників. Фотоме­тричні прилади більш чутливі, ніж калориметричні і з їхньою допо­могою можна вимірювати щільність потоку потужності до декількох мікроват на квадратний сантиметр при похибці до 10 %. Норми ви­промінювань наведені в табл.6.3.

 

 

Для очей

Для шкіри

Режим роботи генера­тора

Нормуючий

параметр

ви­

диме

світло

інфрачервоне випромінюван­ня, мкм

видиме світло й інфрачерво- невипроміню- вання

 

 

 

Х=1.06

Х=10,6

 

Безупинне ви­промінювання

Густина пото­ку потужності, мкВТ/см2

0,3

3,0

103

105 при Іюпр >5 с 106 при 1опр<5 с

Імпульсне випромінюван­ня при вільній генерації

Густина по­току енергії в імпульсі, мкДж/см2

0,03

0,3

102

105

Імпульсне випромінюван­ня при модуля­ції добротності резонатора

Густина по­току енергії в імпульсі, мкДж/см2

0,002

0,02

8

105

Таблиця 63

 

 

Захист від впливу лазерних випромінювань

Лазерні квантові генератори слід розміщувати в спеціально призна­чених для цих цілей приміщеннях, двері яких повинні мати спеціальне блокування з світловим табло, що включається на час роботи лазерних генераторів. Приміщення повинні задовольняти усім вимогам санітар­них норм і повинні бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією.

Приміщення усередині, а також устаткування і предмети, що знаходяться в ньому, не повинні мати дзеркально відбиваючих по­верхонь, у противному разі їх варто фарбувати в темні матові тони.

Квантовий генератор повинен установлюватися таким чином, щоб шлях променя проходив в найменш відвідуваній людиною зоні, а місця фокусування променя під час його роботи були захищені діафрагмами. Наприкінці променя розміщують пастку для поглинання відбитого ви­промінювання. Для зменшення розсіювання випромінювання лінзи, при­зми й інші тверді перешкоди на шляху променя повинні бути обладнані блендами. У деяких випадках необхідно відбивати весь хід променя.

Для візуального юстирування пристрої повинні бути оснаще­ні захисними поглинаючими фільтрами. При роботі з оптичними квантовими генераторами їх розташування за польових умов слід позначати спеціальними знаками.

Ширми, що екранують, штори, завіси можна виготовляти з ба­вовняної чорної фланелі.

Захист очей слід здійснювати захисними окулярами, скло яких має велику оптичну щільність. Закордонні дослідники пропонують використовувати скло щільністю 9 на довжинах хвиль 0,6943 і 1,06 мкм. Для запобігання ушкодження скла випромінюванням оптич­ного квантового генератора перед ним пропонується розміщувати скло з меншим коефіцієнтом поглинання.

Окуляри СЗС-22, виконані із синьо-зеленого скла, практично непроникні для випромінювань з довжинами хвиль 0,63-1,5 мкм.

Робітники в процесі роботи з оптичними квантовими генераторами для профілактики захворювань повинні два рази на рік проходити медич­ні огляди за участю терапевта, гематолога, офтальмолога і невропатолога.

Дослідження і обслуговування оптичних квантових генераторів повинні проводити працівники не молодше 18 років, які не мають медичних протипоказань.

Література: [ 1 ], [8], [14].

Питання для самоконтролю

Які види впливу лазерних випромінювань на людину?

Що слід знати про механічний вплив лазерного випромінюван­ня на людину?

Що слід знати про електромеханічний вплив лазерного випро­мінювання на людину?

Для яких органів людини встановлені норми лазерного випро­мінювання?

Які заходи захисту від лазерних випромінювань Вам відомі?

У яких одиницях вимірюються лазерні випромінювання?

Для яких довжин хвиль непроникне синьо-зелене скло захисних

окулярів СЗС- 22?

Розділ 7. Іонізуючі випромінювання

Вплив іонізуючих випромінювань на організм людини

Іонізуючі речовини використовуються в контрольно- вимірювальній апаратурі, медицині, хімії, у технологічних процесах, для розпізнавання, оцінки якості та інш. В цивільній авіації радіоак­тивні речовини застосовуються у приладах літаків, у дефектоскопах для контролю цілісності окремих вузлів і деталей літаків, у рівнемі­рах для визначення рівня рідин.

Іонізуючим називається випромінювання, під дією якого у се­редовищі утворюються заряджені частинки різних знаків .

До іонізуючого випромінювання відносяться: потоки а-, (3-частки, у-промепі і нейтрони, що випускаються при мимовільному розпаді радіоактивних речовин; рентгенівські промені, що виникають під час взаємодії радіоак­тивних випромінювань і прискорених заряджених частинок; потоки заряджених частинок - електронів, протонів та інших, прискорених до великих енергій у спеціальних прискорюваль- них установках.

Іонізуючі випромінювання в організмі людини викликають іоні­зацію молекул і атомів тканини, порушують хімічні структури спо­лук, утворюють сполуки, не властиві живій клітині, що у свою чергу призводить до її відмирання.

Складні зміни фізичних і біохімічних процесів в організмі лю­дини можуть бути залежними від дози опромінення або оборотни­ми, тобто функції окремих органів і всього організму людини від­новлюються цілком. Такі процеси можуть бути необоротними, що призводить до функціональних порушень в організмі та виникнен­ня променевої хвороби.

Захворювання організму може викликати гостру і хронічну форми променевої хвороби. Гостра форма виникає під дією великих доз опромінення за короткий проміжок часу, хронічна форма розвивається в результаті тривалої дії малих доз при зо­внішньому опроміненні чи при попаданні усередину організму під час прийому їжі, паління, вдихання малих кількостей радіоак­тивних речовин. При гострій променевій хворобі спостерігається анемія, слабкість і схильність організму до інфекційних захворю­вань.

При першій стадії хронічної променевої хвороби спостерігається: порушення сну; погіршення апетиту;

з'являється головний біль, слабкість тощо.

При другій стадії ці симптоми загострюються ще більше: по­рушується обмін речовин;

з'являються порушення в роботі серцево-судинної системи; органів травлення.

На третій стадії вище названі порушення різко загострюються: порушується робота кровотворних органів, що призводить до недокрів'я, лейкемії;

відбуваються крововиливи в серцево-судинній системі; уражаються статеві органи, а також виникають зміни в генетич­ному апараті живого організму, якщо радіоактивне опромінення діє на статеві органи й органи зародкових шляхів; спадкові зміни зумовлюють нежиттєздатність зародка як у пер­шому, так і в наступних поколіннях.

Шкідливі наслідки виявляються в стерильності потомства, у за­хворюваннях, що передаються в спадщину поколінням, зменшенні тривалості, зниженні стійкості проти інфекційних захворювань.

Випромінювання (радіоактивні) викликають місцеві ураження: захворювання шкіри, злоякісні пухлини, катаракту, з'являється су­хість шкіри, випадають волосся, з'являється ламкість нігтів.

Шкідливий небезпечний вплив радіоактивних випромінювань обумов­люється ще й тим, що органи чуття людини не виявляють його доти, поки не з'являться певні зміни в організмі людини. Щоб виключити шкідливий вплив іонізуючих випромінювань, необхідно усувати всяку можливість опромінення організму дозами, що перевищують гранично допустимі.

Ураження радіоактивними речовинами організму людини зале­жить від ряду факторів:

виду випромінювання - альфа, бета-частки, гамма-промені, які діють на людину;

кількості ізотопів, їх активності;

властивостей ізотопу - енергії частинок, періоду напіврозпаду; шляхів попадання речовин в організм людини та її індивідуаль­ної чутливості.

Іонізуючі випромінювання впливають на організм або при зо­внішньому, або внутрішньому опроміненні, коли джерело випромі­нювання знаходиться усередині організму.

Одиниці виміру іонізуючих випромінювань

Беккерель (Бк) - активність нукліда в радіоактивному джерелі (в одиницях системи СІ). Один беккерель дорівнює одному ядерно­му перетворенню в секунду, Кюрі (Кі). ІКі = 3,7-1010 Бк.

Грей (Гр) - поглинена доза випромінювання (СІ). 1 Гр = 100 рад = 1 Дж кг'1.

Зіверт (Зв) - еквівалентна доза випромінювання (СІ). 1 Зв = 100 бер = 1 Дж кг'1.

Електрон-вольт (еВ) - позасистемна одиниця енергії іонізую­чого випромінювання. 1 еВ = 1,6 х Ю'19 Дж.

Рентген - позасистемна одиниця експозиційної дози, при якій сполучена корпускулярна емісія в 0,001293 г повітря утворює в по­вітрі іони, що несуть розряд в одну електростатичну одиницю кіль­кості електрики кожного знака. Число 0,001293 г - маса одного ку­бічного сантиметра атмосферного повітря при 0°С и 760 мм рт. ст.

Нормування іонізуючого опромінення

Основним державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспіль­ства є ДНАОП 00.3-3.24-97 “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)”.

Норми радіаційної безпеки України” встановлюють два принци­пово відмінні підходи до забезпечення протирадіаційного захисту: перший - передбачається для усіх видів практичної діяльності за умов нормальної експлуатації індустріальних та медичних джерел іонізуючого випромінювання, до якої належать: вироб­ництво джерел випромінювання, використання джерел випро­мінювання і радіоактивних речовин у медицині, дослідженнях, промисловості, сільському господарстві, освіті, виробництві ядерної енергії, включаючи всі елементи паливно-енергетичного циклу, збереження та транспортування джерел іонізуючого ви­промінювання, поводження з радіоактивними відходами; другий - при втручанні, що пов'язано з опромінюванням насе­лення за умов аварійного опромінення, а також під час хроніч­ного опромінювання за рахунок техногенно-підсилених джерел природного походження.

Протирадіаційний захист та радіаційна безпека у ситуаціях втручань грунтуються на наступних основних принципах:

повинен бути виправданим будь-який контрзахід, тобто отрима­на користь для суспільства та окремої особи від відвернутої цим контрзаходом дози повинна бути більша, ніж сумарний збиток (медичний, економічний, соціально-психологічний) від втручан­ня, пов'язаного з його проведенням (принцип виправданості); всі можливі заходи щодо обмеження індивідуальних доз опромі­нення повинні бути застосовані на рівні, нижчому, ніж поріг де­терміністичних радіаційних ефектів, особливо порогів гострих клінічних радіаційних проявів {принцип не перевищення); втручання - контрзахід або комбінація декількох контрзаходів, його масштаби та тривалість повинні вибиратися таким чином, щоб різниця між сумарною користю та сумарним збитком була не тільки доданою, але й максимальною (принцип оптимізацїі\. Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97) встановлю­ються три категорії осіб, які зазнають опромінення:

категорія А (персонал) - особи, які постійно чи тимчасово пра­цюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань. категорія Б (персонал) - особи, які безпосередньо не працю­ють з джерелами іонізуючих випромінювань, але через розта­шування робочих місць у приміщеннях та на промислових май­данчиках об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримати додаткове опромінення. категорія В - все населення.

Для категорії А, Б, та В НРБУ-97 встановлені ліміти доз (ЛД) та допустимі рівні (ДР) іонізуючого опромінення.

Ліміти доз, їх числові значення встановлюються на рівнях, що виключають можливість виникнення детерміністичних ефектів опромінення і одночасно гарантують настільки низьку ймовірність виникнення стохастичних ефектів опромінення, що вона є прийнят­ною як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому.

Ліміти доз для осіб категорій А і Б встановлюються упродовж інди­відуальної річної ефективної та. еквівалентної доз зовнішнього опромінення (ліміти річної ефективної та еквівалентної доз). Обмеження опромінення осіб категорії В (населення) здійснюється уведенням лімітів річної ефек­тивної та еквівалентної доз для критичних груп осіб категорії В. Останнє означає, що величина річної дози опромінення осіб, які входять до критич­ної групи, не повинна перевищувати ЛД, встановлених для категорії В.

До лімітів доз порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання. До цієї суми не включають: дозу, яку одержують при медичному обстеженні або лікуванні; дозу опромінення від природних джерел випромінювання; дозу, що пов'язана з аварійним опроміненням населення; дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природно­го походження.

До ліміту річної ефективної дози додатково встановлюються лі­міти річної еквівалентної дози зовнішнього опромінення для таких окремих органів і тканин як: кришталик ока; шкіра; кості та ступні.

Опромінення персоналу категорії А

Для персоналу категорії А індивідуальна річна ефективна доза не повинна перевищувати величини ЛД для даної категорії (табл.7.1).

Персонал віком до 18років не допускається до роботи з джерела­ми іонізуючого випромінювання.

Забруднення радіоактивне шкіри, спецодягу та робочих повер­хонь не повинно перевищувати ДЗд (допустиме радіаційне забруд­нення), числові значення яких наведені в додатку З НРБУ-97.

Контроль за опроміненням персоналу регламентується відпо­відним розділом Основних санітарних правил (ОСП).

Подпись: Ліміти дози опромінення (мЗв-рік1)Види контролю і обсяг радіаційного стану на радіаційно- ядерному об’єкті здійснюються відповідно до вимог ОСПУ.

Ліміти

Категорія осіб, які зазнають опромі­нення

 

Ааб

В;1

В;‘

ЛДр (ліміт ефективної дози)

20в>

2

1

Ліміти еквівалентної дози зо­внішнього опромінення:

ЛДок (для кришталика ока)

150

15

15

ЛД      (для шкіри)

500

50

50

ЛДкпгт (для костей та ступень)

500

50

-

Таблиця 7.1

 

Примітки: а - розподіл дози опромінення протягом календарного року не регламентується; б- до уведення спеціальних нормативів для ва­гітних жінок на виробництві (категорії А, Б) встановлені значення ДР у 98

20 разів нижчі, ніж для відповідних ДР категорії А. Для жінок дітородного віку (до 45 років), які віднесені до категорії А, уводиться додаткове обме­ження опромінення: середня еквівалентна доза зовнішнього локального опромінення (зародка та плода) за будь-які два поточні місяці не повинна перевищувати 1 мЗв. При цьому за весь період вагітності ця доза не пови­нна перевищувати 2 мЗв, а ліміт річного надходження для вагітних жінок встановлюється на рівні 1 /20 Д НА; в - у середньому за будь-які п'ять років поспіль, але не більше 50 мЗв за окремий рік (ЛД ).

При опроміненні шкіри індивідуальний дозиметричний контр­оль у конкретних випадках є обов'язковим для осіб, у яких річна ефективна доза випромінювання може перевищувати 10 мЗв-рік4.

Коли проводиться індивідуальний дозріметричний контроль, по­винні враховуватися індивідуальні умови опромінювання працівнріка.

Персонал, який залучається до проведення аварійних та рятуваль­них робіт, пррірівнюються на цей період до персоналу категорії А.

Опромінення персоналу категорії Б

Для персоналу категорії Б індивідуальна річна ефективна доза не повинна перевищувати значення ЛД (табл.7.1).

Річне надходження радіонуклідів через органи дихання для пер­соналу категорії Б, концентрація в повітрі та потужність дозрі не по- врінні перевищувати відповідні ДР.

Допустимі значення надходження радіонуклідів через органи дихання ДН^ИХ та допустимої концентрації ДК;?ИХ через органи ди­хання, встановлені на рівні 1/10 значень ДН^РАВ і ДК^РАВ, які наве­дені в табл.7.2.

Для осіб категорії Б ДР радіоактивного опромінення шкіри, осо­бистого одягу та робочих поверхонь встановлюється на рівні 1/10 відповідних значень для категорії А.

Вимоги до організації і проведення радіаційного контролю для осіб категорії Б ґрунтуються на умові - не перевищріти ліміту річної ефективної дози. Структура, обсяг, методи і засоби цього контролю регламентуються відповідним розділом ОСПУ.

Опромінення населення (категорія В)

Контроль і регламентація опромінення населення здійснюють­ся на основі розрахунків річних ефективних та еквівалентних доз опромінення критичних груп. Структура, обсяг, методи і засоби цього контролю регламентуються відповідними розділами ОСПУ, а також, при необхідності, спеціальними нормативними актами Мі­ністерства охорони здоров'я України.

Обмеження опромінення населення здійснюється шляхом ре­гламентації та контролю:

газоаерозольних викидів і рідинних скидів у процесі роботи радіаційно-ядерних об'єктів;

вмісту радіонуклідів в окремих об’єктах навколишнього серед­овища (воді, продуктах харчування, повітрі та інш.). Встановлюється такий перелік Д Р, які відносяться до радіаційно- гігієнічних регламентів.

Для категорії А:

допустиме надходження (ДН^ИХ) радіонукліду через органи ди­хання;

допустима концентрація (ДК^ИХ) радіонукліду в повітрі робочої зони;

допустима густина потоку частинок (ДГП ); допустима потужність дози зовнішнього опромінення (ДПДд); допустиме радіоактивне забруднення (ДЗА) шкіри, спецодягу та робочих поверхонь.

Для категорії Б:

допустиме надходження (ДН^ИХ) радіонукліду через органи ди­хання;

допустима концентрація (ДН;?ИХ) радіонукліду в повітрі робочої зони.

Для категорії В:

допустиме надходження радіонукліду через органи дихання (ДН^ИХ) і травлення (ДН^РАВ);

допустимі концентрації радіонукліду в повітрі (ДК^ИХ) та пит­ній воді (ДК£РАВ);

Значення допустимих рівнів ДН, ДК обчислені з урахуванням впливу одного радіонукліду та одного джерела надходження опро­мінення (табл.7.2.).

Таблиця 7.2

Допустимі рівні надходження радіонуклідів через органи дихання ДН дих) та допустимі концентрації у повітрі робочих приміщень дК дих) для категорії А, надходження радіонуклідів через органи дихання ДН£ИХ, органи травлення ДН^РАВ, допустимі концентра­ції у повітрі ДК^ИХ та питній воді ДК^РАВ для категорії В

Радіо­

нуклід

Період

напів­

розпаду

Он к &

х~

Ч ш х

И « ^ ю

Он К &

'а,

ин X нн ^

Ч ю

х~ *?. к 2 чи х Й « ^ Ю

Е- Ю X

Тритій

12,35

року

 

 

 

 

 

 

3Н (усі сполу­ки за винятком газу)

12,35

року

2Е+07

9Е+03

2Е+05

8Е+06

1Е+02

ЗЕ+07

3Н (газ)

12,35

року

6Е+12

2Е+09

 

 

 

 

Вуглець

 

 

 

 

 

 

 

ПС

20.38 хв

ЗЕ+08

2Е+05

ЗЕ+06

4Е+06

2Е+03

2Е+07

ПС

5730

років

8Е+05

4Е+02

1Е+04

6Е+05

5Е+00

2Е+06

Натрій

 

 

 

 

 

 

 

22Иа

2,602

року

8Е+05

ЗЕ+02

5Е+04

5Е+04

1Е+01

2Е+05

22Ка

15 год.

1Е+07

5Е+03

2Е+05

ЗЕ+05

1Е+02

1Е+06

Фосфор

 

 

 

 

 

 

 

32 р

14.29

доби

2Е+06

8Е+02

1Е+04

ЗЕ+04

1Е+01

1Е+05

Радій

 

 

 

 

 

 

 

226И.а

1600

років

1Е+02

6Е-02

2Е+00

2Е+02

7Е-04

1Е+03

228Ка

5.75

року

ЗЕ+02

2Е-01

6Е+00

ЗЕ+01

2Е-03

2Е+02

Торій

 

 

 

 

 

 

 

232ТЬ

1.405Е10

року

6Е+01

ЗЕ-02

2Е+00

2Е+02

4Е-04

7Е+02

Уран

 

 

 

 

 

 

 

 

Продовження табл. 7.2

234 и

2.445Е5

року

4Е+02

2Е-01

5Е+00

ЗЕ+ОЗ

2Е-03

1Е+04

236и

703.8Е6

року

4Е+02

2Е-01

6Е+00

ЗЕ+ОЗ

ЗЕ-ОЗ

1Е+04

238у

4.468Е9

року

5Е+02

2Е-01

6Е+00

ЗЕ+ОЗ

ЗЕ-ОЗ

1Е+04

Плутоній

 

 

 

 

 

 

 

238ри

87.74

року

6Е+01

ЗЕ-02

2Е+00

ЗЕ+02

4Е-04

1Е+03

239ри

24065

років

6Е+001

ЗЕ-02

2Е+00

2Е+02

4Е-04

1Е+03

240ри

6537

років

6Е+01

ЗЕ-02

2Е+00

2Е+02

4Е-04

1Е+03

241Ри

14.4

року

ЗЕ+ОЗ

1Е+00

1Е+02

2Е+04

2Е-02

8Е+04

 

Примітка: В табл.7.2 запис 2Е-02 означає 2><10"2, + означає 2x10°.

Захист від джерел іонізуючого випромінювання

Санітарно-гігієнічні вимоги і заходи щодо захисту від джерел, що іонізують випромінювання на виробництві, визначаються: активністю джерел; їхнім агрегатним станом; видом і енергією випромінювання; кількістю речовини; характером технологічного процесу.

Для безпеки робіт із джерелами радіоактивних випромінювань необхідний захист як від зовнішнього, так і від внутрішнього опро­мінення.

Завдання при забезпеченні радіаційної безпеки полягає в тому, щоб не допустити випромінювання вище граничнодопустимого. Воно забезпечується шляхом застосування комплексу організацій­них і технологічних заходів, у тому числі «захисту часом» і «захисту відстанню».

Доза гамма випромінювання:

тт_ • А1 д ^10412’

де: Д - доза у-випромінювання, Р; - іонізаційна стала да­ного ізотопу; А активність, мКі; £ - час опромінення, год.; / - відстань від джерела, м.

З формули видно, що доза опромінення тим менша, чим менший час випромінювання - «захист часом» і чим більша відстань від дже­рела випромінювання - «захист відстанню».

«Захист часом» під час роботи досягається відповідною підго­товкою й організацією робіт, складанням і дотриманням графіків, згідно з якими час контакту з джерелами випромінювання мінімаль­ний, а продуктивність праці залишається досить високою.

«Захист відстанню» під час роботи з радіоактивними речови­нами незначної активності передбачає використання ручних мані- пуляційних захватів і дистанційних універсальних маніпуляторів. Ручні маніпуляційні захвати передають рухи і зусилля рук операто­ра на деяку відстань з відповідним збільшенням цих рухів і зусиль. Дистанційні універсальні маніпулятори дозволяють виконувати різноманітні операції щодо захвату і переміщенню предметів, орі­єнтації їх під будь-яким кутом та інш. Вони володіють декількома ступенями свободи, ними можна керувати з великої відстані за до­помогою рукояток, при цьому оператор пальцями відчуває наванта­ження і силу від захватів маніпулятора. Спостереження за роботою здійснюється за допомогою телевізійних систем, системи дзеркал і перископів.

При роботі з радіоактивними речовинами великої активності застосовують автоматизоване устаткування, системи дистанційного керування.

Екранування є найбільш ефективним захистом від радіоактив­ного опромінення, тому що дозволяє знижувати дозу опромінення на робочому місці до граничнодопустимого рівня. Проектуючи за­хисні екрани, слід визначити товпщну і матеріал екрана з урахуван­ням виду й енергії випромінювання.

Захисні екрани від а-випромінювання, зазвичай, не застосову­ються, тому що воно має малу проникну здатність. Шар повітря в кілька сантиметрів або більш щільного матеріалу в кілька міліме­трів (скло, картон, фольга, одяг, гумові рукавиці та інш.) забезпечу­ють досить повне поглинання а-випромінювання.

Поглинання потоку [З-випромінювання може бути визначено, якщо товщина захисного екрана може бути приблизно визначена за формулою:

4=^

Р

де: ґ - товщина захисного екрана, см; /(3 - довжина пробігу В-частинок,г/см2. ДляЕ > 0,8 МеВ /В = 0,546Е -0,16-мак-

г          7          /           ні аХ   7          1          7          шах 7 х шах

симальна енергія [3- частинок); р - щільність матеріалу екрана, г/см3.

В захисних екранах для поглинання потоку |3-випромінювання застосовують алюміній, скло, плексиглас, свинець з облицюванням матеріалами з малим атомним номером. Свинець застосовується при екрануванні |3-випромінювань високих енергій, тому що це випро­мінювання під час проходження через речовину викликає вторинне випромінювання (рентгенівське, у-випромінювання і нейтронів).

Екрани для захисту від у-випромінювання виконують з матеріа­лів з великим атомним номером і великою густиною (свинець, воль­фрам). Для стаціонарних споруд застосовують бетон, баритобетон, чавун, сталь, що одночасно є елементами будівельних конструкцій.

Якщо відомий рівень випромінювання на робочому місці без за­хисту, то товщину захисних екранів від у-внпромінювань можна ви­значити за формулою:

і           (7.1)

ц

де: іу - товщина захисного екрана, см; N - необхідна кратність ослаблення у-випромінювання на робочому місці; визначається як відношення вимірюваної потужності на робочому місці без захисного екрана Рзам до потужності дози Р , до якої її необхідно знизити: N = Рзам /Р0; |і - лінійний коефіцієнт ослаблення, см1.

Захист від нейтронів ускладнюється тим, що вони дуже погано поглинаються речовиною. У зв'язку з цим захист від нейтронів по­лягає в уповільненні швидких нейтронів і наступному поглинанні вже уповільнених. Захисними матеріалами від швидких нейтронів є вода, парафін, графіт, берилій та інш.

Теплові нейтрони добре поглинаються бором, кадмієм.

Застосовують захисні екрани різних конструкцій: стаціонарні, пересувні, розбірні, настільні.

При роботі з малими рівнями випромінювання використовують витяжні шафи і бокси, що відрізняються достатньою герметичніс­тю, обладнані маніпуляторами і припливно-витяжною вентиляцією

(7.1).

При транспортуванні і збереженні радіоактивних речовин вико­ристовують контейнери і сейфи, виконані з сталі, свинцю, чавуну.

Для усунення потрапляння усередину організму світних сполук (на сьогодні вони застосовуються у виняткових випадках на шка­лах приладів і ручках керування), що викликають внутрішнє опро­мінення, необхідно дотримуватися правил особистої гігієни (мити руки теплою водою з милом перед їжею, палінням та інш.) і виклю­чати можливість їхнього розпилення і попадання в повітря вироб­ничих приміщень.

Роботи з радіоактивними ізотопами, а також технічне обслу­говування приладів і установок, у яких використовуються ізото­пи, повинні проводитися в спеціально відведених приміщеннях із санітарно-технічним устаткуванням і системою вентиляції.

Технічне обслуговування і робота на установках з радіоактив­ними ізотопами повинна виконуватися працівниками не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд і спеціальне навчання без­печним методам роботи на даній установці. Ці працівники повинні знаходитися під постійним медичним наглядом, для них регламен­тується тривалість робочого дня, видається спецодяг, прилади інди­відуального дозиметричного контролю

Під час роботи з радіоактивними речовинами безпека залежить, значною мірою, від своєчасного виявлення і виміру рівня випромі­нювання.

Вимір здійснюється спеціальними приладами - радіометра­ми, що використовують різні методи - іонізаційний сцинтиля­ційний, фотографічний та хімічний. Для виміру альфа-, бета-, гама і рентгенівського випромінювань і теплових нейтронів за­стосовуються універсальні радіометри типів РКС2-01 і УИМ2-1 та інші.

В процесі роботи з радіоактивними речовинами велике значен­ня має застосування засобів індивідуального захисту. Вони повинні охороняти шкіру від забруднень радіоактивними речовинами і запо­бігати їхньому потраплянню усередину організму.

До засобів індивідуального захисту відносяться: спецодяг, ру­кавички, респіратори, пневмокостюми, бахили. Для безпосередньої роботи з радіоактивними речовинами застосовують засоби індиві­дуального захисту, виготовлені з міцного, добре дезактивованого полівінілхлоридного пластика.

Органи дихання захищають респіраторами «Снежок-К», “ЩБ-1” і «Лепесток». В процесі роботи у ремонтній зоні, при огляді і розкритті боксів та іншого технологічного устаткуван­ня, забрудненого радіоактивними речовинами, застосовують пневмошоломи типу “ЛІЗ-4” з індивідуальною подачею в них повітря.

Рентгенівське випромінювання

В процесі технічної експлуатації радіоапаратури, коли жив­ляча напруга радіоапаратури вища 15 кВ, необхідно обов'язково використовувати захисні засоби для запобігання опроміненню операторів та інженерно-технічних працівників рентгенівським випромінюванням, тому що при таких напругах рентгенівське ви­промінювання розсіюється в навколишньому просторі виробничо­го приміщення.

Гранично допустимі дози рентгенівського опромінення передба­чені санітарними нормами:

для всього тіла людини упродовж тижня не більше ніж 100 мр

(мілірентген);

тільки рук - 500 мр (80 мр на день).

У суміжних приміщеннях з рентгенівською установкою доза опромінення у продовж тижня не повинна перевищувати 10 мр, а в близько розташованих будинках потужність дози не повинна пере­вищувати дозу нормального фону більше, ніж на 0,01 мр за годину.

Як захисні засоби від дії м'яких рентгенівських променів засто­совуються екрани із сталевого листа (1 мм), освинцьованого алю­мінію (3 мм), покритого оловом скла (8 мм) чи спеціальної гуми

(7.1).

Оглядові вікна в рентгенівських установках виконують із плек­сигласу (ЗО мм) чи покритого оловом скла.

З метою запобігання розсіювання рентгенівського випроміню­вання у виробничому приміщенні, влаштовують захисні огороджен­ня з різних захисних матеріалів, наприклад, свинцю чи бетону.

При короткочасних роботах на рентгенівських установках як за­соби індивідуального захисту застосовуються фартухи, рукавички, шапочки, виготовлені з покритої оловом гуми.

Література: [5], [7], [8], [15].

Питання для самоконтролю

В яких галузях народного господарства використовуються іоні­зуючі випромінювання?

Які три стадії хронічної променевої хвороби Ви знаєте?

Як виявляється вплив радіоактивних випромінювань на орга­нізм людини?

Від яких факторів залежать ураження радіоактивними речови­нами?

Яка фізична суть одиниці виміру іонізуючого випромінювання “зіверт”?

В чому фізична суть одиниці “рентген”?

В якому документі встановлені норми радіаційної безпеки?

Які три категорії осіб зазнають опромінення?

Які працівники не допускаються до роботи з джерелами іонізу­ючого випромінювання?

Які матеріали застосовують для захисних екранів?

Як транспортують та зберігають радіоактивні речовини?

Який принцип захисту «відстанню» і «часом»?

Які методи контролю застосовуються для виміру радіоактивних випромінювань?

Які існують прилади для виміру радіоактивних випроміню­вань?

Які варто застосовувати індивідуальні засоби захисту від радіо­активних випромінювань?

Розділ 8. Захист від шуму, ультразвука, інфразвука і вібрацій

Терміни і визначення шуму

Шум, вібрації, ультра- та інфразвук відносяться до шкідливих виробничих факторів, які при тривалому впливі на працівників можуть призвести до важких професійних захворювань. Часто ці фактори супроводжують один одного. В основі їхнього походження лежать механічні коливання, що поширюються в пружних серед­овищах. Існує визначена подібність у впливі шуму, ультра- та інф­развука і вібрації на організм людини, але спостерігаються й деякі значні відмінності. Певною мірою подібними є їх фізичні закономір­ності, що визначають методологію захисту людини від впливу цих шкідливих виробничих факторів.

Шум - безладне поєднання небажаних для людини звуків, що заважають трудовій діяльності чи відпочинку.

Звук - хвильовий механічний рух частин пружного середовища з частотами коливань від 16 до 20 000 Гц. Діапазон частот понад 20 кГц відповідає ультразвуку, а нижче 16 Гц - інфразвуку.

Вібрації - механічні коливання елементів конструкцій, устаткування, машин, споруджень, що поширюються в пружних середовищах і впливають на людину при поверхневому контак-

Звуковий тиск р' - надлишковий тиск (зміна тиску порівняно

з          рівноважним станом), що виникає в повітряному середовищі при проходженні через нього звукових хвиль.

У найпростішому випадку

р' = рт 8ІП 2лк,

де: рт - амплітуда звукового тиску, Па; /- частота, Гц; £ - час, с.

Інтенсивність звука - це усереднений потік енергії у певному місці простору в одиницю часу через одиницю поверхні, що є нор­мальною до напрямку поширення звуку:

 

звука, Вт/м2; р -        —        |           (р')Р ск - середньо-

Подпись: де: І - інтенсивністьV ^ о

квадратична величина звукового тиску, Па; V', V - відповідно миттє­ве і середньоквадратичне значення коливальної швидкості частинок у звуковій хвилі, м/с; р - густина середовища, кг/м3; с - швидкість звука в середовищі, м/с.

Рівень звукового тиску - величина, вимірювана згідно з відно­шенням діючого тиску р чи інтенсивності І до граничних значень р0=2х10-5 Па чи І0= 10 12 Вт/м2:

Ь = 1018-!- = 2018А

І0         Ро

де: Ь - рівень звукового тиску, дБ (децибел).

Аналогічно визначається рівень вібростійкості стосовно гранич­ного значення коливальної швидкості V =5х 108 м/с:

Ід. = 201й—,

уо

де: Ь - рівень вібростійкості, дБ.

Допустимо, що джерело звуку, потужність якого визначається рівнем звукової потужності (РЗП) Ьх, знаходиться поблизу поверх­ні. Тоді рівень звукового тиску (РЗТ) Ь в точці прийому визначаєть­ся у вигляді:

Ь = Ь„+Іе- 201§Я-ЛІ-11,      (8.1)

де: І - індекс спрямованості джерела звуку, що залежить від кута спостереження (кута спрямованості випромінювання звука) 9, II - відстань від джерела до приймача звука, АІ - чинник загасання звуку, що враховує умови зовнішнього середовища. Стала 11 в (8.1) приблиз­но дорівнює 10^4то. При розповсюдженні сферичних хвиль від нена- правленого джерела (в усіх напрямках потужність випромінювання звукових хвиль однакова) в однорідному середовищі без витрат (АЬ =

величина РЗТ зменшується на 6 дБ при подвоєнні відстані від дже­
рела звуку. При розповсюдженні сферичних хвиль від ненаправлено- го джерела поблизу абсолютно твердої поверхні (наприклад, бетон, як покриття перону аеродрому, або асфальт автомобільних доріг), необхідно враховувати збільшення РЗТ на 3 дБ, що обумовлюється внеском звукової енергії відбитих від поверхні хвиль.

Для перерахунку РЗТ від точки спостереження 1 (з рівнем звука Ь{) до точки спостереження 2 (І.,) з вище наведеного виразу випли­ває співвідношення:

І2 =1, -20^—-(Д£"-Д£'), лі

де:       Я2       - відстані від джерела до точок 1, 2 (що знаходяться на

одній лінії, а тому з однаковим кутом спостереження 0), А І/, А!” - відповідні чинники загасання звука в точках 1 та 2, які можуть від­різнятися між собою у зв’язку з зміною типу поверхні відбивання звука уздовж траєкторії розповсюдження хвиль, навіть у одному й тому ж напрямку (наприклад, асфальтове покриття поверхні зміню­ється на трав’яне або ґрунтове).

Дія шуму, вібрацій, ультра- та інфразвука на організм людини, професійні захворювання

На сьогодні шкідливий вплив шуму на організм людини науково обґрунтовано. Діючи на орган слуху, центральну і вегетативну нервові системи, а через них на внутрішні органи, шум є причиною розвитку хвороби, спричиненої шумом. Знижуючи загальну опірність організ­му, він сприяє розвитку інфекційних захворювань. При роботі за умов шуму спостерігаються підвищена стомлюваність і зниження працездат­ності, погіршуються увага і мовна комутація, створюються передумови до помилкових дій робітників. Внаслідок цього шум може спричинити зниження рівня безпеки праці, а результати його негативного впливу на операторів таких служб цивільної авіації, як зв'язок керування пові­тряним рухом та інші, можуть позначатися на безпеці польотів. Будучи причиною головного болю, дратівливості, неврівноваженого емоційного стану, шум створює передумови до погіршення психологічного стану.

Прояви хвороби, викликаної шумом, поділяються на специфіч­ні, що виникають в периферичній частині слухової системи людини (в органі Корті), і неспецифічні, що характерні для інших органів і систем організму людини.

Під впливом шуму відбувається зниження слухової чутливос­ті. Чим значніший шум, тим вище його інтенсивність і експозиція. Стійка втрата слуху настає через п'ять - вісім років роботи за умов, що характеризуються високими рівнями шуму. Механізм впливу шуму слуховим шляхом носить назву кохлеарного, і він є переваж­ним при рівнях нижче 110 дБ.

Акустична енергія звукових хвиль при рівнях шуму понад 125 дБ і частоті 250-1000 Гц настільки велика, що звук здатний викли­кати тотальний струс тіла людини (повітряні вібрації). У цьому ви­падку підвищується роль проходження звука до внутрішнього вуха через кістки, і захист тільки привушних областей виявляється не­достатнім.

Чим відповідальніші функції виконує яка-небудь зона централь­ної нервової системи і чим складніше вона організована, тим більше вона страждає від впливу шуму. Шум змінює функціональний стан багатьох систем і органів людини внаслідок їхньої взаємодії через центральну нервову систему. Такий взаємозв'язок призводить до впливу шуму на органи зору людини, вестибулярний апарат і рухові функції, зокрема, до зниження м'язової працездатності.

Окремі індивіди сильно відрізняються у їхній реакції на шум, загальну кількість факторів для визначення індивідуальної суб'єктивної, психологічної реакції на шум важко встановити. Фі­зичні характерні ознаки шуму, які можуть впливати на індивіду­альну суб'єктивну реакцію, включають: гучність або інтенсивність шуму, форму спектра, наявність дискретних частотних компонен­тів, крутизну або імпульсивність прояву звукової події (наприклад проліт літака або проїзд автомобіля), переривчастість, тривалість і часові зміни.

Гучність є суб'єктивним враженням людини від впливу шуму. Одиницею рівня гучності є фон. Один фон шуму (звука), який оці­нюється, є рівноцінним рівню звука 1 дБ для звукового тону з часто­тою випромінювання 1000 Гц, якщо він оцінюється однаково гучно. На рис.8.1 показано контури рівної гучності, як функцію частоти, яка демонструє зв'язки між рівнем гучності (у фонах) і інтенсивніс­тю звука (у дБ). З рисунку видно, що на кривій 40 фон звук з часто­тою 1 кГц і рівнем звука 40 дБ (саме тому крива має позначення 40 фон) за гучністю подібний до звука на частоті 100 Гц, але з рівнем звука 61-62 дБ. Тобто, звуки низької частоти сприймаються менш гучними, ніж звуки в смузі середніх і високих частот.

Звуки частотою 2 кГц або вище (особливо звуки з дискретними частотними компонентами) є взагалі найбільш подразнюючими і спричиняють різні порушення, хоча шуми, що є раптовими, перерив­частими або коливаються з часом, також можуть бути справжнім по­дразником. Взагалі, гучніший шум сприяє більшому подразненню.

Рис.8.1. Криві однакової гучності

 

У більшості випадків може використовуватися певна схема ко­ригування рівня звука для того, щоб вивчити реакцію людини до шуму. На рис.8.2 наведено шкалу коригування „А” стандартного ви­мірювача шуму, за якою розрізняють звуки у різних частотах. Дана шкала побудована оберненою до кривої однакової гучності 40 фон, яка показана на рис.8.1.

Вібраційна хвороба. Розглядаючи тіло людини з позиції меха­ніки, його можна при низьких частотах і рівнях вібрації приблизно апроксимувати лінійною системою із зосередженими параметрами. Однією з основних ланок цієї системи є грудинно-брюшна порож­нина, резонансні частоти якої знаходяться у діапазоні 3-6 Гц, через що ефективна вібраційна ізоляція людини в положенні, коли вона сидить і приймає їжу, є дуже складною. Ще один резонансний ефект знаходиться у смузі частот 20-30 Гц, він створюється у ланці голова

шия - плече. У діапазоні частот 60-90 Гц виявляються резонансні явища очного яблука, а при частоті 100-200 Гц ці явища охоплюють нижню щелепу - черепну коробку. Частоти резонансу власне череп­ної коробки знаходяться у межах 300-400 Гц для основної форми коливань і 600-900 Гц - для вищих форм. Тобто для виробничої ві­брації найбільш важливим є діапазон низьких частот.

Рис.8.2. Шкала коригування вимірювача А на різних частотах

 

У результаті впливу вібрації може розвинутися вібраційна хво­роба. У людини, що піддається впливу потужної загальної верти­кальної вібрації (назва відповідає напрямку розповсюдження вібра­ції), можуть ушкоджуватися судини головного мозку й оболонок, а також порушуватися циркуляція крові. Вібрації від ручного вібро­інструмента можуть спричинити ушкодження дрібних кровонос­них судин і нервових закінчень у м'язах та шкірі. Характер впливу вібрації може бути загальним чи місцевим, він визначає три фор­ми вібраційної хвороби: периферичну, церебральну і центрально- периферичну.

Першим симптомом периферичної форми захворювання є по­чуття оніміння в кистях рук і передпліччях. Хворий відчуває пе­чіння, ломоту в руках, ногах. При церебральній формі хвороби пер­шими ознаками є головний біль, почуття тяжкості і шуму в голові. Бувають короткочасні запаморочення, а іноді й втрата свідомості. У робітника з'являється дратівливість, порушується сон, виникають спазми судин. У результаті розвивається гіпертонія, загальна сла­бість, тремтіння рук.

Вплив ультра- та інфразвука. Під дією ультразвука в рідких компонентах тканин організму виникає кавітація, тобто утворюєть­ся велика кількість розривів у вигляді дрібних пухирців газу. Коли кавітаційні пухирці лопаються, розвивається великий тиск, в резуль­таті чого відбуваються механічне руйнування кліток живої тканини і сильне локальне підвищення температури. Під впливом ультразву- ка прискорюються хімічні процеси, спостерігаються явища диспер­сії і коагуляції, внаслідок чого, наприклад, може наступити сліпота. Вплив на людину ультразвука малої потужності викликає тепловий ефект. Якщо працівник оброблює деталі, у яких порушуються уль­тразвукові коливання, у нього можливе контактне опромінення.

При опроміненні інфразвуком внутрішні органи людини, що ма­ють резонансні частоти в діапазоні 6-12 Гц, можуть прийти в коли­вання. Між серцем, легенями і шлунком виникає тертя, що зумовлює сильне подразнення і порушення їхньої нормальної життєдіяльнос­ті. Особливо небезпечна частота 7 Гц, що збігається з альфа-ритмами мозку. Інфразвуки малої потужності діють і на внутрішнє вухо, ви­кликаючи нездужання типу морської хвороби, нервову втому. При середніх потужностях спостерігаються внутрішні розлади травлен­ня і мозку з усілякими наслідками: паралічами, втратою свідомості, загальною слабістю. Інфразвук великої потужності особливо небез­печний тому, що, викликаючи резонанс внутрішніх органів, може призвести їх до руйнування, гальмування кровообігу і навіть до зу­пинки серця.

Оцінка дії шуму і його нормування

При встановленні нормативів щодо обмеження шуму виходять, як правило, не з оптимальних (комфортних), а з припустимих умов, при яких шкідливий вплив шуму на людину або не виявляється, або є незначним. Таке гігієнічне (санітарне) нормування, встановлюєть­ся органами охорони здоров'я.

Допустимі норми виробничого шуму визначені в державному стандарті ГОСТ 12.1.003-83 ССБТ. “Шум. Загальні вимоги безпе­ки”. Нормованими параметрами постійного чи переривчастого ви­робничих (транспортних) шумів є рівні звукового тиску в октавних смугах частот (граничні спектри, які вимірюються в дБ, позначення спектру відповідає рівню звука у смузі 1 кГц) і рівні звука, скориго- вані по шкалі „А” стандартного вимірювача шуму (дБА). Постійним вважається шум, рівні якого з часом змінюються не більше, ніж на 5 дБ. Непостійним вважається шум, рівні якого з часом змінюються більше ніж на 5 дБ. Переривчастий шум переривається паузами три­валістю в кілька годин, хвилин чи секунд.

Непостійний шум оцінюється в еквівалентних рівнях звука

(дБА):

 

де: Ь. - середній рівень класу і, дБА; £. - час впливу шуму класу і від загального часу контролю, %.

Розраховані значення Ьекв(А) зіставляються з нормованими рів­нями звука (дБА). Для дискретного та імпульсного шуму допустимі рівні знижуються на 5 дБ.

У цивільній авіації розроблений галузевий стандарт, в якому наводяться допустимі рівні шуму для деяких приміщень і робочих місць з зазначенням професій наземного персоналу.

Нормування шуму в приміщеннях і на території житлових бу­дівель. У державному стандарті ГОСТ 12.1.003-83 внесені поправки на характер шуму (для тонального чи імпульсного - -5 дБ), час доби (для денного часу - +10 дБ), місце розташування об'єкта (для ку­рортного району —5 дБ) і сумарний час впливу шуму. Наявність таких поправок обумовлена впливом різних факторів на сприйман­ня звуку людиною.

Нормування ультра- та інфразвука. Допустимі рівні звукового тиску для робочих місць ультразвукових установок визначені в дер­жавному стандарті ГОСТ 12.1.001-89. ССБТ "Ультразвук. Загальні вимоги безпеки”. Нормовані величини мають наступні значення: при середньогеометричній частоті 1/3 октанової смуги 12,5 кГц - 75 дБ, при 16 кГц - 85 дБ і при частотах вище 20 кГц - 110 дБ. Якщо

сумарний час впливу ультразвука менше чотирьох годин за зміну, то допустимі рівні збільшуються так само, як і під дією шуму.

Рівні експозиції і тривалість - професійну експозицію шуму необхідно контролювати таким чином, щоб працююча людина не піддавалася надмірній експозиції, яка визначається рівнем та три­валістю дії звука на людину. Значення припустимої комбінації рів­ня Ь і тривалості Тнаведені в табл. 8.1, або вони розраховуються за формулою, хв.:

Т = 480 /2(ь'85)/3.

Таблиця 8.1

Залежність допустимого рівня звука від тривалості його дії

L, дБА

т

Год

Хв.

Сек

80

25

24

 

90

2

31

 

100

 

15

 

110

 

1

29

120

 

 

9

130-140

 

 

<1

 

Відповідні значення дози експозиції шуму наводяться у табл.8.2, де TWA - зважений і усереднений за 8 годин рівень шуму,

TWA = 10 lg (£>/100) +85,

де: D - доза шуму.

Таблиця 8.2

Залежність усередненого рівня звука від дози шуму

D %

TWA

50

82.0

о

о

85.0

1000

95.0

10000

105.0

100000

115.0

1000000

125.0

 

Вибір ліміту експозиції залежить від визначень двох параметрів:

максимального прийнятного рівня порога слуху (РПС), понад який спостерігається погіршення слуху та нижче від якого вважа­ється, що слух знаходиться у нормі; 2) частки експонованого шумом населення, яке захищається від погіршення слуху.

Нормативів щодо обмеження інфразвука поки що немає. Рекомен­дується використовувати як орієнтовний гранично допустимий рівень інфразвуку 95 дБ, якщо час впливу ультразвука більше чотирьох годин.

Крім гігієнічного нормування, існує нормування технічне, мета якого полягає у встановленні на основі відомих і технічно здійснен­них методів гасіння шуму граничних характеристик шуму для ви-

У той час як санітарні норми визначають необхідні рівні шуму, технічні нормативи вказують на його можливі значення з технічної і економічно обґрунтованої точки зору.

Нормування шуму, що утворюється повітряними кораблями на місцевості. Виходячи з аналізу характеристик шуму повітряних кораблів (ПК), що експлуатуються сьогодні, і з огляду на можливі методи його зни­ження в джерелі утворення і на шляху поширення, розроблені міжнарод­ні й вітчизняні норми шуму дозвукових пасажирських ПК на місцевості. Норми встановлюють граничні рівні шуму для визначених типів і груп літаків та гелікоптерів. Ці норми є технічними, а не санітарними. Стандар­тами Міжнародної організації цивільної авіації (Додаток 16 до Конвенції ІКАО) передбачається нормування шуму літаків на місцевості в трьох контрольних точках: при зльоті, наборі висоти і зниженні на посадку.

При зльоті контрольна точка розташована на лінії, паралельній до вісі злітно-посадочної смуги (ЗПС), на боковому віддаленні 0,5 км від неї, в тому місці, де рівень шуму досягає максимального значення (тоб­то ця точка не є однаковою для всіх типів літаків, вона переміщається уздовж лінії вимірювання і контролю шуму). Це точка контролю так званого бокового шуму, що створюється літаком під час зльоту із пра­цюючими на максимальному режимі двигунами. Орієнтовне віддалення цієї точки від початку розбігу може бути визначене як (/розб+1000), де /розб

довжина розбігу літака по ЗПС під час зльоту, м. При прольоті першої контрольної точки літак може знаходитися на висоті 100-150 м.

При наборі висоти контрольна точка (номер 2) розташована на віддаленні 6,5 км від початку розбігу на продовженні вісі ЗПС у на­прямку польоту, тобто під траєкторією набору висоти. Висота польо­ту в різних типів літаків може бути при цьому в діапазоні 400-1000 м, що залежить від тяги двигунів і аеродинамічної якості літаків.

При зниженні на посадку контрольна точка (номер 3) розташо­вана на віддаленні 2 км до найближчого (посадочного) торця ЗПС на продовженні її вісі проти напрямку польоту, тобто вона лежить під траєкторією зниження на посадку. Висота польоту літака над цією точкою дорівнює приблизно 120 м.

У зв’язку з тим, що акустичні характеристики ПК, а також усіх транспортних джерел, весь час поліпшуються за рахунок впрова­дження нових технологій, технічні нормативи постійно змінюються у сторону зменшення, тобто стають жорсткішими, таким чином сти­мулюючи виробників до створення мало шумної техніки.

Методи захисту від шуму, вібрацій, ультра- та інфра-звука

Ефективне вирішення проблем захисту від шуму, вібрацій, уль­тра- та іпфразвука досягається проведенням комплексу заходів, що послабляють інтенсивність шкідливих виробничих факторів у їх­ніх джерелах, на шляху поширення. Зниження інтенсивності шуму в джерелах забезпечує кардинальне вирішення всіх цих проблем. Зниження інтенсивності шуму на шляху поширення нерідко буває дешевшим за вирішення проблеми в джерелі, але досить ефектив­ним.

Наприклад, шум ПК визначається, у першу чергу, їхніми сило­вими установками, тому для його зниження необхідне проведення заходів щодо зменшення шуму двигунів. При цьому можливі два шляхи: створення нових малошумних двигунів і модифікація існу­ючих.

При створенні нових малошумних двоконтурних турбореактив­них двигунів (ТРД) необхідно вибирати такі параметри робочого процесу, двоконтурності, схем, програм регулювання й окремих конструктивних характеристик, які б забезпечували мінімальний шум. Модифікація існуючих конструкцій двигунів може перед­бачати додаткові заходи щодо зниження шуму, такі як: установку шумопоглинаючих сопел, регулювання площ перерізу реактивних сопел, акустичну обробку вхідних і вихідних каналів вентилятора та мотогондол та інш.

До методів зниження шуму силових установок можна віднести застосування стаціонарних і пересувних глушників шуму біля сопел усмоктування і вихлопу газів двигунів під час їхнього випробування у наземних умовах. Стаціонарні шумоглушники встановлюються на випробувальних станціях двигунів, на спеціальних площадках чи в ангарах (боксах).

Методи ослаблення шуму від джерел, розташованих усередині приміщень, дуже різноманітні і залежать від типу устаткування. На­приклад, знизити шум електричних машин можна:

усуненням неврівноваженості ротора, регулюванням підшип­никових вузлів і щиткових контактів (для зменшення механічного шуму і вібрацій);

акустичною оптимізацією вентиляторів охолодження (напри­клад, збільшенням зазорів, зменшенням діаметра гвинта й колової швидкості), зменшенням витрат охолоджуваного повітря і, нарешті, вирішенням проблеми охолодження без використання вентилято­рів, завдяки чому знижується аеродинамічний шум;

усуненням асиметрій у магнітопроводах і обмотках, ослаблен­ням інтенсивності перемінних радіальних магнітних сил низького порядку (для зменшення магнітного шуму і вібрації).

У випадку неможливості забезпечення колективного захисту робітників від впливу розглянутих факторів наведеними методами застосовуються засоби індивідуального захисту.

Засобами індивідуального захисту від шуму є протишумні шо­ломи, навушники і вкладиші. В цивільній авіації можуть бути реко­мендовані наступні типи засобів індивідуального захисту:

протишумні шоломи ШШЗ-65,       ШШЛ-65, шолом-каска

ВЦНИИОТ-2М;

протишумні навушники ВЦНІІОТ-2; протишумні вкладиші ФПОШ «Беруши».

Застосування вкладишів допустимо при рівнях звука не вище 100 дБА, навушників - 110 дБА, шоломів - 120 дБА.

При рівнях шуму вище 120 дБА, коли потрібен тотальний захист тіла людини, рекомендується одягати, крім шоломів, шумозахисний комбінезон, пояс і черевики.

Засоби захисту від вібрацій у джерелах вібрацій ґрунтуються на урівноважуванні діючих сил і моментів у машинах і механізмах, балансуванні обертових деталей, застосуванні матеріалів з підвище­ним внутрішнім тертям, поліпшенні технології виготовлення і т.ін. Зниження рівня вібрації на шляху її поширення досягається засто­суванням віброізолюючих конструкцій і вібродемпфуючих матеріа­лів і покриттів, а також віброгасників. Для забезпечення віброізоля­ції влаштовують розриви між елементами конструкцій або усувають тверді зв'язки між ними, а також уникають подібності частот влас­них коливань системи і частот сил, що її збурюють. Підвіска двигу­нів літаків на пружних амортизаторах забезпечує зниження вібрації і шуму в кабінах у всіх смугах звукового спектру від 5 до 8 дБ.

Для вібропоглинання на вібруючі елементи машини наносять в’язкі або пружні матеріали, яким притаманні значні внутрішні втрати. До таких матеріалів відносяться антивібрит, агат, сендвічні конструкції, СКЛ-25 та інш. Зниження вібрації таким чином дося­гає 2-10 дБ в смузі частот 31,5-8000 Гц. Засоби захисту від вібрації викладені в державному стандарті ГОСТ 12.1.012-90. ССБТ «Вібра­ційна безпека. Загальні вимоги».

Засобами індивідуального захисту від вібрації є: черевики, ру­кавиці, виготовлені із віброзахисних матеріалів цілком або в місцях з’єднання з вібруючою поверхнею.

Захист від ультра- та інфразвука. Захист від ультразвукових ко­ливань здійснюється тими ж методами, що і захист від шуму. Осно­вну увагу потрібно приділяти усуненню безпосереднього контакту робітників з коливними середовищами. Для цього завантаження ультразвукових ванн, вивантаження й інші роботи виконують при виключених генераторах коливань, або використовують спеціаль­ні пристосування з ручками, не зв'язаними вібруючими деталями. Ультразвукове технологічне устаткування ізолюють кожухами або звукоізолюючими камерами. Внутрішні поверхні камер облицьову­ються звукопоглинаючими матеріалами. Робочі місця можна екра­нувати. Для поглинання енергії ультразвука рекомендуються мате­ріали, подібні до застосовуваних при зниженні шуму, але з більшою ефективністю на високих частотах.

Труднощі захисту від інфразвукових хвиль полягають в тому, що стіни і великі елементи конструкцій починають вібрувати в рит­мі інфразвука і не чинять йому ніякого опору. Інфразвук практично не послаблюється перешкодами, тому основною задачею захисту людини від шкідливого впливу інфразвука є виключення чи осла­блення його генерування в самому джерелі. Ефективними заходами від інфразвука є також застосування методів зниження вібрацій.

Література: [5], [7], [9], [13], [15]; [16], [17].

Питання для самоконтролю

Які професійні захворювання виникають під впливом шуму і ві­брації?

Як залежить інтенсивність шуму від звукового тиску Як визна­чити загальний рівень шуму від двох джерел з рівнями шуму 60 і 73 дБ?

Як нормується вібрація?

Як нормується шум?

Які прилади призначені для виміру шуму і вібрації і який прин­цип їх роботи?

Які є методи боротьби з вібрацією і шумом?

Які існують індивідуальні засоби захисту від шуму і вібрації?

Розділ 9. Санітарно-гігієнічні вимоги до територій, виробничих і допоміжних приміщень, споруд

Класи санітарно-захисних зон шкідливих підприємств

Промислові підприємства повинні виконуватися відповід­но до вимог проектування промислових підприємств. Виробни­чі території повинні забезпечуватися належними умовами при­родного освітлення, водопостачання, а також провітрюватись. Виробничі будинки повинні розташовуватися залежно від тех­нологічного процесу і шкідливих виробничих факторів на цьому підприємстві.

Приміщення, у яких виробничі процеси пов'язані з виділенням шкідливих газів, пару, пилу та іншими негативними виробничими факторами, розташовуються стосовно інших будинків і населених пунктів з підвітряної сторони для вітрів переважного напрямку. У підприємствах медичної промисловості до таких виробництв відно­сяться:

лабораторії по вивченню та синтезу хімічних сполук;

виробництво шкідливих речовин, лікарських препаратів;

ділянки переробки паливно-мастильних матеріалів;

гальванічні ділянки, лакофарбові ділянки та інш.

Установлено п'ять класів санітарно-захисних зон згідно з ха­рактером шкідливих виробничих факторів: І клас має ширину за­хисної зони 1000 м; II клас - 500 м; III клас - 300 м; IV клас - 100м і V клас - 50м.

Для винятково шкідливих виробництв ширина захисної зони може бути збільшена, але не більше ніж у три рази. Однак, з погляду на наявність таких шкідливих виробничих факторів, як шум великої інтенсивності, електромагнітні випромінювання ВЧ і НВЧ діапазо­нів радіотехнічних засобів та інші, ширину санітарно-захисної зони варто збільшувати до трьох км. На території санітарно-захисної зони можуть бути розміщені підприємства з менш шкідливими ви­робничими факторами, підсобні приміщення, склади, приміщення для охорони. Ця територія повинна бути упоряджена. Територія підприємств повинна бути обладнана водопроводом і каналізацією, мати асфальтовані чи інші тверді покриття проїздів і проходів, зна­ки безпеки руху.

Виробничі приміщення проектуються і будуються за умови, що на одного робітника повинно бути не менше 15 м3 об’єму приміщен­ня або 4,5 м2 площі при мінімальній висоті 3,2 м. Стіни і стелі пови­нні бути мало теплопровідними, не затримувати пил, підлоги - те­плими, еластичними, рівними і не слизькими.

Якщо в процесі роботи використовуються отруйні речовини (наприклад, ртуть, свинець, тетраетилсвинець та інш.), під час вну­трішньої обробки приміщень дотримуються спеціальних вимог.

Виробничі приміщення повинні мати наступні санітарно- побутові приміщення:

гардеробні з умивальниками і душовими;

кімнати для знепилювання, просушування і збезводнювання одягу;

приміщення для прийому їжі й відпочинку; курильні кімнати;

оздоровчі пункти для надання першої допомоги потерпілим на виробництві і хворим, а також для проведення лікувальної і санітарно-профілактичної роботи.

Розміри мінімально допустимих площ зазначених приміщень на одного працюючого наведені в табл.9.1.

Таблиця 9.1

Мінімально допустимі площі санітарно-побутових приміщень, м2

Гардеробні

0,05-1,2

Душові кабіни

0,81-1,62

Вільна площадка перед душовою кабіною

0,54

Приміщення для сушіння одягу

0,2

Курильні кімнати

0,03

Приміщення для обігріву

од

Кімната для прийому їжі

1

 

Коли потрібні допоміжні приміщення, то вони повинні розташо­вуватись в прибудовах виробничих будинків чи в окремих будин­ках, з'єднаних з виробничими опалюваними переходами.

Санітарно-побутові приміщення підприємств

У тому разі, коли робітники перебувають на виробництві про­тягом шести-восьми годин, а також є вимоги щодо гігієни і культури виробництва, тоді потрібні санітарно-побутові приміщення: для прийому їжі і відпочинку під час перерви; душових для підтримки чистоти тіла під час роботи у пильних приміщеннях, гарячих цехах або з шкідливими речовинами; гардеробів (роздягалень) для збереження повсякденного чи спе­ціального одягу і взуття; умивальників, фонтанчиків для питної води; приміщення для особистої гігієни жінок;

приміщення для обігріву робітників, що працюють на відкрито­му повітрі;

приміщення для знешкодження, очищення й просушування спе­цодягу;

для курильних кімнат, туалетів.

Надання першої допомоги, лікувально і санітарно-профілактичні роботи на підприємствах проводять в оздоровчих пунктах.

Побутові приміщення поєднують, як правило, в одному будин­ку. Гардеробні, душові й умивальні кімнати поєднують у гардеробні блоки, окремі для чоловіків і жінок. У гардеробних блоках передба­чаються вбиральні, обладнані електричними сушарками для рук.

Стіни і перегородки гардеробних блоків (за винятком гардероб­них для збереження вуличного і домашнього одягу), сушарки для спецодягу, убиральні, курильні кімнати облицьовують вологостій­кими матеріалами світлих тонів, що полегшує їх очищення і миття гарячою водою із застосуванням миючих засобів. При цьому стіни приміщень для сушіння спецодягу, переддушових і перегородки ду­шових кімнат облицьовують при висоті стелі 3,3 м на усю висоту приміщення, а при більшій висоті - на 3 м.

Інші приміщення облицьовують на висоту дверних прорізів. Вище облицювання стін у цих приміщеннях, а також стіни і перего­родки гардеробних для вуличного і домашнього одягу, приміщення для відпочинку та обігрівання робітників фарбують вологостійкими фарбами.

Гардеробні призначені для збереження вуличного і робочого одягу. Кількість місць при збереженні одягу на вішалках повинно дорівнювати кількості працюючих у найбільш численній зміні, при збереженні в шафах - обліковій кількості працюючих. Гардеробна для збереження чистого і забрудненого спецодягу, а також для пе­реодягання повинна розділятися перегородками. Приміщення об­ладнують лавами шириною 0,3 м і довжиною 0,6 м на одне місце з відстанню між ними 1 м. Над спинками лав навішують гачки для одягу.

Душові розміщають суміжно з гардеробними. У душових перед­бачають переддушові кімнати для витирання мокрого тіла і кімна­ти для переодягання, якщо гардеробна одночасно призначена для збереження вуличного і робочого одягу. Душові кабіни відкриті, з однорядним чи дворядним розташуванням, відокремлені одна від одної вологостійкими перегородками висотою 1,6 м, що не доходять до підлоги на 0,2 м. Кількість душових сіток розподіляється згідно з кількістю робітників у найбільш численній зміні залежно від групи виробничих процесів. Душові кабіни обладнані змішувачами холод­ної й гарячої води, поличками з речами для миття і підніжками для миття ніг.

Умивальні розміщують окремо в суміжних приміщеннях із гар­деробними для робочого одягу. Кількість кранів в умивальниках ви­значається згідно з кількістю людей, що працюють у найбільш чис­ленній зміні, залежно від групи виробничих процесів. Відстань між кранами - не менше 0,65 м. Умивальні кімнати обладнані змішува­чами води, гачками для рушників і одягу, поличками для рідкого і твердого мила.

Убиральні розміщують на відстані не більше 75 м від робочих місць у будинках і не більше 150 м на території підприємств. У бага­топоверхових будинках вони повинні бути на кожному поверсі.

Приміщення для особистої гігієни жінок передбачають залежно від кількості жінок, що працюють у найбільш численну зміну - 15 і більше, а приміщення для годування немовлят при кількості жінок не менше 100. Площа кожного з приміщень повинна бути не менше 15 м2.

Приміщення для відпочинку в робочий час повинні мати площу з розрахунку 0,2 м2 на одного робітника в найбільш численній зміні, але не менше 18 м2. їх обладнують умивальником з холодною і гаря­чою водою, пристроєм для пиття води, електричним кип'ятильником і розташовують від робочих місць на відстані не більше 75 м, а при обґрунтуванні доцільності - до 100 м.

Курильні кімнати розташовують суміжно з убиральнями чи кім­натами для обігрівання робітників. їх розташовують на відстані не більше 150 м від робочих місць на території підприємства.

Приміщення для обігріву робітників повинні мати площу 0,1 м2 на одного працюючого в найбільш численній зміні, але не менше 12 м2. Вони повинні бути розташовані на тих же відстанях від робочих місць, що і курильні кімнати.

Література: [1], [5], [8].

Питання для самоконтролю

Скільки класів санітарно-захисних зон встановлено і як вони ха­рактеризуються?

Які підприємства можуть розміщуватись усередині санітарно- захисних зон?

Які вимоги пред'являються до площі й об’єму виробничого при­міщення?

Коли санітарно-побутові приміщення облицьовують вологос­тійкими матеріалами?

Яке обладнання повинно бути у приміщенні для відпочинку в робочий час?

ЧАСТИНА III. ОСНОВИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА

Розділ 10. Техніка безпеки під час експлуатації вантажопідіймальних машин і засобів внутрішньо­заводського транспорту. Техніка безпеки під час експлуатації систем, що працюють під тиском

Державна реєстрація і технічний огляд вантажопідіймальних машин, механізмів та кранів

Роботи вантажно-розвантажувальні повинні бути обов’язково механізовані, якщо маса вантажу більше 50 кг або якщо його необ­хідно піднімати на висоту більше 3 м. Перенесення вантажів пови­нно здійснюватися із використанням транспортних засобів. У ви­няткових випадках допускається перенесення вантажів на ношах горизонтальним шляхом на відстані не більше 50 м. Перенесення вантажу на ношах сходами і драбинами забороняється.

Вантажі масою 2 т і більше слід переміщати тільки за допо­могою механічних пристроїв - лебідок, тралів, домкратів і ванта­жопідіймальних машин. Для вантажно-розвантажувальних робіт використовують крани, навантажувачі і засоби малої механізації. При технічному обслуговуванні обладнання медичних та хімічних підприємств застосовують різні вантажопідіймальні машини й ме­ханізми. Від їхньої правильної експлуатації залежить безпека праці інженерно-технічного персоналу.

Усі типи підйомних кранів реєструють в органах Держнагляду, за винятком кранів з ручним приводом.

Знімним вантажно-захватним пристроям і вантажопідіймальним машинам, що не підлягають реєстрації в органах Держнагляду, присво­юються номери, під якими їх записують у журна.': обліку вантажопідій­мальних машин і знімних вантажно-захватних пристроїв підприємства.

Вантажопідіймальні машини і знімні вантажно-захватні при­строї одержують дозвіл на роботу в органах Держнагляду, що реє­струють їх в спеціальному журналі.

Вантажопідіймальні машини і знімні вантажно-захватні при­строї повинні бути перереєстровані після ремонту, реконструкції, перестановки на нове місце, передачі новому власнику.

В процесі роботи вантажопідіймальні машини і знімні вантажно- захватні пристрої повинні періодично проходити технічний огляд: частковий - не рідше одного разу в 12 місяців; повний - одного разу в три роки.

Нові вантажопідіймальні машини і знімні вантажно-захватні пристрої повинні проходити після дозволу на експлуатацію повний технічний огляд. Повний позачерговий огляд здійснюють після ре­монту несучих конструкцій вантажопідіймальної машини.

Частковий технічний огляд визначає, чи відповідає правилам Держнагляду вантажопідіймальна машина, а саме, чи у справному вона стані, що забезпечує її безпечну експлуатацію і чи відповідає правилам Держнагляду її обслуговування.

Технічний огляд повний вантажопідіймальної машини вклю­чає огляд статичного й динамічного випробування. Для перевірки міцності вантажопідіймальної машини в цілому і міцності окремих її вузлів і елементів статичні випробування вантажопідіймальної машини проводять під навантаженням на 25 % більшим від її вста­новленої номінальної вантажопідйомності. У стрілових кранів, крім того, перевіряють їхню вантажну стійкість.

При динамічних випробуваннях вантажопідіймальної машини перевіряють роботу її механізмів і спрацьовування гальмових при­строїв під навантаженням у 1,1 рази більше від номінального. Ви­пробування передбачає повторний підйом і опускання вантажу. Результати технічного огляду записують у паспорт вантажопідій­мальної машини чи, якщо це необов’язково, в журнал обліку ванта­жопідіймальних машин із зазначенням дати наступного огляду.

Стропи, ланцюги, траверси, кліщі - знімні вантажно-захватні пристрої підлягають технічному огляду на заводі-виготовлювачі, а після їх ремонту - на заводі, на якому вони ремонтувалися.

Випробування цих пристроїв проводять під навантаженням у

25 рази більшим від їхньої номінальної вантажопідйомності.

При експлуатації вантажно-захватні пристрої необхідно, крім того, періодично оглядати:

траверси - через кожні шість місяців; кліщі й інші захвати - через один місяць; стропи - через кожні 10 днів.

Вантажопідіймальні крани - стрілові, баштові, портальні при розгойдуванні вантажу, нерівномірному навантаженні, під час по­вороту стріли, при установці на нерівній площадці під дією вітру мо­жуть виникнути втрати стійкості, і ому до них пред являються ви­моги щодо стійкості як в процесі роботи, так і в неробочому стані.

Вантажна і власна стійкість крана повинна перевірятися шля­хом розрахунків. Суть розрахунку полягає в знаходженні коефіці­єнта вантажної К1 і власної К.} стійкості.

Вантажна стійкість крана - коефіцієнт К1 визначається відно­шенням моменту щодо ребра перекидання, створюваного масою всіх частин крана з урахуванням усіх додаткових навантажень (ві­трове, інерційне та інш.), і впливу найбільшого припустимого при роботі крана ухилу до моменту, створюваного робочим вантажем щодо того ж ребра (К= 1,15). Якщо К{ визначається без урахування додаткових навантажень і нахилу шляху, то його значення повинно бути не менше 1,4.

Власна стійкість крана К.? визначається відношенням моменту, створюваного масою всіх частин крана, з урахуванням нахилу шля­ху убік перекидання щодо ребра перекидання до моменту, створю­ваного вітровим навантаженням.

Методика розрахунку коефіцієнтів К1 і К2 викладена в додатку до ’’Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів”.

При підійманні вантажу гальмомеханізм повинен забезпечувати гальмівний момент з урахуванням коефіцієнта запасу гальмування, який залежно від режиму роботи механізму підіймання повинен знаходитися в межах 1,5-2,5. Під коефіцієнтом запасу гальмування розуміється відношення моменту, створюваного гальмом, до ста­тичного моменту, створюваного найбільшим робочим вантажем на гальмовому валу.

Вантажні, стрілові, вантові, несучі, тягові, стропи-канати, пови­нні відповідати діючим державним стандартам і мати сертифікат. Ця вимога безпеки експлуатації вантажопідіймальних машин повинна постійно контролюватися відповідальними особами. Відбраковуван­ня сталевих канатів (тросів), що знаходяться в роботі, відбувається згідно з кількістю обривів дротів на довжині одного кроку звивки. Технологія відбраковування докладно описана в додатку до “Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів”.

При підійманні і переміщенні вантажів роботодавець повинен контролювати виконання вимог безпеки:

видалити людей із зони провадження робіт з підіймання і пере­міщення вантажу, з-під піднятих вантажів і зони можливого па­діння стріли підіймального крана;

не допускати перебування людей на поворотній частині ванта­жопідіймального крана, щоб уникнути затиснення між поворот­ною і нерухомою його частинами;

перед оглядом, ремонтом і регулюванням механізмів електроус­таткування крана його електроживлення повинно бути відклю­чено;

опускати переміщуваний вантаж лише на спеціально відведене для цього місце, де виключена можливість його падіння чи пере­кидання;

не допускати опускання вантажу на автомашини чи підіймання його, якщо в кузові знаходяться люди;

при швидкості вітру більше 12 м/с роботи з підіймання і пере­міщення вантажу повинні бути припинені;

наприкінці робочого дня чи в перервах на відпочинок вантаж повинен бути опущений на землю;

живильний пристрій вантажопідіймальної машини після закін­чення роботи повинен бути вимкнений і замкнений.

На підприємствах хімічної промисловості застосовуються вну­трішньозаводські транспортні засоби. До них відносяться: самохідні навантажувачі (у тому числі й автонавантажувачі), електрокари, са­мохідні крани, механізовані візки машини й механізми.

Експлуатація внутрішньозаводського транспорту створює по­тенційну небезпеку для працівників.

Керування електрокаром дозволяється особам, які досягли 18 років, пройшли медичний огляд, спеціальне навчання і які отри­мали посвідчення на право водіння електрокара. Перед виїздом з гаражу водій повинен перевірити справність рульового керування, гальма, сигналу і переконатися в справності роботи електрокара на усіх швидкостях при включенні перемикача «Уперед» і «Назад». Електрокар, що рухається, при зустрічі з іншими транспортними за­собами і при обгоні людей, що йдуть по дорозі, зобов'язаний дати попереджувальний сигнал. Забороняється перевозити людей у ку­зові електрокара, не обладнаного сидіннями, а також зменшувати дистанцію між транспортом, що йде спереду, не менше ніж на 10 м, щоб уникнути зіткнень при раптовій його зупинці. Швидкість руху електрокара повинна бути не більше 12км/год. Правильність наван­таження і надійність закріплення вантажу повинен контролювати водій. Він повинен бути передбачливим при переключенні електро­кара на зворотний хід, а починати рух тільки в тому випадку, якщо простір маневру добре проглядається. Забороняється перевозити на електрокарі вантажі шириною більше 2 м, їздити перед платформою (крім розвороту).

Безпека праці під час експлуатації систем що працюють під тиском

В хімічній промисловості широко використовуються стиснені повітря і гази. Стиснене повітря одержують за допомогою компре­сорних установок. Гази зберігають у стисненому чи зрідженому ста­ні в газових балонах під великим тиском.

Ємкості, що працюють під великим тиском, і компресорні уста­новки в процесі експлуатації становлять для працівників небезпеку у зв'язку з можливістю вибухів і руйнувань, а також від струменів, що витікають з них, під тиском. Це відбувається через порушен­ня правил безпеки праці, експлуатації, несправності контрольно- вимірювальних приладів, низьку якість матеріалів, з яких виготов­лені ємкості.

Потужність вибухів посудин, наповнених стиснутим газом, до­статня, щоб частково зруйнувати стіни будинків.

Робота із посудинами, що працюють під тиском, визнача­ється “Правилами будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском”. Вони поширюються на посудини, що працюють під тиском вище 68 кПа, на цистерни і бочки для пе­ревезення зріджених газів, тиск парів яких при температурі до 50 °С перевищує 68 кПа, на балони, призначені для перевезення і збереження стиснутих, зріджених і розчинених газів під тис­ком вище 68 кПа.

Правила не поширюються на посудини і балони місткістю ниж­че 0,025 м3 і на ті, у яких добуток місткості (у метрах кубічних) на робочий тиск (у паскалях) становить не більш 200, а також на час­тини машин, що не представляють собою самостійних посудин - циліндри двигунів, повітряні ковпаки насосів, амортизаційні стійки шасі, гідроакумулятори та інш.

Ємкості та їхні елементи, що працюють під тиском, повинні ви­готовлятися на підприємствах, що мають на це дозвіл органів Держ- нагляду. Посудина повинна поставлятися заводом-виготовлювачем замовнику з паспортом та інструкцією з монтажу і безпечної екс­плуатації.

На посудині на видному місці повинна бути прикріплена заводом-виготовлювачем металева пластинка з нанесеними тавру­ванням паспортними даними:

найменування заводу-виготовлювача; заводський номер посудини; рік виготовлення; робочий тиск;

допустима температура стінок посудини.

Правила встановлюють:

порядок розслідування аварій і нещасних випадків; вимоги до конструкції посудин і матеріалів з яких вони виготов­ляються;

правила виготовлення і монтажу посудин, арматури і контрольно- вимірювальних приладів та запобіжних установок; правила реєстрації і технічного огляду посудин, їх будови, об­слуговування та інш.

Посудини компресорні, на які поширюються Правила, повинні бути до їх пуску зареєстровані в Держнагляді. Порядок реєстрації посудин, що працюють під тиском, установлюється тими ж Прави­лами.

Посудини, які реєструються і не реєструються в органах Держ­нагляду, повинні враховуватися власниками в книзі обліку й огляду посудин, що зберігається в осіб, що здійснюють нагляд за посудина­ми на підприємстві.

Інспектор Держнагляду видає дозвіл на пуск у роботу посудин, після їхньої реєстрації і технічного огляду. Дозвіл на пуск у роботу посудин, які не підлягають реєстрації в органах Держнагляду, вида­ється особою, призначеною наказом по підприємству, для здійснен­ня нагляду за ними і на підставі результатів технічного огляду. Цей дозвіл записується в паспорт і книгу обліку й огляду посудини.

При експлуатації власник посудини повинен здійснити: внутрішній огляд і гідравлічне випробування знову встановлю­ваних посудин, не підлягаючих реєстрації в органах нагляду, пе­ред пуском їх у роботу;

внутрішній огляд усіх посудин (зареєстрованих і не зареєстро­ваних в органах нагляду) не рідше, ніж через два роки; посудини, що працюють із середовищем, що викликає корозію металу, повинні підлягати внутрішньому огляду не рідше, ніж через 12 місяців.

При огляді виявляються тріщини, розриви, корозія, раковини, дефекти зварювання та інш.

Компресорні установки стисненого повітря становлять небезпе­ку вибуху і руйнування при перегріві стінок циліндрів через високу температуру стисненого повітря; підвищення тиску у повітропро­водах чи повітряних акумуляторах; утворення в стисненому пові­трі вибухонебезпечних сумішей через попадання в нього мастил, палив.

На компресорній установці до роботи допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли навчання з відповідної програми і мають посвідчення на право її обслуговування. Для безпечної робо­ти компресорної установки необхідно кожної зміни контролювати врітрати масла, перевіряти справність запобіжних клапанів, маноме­трів, термометрів. При раптовому припиненні подачі води для охо­лодження, з появою запаху гару чи диму, при збільшенні вібрації компресора його слід негайно зупинити до усунення неполадок.

Експлуатація балонів зі стиснутим чи зрідженим газом тоді без­печна, коли вони забезпечуються застосуванням заходів безпеки. Кожний балон газу, в якому він зберігається, а також написи на ньо­му і різьблення на штуцерах фарбуються у певні кольори. Фарбуван­ня балонів і нанесення написів здійснюють заводи-виготовлювачі і ремонтні підприємства (табл.10.1).

Окремі балони зі стиснутими газами зберігаються поза примі­щеннями в спеціально обладнаних металевих шафах, де відсутня можливість їхнього нагрівання прямими сонячними променями, опалювальними і нагрівальними приладами.

Коли балони зберігаються, їх закріплюють для уникнення їх па­діння чи зіткнення.

Балони транспортують тільки за допомогою спеціальних но­силок. Перекочувати балони забороняється, тому що це неминуче призводить до поштовхів, ударів корпуса балона і вентиля, що, у свою чергу, може викликати руйнування корпуса балона чи довіль­не витікання стиснутого газу через ушкоджений вентиль.

У приміщенні витратний балон закріплюється спеціальними хомутами. Кожен балон має запобіжний ковпак вентиля. Перш ніж иідключатрі газову лінію до вентиля, необхідно переконатися (зо­внішнім оглядом) у його справності. Герметичність газової лінії, ре­дуктора і вентиля перевіряють мильним розчріном. Вентиль не по­винен пропускати газ, коли він закритий, різьблення повинне бути
чистим, без задирок і ум'ятин. Якщо вентиль пропускає газ, балон із приміщення негайно виносять і за допомогою спеціального клю­ча для вентиля закривають його. Ударяти металевими предметами (молотками, зубилами) по воротку вентиля категорично забороня­ється. Якщо вентиль продовжує пропускати газ, балон ремонтують тільки в спеціальній майстерні. Використання такого балона недо­пустимо.

Газ

Фарба для балонів

Написи

Колір напису

Колір смуги

Азот

Чорна

Азот

Жовтий

Коричневий

Аміак

Жовта

Аміак

Чорний

Немає

Аргон чис­тий

Сіра

Аргон

чистий

Зелений

Зелений

Ацетилен

Біла

Ацетилен

Червоний

Немає

Нафтогаз

Сіра

Нафтогаз

Червоний

Немає

Бутан

Червона

Бутан

Білий

Немає

Водень

Темно-зелена

Водень

Червоний

Немає

Повітря

Чорна

Стиснене

повітря

Білий

Немає

Гелій

Коричнева

Гелій

Білий

Немає

Кисень

Блакитна

Кисень

Чорний

Немає

Кисень

медичний

Блакитна

Кисень

медичний

Немає

Немає

 

Чорна

С,

Жовтий

Немає

Фреон 11

Алюмінієва

Фреон 11

Чорний

Синій

Фреон 12

Алюмінієва

Фреон 12

Чорний

Немає

Фреон 13

Алюмінієва

Фреон 13

Чорний

2 червоні

Фреон 22

Алюмінієва

Фреон 22

Чорний

2 жовті

Всі інші

пальні гази

Червона

Назва

газу

Білий

Немає

Всі інші не­пальці гази

Чорна

Назва

газу

Жовтий

Немає

Таблиця 10.1

 

Подпись: Колірне маркування газових балонівУ газову лінію стиснуті гази з балонів подаються винятково че­рез редуктор з манометром, що контролює низький тиск.

Вентиль газового балона слід відкривати плавно, без ривків, дотримуючись запобіжних заходів. Обличчя, очі, відкриті частини тіла не слід тримати в площині, що проходить перпендикулярно до місця з'єднання накидної гайки редуктора з вентилем балона, тому що струмінь газу через нещільність з'єднання, високий тиск може спричинити травму обличчя й очей.

Вимикати подачу газу в лінію слід після закриття вентиля ба­лона. У противному разі між редуктором і запірним пристроєм вен­тиля балона буде зберігатися газ високого тиску, що при відкручу­ванні гайки редуктора (при від'єднанні балона) може уразити очі й обличчя працівника.

В одному складському приміщенні зберігати балони з киснем і пальними газами забороняється.

Наповнені балони з насадженими на них башмаками повинні зберігатися у вертикальному положенні, а балони, що без башмаків

в горизонтальному положенні на дерев'яних рамах чи стелажах.

В процесі навантаження, розвантаження, транспортування і збе­рігання балонів слід застосовувати заходи, що запобігають падінню, ушкодженню і зіткненню балонів.

При роботі з кисневою технікою працівник повинен мати чис­тий одяг, знежирювати руки і користуватися чистим знежиреним інструментом. У разі роботи з рідким і газоподібним киснем варто уникати насичення ним одягу й волосся, тому що це може викли­кати їхнє раптове запалення при наближенні до вогню (приблизно через 20 хвилин після закінчення роботи з киснем небезпека запа­лення зникає).

Література: [1], [8].

Питання для самоконтролю

Які існують вантажопідіймальні машини та знімні вантажно- захватні пристрої?

При якому вантажі слід використовувати механічні пристрої?

Які пристрої й механізми підлягають реєстрації у Держнаглядо- хоронпраці?

Хто займається технічним оглядом знімних вантажно-захватних пристроїв?

Які вимоги безпеки під час підіймання і переміщення вантажів повинен виконувати роботодавець?

Які основні правила безпеки при транспортуванні вантажів за допомогою електрокара?

Як і де зберігаються балони зі стиснутими газами?

В якій площині слід тримати відкриті частини тіла, коли відкри­вається вентиль балона?

Чого не слід робити при роботі з балоном, в кому зберігається кисень?

Що являє собою запобіжна апаратура посудин, що працюють під тиском?

Розділ 11. Блискавкозахист

Небезпека дії грозових розрядів

Всі можливі заходи для усунення небезпеки розряду атмосфер­ної електрики, забезпечення безпеки людей, збереження будинків, устаткування і матеріалів від руйнування, вибухів і пожеж, назива­ється захистом від блискавки.

Атмосферна електрика, електричні заряди виникають в проце­сі руху крапель води в атмосфері. Процес утворення, поділу і на­копичення електричних зарядів у хмарах відбувається через виник­нення в них могутніх висхідних повітряних потоків з інтенсивною конденсацією водяного пару і розбризкуванням водяних крапель. Дрібнодисперсний водяний пил, що розбризкується, заряджається негативно, а важкі краплі води - позитивно.

Прямий удар блискавки зумовлює миттєве нагрівання струмо- провідних конструкцій до температури плавлення або навіть випа­ру, вибух чи розщеплення непровідних конструкцій, вибух будинків і будівель. При такому прямому ударі блискавки в край металевого резервуару, тепла, що виділяється, достатньо для оплавлення в місці контакту сталевого листа товщиною 4 мм.

Вторинні прояви блискавки виникають через різницю потенці­алів на металевих частинах устаткування, трубопроводах і струмо- проводах в результаті електромагнітної й електростатичної індукції від прямого удару блискавки.

Електромагнітна індукція. При розряді блискавки в просторі виникає магнітне поле, що змінюється з часом. Це поле індукує у металевих конструкціях, трубопроводах, електричних провідни­ках електрорушійну силу. У контурах із замкненою конфігурацією електричний струм викликає нагрівання конструкцій. У незамкне- них металевих контурах, наприклад, у трубопровідних комунікаці­ях, прокладених на поверхні землі, електромагнітна індукція може викликати іскріння чи нагрівання в місцях зближення трубопрово­дів різних контурів, в яких індукується електрорушійна сила.

Досвідом встановлено, що значна кількість пожеж цистерн і ре­зервуарів з нафтопродуктами зумовлена головним чином вторинни­ми проявами блискавки, а не прямими її ударами.

Такі пожежі виникають від іскор, генерованих у резервуарах, де знаходяться пальні пароповітряні суміші.

Електростатична індукція. Під грозовою хмарою у наземних об’єктах індукуються електричні заряди, рівні за величиною і про­тилежні за знаком зарядам хмари. Електростатичні заряди індуку­ються навіть на об'єктах, добре ізольованих від землі: на металевих дахах будинків; на проводах повітряних ліній зв'язку; на водопровідних і каналізаційних трубах;

на електропровідниках усередині будинків та інших заземлених конструкціях.

Між об'єктом і землею потенціал тим вищий, чим вищий об’єкт. Всі металеві провідні елементи будинків і споруд заземлюють для боротьби з виникненням на спорудах і усередині будинків різ­ниці потенціалів між устаткуванням внаслідок електростатичної індукції.

Занесення високих потенціалів у будинки і споруди відбуваєть­ся через повітряні, надземні і підземні комунікації (труби, повітряні лінії зв'язку й електроенергії та інш.).

Пожежі і руйнування від розрядів атмосферної електрики від­буваються переважно від прямих ударів блискавки. Це найбільш не­безпечний її прояв.

Небезпечна блискавка і для людей. Ураження можуть бути че­рез виникнення високих напруг на окремих частинах устаткування усередині будинків й поза будинками, а також під час виникнення крокової напруги.

Захист будинків і споруд від дії блискавки

Будинки і споруди захищають від прямих ударів блискавки блискавковідводами. Блискавковідвід провокує розряд атмосфер­ної електрики (хмари) через себе, запобігаючи розряду через бу­динок чи споруду, на якому чи поблизу якого він встановлюється, тому що струм блискавки, насамперед, розряджається через зазем­лені металеві предмети і конструкції, які розташовані високо над по­верхнею землі.

Блискавковідвід - це пристрій, який встановлюється на об’єкті, що захрпцається, чи поблизу нього, що сприймає прямий удар блріс- кавки і відводить струм у землю (рис. 11.1, 11.2).

Рис. 11.1. Стрижневий блискавко-відвід:

1 - блискавкоприймач; 2 - опора блискавкоприймача; З - заземлю- вальний пристрій; 4 - шлях розтікання струму

 

Розрахунок висоти блискавковідводу

Коли опора блискавкоприймача залізобетонна чи металева, то арматура чи металева ферма використовується як струмовідвід.

Зона захисту, усередині якої будинок чи споруда захищається від прямих ударів блискавки з визначеним ступенем надійності, назива­ється зоною захисту блискавковідводу. Найменший ступінь надій­ності має поверхня зони захисту. Ступінь надійності захисту зростає в міру просування усередину її від поверхні. З погляду надійності захис­ту розрізняють дві зони - типу А і Б. Зона захисту типу А має ступінь надійності 99,5 % і вище. У зоні Б надійність захисту 95 % і вище.

Блискавковідводи можуть бути стрижневі, тросові і сітчасті.

Стрижневі блискавковідводи як найбільш прості, дешеві й на­дійні одержали найбільше поширення. Тросові блискавковідводи менш надійні порівняно з стрижневими і тому їх використовують при захисті об'єктів великої довжини. Сітчасті блискавковідводи надійні в експлуатації і широко використовуються при захисті бу­динків і споруд III категорії.

Одиночний стрижневий блискавковідвід висотою к < 150 м має зону захисту у вигляді конуса (рис. 11.2). Зона захисту стрижневим блискавковідводом на рівні землі визначається кругом радіуса го, а на висоті об’єкта, що захищається, кх - кругом радіуса гх. Вершина конуса /го знаходиться нижче висоти блискавковідводу к.

Розміри зони захисту одиночного стрижневого блискавковідво­ду визначають за формулами: для зони А: к0 = 0,85 к; г0= (1,1-0,002 к)к;

Гх = (1,1 - 0,002/і)(/г - —

0,85

Подпись: Ь-для зони Б: к0 = 0,92 к; г0 = 1,5 к;

гх = 1,5

0,92

Якщо відома висота к і радіус гх об’єкта, який потрібно захисти­ти одиночним стрижневим блискавковідводом, то висоту блискав­ковідводу к для зони Б визначають за формулою:

ь = гх + 1,63ЬХ

1,5

Приклад 11.1. Знайти висоту одиночного стрижневого блискав­ковідводу для захисту об’єкта радіусом г, = 10 м і висотою кх = 25 м.

Розв’язок. Підставимо значення радіуса об’єкта гх і висоту його кх У формулу і знайдемо висоту. Тоді

гх+1,63кх        10        +          1,63-25

А =      =          = 34 м.

1,5       1,5

Конструкції блискавковідводів виготовляють з залізобетону й металу. Найбільш поширені опори із залізобетону й металу. Залізобетонні опори для окремо розташованих блискавковідводів мають низку переваг.

Блискавкоприймач стрижневого блискавковідводу виготовляють зі сталевого прутка перерізом не менше 100 мм2 або з водопровідних труб. Труба у верхній частині повинна бути закарбована, блискавко-
приймач повинен мати стійкість до механічних навантажень. Довжина стрижневого блискавкоприймача не повинна перевищувати 2-2,5 м.

Для струмовідводів, що прокладають по стінах будинків і споруд, частіше застосовують смугову сталь площею перерізу 48мм2 і стале­вий прокат різного профілю. Струмовідводи прокладають з урахуван­ням найкоротшої відстані між блискавкоприймачем і заземлювачем і кріплять сталевими скобами, цвяхами, дюбелями та інш. Блискавко- приймачі і заземлювачі з’єднують шляхом зварювання. Якщо опора металева, то вона використовується як струмовідвід.

Заземлювачі вибирають залежно від нормованого імпульсного опору. Розрізняють опір заземлення розтіканню імпульсного стру­му і?, струму прямого удару блискавки й опір заземлення розтікан­ню струму і? промислової частоти.

Опір заземлювального пристрою при відводі струму промисло­вої частоти визначається досить точно, якщо відомі струм замикан­ня, розміри заземлювача і питомий опір ґрунту. Визначення опо­ру заземлювача для імпульсних струмів блискавки дуже складне і залежить від низки причин. Імпульсний струм блискавки навколо заземлювача (рис. 11.1) зумовлює утворення іскрової зони, що охо­плює заземлювач навкруги, немов би збільшуючи його геометричні розміри і тим самим знижуючи величину опору від заземлювача.

Література: [19], [20].

Питання для самоконтролю

Як виникає заряд атмосферної електрики?

Які види блискавки небезпечні для людини та пожеж будинків, устаткування і матеріалів?

Що слід розуміти під поняттям ’’Занесення високих потенціалів”?

З яких елементів складається блискавковідвід?

Що слід розуміти під поняттям ’’Зона захисту блискавковідводу на рівні землі”?

Яка небезпека для людини від розрядів атмосферної електрики?

Які заходи безпеки застосовуються на будинках, спорудах для захисту від розрядів атмосферної електрики?

Що таке “ Захист на висоті об'єкта”, що захищається?

Як визначаються зони захисту блискавковідводів?

Як розрахувати висоту одиночного стрижневого блискавковідводу?

Розділ 12. Ураження електричним струмом

Причини і види ураження електричним струмом.

Терміни та визначення електробезпеки

При технічній експлуатації електроустаткування промислових підприємств електротравми можуть виникати з таких причин:

дотик безпосередній до струмопровідних частин електроустано­вок, які діють під напругою. Це може статися через несправність огороджувальних пристроїв електроустановок, помилкові дії персоналу, коли роботи виконуються поблизу чи безпосередньо на струмопровідних елементах, що знаходяться під напругою, а також з появою напруги (в результаті помилкової подачі) на ра­ніше вимкнених електроустановках і ділянках мережі; важкі і смертельні нещасні випадки (понад 200), проаналізова­ні В.Е.Манойловим, показали, що на випадковий дотик, не ви­кликаний виробничою необхідністю і помилковою подачею на­пруги, в процесі ремонтів і оглядів електроустановок, припадає близько 53 % усіх електротравм;

дотик до металевих конструктивних частин електроустановок, які не повинні знаходитися під напругою, але на корпусах, кожухах і огороджувальних пристроях може з'явитися напруга в результаті електричного пробою чи природного старіння ізоляції електроуста­новок, а також при замиканні оголених проводів через обрив і падін­ня на конструктивні частини електроустановок і при відсутності за­хисного заземлення, ці причини складають близько 22 % усіх травм; дотик інструментом і предметами, що мають малий опір, до ізо­ляції, до струмопровідних частин, а також до неметалевих час­тин електроустановок, які виявилися під напругою через завод­ські дефекти в конструкції, під час монтажу і виготовлення. На ці причини припадає 14 % електротравм;

дотик до стін, підлог, будівельних конструкцій, які виявилися під кроковою напругою. Крокова напруга виникає при розті­канні електричного струму від трубопроводів, будівельних кон­струкцій, рейкових шляхів, на які перейшов електричний струм в результаті падіння проводів чи погіршення ізоляції. Такі при­чини складають 2-3 %;

дія дуги при операціях із відмикальними пристроями та інші причини. Вони складають близько 6 %.

Перегляд електротравм, проведений В.Е.Манойловим, показав, що електротравми через помилкову подачу напруги на електроус­тановки під час їх ремонтів і оглядів зумовлюються незадовільною організацією ремонтних робіт, недостатнім знанням працівниками правил з техніки безпеки.

Дуже великий відсоток електротравм при випадковому дотику, не викликаному виробничою необхідністю (до ЗО %), і невеликий - при дотику в процесі роботи (до 2 %) дозволяє зробити висновок, що працівники, не пов'язані з експлуатацією електроустановок, не знають, яку небезпеку становить електричний струм для людини.

У ДСТУ 2843-94 “Електротехніка. Основні поняття. Терміни та визначення” установлені терміни і визначення основних понять електробезпеки.

Електробезпека - система організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого і небезпечно­го впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітно­го поля і статичної електрики.

Електротравма - травма, зумовлена впливом електричного струму чи електричної дуги.

Електротравматизм - явище, що характеризується сукупніс­тю електротравм.

Електричне замикання на корпус - випадкове електричне спо­лучення струмопровідної частини з металевими не струмоведучими частинами електроустановок.

Електричне замикання на землю - випадкове електричне спо­лучення струмоведучої частини безпосередньо із землею або не- струмопровідними провідними конструкціями, або предметами, не ізольованими від землі.

Струм замикання на землю - струм, що проходить через місце замикання на землю.

Зона розтікання струму замикання на землю - зона землі, за межами якої електричний потенціал, обумовлений струмами зами­кання на землю, може бути умовно прийнятий рівним нулю.

Напруга щодо землі - напруга щодо місця землі, що знаходить­ся поза зоною розтікання струму замикання на землю.

Електричний струм не виявляється органами чуття людини. Ураження людини електричним струмом небезпечне тому, що елек­тричний струм може виникнути зненацька на металевих неструмо- провідних частинах електроустановок, апаратів, механізмів, а також на поверхні землі, коли людина не застосовує засобів захисту.

Ураження електричним струмом відносяться до небезпечних факторів, що відображаються на всьому організмі. Проте всі електро- травми умовно поділяють на два основних види: місцеві електро- травми, коли виникає місцеве ураження організму, електричний опік, електричні знаки, металізація шкіри; загальні електротрав- ми, коли уражається весь організм людини через порушення нер­вової системи, нормальної діяльності життєво важливих органів і систем - електричний удар.

Електричний опік - найбільш поширена електротравма. Це струмовий опік у мережах до 2 кВ і опік дугою. Температура дуги може бути до 3500 °С. Дуга може виникати при випадкових корот­ких замиканнях в електроустановках до 6 кВ під час проведення робіт під напругою, на щитах і зборках, виміру переносними прила­дами та інш. У мережах з напругою вище 10 кВ дуга може виникати під час наближення людини до струмопровідних частин, що знахо­дяться під напругою.

Електричні знаки - це плями сірого чи блідо-жовтого кольорів. Конфігурація електричного знака відповідає формі струмопровідної частини, до якої доторкнулася людина. Такі ураження в більшості випадків безболісні.

Металізація шкіри є наслідком проникнення углиб шкіри парів металу, коли ділянка тіла знаходиться поблизу від місця утворення електричної дуги. Таке ураження можливе при вимкненні відкри­тих рубильників і при коротких замиканнях.

Хворобливе відчуття опіку і присутність стороннього тіла зни­кає з відмиранням ушкодженої шкіри.

Електричний удар. Сутність його полягає в тому, що струм, протікаючи по всьому тілу людини, подразнює численні перифе­ричні нервові закінчення, розташовані як на поверхні тіла, так і на поверхні його внутрішніх органів, так сильно, що в організмі настає після цього гальмування координованої роботи нервової системи. Результатом цього подразнення і наступного гальмування є параліч серцевої діяльності, дихання й електричний шок

Параліч серцевої діяльності. Діяльність серця може бути па­ралізована як при безпосередньому діянні електричного струму, що проходить через область серця - первинна фібриляція, так і через рефлекторний спазм артерій - вторинна фібриляція. Фібриляція серця викликає порушення кровообігу і якщо не прийняти відпо­відних заходів, що відновлюють серцеву діяльність, то настає смерть людини. Фібриляція серця - некоординовані хаотичні посмикуван­ня численних волокон серцевого м’яза, при яких “насосна” функція його припиняється.

Параліч дихання. Параліч дихання є наслідком впливу елек­тричного струму на м'язи грудної клітки, що забезпечують процес дихання. Утруднення дихання людина починає відчувати вже при 20-25 мА змінного струму, що підсилюється зі зростанням значен­ня струму. При тривалому впливі такого струму настає асфіксія - удушення через нестачу кисню і надлишок вуглекислоти в організмі людини.

Електричний шок. Це нервово-рефлекторна реакція організму, що супроводжується розладом дихання, кровообігу, обміну речовин та інш.

Ступінь небезпеки впливу електричного струму залежить від: сили електричного струму, що протікає через людину; роду і частоти електричного струму;

шляху протікання електричного струму через тіло людини; тривалості впливу струму на людину; індивідуальних особливостей людини; умов зовнішнього середовища, в якому працює людина.

Сила електричного струму, що протікає через людину, є осно­вним чинником, що визначає результат ураження електричним струмом. Значення напруги, під якою опинилася людина, і опір її тіла впливають на результат ураження людини лише в тій мірі, в якій напруга та опір людини визначають значення електричного струму, що протікає через людину.

Якщо збільшується сила електричного струму, небезпека ура­ження людини теж збільшується. Розрізняють кілька станів люди­ни, що виникають при визначених значеннях струму.

Відчутний струм - електричний струм силою від 0,6 до 1,5 мА, що викликає під час проходження через організм відчутне подраз­нення.

Струм, що не відпускає - електричний струм, що викликає при проходженні через людину непереборні судорожні скорочення м'язів руки, в якій затиснута струмопровідна частина. При струмі 3-5 мА (50 Гц) подразнюється вся кисть руки, яка торкається стру- мопровідних частин, при 8-10 мА біль охоплює всю руку, а при 15 мА судороги м'язів рук стають непереборними, а біль нестерпним. Людина при цьому не може розтиснути руку, в якій затиснута стру- мопровідна частина.

Граничний фібриляційний струм - найменше значення фібри- ляційного струму. Значення його лежить у межах від 100 мА до 5 А для струму 50 Гц і від 300 мА до 5 А для постійного струму.

Постійний і змінний струми більше 5 А зумовлюють миттєву зупинку серця, минаючи стан фібриляції. Поряд із зупинкою серця відбувається припинення дихання, що навіть після короткочасного впливу варто відновлювати шляхом штучного дихання. Тривала дія великих струмів, крім того, викликає великі опіки тіла, руйнування внутрішньої структури тканини організму, ураження окремих орга­нів, що призводять до смертельного результату.

Опір тіла людини складається з електричного опору різних тка­нин тіла, які мають різні значення. Питомий об'ємний опір (Омм), наприклад, при змінному струмі 50 Гц складає: сухої шкіри - від 3-Ю3до 2-Ю4; кісток від 1-Ю4до 2- 106; жирової тканини від ЗО до 60; м'язової тканини - від 1,5 до 3; крові - від 1 до 2;

спинномозкової рідини - від 0,5 до 0,6.

Шкіра має найбільший питомий опір,       що,      головним       чином,

і визначає електричний опір тіла людини. Шкіра            людини          має два

основних шари: зовнішній - епідерміс і внутрішній - дерма. Зовніш­ній шар шкіри складається з рогового і паросткового шарів. Роговий шар шкіри являє собою кілька десятків шарів ороговілих клітин, що мають лускату будову і щільно прилягають один до одного. У цьому шарі немає кровоносних судин і нервів. Товщина рогового шару на окремих ділянках тіла може досягати 0,2 мм і більше. На долонях і підошвах, що піддаються механічним впливам, товщина цього шару найбільша. Роговий шар найбільш міцний, у сухому стані його пито­мий електричний опір 105-106 0м-м.

Обміряний між двома електродами, накладеними на поверхню тіла при напрузі до 15-20 В, опір тіла людини може складати 3-103- 1105 Ом. Якщо на цій ділянці видалити (зіскребти) тільки роговий шар шкіри, то опір зменшиться до 1 -103-5-103 Ом, а якщо весь зо­внішній шар шкіри (епідерміс) - то до 500-700 Ом. Електричний
опір тканин під шкірою людини при цілком вилученій шкірі при­близно 300-500 Ом.

Подпись: Рис. 12.1 Схема електричного опору у тіла людини: а - схематичне зобра¬ження ввімкнення тіла людини в електричний ланцюг; б, в — еквівалентні схеми електричного опору тіла людини; 1 - електроди; 2 - роговий шар шкіри; 3 - зовнішній шар шкіри - епідерміс (роговий і паростковий шари); 4 - внутрішні шари шкіри і підшкірні тканини; 5 - внутрішній шар шкіри - дерма; 6 - підшкірні тканини; 7 - паростковий шар шкіри; Z - повний електричний опір епідермісу; і?вн - опір внутрішніх тканин; 7? - активний опір епідермісу; С - ємність конденсатораПодпись: 6Подпись: Якщо шкіра зволожена, то вона має в півтора-два рази менший опір, ніж суха, тому що волога розчиняє на поверхні шкіри солі і кислоти, що виділяються з організму з потом і тоді опір шкіри буде менший. Тривале зволоження робить роговий шар шкіри, внаслідок його насичення вологою, майже цілком провідним. Таким чином, потовиділення і забруднення шкіри роблять шкіру людини електро¬провідною, і, отже, захисна функція рогового шару шкіри, як діелек¬трика, в таких умовах втрачається. Ураження електричним струмом в таких умовах збільшується, тому що за інших рівних умов елек-Таким чином, з цього можна зробити висновок, що електричний опір тіла людини при ввімкненні її в ланцюг струму складається з трьох послідовно ввімкнених опорів (рис. 12.1), два з яких - опір зо­внішнього шару шкіри (епідермісу) Zei внутрішнього опору тканин тіла і?вн. У свою чергу, опір епідермісу складається з активної Лс і ємкісної складових С, ввімкнених паралельно. Обкладками конден­сатора С є електрод, що доторкається до поверхні шкіри, з одного боку, і добре провідні тканини, що лежать під зовнішнім шаром шкі­ри, з другого, а діелектриком між ними є шар епідермісу.

тричний струм, що протікає через людину, зростає і зростає небез­пека людини.

Опір тіла людини може різко змінюватися і залежить від місця дотику електричного провода до тіла, величини струму, що протікає по тілу, прикладеної напруги, роду і частоти струму, площі дотику до струмопровідної частини, тривалості протікання електричного струму.

Електричний опір тіла людини залежить від місця дотику до струмопровідної частини, тому що, по-перше, змінюється довжи­на шляху проходження електричного струму, по-друге, через різну товщину рогового шару шкіри, по-третє, через нерівномірність роз­поділу потових залоз по поверхні тіла.

Найменший опір має шкіра обличчя, шия, пахові западини, руки на ділянці вище долонь із внутрішньої сторони і тильної сторони кисті руки. Більший електричний струм у людини викликає швид­ку рефлекторну реакцію організму, що виявляється в підвищеному потовиділенні в місці дотику струмопровідної частини, що, в свою чергу, сприяє зниженню електричного опору шкіри в місці дотику, зростанню струму і небезпеки людини.

Більш підвищена напруга, у ланцюзі якої виявляється людина, викликає зменшення опору в десятки разів, що в мережі може скла­дати 300 Ом. Пояснюється це пробоєм рогового шару, що може ви­никати навіть при напрузі близько 50 В.

Постійному струму опір тіла людини більший, ніж змінному електричному струму будь-якої частоти. Зі зростанням частоти по­вний опір тіла людини зменшується, тому що зменшується ємкісна складова повного опору. У принципі, якщо частота зростає до без­кінечності, то повний опір тіла людини прагне до внутрішнього опо­ру тіла . Велика площа струмоведучої частини, до якої доторкається людина, зменшує повний опір тіла людини.

Якщо протікання струму через людину тривале, то воно сприяє зниженню повного опору тіла людини, внаслідок підвищеного кро­вопостачання і, отже, підвищеного потовиділення. При напругах 20- 30 В за 1-2 хв. опір може знижуватися в середньому на 25 %.

Опір тіла людини (електричний ) залежить від фізіологічних факторів і навколишнього середовища. Опір тіла в жінок менше, ніж у чоловіків, у дітей менше, ніж у дорослих. Несподівані звуко­ві й світлові подразники, а також болючі уколи й удари здатні ви­кликати зниження опору тіла людини на 20-50 % протягом декіль­кох хвилин. У закритих приміщеннях, де парціальний тиск кисню менше, опір тіла людини зменшується, а, отже, небезпека ураження збільшується.

Рід і частота електричного струму впливають на результат ураження людини. Досвід показує, що змінний струм 50 Гц у біль­шій мірі подразнює організм людини, ніж рівний йому постійний. Однак це має місце лише при напругах до 300 В. Вважається, що при напругах вище 300 В небезпека постійного струму переважає над змінним струмом 50 Гц.

Якщо частота електричного струму збільшується від 0 до 50 Гц небезпека ураження збільшується, оскільки зростає струм через лю­дину через ємкісну складову опору тіла людини. Однак при подаль­шому збільшенні частоти електричного струму, що діє на людину, спостерігається зниження небезпечного впливу електричного стру­му, зокрема електричного удару, небезпека якого цілком відсутня при частоті близькій до 10 кГц.

При частотах 10 кГц і вище існує тільки небезпека опіку при до­тику до струмопровідних частин.

Шлях електричному струму, що протікає через людину, віді­грає значну роль при ураженні, тому що на його шляху можуть ви­явитися життєво важливі органи тіла людини - серце, легені, голо­вний мозок та інш.

Найбільш небезпечними шляхами, що іменуються петлями струму, є петлі голова - руки і голова - ноги, коли струм може про­ходити через головний і спинний мозок. Ці петлі в практиці експлу­атації електроустановок зустрічаються рідко.

Більшу небезпеку становить дотик людини до струмопровідних частин електроустановок вразливими рефлексогенними зонами - скроні, шия, груди, який може призвести до електричного удару.

Тривалість впливу електричного струму в значній мірі ви­значає результат ураження, тому що зі збільшенням часу впливу величина струму через тіло людини зростає, потім знижується за­хисна функція організму, а також підвищується ймовірність впливу струму на м’яз серця, коли він знаходиться в найбільш уразливому стані.

М’яз серця в різні фази його діяльності 1-1,5 с неоднаково чут­ливий до електричного струму. Вважається, що найбільш вразливою є фаза, що триває порядку 0,2 с - період, коли закінчується скоро­чення шлуночків серця, і м’яз його переходить у розслаблений стан.

Якщо під час цієї фази через серце проходить електричний струм, то при деяких його значеннях може виникати фібриляція серця.

Тому, чим менша тривалість протікання струму через організм людини, тим менша ймовірність його впливу на м’яз серця у вразли­вій фазі. Іншими словами, при тривалості впливу струму на людину, що дорівнює тривалості кардіоцикла 0,75-1 с, небезпека виникнення фібриляції серця велика. При тривалості впливу електричного стру­му 0,2 с і менше, небезпека виникнення фібриляції мала, а, отже, не­безпека ураження струмом людини різко зменшується.

Індивідуальні особливості організму. Людина, що страждає захворюваннями серцево-судинної системи або органів внутрішньої секреції і нервової системи, більше піддається впливу електричного струму, ніж здорові.

Тоді коли людина в зосередженому стані, наприклад, підготов­лена до можливості впливу електричного струму, то вона менше піддається небезпеці впливу струму, за інших рівних умов.

Умови зовнішнього середовища визначають результат уражен­ня в тій мірі, в якій вони сприяють зниженню значення електрич­ного струму, що протікає через людину, і обмежують фактори, які знижують електричний опір організму.

Дія електричного струму при дотику людини до струмопровідних частин в різних мережах

Людина випадково торкається при роботі струмопровідних час­тин, в результаті чого через її тіло починає протікати електричний струм. Ступінь ураження електричним струмом пов’язаний з умо­вами і характером дотику. Величина струму, що протікає крізь лю­дину, залежить від напруги мережі, режиму нейтралі, стану ізоляції струмопровідних частин, ємкості проводів щодо землі, шляху про­тікання струму при дотику (однофазний чи двофазний) та інших факторів. Проте сам факт дотику до електричних струмопровідних ланцюгів ще не дає підстави стверджувати, що цей дотик призведе до електротравми. У випадках, коли послідовно з тілом людини в мережу включається опір ізоляції проводів, струм, що протікає крізь людину, буде на рівні відчутного, а при двофазному дотику струм може досягати за умов особливої чи підвищеної небезпеки смер­тельних значень.

При дотику до струмопровідних частин слід визначити значен­ня напруги дотику людини і струму, що протікає крізь людину, в

залежності від характеру дотику, типу мережі, схеми включення лю-

дини в електричний ланцюг та інш.

Такий аналіз дозволить оцінити небезпеку дотику в тій чи іншій мережі, а потім правильно вибрати необхідні засоби захисту. Для

спрощення висновків припустимо, що електричний опір підлоги і

взуття невеликі і під час розрахунків до уваги не приймаються.

В процесі розрахунків будемо враховувати електричний опір проводів відносно землі. Опір розподілений по всій довжині елек­тричної мережі від генератора до споживачів і складається з опору ізоляції власне проводу і послідовно з ним включених опорів стру- мопровідних середовищ - вологи повітря, рослинного покриву на землі, водяної поверхні, стін, заземлених конструкцій та інш. На схемах ці опори зображені зосередженими. Розглянемо випадкові доторкання , які частіше застосовуються (рис. 12.2).

І

Рис. 12.2. Схеми дотику до двопровідної мережі: а - двополюсний дотик; б - однополюсний дотик; в - схема заміщення (випадок однополюсного дотику)

 

Двополюсний дотик у двопровідних мережах - одночасний дотик до двох полюсів електроустановки, що знаходиться під на­пругою. Такий дотик найбільш небезпечний з усіх можливих у дво­провідних мережах (рис. 12.2, а). Струм, що протікає крізь людину, залежить від напруги мережі V і опору тіла людини:

 

Випадки двофазного і двополюсного дотиків зустрічаються до­сить рідко. Вони мають місце в процесі роботи під напругою в щитах, зборках (наприклад, при заміні запобіжників), при використанні ін­струментів з ушкодженою, забрудненою, що має тріщини, ізоляці­єю, застосуванні діелектричних рукавичок із проколами і розрива­ми, експлуатації не огороджених стовпчиків електроживлення, при ушкоджених штепсельних роз’ємах і розетках.

Однополюсний дотик до двопровідної мережі - дотик до од­ного полюса електроустановки, що знаходиться під напругою. Од­нофазний дотик до двопровідної мережі - дотик до однієї фази електроустановки, що знаходиться під напругою. Однополюсний і однофазний дотики менш небезпечні, ніж двополюсний і двофаз-

ний, тому що струм, що протікає крізь людину, зменшується внаслі­док послідовно включених з ним опорів ізоляції проводів, підлоги, взуття та інш. З іншого боку, однополюсний і однофазний дотики трапляються частіше, що збільшує небезпеку.

Розглянемо випадок дотику в мережі, показаної на рис. 12.2, б. Нам необхідно визначити напругу дотику £/дот, що буде прикладена безпосередньо до тіла людини, і струм /л, що проходить через неї, при відомій напрузі мережі и і опорах ізоляції проводів щодо землі г{ г2ітіла людини і?л.

Звернемося до схеми заміщення (рис. 12.2, в)

При дотику людини до проводу 1 його тіло включається пара­лельно опору ізоляції г1 цього проводу і послідовно з опором ізоляції г2 другого проводу. Зі схеми заміщення:

(12.1)

 

де: І{ і /2 - струми, А, що протікають через опори ізоляції прово­дів і г2, Ом, відповідно.

Підставляючи у вираз (12.1) значення

и
 

одержимо:
 

и=идот +
 

іА
 

 

 

 

 



Тоді напруга дотику

и =                  ,           (12.2)

Г,»2 +»•.*„+»А

а струм, що протікає крізь людину,

І           _ илот                                                (12.3)

Якщо, що Гх=г2 = Гіз, де: гіз - опір ізоляції, то

идот = Ш" . Іл =                                .           (12.4)

2К, + г/3         2К,-г,

З виразів (12.2)-( 12.4) можна зробити два висновки:

Чим краща ізоляція проводів електричної мережі, тим мен­ша небезпека однополюсного й однофазного дотику.

Розглянемо приклад, що підтверджує перший висновок. Приклад 12.1. Визначити, як буде змінюватися значення Е/ при різних опорах ізоляції проводів при випадковому дотику люди­ни до однієї фази двопровідної мережі (рис. 12.2, б).

Вихідні дані:

Гі = г2 = гіз= (1,5,10,15)х1030м; Дл= 1000 Ом. Розв’язання. Підставляючи вихідні дані у вираз (12.4) знахо­димо:

тт и-юоо іт

при г = 1000 Ом іт = = — в,

дот      2-1000 + 1000 З

спзгл тт          С/-1000          и          и

при г = 5-10 Ом и =  = — В,

дот 2-1000 + 5000     7

ІГМПЗґЛ ТТ  С/.1000           и

при г. = 10-10 Ом Ц —        = — В,

дот 2-1000 + 10000 12

при г = 15 10і Ом и   =          и '1000            = — В.

<со 13 дот      2-1000            +          15000  17

152

При наявності двох проводів з різним опором ізоляції більш не­безпечний однофазний дотик до проводу з великим опором ізоляції.

Розглянемо приклад, що підтверджує другий висновок.

Приклад 12.2. Визначити значення струму, що протікає крізь людину при дотику (рис. 12.2, б) у двох випадках:

а)         г{ = 50 кОм, г2 = 20 кОм;

б)         г{ =20 кОм, г2 = 50 кОм.

При цьому за умови, що: Я { = 1000 Ом, II = 220 В.

Розв’язання. Підставляючи вихідні дані у вираз (12.3) знахо­димо:

а)         І =       220'50 = 10,2 тА;

л 50-20 + 20-1 + 50 1

лт 220-20 ,, .

б)         І =       = 4,1 тА .

л          50-20+20-1 + 50-1

Таким чином, дотик до проводу з великим опором ізоляції більш небезпечний.

Дотик до електричних ланцюгів із залишковим зарядом елек­тричного струму - дотик до електричної мережі, відключеної від джерела живлення.

Залишкові заряди електричного струму мають мережі й електричні ланцюги з великою ємкістю. Усі мережі напругою вище 1000 В, а кабель­ні навіть до 1000 В, мають велику ємкість жил відносно землі. Значення ємкості залежить від довжини мережі й розгалуженості. У кабельних мережах для напруг 10 кВ ємкість може складати 0,2-10 6 Ф/км, а в пові­тряних - 0,005-10_6Ф/км. Після відключення мереж з великою ємкістю від джерела напруги в них залишається заряд електричного струму.

Залишкові заряди мають електричні ланцюги електроустатку­вання, що містять конденсатори великої ємкості.

При дотику людини в процесі обслуговування до відключеної мережі чи ланцюга з залишковим зарядом через неї відбувається розряд накопиченої енергії. Тривалість розряду тим більша, чим більший заряд. Небезпечним є як двополюсний, так і однополюсний дотик до електроустаткування із залишковим зарядом.

Для забезпечення безпеки необхідно перед роботою розряджати ка­бельні й повітряні мережі, а також електричні ланцюги, що містять вели­кі ємкості, шляхом підключення їх до індуктивного навантаження.

Замикання електричного струму на землю.

Крокова напруга

Електричний струм замикається на землю через провідники, що мають з нею контакт. Причинами замикання і стікання струму в землю є:

замикання електричної мережі в результаті аварії на заземлений корпус електроустановки; падіння проводів на землю;

пробій чи ушкодження ізоляції електричних кабелів. При зами­канні струму на землю відбувається різке зниження потенціалу

напруга визначається як добуток струму замикання на землю /3 на опір розтікання струму від заземлювача в землі г

<Рз" 73 ГУ

де: - потенціал заземлювача, В.

Струм в землі призводить до появи потенціалів на заземлювачі, на металевих частинах комунікацій, що знаходяться поблизу зазем­лювача, у землі та на її поверхні навколо місця замикання і стікання струму в землю.

Різниця потенціалів поблизу замикання може досягати великих значень і тому є небезпечною для людини, що наближається чи ру­хається в зоні замикання. Людина при цьому зазнає впливу елек­тричного струму по шляху «нога-нога». Розтікання струму в землі, різниця потенціалів між сусідніми точками, а, отже, і небезпека ура­ження людини залежать:

від значення струму замикання на землю;

провідності ґрунту;

опору заземлених конструкцій;

їхньої форми і ступеня зіткнення з ґрунтом;

напруги в мережі (до 1000 В);

розгалуженості;

стану ізоляції та інш.

Слід розглянути, як розтікається електричний струм у землі від проводу, що впав на землю, який закон розподілу потенціалів від місця падіння його і яка небезпека крокової напруги.

Напруга кроку - напруга між двома точками ланцюга електрич­ного струму, що знаходяться одна від одної на відстані кроку і на яких одночасно стоїть людина (мал.12.3).

Якщо “картина” розтікання струму від проводу, що впав, еквіва­лентна “картині” від напівкульового заземлювача і що ґрунт одно­рідний з питомим опором у багато разів більшим, ніж у заземлюва­ча, то густина струму в землі буде зменшуватись і на відстані х від центра напівкульового заземлювача буде дорівнювати:

Рис. 12.3. Розподіл потенціалу по поверхні землі навколо напівкульового заземлювача

 

І =——

2ттх2

де:/ - густина струму, А/м2.

Розтікання постійного і змінного струмів частотою 50 Гц в одно­рідному провідному середовищі можна вважати стаціонарним елек­тричним полем. У ньому густина струму і напруженість Е у точці х

 

де: Е - напруженість електричного поля, В/м; р - питомий опір ґрунту, Омм

Спадання напруги dU у шарі dx

dU = Edx = —dx- 2ттх

Точки А (фА), ії потенціал, якому відповідає півсфера між точ­кою з радіусом х і точкою, що відстоїть на нескінченно великій від­стані (со), визначиться при розв’язанні інтеграла:

т =ТІ   г          ІзР І3РГ«Ь ГзР 1

Фа ^А і           і           о 2       г) І       2          о

•’         :           2ттх     2л >     X         2 тт     X

X         X

Потенціал точки В на відстані хі від заземлювача

Фв =ив =^-сіх- 2ттх1

Позначивши постійний добуток —позначивши через к, одер-

2тт х

жимо рівняння рівносторонньої гіперболи

их=к~.

X

Тобто напруга від місця падіння електричного дроту по поверх­ні однорідного ґрунту буде зменшуватися в сторони згідно з гіпер­болічним законом. Різниця потенціалів, прикладена до двох ніг, що знаходяться на відстані кроку (0,8 м), і називається кроковою на­пругою. Значення напруги з віддаленням від місця замикання змен­шується, а при відстані більше 20 м у мережах до 0,4 кВ стає незна­чною і небезпеки для людини не становить.

Практично ґрунт не завжди однорідний навколо місця замикан­ня струму. І тоді еквіпотенційні лінії не будуть концентричними окружностями, а потенціал від місця замикання буде змінюватися за якимось іншим складним законом, що залежить від питомого опору ґрунту навколо заземлювача.

Якщо людина потрапила в зону впливу крокової напруги, тоді варто виходити із неї повільними кроками з урахуванням напрямку зниження дії струму. Стрибати на одній нозі чи тікати не слід, тому що при падінні до тіла людини буде прикладатися ще більша напру­га, ніж напруга кроку.

Напруга дотику - напруга між двома точками ланцюга, яких людина торкається одночасно. Іншими словами, це спадання на­пруги на опорі тіла людини при її підключенні в електричний лан­цюг

U = І R ,

ДОТ л л7

де: £/дот - напруга дотику, В; /л - струм, що протікає крізь людину по шляху «руки-ноги», A; R - опір тіла людини, Ом.

Напруга дотику, наприклад, у зоні захисних заземлень

U =ич-и ,

ДОТ    о          осн7

де: U3 = І3-г3 - спадання напруги на заземлювачі, який електрич­но зв'язаний з корпусом електроустановки, до якої доторкається ру­ками людина. Воно дорівнює добутку струму замикання на землю /3 (в амперах) і опору розтікання струму від заземлювача г3 (в омах); Uocii - напруга поверхні землі в тому місці, де стоїть людина і де на­пруга прикладається до її ніг.

Три класи приміщень згідно з небезпекою ураження

електричним струмом

Ураження електричним струмом в значній мірі залежить від метеорологічних умов виробничих приміщень. Ці умови можуть сприяти збільшенню або зниженню ураження людини електричним струмом.

Підвищена вологість і висока температура повітря під час ро­боти з технічним електрообладнанням хімічних лабораторій, пари кислот і лугів можуть руйнувати ізоляцію проводів, різко погіршу­ючи її діелектричні властивості, і, отже, сприяють переходу напруги на неструмопровідні частини електроустаткування.

З другого боку висока температура повітря сприяє рясному по­товиділенню, а висока відносна вологість сприяє поганому випару поту із шкіри людини і, отже, зволоженню шкіри людини в процесі роботи. А опір зволоженої шкіри різко знижує загальний електрич­ний опір тіла людини, а це в свою чергу збільшує струм через тіло людини і небезпеку його ураження.

Струмопровідні підлоги - земляні, бетонні, залізобетонні також збільшують небезпеку ураження людини електричним струмом при роботі і технічному обслуговуванні і приладового устаткування ви­робничих підприємств. Технічне обслуговування електроустановок на підприємствах часто виконується за таких умов, де можливий одночасний випадковий дотик, з одного боку, до струмопровідної частини, а з другого, до металевих частин електроустаткування, що має добре з’єднання з землею. Зазначені вище умови визначають ступінь небезпеки ураження людини електричним струмом.

“Правила улаштування електроустановок. (ПУЕ-86)” усі вироб­ничі приміщення стосовно небезпеки ураження людей електричним струмом поділяють на три класи: з підвищеною небезпекою; осо­бливо небезпечні; без підвищеної небезпеки.

До приміщень з підвищеною небезпекою відносяться примі­щення, у яких є хоча б одна з наступних умов, що створюють підви­щену небезпеку ураження людини електричним струмом:

вогкість чи струмопровідний пил. Вогкими називаються примі­щення, у яких відносна вологість тривалий час перевищує 75 %. Курними (зі струмопровідним пилом) називаються приміщен­ня, у яких в процесі виробництва виділяється технологічний пил у такій кількості, що він може осідати на проводах, проника­ти усередину машин, апаратів та інш.;

струмопровідні підлоги - металеві, земляні, залізобетонні, це­гельні;

висока температура. Жаркими називаються приміщення, у яких під впливом різних теплових випромінювань температура пере­вищує постійно чи періодично (більше однієї доби) +35 °С; можливість одночасного дотику людини до металоконструкції будинків, які зв’язані з землею, технологічних апаратів, меха­нізмів чи іншого устаткування, а також до металевих корпусів електроустаткування.

До особливо небезпечних приміщень відносяться приміщення з на­явністю однієї з наступних умов, що створюють особливу небезпеку: особлива вогкість. Особливо вогкими називаються приміщення, у яких відносна вологість повітря близька до 100 %; стіни, стеля і предмети вологі;

хімічно активне чи органічне середовище. Приміщеннями з хі­мічно активним чи органічним середовищем називаються при­міщення, у яких постійно чи протягом тривалого часу містяться агресивні пари, гази, рідини, утворюються відкладання чи цвіль, що руйнують ізоляцію і струмопровідні частини електроустат­кування;

одночасно дві чи більше умов підвищеної небезпеки. До таких приміщень і умов на підприємствах медичної та хімічної про­мисловості можуть відноситься: лабораторії хімічного аналізу, підприємства по виробництву агресивних речовин та інш.

До приміщень без підвищеної небезпеки відносяться примі­щення, у яких відсутні умови, що створюють підвищену чи особливу небезпеку. До таких приміщень відносяться приміщення з належ­ними метеорологічними умовами, з дерев'яними підлогами, регу­льованою температурою повітря. Це приміщення адміністративно- управлінські, конторські і житлові кімнати.

Заходи захисту від ураження електричним струмом

Виконання, розміщення, вибір, спосіб установки і клас ізоля­ції застосовуваних машин, апаратів та іншого електроустаткуван­ня проводять відповідно до вимог державних стандартів і правил експлуатації електроустановок відповідно до НПАОП 40.1-1.21-98 «Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів». Розглянемо загальні заходи захисту від дії електричного струму.

Застосування ізоляції. Ізоляція струмопровідних частин елек­троустановок, а в особливих випадках подвійна чи посилена, пере­шкоджає появі струму на металевих неструмопровідних частинах електроустаткування, протіканню на землю, а також забезпечує за­хист людини від впливу електричного струму під час випадкового дотику її до струмоведучих частин. Розрізняють наступні види ізо­ляції.

Робоча ізоляція - електрична ізоляція струмопровідних частин електроустановки, що забезпечує її нормальну роботу і захист від ураження електричним струмом.

Допоміжна ізоляція - ізоляція, передбачена як допоміжна до робочої ізоляції для захисту від ураження електричним струмом у випадку ушкодження робочої ізоляції.

Подвійна ізоляція - ізоляція, що складається з робочої і допо­міжної ізоляції.

Посилена ізоляція - поліпшена робоча ізоляція, що забезпечує такий же ступінь захисту від ураження електричним струмом, як і подвійна ізоляція.

Від стану ізоляції, який згодом погіршується, залежить безпека експлуатації електроустановок і систем електропостачання. Стан ізоляції зменшується, знижується еластичність, тому з’являються тріщини, розриви та інш.

Причини погіршення ізоляції електроустановок і мереж: вплив низьких і, навпаки, високих температур повітря й устат­кування;

нагрів ізоляції від струмів, що протікають головним чином під час перевантаження і короткого замикання;

механічні впливи ударного, вібраційного і розривного характеру; вплив хімічно активних речовин, підвищеної і зниженої воло­гості повітря.

Підтримання ізоляції електроустановок в належному стані, її опір вимірюють або періодично, або безперервно. Приймально- здавальні випробування ізоляції проводяться при уведенні в екс­плуатацію нових і відремонтованих електроустановок.

Контроль ізоляції періодичний проводять, зазвичай, на ви­мкненій електроустановці за допомогою мегометра, який дозво­ляє визначати опір ізоляції електроустановок під номінальною чи близькою до неї напругою, на відміну від виміру опору ізоляції за допомогою омметра, де напруга, під якою проводиться вимір опору ізоляції, складає одиниці вольт. У мегометра джерелом струму є ін­дуктор, що обертається рукою.

Більш надійна подвійна ізоляція застосовується в електро­установках і електроприймачах, де тільки одна робоча ізоляція не може забезпечити безпеку людей від впливу електричного струму. Наприклад, у ручних електричних машинах ізоляція інтенсивно зношується через великі перевантаження, перегрів, удари, вібрації

і           забруднення. Тому в машинах І класу всі деталі, що знаходяться під напругою, мають робочу ізоляцію, а окремі деталі подвійну і по­силену ізоляцію. У той же час ці машини повинні заземлюватися, а штепсельна вилка повинна мати контакт, що заземлює. У машинах II класу всі деталі, що знаходяться під напругою, мають подвійну чи посилену ізоляцію. У них немає пристрою для заземлення, тому що подвійна ізоляція забезпечує безпеку їх експлуатації. Машини

класу використовуються в побуті. Машини І класу в продаж не допускаються як такі, що потребують заземлення, без якого їхнє за­стосування небезпечне.

Розміщення струмопровідних частин на недоступній для до­тику висоті. Електропроводку усередині приміщень з незахище- ними ізольованими проводами прокладають на ізоляторах і роликах на висоті не менше 2 м від підлоги при напрузі вище 42 В. у при­міщеннях без підвищеної небезпеки На висоті не менше 2,5 м від рівня підлоги в приміщеннях з підвищеною небезпекою й особливо небезпечних при напрузі вище 42 В.

Відстань до вимикачів, розеток, щитків, світильників на стінах захищають від механічних впливів до висоти не менше 1,5 м від під­логи.

Внутрішні електропроводки усередині приміщень прокладають у трубах, коробах і гнучких металевих рукавах.

Захисні огородження і закриття струмопровідних частин

Захисні огородження і закриття струмопровідних частин у ви­робничих приміщеннях і електроприміщеннях виготовляють сіт­частими чи дірчастими. У житлових і громадських будівлях, захисні огородження конструктивно виконують так, що зняти їх або відкри­ти можна лише за допомогою ключів чи інструментів.

Блокування. Електричні й механічні блокувальні пристрої за­стосовують в електроустановках, де небезпека дотику до струмове- дучих частин велика. Також можливе проникнення сторонніх осіб на електроустановку, що знаходиться під високою напругою.

При електричному блокуванні ланцюг живлення високої на­пруги розривається, і електроустановка вимикається, коли відчи­няються, наприклад, двері, або знімається захисний кожух чи від­кривається панель випробувального стенда, на якому встановлюють нормально замкнуті електричні контакти при зачинених дверях і встановлених кожухах. Якщо електроустановка включається в ме­режу за допомогою магнітного пускача чи контактора, то доцільно ланцюг живлення обмотки керування магнітного пускача чи кон­тактора підводити через блокувальні контакти.

Механічне блокування не дозволяє відкрити двері електроуста­новки, не вимкнувши рубильник чи пускач. При вимиканні рубиль­ника механічне блокування замикального пристрою знімається.

Захисне вимкнення - швидкодіючий захист, що забезпечує ав­томатичне вимкнення електроустановки при виникненні в ній стру­му. Така небезпека виникає при:

повному чи неповному замиканні фази на корпус електроустановки; випадковому дотику людини безпосередньо до струмопровідної частини;

зниженні опору ізоляції мережі;

несправності захисного заземлення чи занулення.

Пристрій захисного вимкнення (ПЗВ) складається з чутливого елемента - датчика, що сприймає сигнал, і виконавчого пристрою, що забезпечує, власне, вимкнення електроустановки від мережі при сигналі заданого рівня.

Такі пристрої захисного вимкнення повинні мати: високу чут­ливість, малий час спрацьовування, селективність вимкнення, здат­ність до самоконтролю справності, достатню надійність.

Вимкнення захисне електроустановок застосовують головним чином у мережах напругою до 1000 В, коли захисне заземлення чи занулення їх зробити важко чи неможливо, а також коли в процесі експлуатації існує висока ймовірність випадкового дотику до стру- мопровідних частин.

Захисне вимкнення ефективне в пересувних електро-установках, а також при експлуатації ручного електроінструмента. Стаціонарні електроустановки із захисним вимкненням використовують у райо­нах з великим питомим опором землі.

Розпізнають кілька типів схем захисного вимкнення. Датчики, що сприймають сигнал, можуть бути чутливі до: напруги на корпусі щодо землі; струму замикання на землю; напруги нульової послідовності; струму нульової послідовності; напруги фази щодо землі; постійного чи змінного оперативного струму.

Чутлива до напруги на корпусі щодо землі схема, показана на рис. 12.4 у вимкненому стані. При пробої фази 1 на корпус електро­установки реле РН, включене між корпусом і допоміжним заземлю­вачем, спрацьовує і розмикає нормально замкнені контакти реле РН, включені в ланцюг живлення відмикальної котушки (ОК) магнітно­го пускача. Котушка знеструмлюється і магнітний пускач відмикає електроустановку.

Застосування малих напруг. Напруга не більше 42 В - мала напруга, застосовується для зменшення небезпеки ураження елек­тричним струмом. Вона є ефективним заходом щодо зниження не­безпеки обслуговування електроустаткування, де технічне обслуго­вування проводять за умов підвищеної й особливої небезпеки. При технічному обслуговуванні електроустаткування вночі широко за­стосовують лампи, що живляться малою напругою 24 і 36 В. У при­міщеннях без підвищеної небезпеки (лабораторії хімічні) допусти­мо використовувати переносні лампи, що живляться напругою до 220 В включно без застосування будь-яких захисних засобів.

Для живлення таких електроінструментів, як дрилі, гайковер­ти, переносні лампи та інш., застосовується мала напруга, тому що в процесі виробництва людина має щільний і тривалий контакт з ними, і, отже, різко підвищується небезпека ураження її струмом при пробої чи ушкодженні ізоляції.

Як джерела малих напруг на підприємствах використовують кислотні й лужні акумулятори, знижувальні трансформатори.

Застосування розподіль­них трансформаторів.

Знижувальні трансформа­тори 220/12/36 В є простим і надійним джерелом малих напруг для живлення пере­носного електроінструменту, ламп переносного освітлення, паяльників та інш. ня, чутлива до напруги на корпусі щодо  Недоліком знижу-вальних

землі: ОК - котушка магнітного пус-          трансформаторів є можли-

кача, що відключає; РН - реле макси-        вість переходу високої напруги

мальної напруги; 1 - захисне заземлен-     ПЄрВин-ної обмотки у вторин-

Подпись: ну під час пробою ізоляції міжня електроустановки, Кз чи нейтралі;

- допоміжний заземлювач, Идз      ^

обмотками. Для зниження не­безпеки ураження людини елек-тричним струмом вторин-ні обмотки понижуваль-них трансформаторів для живлення електроінстру-мента і ручних перенос-них ламп заземлюються (рис. 12.5, а). При замикання між обмотками у такому випадку, людина може включитися в ланцюг з напру­гою, рівною сумі напруг первинної і вторинної обмоток трансформатора.

Більш велика ступінь безпеки досягається, якщо заземлити се­редню точку вторинної обмотки малої напруги (рис. 12.5, б).

іис

►

 

 

а

[

/-V->ГЧ< -0-

П. І

 

]

В

1

—0—^

1

Рис. 12.5. Схема захисту людини при переході напруги з високовольтної обмотки в обмотку малої напруги в мережах з напругою до 1000 В: а - за­землення одного з кінців обмотки малої напруги; б - заземлення середньої точки; в - заземлення екранувальної обмотки (екрана).

 

 

Для запобігання переходу напруги з високовольтної обмотки трансформатора в обмотку малої напруги між обмотками розміщу­ють екран, який заземлюють (рис. 12.5, в).

12.6. Захисне заземлення електроустановок

Допоміжне електричне з’єднання з землею чи її еквівалентом металевих неструмопровідних частин, що можуть виявитися під на­пругою має назву захисне заземлення.

Захисне заземлення має за мету знизити напругу дотику між корпусом електроустановки і землею до 42 В, і менше, що виникає в результаті ушкодження чи пробою ізоляції струмопровідних час­тин. Захисне заземлення варто відокремити від заземлення для за­хисту від розрядів статичної й атмосферної електрики.

Допоміжне з’єднання з землею нейтральних точок обмоток ге­нераторів, силових і вимірювальних трансформаторів, дугогасних апаратів та інших ланцюгів для забезпечення нормальної роботи електроустановок називається робочим заземленням. Заземлення для захисту від розрядів статичної й атмосферної електрики здій­снюється для відводу цих зарядів у землю.

Принцип роботи захисного заземлення. На рис. 12.6, а показана си­туація дотику людини до заземленого корпуса електроустановки, на яко­му з’явилася напруга. На рис. 12.6, б - її еквівалентна електрична схема.

Рис. 12.6. Випадок дотику людини до заземленого корпуса електроуста­новки: а - схема дотику; б - еквівалентна електрична схема заземленої

електроустановки

 

По-перше, визначимо значення напруги дотику II , що прикла­дається до людини при дотику її до заземленого корпуса, з одного боку, і до ніг, з другого, а потім значення струму І, що протікає через людину в цьому ланцюзі.

З          метою спрощення математичних перетворень по-перше, оперу­вати будемо провідностями ланцюгів, а потім замінимо їх опорами.

Таким чином, провідність заземлення Сз, провідність людини Сг] і провідність ізоляції С1 проводу 1 щодо землі включені паралельно між собою і послідовно з провідністю Є2 ізоляції проводу 2. Провідність сумарна паралельного ланцюга проводу 1:

с = с + с + с,

лан з   л          1          .

Тоді провідність усього ланцюга становить:

слі||,с2 (д, + сл + СіА

Сц,,, + 0>       0,         +

При дотику до корпусу електроустановки напруга С/дот, що впли­ває на людину, визначиться:

идот    о          (03 + Сл +      )С2      С2

им       Слан (С3 + сл +        + Ст2 )(СЛ +  + С3) С,з + Ол +       + С2

де: £/м - напруга мережі, В.

Тоді:

и =      ^         

дот (С3 + Сл+С1+С2)-

У цьому виразі провідності Сч, С2 значно менші провідності заземлення Сз і ними як доданками в знаменнику цього виразу мож­на знехтувати. Замінюючи провідності опорами і приймаючи г2 = г (г.з - опір ізоляції), одержимо

и =Ь^=Іг         (12.5)

^ДОТ  3          3

г

13

де: І = и /г..

З          М/       13

Вираз (12.5) дозволяє стверджувати, що найбільш доступним заходом щодо зниження напруги £/дог є зменшення опору заземлен­ня г, а збільшувати опір ізоляції г економічно недоцільно.

Тоді струм, що протікає через людину при дотику її до заземле­ного корпуса електроустановки визначиться:

/ -        -          ЧлИ,    (12.6)

Л Л, Кгп

Приклад 12.5. Розрахувати значення струму, що протікає через людину при дотику її до корпуса електроустановки, на прикладі рис. 12.6 у двох випадках: установка не заземлена; установка зазем­лена.

Вихідні дані: г{ = г2 = г.з = 5-Ю3 Ом; напруга мережі 11= 115 В; Я = 1000 Ом; г = 4 Ом"

7 л       7          з

Розв’язок:

У випадку, коли установка не заземлена, струм, який протікає крізь людину визначається за формулою (12.4):

и          115      л

Іл =     =          т = 16,4 тА.

2К, + г13        2 ■ 1000 + 5 -10

Коли установка заземлена, значення струму, що протікає через людину, визначимо за формулою (12.6):

и г       115-4

Іл = ^^ =—     =92 цА.

К г, 1000-5-Ю3

Такий струм (92 /іА) лежить за межами відчуття людини і не є для неї небезпечним.

Правила улаштування електроустановок (ПУЕ-86) установ­люють норми опору заземлювального пристрою. Як витікає з ви­разу (12.5), норма опору заземлювального пристрою гз залежить від струму замикання на землі Із у мережі, до якої підключена елек­троустановка, що підлягає заземленню. У мережах різної довжини і розгалуженості і, отже, з різними струмами замикання на землю установлені визначені значення опору заземлювального пристрою.

Для електроустановок, що живляться напругою до 1000 В від мереж малої довжини з малими струмами замикання на землю (не більше 5 А), опір заземлювального пристрою повинен бути не більше

Ом. До таких мереж на підприємствах відносяться мережі з на­пругою 380/220 В, прокладені на території підприємств від транс­форматорних підстанцій для живлення споживачів електроенергії й освітлювальних установок підприємства.

Якщо електроустановка живиться від винесених трансформа­торів і генераторів потужністю до 100 кВА опір заземлювального пристрою повинен бути не більшим 10 Ом . Такі мережі мають малу довжину і розгалуженість, а струми замикання на землю в них не пе­ревищують 0,1-0,2 А. До таких мереж відносяться мережі живлення від дизель-генераторних установок (під час аварій у міських систе­мах електропостачання).

Електроустановки, що живляться напругою вище 1000 В - до 110 кВ і вище з ефективно заземленою нейтраллю, де струми зами­кання на землю в мережі досягають значень 50-500 А, опір заземлю­вального пристрою повинен бути не більшим 0,5 Ом.

Захисне заземлення електроустановок виконують: на всіх електроустановках при напрузі змінного струму 380 В і вище, 440 В і вище - постійного струму;

в електроустановках, розташованих у приміщеннях з підвище­ною небезпекою, особливо небезпечних і в зовнішніх установках при номінальних напругах вище 42 В змінного струму і вище 110 В постійного струму;

у вибухонебезпечних приміщеннях - для всіх напруг.

Пристрій заземлення. Заземлювачі бувають - штучні, спеці­ально призначені тільки для заземлення електроустановок, і при­родні - металеві предмети і конструкції в землі.

Подпись: а Рис. 12.7. Установка оди¬ночного стрижневого заземлювача в траншеї: а - загальний вигляд; б - наконечники стрижневих заземлювачів Заземлювачі штучні можуть бути вертикальними і горизонтальними. Як вертикальні заземлювачі використову­ють сталеві стрижні, пруток і кутову сталь довжиною 2,5-3 м, а самостійні горизонтальні заземлювачі і для зв'язку вертикальних - смугову сталь і стале­вий пруток. Найменші розміри штуч­них заземлювачів: діаметр пруткових не оцинкованих -10 мм, перетин пря­мокутних заземлювачів 48 мм2; товщи­на прямокутних заземлювачів (смугова сталь) і полиць кутової сталі - 4 мм.

Заземлювачі вертикальні забивають за допомогою механізмів у попередньо вириті траншеї глибиною 0,7-0.8 м (рис 12.7). Сталеві прутки діаметром 10-12 мм, довжиною 4-4,5 м вкручують за допо­могою спеціальних пристосувань.

Занурені в землю вертикальні заземлювачі з'єд-нують смуговою сталлю, прива-рюючи її до верхнього кінця стрижня ребром нагору для кращого контакту з землею. При використанні смуги, як само­стійного заземлювача, її укладають у таку ж траншею ребром нагору і засипають землею з наступним ретельним трамбуванням для по­ліпшення її контакту з землею.

Розташовують заземлювачі у місцях, де немає підсушуван­ня землі від прокладених трубопроводів та інших джерел те­пла.

Горизонтальні заземлювачі прокладають у траншеях з однорід­ним ґрунтом, без щебеню і будівельного сміття.

Коли існує небезпека корозії заземлювачів, тоді: збільшують переріз одиночних заземлювачів; застосовують оцинковані заземлювачі;

використовують електричний захист заземлювачів проти коро­зії.

Як штучні заземлювачі, допускається застосовувати бетон, що проводить електрику. Для заземлювачів можна застосовувати ме­тали, що були уживані, але вони не повинні мати сильних ознак корозії, повинні бути очищені від фарби, олив та ізолюючих речо­вин.

Штучні пристрої на спорудах, які заземлюють, у районах з вели­ким питомим опором ґрунту рекомендується:

вертикальні заземлювачі більшої довжини (більше 3 м) засто­совувати, якщо на глибині питомий опір ґрунту менший, ніж ближче до поверхні;

виносні заземлювачі розташовувати в місцях (до 2 км) з меншим питомим опором ґрунту;

у траншеї навколо заземлювачів, прокладених горизонтально, укладати вологий глинистий ґрунт, який трамбують і засипають щебенем;

коли застосування інших заходів неефективне, обробляти грунт для зниження його питомого опору.

На практиці у більшості випадків одного заземлювача для забез­печення встановленої норми заземлення недостатньо. У таких ви­падках забивають декілька заземлювачів по периметру об'єкта, що захищається, чи під об'єктом, що захищається. Таке заземлення на­зивається контурним.

Природні заземлювачі - це металеві конструкції будинків, спо­руд та інших об'єктів чи предметів, що мають добрий електричний контакт з землею.

Як природні заземлювачі можуть використовуватися: трубопроводи, прокладені в землі (крім трубопроводів для паль­них рідин і вибухових газів); обсадні труби артезіанських колодязів і шпар; арматура залізобетонних конструкцій будинків і споруд, що ма­ють зв’язок з землею;

свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі; заземлювачі опор ліній електропередачі (ЛЕП); повітряні ЛЕП, з'єднані з заземлювальним пристроєм електро­установки за допомогою горизонтального троса, якщо він не ізо­льований від опору лінії;

нульові проводи повітряних ЛЕП напругою до 1000 В з повтор­ними заземлювачами при кількості ліній не менше двох; рейкові шляхи магістральних не електрифікованих залізниць; під'їзні колії при наявності допоміжного пристрою перемичок між рейками.

Заземлювачі природні приєднуються до магістралі заземлення не менше, ніж у двох місцях.

Заземлювачі природні мають малий опір відносно розтікання електричного струму, а тому їхнє використання зумовлює економію металу. Природні заземлювачі використовують без штучних зазем­лювачів, якщо вони забезпечують встановлену в ПУЕ-86 норму опо­ру, і яка залишається незмінною від сезону до сезону.

Розрахунок захисного заземлення. Заземлювальний пристрій розраховують для визначення кількості вертикальних заземлюва­чів, довжини з’єднувальної смуги і їх розміщення. При цьому врахо­вують можливість використання природних заземлювачів.

В залежності від призначення заземлювального пристрою ви­значають норму опору.

Визначають Ч^унт» в якому будуть розташовувати заземлення, потім визначають його питомий опір (табл.12.1).

Ґрунт

Питомий опір, 102 Омм

Ґрунт,

вода

Питомий опір, 102 Ом-м

Пісок

7(4-10)

Глина

0,4(0,08-0,7)

Супісок

3(1,5-4)

Торф

0,2(0,05-0,3)

Чорнозем

2(0,096-5,3)

Водарічкова

0,5(0,1-0,8)

Суглинок

1(0,4-1,5)

Вода морська

0,01(0,002-0,01)

Таблиця 12.1

 

Подпись: Питомий опір ґрунтів і водиПримітки: 1. Значення питомих опорів ґрунтів дано при їхній вологості 10-20 %. 2. У дужках наведені межі коливань значення опору ґрунту залежно від вологості.

Опір ґрунту залежить і від часу року. Для зменшення сезонних коливань опору заземлювачі забивають (закладають) якомога глибше. Питомий опір ґрунту є найважливішим параметром, що визначає зна­чення опору заземлювального пристрою. Тому при укладанні заземлю­вачів в піщаних, кам'янистих ґрунтах і в районах вічної мерзлоти необ­хідно застосовувати заходи, що знижують питомий опір ґрунтів.

Можна збільшити електропровідність грунту, якщо навколо зазем­лювача в радіусі більше 0,5 м замінити ґрунт дрібнозернистим, більш гігроскопічним (глиною, жирним чорноземом, суглинком) чи додати до ґрунту кам'яновугільний шлак, деревне вугілля, золу, сажу, сіль.

Крім того, місце установки заземлювача можна поливати водою чи розчинами солей хлористого натрію чи кальцію, розчинами мід­ного або залізного купоросу.

Заземлення розраховують в такій послідовності.

Розраховують опір одиночного заземлювача з обраного ма­теріалу за емпіричними формулами.

Опір Я розтікання струму від одиночного заземлювача, виго­товленого зі сталевого стрижня чи кутника, забитих вертикально в землю на глибину Но 0,7-0,8 м від верха стрижня чи кутника, до­рівнює:

(,21      1,         4Н + іЛ

Подпись: /?,, = — ст 2піПодпись: (12.7)1п — + —1п

У сі 2 4Н -Іу

де:       т - опір розтікання струму, Ом; р - питомий опір ґрунту,

Ом хм;/- довжина стрижня чи кутника, м; для кутника (і = 0,95 Ь (тут Ь - сторона кутника), м; Н - відстань від поверхні землі до по­ловини довжини стрижня, м.

Смуга сталева з перерізом не менше 100 мм2 і товщиною 4 мм, яка закладається в ґрунт паралельно землі на глибину 0,7-0,8 м ре­бром угору, дорівнює:

й =-£-1п—     (12.8)

см        2пЬ ЬНо

при ЬН >і 5.

Кільцевий заземлювач з прутка діаметром (і чи смуги шириною р, що закладається на глибину Н 0,7-0,8 м, має опір:

(12.9)

2п2 О іІНсм

СМ

де: О - діаметр кільця заземлювача м; б/ = 0,5 Ь діаметр заземлю­вача для смуги шириною Ь.

Визначають коефіцієнт використання опору одиночного заземлювача, розрахованого за формулами (12.7)-( 12.9), коли він знаходиться в групі контурного заземлення.

Коли в груповому контурному заземленні відстань між одиноч­ними заземлювачами більше 40 м, то загальний опір усієї групи буде визначатися, як паралельне з’єднання окремих заземлювачів.

Коли відстані між заземлювачами менше 40 м, тоді погіршу­ються умови розтікання струму від кожного окремого заземлюва­ча, тобто опір розтіканню струму від заземлювача, розрахований за формулами (12.7)-( 12.9), фактично буде більшим. Більшим буде й опір контурного групового заземлювача, і щоб одержати такий же опір контурного групового заземлення, потрібна більша кількість окремих заземлювачів. Розраховуючи кількість окремих групових заземлювачів, використовують коефіцієнт, що враховує ступінь збільшення опору одиночного заземлювача - коефіцієнт викорис­тання одиночного заземлювача г| або коефіцієнт екранування.

Значення коефіцієнт використання одиночного заземлювача залежить від: кількості заземлювачів у контурі; відстані між зазем­лювачами; форми і їхніх розмірів. Чим менша відстань між зазем­лювачами, тим менший цей коефіцієнт. Він дорівнює одиниці при відстані між заземлювачами більше 40 м, коли взаємне їхнє екрану­вання відсутнє.

Якщо відома кількість одиночних заземлювачів і відстань між ними, тоді згідно з табл.12.2 знаходимо коефіцієнти використання як одиночного заземлювача, так і смуги, що з'єднує заземлювачі.

Коли відомий опір одиночного вертикального заземлювача, розрахо­ваний за формулами (12.7)-(12.9), орієнтовно визначають (при відомій нормі опору заземлювального пристрою) кількість заземлювачів. Потім розміщують заземлювачі на плані, визначають відстань між ними і згід­но з табл.12.2 знаходять значення коефіцієнтів г|сті г| і більш точно роз­раховують кількість заземлювачів у контурному груповому заземленні:

п=       —’

ст

 

де: гн - нормоване значення опору контурного заземлення.

Таблиця 12.2

Коефіцієнти використання одиночного заземлювача зі стрижня (г|ст) чи кутника (г|к) і смуги, що поєднує ці заземлювачі (г|см)

Число стрижнів (кутників) у контурі

 

 

При а/1 = 1

 

 

3

0,75

0,50

4

0,65

0,45

6

0,60

0,40

10

0,55

0,35

20

0,50

0,25

40

0,40

0,20

При а/1 = 2

 

 

3

0,80

0,60

4

0,75

0,55

6

0,70

0,50

10

0,66

0,40

20

0,61

0,30

При а/1 = 3

 

 

3

0,90

0,75

4

0,85

0,70

6

0,80

0,65

10

0,75

0,55

 

Розраховують опір розтіканню струму в землі від з’єднувальної смуги за формулою (12.8), попередньо визначивши її довжину при відомій кількості заземлювачів і відстані між ними.

Розраховують опір групового контурного заземлювально- го пристрою зі стрижневих чи кутникових заземлювачів, з'єднаних смугою:

П[[=    Я,        (12.10)

КстПсм + пКсЛст

де: і?ст - опір одиночного заземлювача стрижня, Ом; і?см - опір заземлення з’єднувальної смуги, Ом; г|т г|см - коефіцієнти викорис­тання стрижня і з’єднувальної смуги; п - кількість заземлювачів.

Приклад 12.6. Розрахувати контурне заземлення підстанції 6/0,4 кВ і опір контура заземлювача.

Вихідні дані: Трансформаторна підстанція має два понижую­чих трансформатори 6/0,4 кВ, у яких нейтралі заземлені на сторо­ні 0,4 кВ. Підстанція розміщується в цегельному будинку розміром 10x15 м. Поблизу підстанції частково зарита в землю металева кон­струкція, яку можна використовувати як природний заземлювач, що має опір розтіканню струму з урахуванням сезонних коливань 11= 18 Ом. Довжина кабельних ліній напругою 6 кВ / = 80 км, по­вітряних - /п = 50 км. Як єдині вертикальні заземлювачі, будуть ви­користовуватися сталеві стрижні довжиною / = 5 м, діаметром сі = 16 мм. З’єднуються верхні кінці стрижнів сталевою смугою перері­зом 4x40мм, покладеної в землю на глибині Н = 0,8 м. Вертикальні заземлювачі, головним чином, розташовуються в суглинку з пито­мим опором ґрунту рв = 110 Ом-м, а горизонтальна сталева смуга - в чорноземі з питомим опором рсм = 190 Ом-м (табл.12.1).

Розв’язання. Струм замикання на землю І на стороні 6 кВ ви­значиться за формулою:

Із=^(351и+1ШІ),

де: II - лінійна напруга мережі, кВ; / , / - довжини кабельних і повітряних ліній, км:

Т          6          л

/ч =      (35-80 + 50) = 48 А.

>          350

Заземлення приймаємо загальним для установок 6 кВ і 0,4 кВ і тоді відповідно до ПУЕ-86 його опір штучного заземлення станови­тиме:

125      125

Яг, =   =          = 2,6 Ом.

/3         48

Тоді необхідний опір контурного заземлення з урахуванням ви­користання природного заземлювача визначається за виразом:

Яе ^    18-2,6

Дн = е 3 =      — = 2,28 Ом.

Де+Я3 18 + 2,6

Попередньо заземлювачі розмістимо на плані з урахуванням розмірів підстанції. Розташовуємо заземлювачі по периметру під­станції на відстані а = 5 м один від одного. Як що кількість заземлю­вачів п = 12 шт., тоді довжина Ь з’єднувальної смуги визначиться:

1= ап = 5-12 = 60 м.

Визначимо опір розтікання струму від одиночного вертикаль­ного стрижневого заземлювача Я і від з’єднувальної смуги Л за формулами (12.7)-( 12.8):

р          21        1          АН+ 1

2пІв    сі         2 АН-і/

110 „   2-5      1 , 4 • 3,3 + 5.

=          (1п      + -1п                          ) = 23,9 Ом;

2715    0,016   2          4 -3,3 -5

рс„       , 2Ь2    190 ,    2 ■ 602

Яси = —2—1п          =          1п        = 5 Ом.

см 2пЬ            ЬНСМ 27160 0,04-0,8

З табл.12.2 визначимо коефіцієнт використання одиночного стрижневого заземлювача при відношенні: а/Ів = 5/5 = 1 ;п= 12 шт.; г|ст= 0,55 і з’єднувальної смуги г|см= 0,35.

Визначимо опір штучного контурного заземлення ^шкз за фор­мулою (12.10):

Дст^см           23,9-5,0

к =       с^_см  =          1          І           _ 2,6 Ом.

^стЛсм + "^смЛст 23’9 ' °’35 + 12 ' 5 ■ °’55

Визначений опір штучного контурного заземлення 2,6 Ом пере­вищує і? = 2,28 Ом, тому слід збільшити кількість заземлювачів до 13 штук.

Отже, контурне заземлення буде складатися з 13 вертикальних стрижнів довжиною 5 м, діаметром 16 мм, забитих по периметру будинку підстанції на відстані 5 м один від одного, з'єднаних ста­левою смугою довжиною 65 м, перерізом 4x40 мм, прокладеною на глибині 0,8 м, і підключених до природного заземлювача зварю­ванням.

Контроль заземлювальних пристроїв. Виконавець заземлю- вального пристрою до початку приймально-здавальних випробу­вань надає приймальній комісії технічну документацію:

робочі креслення і схеми заземлювального пристрою із зазна­ченням розташування підземних комунікацій; акти на підземні роботи щодо укладання елементів заземлю­вального пристрою;

акти на виконання схованих чи малодоступних елементів захис­ту від блискавки (струмовідводи, троси, приймачі блискавок). Опір заземлювального пристрою вимірюють за допомогою спе­ціальних приладів - вимірників заземлення. Опір розраховується безпосередньо в омах за шкалою приладу. Для цього застосовують­ся вимірники заземлення МЗГ з трьома границями виміру (0-2,5;

25 і 0-250 Ом) і похибкою до 5%.

ІВЗ-І - інспекторський вимірник заземлення з двома границя­ми виміру (0-5 і 0-50 Ом) і похибкою 10 % і вимірник опору зазем­лення типу М-416.

Занулення електроустановок - електричне з’єднання з нульо­вим захисним провідником 1 металевих неструмопровідних частин електроустановок, що можуть виявитися під напругою. Нульовий захисний провідник - провідник, що з’єднує занульовані частини з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму чи з її еквівалентом.

Схема занулення електроустановки наведена на рис. 12.8. Зану­лення здійснюють для усунення небезпеки ураження людини стру­мом у випадку її дотику до корпуса електроустановки, яка виявила­ся під напругою щодо землі, при замиканнях на корпус чи переході напруги внаслідок ушкодження ізоляції струмопровідних дротів електроустановки.

1-ша фаза       Робота            занулення полягає в

Подпись: Рис. 12.8. Принципова схема зану¬лення електроустановки в трифазній мережі напругою до 1000 В: 1 - про¬відник, що з'єднує електроустановку з нульовим захисним проводом; 2 - апаратура захисту електроустановки від короткого замикання; 3 - корпус електроустановкитому, що при замиканні фази на корпус створюється однофазне коротке замикання між фазою і нульовим захисним провідником через апаратуру захисту запо­біжник 2, що спрацьовує і від­ключає замкнену на корпус фазу. Як апаратуру захисту при цьому застосовують: плавкі запобіжни­ки чи автомати максимального струму; магнітні пускачі з тепло­вим захистом; контактори з те­пловими реле для захисту від пе­ревантажень та інттт.

Занулення застосовується у трифазних чотирипровідних мережах із глухозаземленою нейтраллю напругою 380/220 В, 220/127 В і 660/380 В. Занулен- ню підлягають усі корпуси електроустановок і неструмопровідні частини, що підлягають заземленню.

Однак слід знати, що в одній мережі, неприпустимо одні уста­новки тільки зануляти, а інші - тільки заземляти, тому що небез­пека дотику до корпусів електроустановок, що живляться від цієї мережі зростає.

Для прикладу розгля-немо ситуацію (рис. 12.9), коли установка 1 занулена, а установка 2 заземлена.

Коли фаза замкнула на корпус заземленої установки 2, тоді струм замикання / буде протікати через опір заземлення цього кор­пуса г, опір заземлення нейтралі г0 і нульову точку джерела струму (рис. 12.9).

Тоді напруга[/ між заземленим корпусом 2 і землею буде дорів­нювати:

и =1 г

К 3      3.

Напруга и між корпусом зануленої електроустановки і землею:

Рис.12.9. Занулення і заземлення електроустановок в одній мережі: 1 - за- нулена електроустановка; 2 - заземлена

 

Коли припустимо, що опір заземлення нейтралі г0 і опір захис­ного заземлення г3 однакові (г0 = г), то и і С/0теж будуть однакові, тобто напруга корпуса щодо землі кожної з установок буде дорів­нювати половині фазної 220/2 = 110 В. Більше того, якщо опори г і г не будуть однакові, то напруга фази розподілиться між ними пропорційно значенням цих опорів і тоді на одній з установок на­пруга може бути більша 110 В. На практиці таке замикання може існувати довго та його відшукати дуже важко, тому що корпуси всіх установок занулених та заземлених, у тому числі і справних, знахо­дяться під напругою. Одночасне занулення і заземлення того самого корпуса електроустановки не тільки не є небезпечним, а, навпаки, збільшує безпеку.

Література: [5], [19], [21], [22].

Питання для самоконтролю

Який механізм ураження електричним струмом?

Як діє електричний струм на організм людини?

Які фактори впливають на результат ураження електричним струмом?

Яке значення опору тіла людини і від чого він залежить?

Як визначити категорію приміщення, в якому ви працюєте, за ступенем електронебезпечності?

До якої категорії приміщень за ступенем електробезпечності по­трібно відносити літак?

Які способи штучного дихання застосовують при наданні пер­шої допомоги?

У чому сутність однополюсного і двополюсного дотику до дво- провідної літакової мережі 115 В, 400 Гц?

Наскільки небезпечний однополюсний дотик до літакової одно- провідної мережі 27 В постійного струму?

Як змінюється значення струму, що протікає через тіло людини, залежно від умов навколишнього середовища?

У чому небезпека дотику до трифазної мережі з заземленою ней- траллю?

З чого виходять при виборі режиму нейтралі?

Розділ 13. Захист від статичної електрики

Статична електрика - це сукупність явищ, пов’язаних із виник­ненням, збереженням і релаксацією вільних електричних зарядів на поверхні і в об’ємі діелектричних і напівпровідникових речовин, матеріалів та виробів або на ізольованих (в тому числі розпилених в діелектричному середовищі) провідниках.

Кожному середовищу (рідкому, твердому, газоподібному) влас­тиві свої особливості утворення електростатичних зарядів.

Електризація твердих поверхонь, рідин, газів і пари

При зіткненні двох різних матеріалів виникає контактна різни­ця потенціалів. В області контакту відбувається обмін електронами і матеріали здобувають надлишковий заряд. Якщо рівні енергії обох матеріалів стануть однаковими, перехід електронів припиняється. Електрони, що переміщуються від одного матеріалу до іншого, за­лишають за собою позитивні заряди поблизу границі поділу матері­алів і утворюють подвійний електричний шар. Під час роз’єднання заряджених тіл відбувається розділення зарядів.

Звичайно контактна різниця потенціалів у металів становить

1...3,0 В, однак в результаті різних поверхневих явищ може часто змінюватись.

Наявність на поверхні матеріалу вологи, забруднень, електролітів і т.п. суттєво впливає на значення роботи виходу електронів. Вплив тертя на виникнення електростатичних зарядів зводиться головним чином до збільшення поверхні контакту і завдяки цьому - посиленню процесу обміну зарядами, а також підвищенню температури. Під час нагрівання мікроскопічних нерівностей поверхні утворюються іони з різною рухливістю, і іони з більшою швидкістю переходять з гарячої поверхні на холодну.

Під час контакту двох діелектриків матеріал з більш високою ді­електричною сталою заряджається позитивно. Значення заряду О, двох діелектриків пропорційне різниці їх діелектричних сталих:

б = АЗ(є,-є2),

де: К - константа, яка залежить від стану поверхні 5, що знахо­дяться в контакті, умов середовища і т.д., є1 і є9 - діелектричні про­никності тіл.

На електростатичний заряд впливають відстань між поверхня­ми, що знаходяться в контакті, природа накопичувачів зарядів, шор­сткість поверхонь, коефіцієнт тертя, швидкість тертя, тиск, зовнішні електричні поля, процеси розсіювання зарядів (випромінювання в повітря, провідність, електронна емісія, газовий розряд).

Багато технологічних процесів під час експлуатації та ремонту авіаційної техніки пов’язані з транспортуванням рідин (заправка повітряних суден, очистка, фарбування авіаційних деталей та інш.).

В рідині на молекули діють сили Ван-дер-Ваальса і Кулона. Вплив цих сил проявляється в орієнтації молекул біля розділу фаз і з віддаленням від границі зменшується в результаті теплового руху молекул. Одночасно з орієнтацією молекул відбувається також орі­єнтація електричних зарядів і на поверхні розділу фаз виникає по­двійний електричний шар.

Заряд в рідині під час її руху утворюється внаслідок винесення дифузної частини подвійного електричного шару на поверхні роз­ділу фаз.

Електростатичні заряди в газах і парі можуть виникати під час швидкого випаровування або конденсації пари, швидкої зміни агре­гатного стану чи тиску при витіканні газів і пари з отворів, а також при наявності в струмені газів і пари дрібних часток в твердій або рідкій фазі. Гази і пара, що не містять сторонніх твердих або рідких часток, електризуються несуттєво.

Електризація газів і пари зумовлена існуванням електростатич­них шарів на границі розділу фаз “рідина - газ” або “тверде тіло - газ”.

Руйнування цих подвійних електричних шарів, наприклад, під час руху пари або газів відбувається розділення зарядів.

Небезпечні прояви статичної електризації

Коронний розряд

Взаємодія зарядів статичної електрики відбувається за відоми­ми законами електростатики. В оточуючому заряди просторі утво­рюється електричне поле певної напруженості. Якщо напруженість електростатичного поля перевищує деяке критичне значення, вини­кає електричний розряд з поверхні. В залежності від умов розряд може поширюватись як вздовж зарядженої поверхні, так і і повітря­ному проміжку між протилежно зарядженими поверхнями, а також між об’ємами з протилежно зарядженими диспергованими тверди­ми або рідкими частинками.

При наявності на поверхні із електростатичними зарядами за­гострених кромок, виступів, лез стікання зарядів може відбуватись у вигляді коронного розряду. На принципі коронного розряду пра­цюють, наприклад, пасивні нейтралізатори статичної електрики лі­таків під час польотів у хмарах і опадах.

Експериментально було встановлено, що суттєвий вплив здій­снює статична електрика на роботу радіоелектронного обладнання, оскільки високочастотні імпульси струму, що виникають під час ко­ронного розряду, надходять на вхід радіообладнання у вигляді сиг­налів, які порушують нормальну роботу приладів. Так, в результаті статичної електризації при струмі приблизно 10 мА радіоперешко­ди, які виникають під час коронного розряду з гострих кромок літа­ка Боїнг-747, зростають приблизно на 60...70 дБ, що може призвести до повної втрати радіозв’язку. При струмі з коронуючого електро­статичного розрядника літака АН-24, що становить 70...80 мкА, спо­стерігалось відхилення стрілки радіокомпаса АРК-11 від дійсного курсу приблизно на 80... 100°, яке може стати причиною авіаката­строфи.

В наземних умовах при підвищених вологості і напруженості поля в приземному шарі атмосфери можливий коронний розряд з антен та інших елементів радіообладнання, поблизу яких утворю­ється різко неоднорідне наведене електричне поле. Це може при­звести до погіршення умов радіо прийому.

В наземних умовах під час виконання виробничих процесів в різних галузях виробництва, зокрема під час обслуговування і ре­монту автомобільної та авіаційної техніки більш суттєву небезпеку становлять стримерні та іскрові розряди з діелектричних поверхонь, а також з ізольованих заряджених металічних поверхонь.

Стримерний розряд

Як відомо, в різко неоднорідному полі у вузькій області з висо­кою напруженістю поля виникає коронний розряд у вигляді висо­кочастотних імпульсів струму. Із збільшенням різниці потенціалів в розрядному проміжку електричне поле стає різко неоднорідним не тільки поблизу загострених електродів, а й всередині розрядного проміжку. Лавина у вигляді електронної хмари із швидкістю руху електронів приблизно 2-Ю5 м/с залишає за собою позитивний про­сторовий заряд іонів, які утворюються в результаті іонізації моле­кул повітря. Швидкість іонів становить приблизно 2-Ю3 м/с.

Під дією фотонів, що випускаються дуже іонізованою лавиною, в оточуючому газі виникають електрони, які дають початок додат­ковим лавинам. При цьому область позитивного об’ємного заряду витягується у вигляді вузького каналу, яким безперервним потоком рухаються електрони, що вливаються в канал лавини. Такий процес називається стримерним розрядом. Стример пересікає розрядний проміжок і утворює між електродами провідний канал з високо іо­нізованим газом.

Імпульси стримерного розряду носять випадковий характер. Поява стримерів викликає потужні імпульси струму з амплітудою до 0,1 А і більше, які можуть ініціювати займання горючих сумішей, пожежі, вибухи, потужні радіоперешкоди та інші небезпечні явища.

Стримерні розряди небезпечні як в умовах польотів повітряних суден, так і в наземних умовах в процесах обслуговування і ремонту авто- і авіатехніки.

Так, під час польоту в хмарах діелектричні поверхні обтічників антен, лобове скло літаків в результаті статичної електризації мо­жуть набути потенціал в декілька десятків тисяч вольт відносно місць кріплення вказаних елементів до літака.

В результаті стримерних розрядів з лобового скла спостеріга­лись випадки пробою трансформаторів, пошкодження блоку авто­матичного керування системою обігріву скла, пошкодження по­верхні скла та інш.

Як показали наземні випробування електростатичного захисту літака АН-24, стримерні розряди з діелектричної антени радіоком­пасу АРК-11 при струмі зарядки приблизно 15 мкА призводили до відхилення стрілки радіокомпаса від дійсного курсу на 15...20°.

Стримерні розряди, що виникають між діелектричними еле­ментами конструкції радіо електричного обладнання, а також між людиною і обладнанням, можуть вивести з ладу мікросхеми, напів­провідникові прилади, конденсатори та інш. Ступінь електроста­тичної небезпеки під час стриперних розрядів визначається деякою критичною напруженістю електростатичного поля, яка, наприклад, в плоскому розрядному проміжку в нормальних атмосферних умо­вах не повинна перевищувати приблизно 3-Ю6 В/м.

Накопичений на поверхні заряд і зумовлена цим зарядом напру­женість поля залежить від опору поверхні. На питомий поверхневий опір, в свою чергу, впливає волога і температура довкілля, чистота обробки і ступінь забруднення поверхні. Так, при наявності на ді­електричній поверхні забруднень утворюються місцеві неоднорід­ності електричного поля, які можуть спричинити так звані ковзні розряди, внаслідок чого на поверхні діелектрика утворюється про­відний слід, що вимагає заміни елемента конструкції.

Іскровий розряд

Під час проходження стримером розрядного проміжку струм в його каналі підтримується за рахунок ударної іонізації поблизу по­верхні катода. Рух електронів вздовж вузького каналу стримера ви­кликає його розігрівання до температури порядку тисяч градусів, коли виникає термічна іонізація і розряд переходить у форму елек­тричної іскри - в іскровий розряд.

Небезпеку виявляють статичні заряди, що накопичуються на ізольованих металічних провідних поверхнях. У випадку переви­щення пробивної напруженості електричного поля, що складає для повітряних проміжків приблизно 3-Ю6 В/м в нормальних умовах атмосфери, виникає іскровий розряд, який є причиною займання і вибуху суміші повітря з пилом, газом, парою.

Запалювальна дія залежить від енергії, що виділяється під час розряду статичної електрики, \У = 0,5 СІР, де С - ємкість системи, и - потенціал зарядженої поверхні системи.

У виробничих процесах можуть застосовуватись технологіч­ні операції миття деталей струминою бензину. Під час сходження плівки бензину з гострої кромки розпилювача в результаті розділу подвійного електричного шару на розпилювальному пристрої може накопичуватись надлишковий заряд, який у випадку ненадійного заземлення всієї системи є причиною займання і вибухів суміші бензин - повітря в результаті розрядів як з розпилювача, так і з по­верхні, що очищується.

Іскрові розряди з людини, на якій накопичився заряд через не­провідне взуття, синтетичний одяг чи під час роботи на діелектрич­ному покритті, також можуть стати причиною займання середови­ща, пошкодження обладнання, що обслуговується і т.д.

Залежності рівня радіоперешкод від частоти електромагнітних імпульсів, що генеруються коронним, стримерним та іскровим роз­рядами, показані на рис. 13.1.

Рис. 13.1. Зміна рівні Р радіопе­решкод з частотою £ імпульсів ко­ронного (1), стримерного (2) та іс­крового (3) розрядів

Подпись: ВІД од Як видно з графіків, коронний розряд з пасивних розрядників та елементів конструкції повітряного судна суттєво впливає на функ­ціонування в діапазоні робочих частот від 0,1 до 100 МГц, причому із збільшенням частоти електростатична небезпека коронного роз­ряду зменшується.

Стримерні розряди з діелектричних елементів конструкції пові­тряного судна приблизно однаково небезпечні незалежно від робо­чої частоти радіоелектронного обладнання.

У випадку іскрового розряду між елементами конструкції пові­тряного судна, що мають недостатньо надійне електричне з’єднання, також випромінюють електромагнітні коливання з частотою

.1000   МГц, які створюють радіоперешкоди у вказаному діапа­зоні частот.

Як відомо, під час польоту в умовах інтенсивної електризації після посадки потенціал Ио повітряного судна відносно землі може досягати кількох десятків кіловольт. Зміна потенціалу II повітряно­го судна з часом ґ в цьому випадку описується виразом:

и = иоехрИ/(ІІС)],

де: С - ємкість повітряного судна відносно землі (приблизно

.           150 нФ); И - перехідний опір між повітряним судном і зем­лею.

У відповідності з Нормами льотної придатності літаків вказа­ний опір не повинен перевищувати 107 Ом. Однак, як показали ае­родромні дослідження, перехідний опір може на 1...2 порядки пере­вищувати вказане значення.

При опорі II = 108 Ом, ємкості повітряного судна 150 нФ і Ио = 100 кВ під час пробігу по злітно-посадочній смузі протягом ЗО с по­тенціал повітряного судна в кіловольтах знижується до рівня:

184

и = и е-//(ігС)=100е-30/(108.150.10-9)й14

О

При такому потенціалі електрична енергія розряду становить: W = 0,5 CU2 = 0,5-150-109 -196-106 = 15 Дж.

Отримане значення енергії суттєво перевищує енергію займан­ня паливоповітряних сумішей.

Небезпеку для обслуговуючого персоналу становить також за­ряд на металічних і діелектричних поверхнях повітряного судна, здатний викликати розряд на людину в момент наближення робочих інструментів або заправ очного пістолета до обшивки повітряного судна, що може призвести до травми обслуговуючого персоналу або займання паливоповітряної суміші, а також до інших небезпечних наслідків.

13.2.4.Технологічна небезпека і біологічна дія електростатичного поля

Окрім небезпеки, викликаної коронним, стримерним та іскро­вим розрядами, електричне поле, що виникає при статичній елек­тризації, може також суттєво впливати на характер проходження технологічних процесів, створювати передумови для травматизму і аварій, погіршувати якість виробів і т.д.

Електричне поле, що виникає на поверхні виробів в результаті статичної електризації, здійснюють відштовхуючу або притягуючи дію на оточуючі електрично нейтральні чи заряджені предмети.

Так, при виробництві паперу аркуші прилипають один до одно­го, притягують частинки пилу, які погіршують якість виробів. Під час роз’єднання аркушів може відбутись іскровий розряд, який призводить до травматизму. У виробництві пластмас на валках утворюються заряди, які притягують матеріал, що обробляється. В результаті присипання матеріалу до валків збільшується кількість бракованих виробів.

Притягування пилу внаслідок електризації носіїв інформації в ЕОМ або елементів автоматики може призвести до збоїв помилко­вим спрацюванням та іншим порушенням в роботі обчислювальних пристроїв і засобів автоматики.

В технологічних процесах обслуговування і ремонту авіаційної техніки, де застосовуються матеріали, які легко електризуються,

185

особливо діелектричні покриття, синтетичні тканини, плівки, лю­дина може змушено знаходрітись під дією електростатичного поля підвищеної напруженості.

Співробітник виробничих підрозділів, в приміщеннях яких ши­роко використовуються пластріка, скаржаться на головний біль, по­яву роздратування, неприємні відчуття в області серця. Як свідчать результати наукових досліджень, наявність статичного заряду на полімерних покриттях кімнат супроводжується підвищенням рівня вмісту озону та окислів азоту в повітрі до значеріь, що перевищують гранично допустимі. У працюючих в сфері дії електростатичного поля при потенціалах на оброблюваних поверхнях до 12 кВ рівень захворюваності в 2...З рази вищий, ніж при відсутності поля.

На основі результатів експериментальних досліджень були роз­роблені норми допустимої напруженості електростатичного поля в залежності від часу перебування в ньому людини без засобів захисту.

Допустима напруженість електростатичного поля в кВ/м визна­чається за формулою:

Едоп=60і4ї,

де: Т - час в годинах в інтервалі від 1 до 9. Решту часу робочого дня людина повррнна знаходитись в місцях, де напруженість поля не перевріщує 20 кВ/м.

Способи і засоби захисту від статичної електрики

Контроль електростатичних величин

Рівень електризації тіла визначається кількістю зарядів статрічної електрики і характером їх розподілу на поверхні і в об’ємі діелектрика.

У виробничих процесах вріникає необхідність оцінки рівня елек­тризації з метою зниження заряду до безпечного рівня та розробкрі способів і засобів захисту від статрічної електрики.

До найбільш важливих параметрів електризації відносяться: на­пруженість електррічного поля зарядів статичної електрики, густина поверхневого та об’ємного зарядів, потенціал заряджених об’єктів.

Механічний рух маси зарядженого діелектрика або з’єднання з землею зарядженої поверхні з певною провідністю зумовлює про­ходження електричного струму.

Для вимірювання потенціалів і напруженостей електростатич­ного поля, густррна поверхневого заряду застосовуються електро­статичні, динамічні та електронні електрометри (наприклад, типів “ПК-2-ЗА”, “ИЭЗ-П”, “ИСЭП-9”, “ИНЭП-2”, “DER” та іиш.), а та­кож статичні вольтметри (наприклад, С50, С70, С95, С96, С100 та інш.).

Струми електризації звичайно вимірюються мікроамперметра- ми (наприклад, типів М96, М1690, М1692, М1400 та інш.).

Вимірювання опору поверхні об’єктів здійснюється за допо­могою мостів опору (наприклад, типів М02, МОМЗ, Е7-11, М416 та інш.). Опір в рідинах вимірюється приладами (наприклад, типу ЕК6-7, ЕК6-11 та інш.). Електрична ємкість об’єктів може бути ви­значена за допомогою приладів Е12-1, Е7-11, Е7-5А, МЛ4-ІАМ та інш.

Важливою характеристикою статичної електризації є час tn, на протязі якого напруженість поля зарядженої поверхні зменшується вдвоє. Для оцінки значення цього критерію необхідний безперерв­ний запис процесів зарядки і стікання заряду. З цією метою застосо­вуються самописні прилади, наприклад типу Н-37, Н-338 та інш.

Шкала оцінки антистатичних властивостей матеріалів у випад­ку використання критерію t наведена в табл.13.1.

Таблиця 13.1 Оцінка антистатичних властивостей матеріалів

Антистатичні властивості матеріалів

Значення t , с

n7

Відмінні

<0,5

Хороші

> 0,5...2

Помірні

> 2...10

Слабкі

> 10...100

Відсутні

> 100

 

Захист від статичної електрики в виробничих приміщеннях

Під час обслуговування і ремонту сучасного авіаційного, радіо­технічного обладнання обчислювальних пристроїв та засобів авто­матики висуваються підвищені вимоги до частоти приміщень і по­вітряного середовища, пакувальних матеріалів, яким відповідають міцні, не ворсисті, діелектричні матеріали, що легко миються. Од­нак ці матеріали, як правило, добре електризуються і мають малу

рухливість, що сприяє накопиченню електростатичних зарядів і не дозволяє надійно заземлити об’єкт.

Електростатичні заряди можуть виникати як на діелектричних покриттях столів, підлоги, на деталях упаковки-розпаковки виро­бів, на ізольованих від землі паяльниках, пінцетах, корпусах виро­бів, так і на одежі людини.

Заряди статичної електрики утворюються на тілі людини під час носіння одягу із синтетичних тканин, під час ходіння по синтетич­них підлозі або килиму, під час роботи з наелектризованими виро­бами і матеріалами, внаслідок тертя об обшивку столів, стільців та інш.

Встановлено, наприклад, що людина, яка іде по сухому килиму, заряджається в середньому до 12 кВ. Максимальне значення потен­ціалу, до якого може зарядитись людина в результаті контакту взут­тя і одягу з поверхнею твердих діелектриків, досягає 40 кВ.

Розряд з людини на будь-який предмет чи на іншу людину, яка має відмінний від неї потенціал, може призвести до втрати працез­датності, хворобливих відчуттів, зниженню продуктивності праці, а при певних умовах - до вибуху або пожежі.

Зміна потенціалу людини и описується виразом:

и = и е -1/(Кл Сл)

л          ’

де: IIч - перехідний опір “людина - земля”, Ом; Сл - ємкість лю­дини (приблизно 150 пФ); ґ - час стікання заряду, с; ІІд - початко­вий потенціал, зумовлений електризацією людини, В.

Прийнявши середні ємкість людини Сл * 150 пФ і потенціал електризації 12 кВ, можна розрахувати енергію \У, що виділяється під час електричного розряду з людини на заземлений предмет, за відомою формулою:

УГ = 0,5С,и* = 10,8 • 10~3 Дж.

Такої енергії достатньо, щоб запалити не тільки найбільш ви­бухонебезпечні газо- і пароповітряні суміші, але й пило повітряні суміші, наприклад, пил алюмінію або бавовни (\¥ттз п» 10 мДж).

Ступінь небезпеки фізіологічної дії електростатичних розрядів на людину, а також запалювальна здатність енергії, що виділяється під час розряду з людини, може бути оцінена за допомогою графіка, показаного на рис. 13.2. Дія електростатичного розряду стає відчут- 188

ною для людини (дільниця І) при потенціалі » 3 кВ. Стійка іскра може виникати вже при 5 кВ (дільниця II). На дільницях III (до 7 кВ) і IV (до 11 кВ) відбуваються відповідно легкий і середній уколи. На дільниці V (до 25 кВ) під час розряду на людину спостерігається легка судорога, на дільниці VI (до 35 кВ) - середня судорога, а при потенціалі понад 35 кВ (дільниця VII) - гостра судорога.

На рис. 13.2. показані значення мінімальної енергії запалювання бензину (зона А), етилацетату (зона Б), сірки (зона В), сажі (зона Г).

Подпись: ЧДж статичних розрядів на людину Для забезпечення електро­статичної іскробезпеки повинні виконуватись вимоги ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. “Пожарная безопасность. Общие требова­ния”, ГОСТ 12.1.010-76. ССБТ. “Взрывобезопасность. Общие требования”, ГОСТ 12.1.018-93. ССБТ. “Пожароискробезопас- ность статического электриче­ства”, а також нормативно- технічної документації на об’єкти, в яких застосовуються вогненебезпечні матеріали або які є джерелами розрядів ста­тичної електрики.

Методи захисту від статичної електрики умовно поділяються на дві групи. До першої групи відносяться способи, які попереджують утворення електростатичних зарядів: заземлення металевих і елек­тропровідних неметалевих елементів обладнання; збільшення по­верхневої і об’ємної провідності діелектриків та інш.

Класифікація основних засобів захисту від статичної електрики наведена в ГОСТ 12.4.124-83. ССБТ. “Средства защиты от статичес­кого электричества. Общие технические требования”.

Вимоги електростатичної безпеки до виробничих процесів ро­бочих місць і персоналу під час обслуговування і ремонту авіаційної техніки сформульовані в роботі.

Для електростатичного захисту працюючих у виробничих про­цесах можуть застосовуватись засоби колективного та індивідуаль­ного захисту.

До засобів колективного захисту від статичної електрики відно­сяться:

заземлюючі пристрої;

зволожуючі пристрої;

антиелектростатичні речовини;

екрануючі пристрої;

нейтралізатори статичної електрики.

Для відведення заряду з металевого об’єкта, електрично не з’єднаного з землею, найбільш простим і ефективним способом є його заземлення. Для діелектричних поверхонь з високим питомим опором (р> 10"9 Омм) заземлення не є ефективним способом елек­тростатичного захисту, оскільки заряд статичної електрики стікає на землю із обмеженої дільниці поверхні, яка межує з місцем під­ключення заземлення.

У відповідності з роботою опір заземлювального пристрою, при­значеного виключно для захисту від статичної електрики, не пови­нен перевищувати 100 Ом.

За наявності в мережі заземлення захисного опору «106 Ом спо­стерігається плавне стікання заряду статичної електрики.

Ефективне відведення заряду з тіла людини забезпечують анти­статичне взуття, антистатичний спецодяг, килимки, антистатичні браслети, опір стікання струму яких повинен знаходитись у межах

.108 Ом.

Одним із ефективних засобів зниження електростатичного за­ряду діелектрика є підвищення його електропровідності застосуван­ням зволожуючих пристроїв або антиелектростатичних матеріалів. Рекомендується застосування загального і місцевого зволоження повітря в небезпечних за статичною електрикою місцях приміщен­ня до 70 % відносної вологості, якщо це допустимо за умовами ви­конання технологічного процесу.

Для більшості діелектриків характерна здатність адсорбувати на своїй поверхні тонку плівку вологи. В цій плівці міститься звичайно достатня кількість іонів із розчиненого матеріалу і забруднень, що призводить до підвищення електропровідності діелектричної по­верхні.

Характерний графік зміни часу ґп, на протязі якого напруженість електростатичного поля зменшується наполовину, із зміною віднос­ної вологості у виробничому приміщенні, показаний на рис. 13.3.

Слід відмітити, що присут­ність у повітрі водяної пари прак­тично не впливає на його провід­ність.

Подпись: тичних властивостей матеріалів з ростом відносної вологості У тих випадках, коли за умо­вами виробництва неприпустимо підвищення відносної вологості, застосовуються анти електроста­тичні матеріали, принцип дії яких полягає у зменшенні поверхнево­го або об’ємного електричних опо­рів твердих або рідких матеріалів.

Позитивний ефект засто­сування антиелектростатичних матеріалів, які наносяться на поверхню, досягається за рахунок підвищення властивостей матеріалів або підвищення провідності безпосередньо за рахунок фізико-хімічних властивостей антиелек­тростатичних речовин. Як правило, тривалість дії вказаних речовин становить від декількох годин до декількох діб.

На відміну від антиелектростатичних речовин, що наносяться на поверхню, речовини, які вводяться в об’єм, дозволяють отриму­вати матеріали із стійкими властивостями на протязі всього періоду їх експлуатації.

Екрануючі пристрої, що застосовуються для електричного за­хисту об’єктів, за конструктивним виконанням поділяються на ко­зирки і перегородки.

Наявність на діелектричній поверхні, що захищається, металевої арматури у вигляду смужок або сітки, встановленої на рівні поверх­ні, є також ефективним способом зниження густини поверхневого заряду статичної електрики.

Для зниження рівня електризації пропонуються нейтралізатори статичної електрики.

За принципом дії нейтралізатори поділяються на індукційні, ви­соковольтні постійної і змінної напруг, радіоактивні (променеві), іонні (ІЕГД) та аерозольні (АЕГД) електрогазодинамічні.

При виборі типу нейтралізатора, призначеного для використан­ня у виробничих умовах, одним із вирішальних факторів є простота його конструкції.

Найбільш простим за тех­нічним вирішенням є нейтралі­затор індукційного типу (рис. 13.4). Основними функціо­нальними елементами нейтралі­заторів указаного типу є елек­троди з малим радіусом закруглення (104...106 м), що ко­ронують під дією електричного поля поверхневих і об’ємних за­рядів статичної електрики; за­хисний кожух; мережа заземлен­ня. Ефективність роботрі нейтралізаторів указаного типу підвріщується із зменшенням ра­діусу закруглення електрода і відстані до зарядженого об’єкта.

Подпись: Рис. 13.4. Схема індукційного нейтралізатора: - кожух; - поверхня нейтралізації; - коронуючий електрод З метою зниження порогу спрацювання нейтралізатора в ме­режу коронуючого електрода включається джерело високої напру­ги. В цьому випадку нейтралізатор називається високовольтним (рріс.13.5). Полярність високої напруги, що подається на корону- ючий електрод, повинна бути протилежною в порівнянні з поляр­ністю заряду на об’єкті. У зв’язку з тим, що значення поверхневого заряду об’єкта, наприклад, полімерної плівки, може змінюватись в широких границях з можливою зміною полярності на протилеж­ну, в процесі роботи уніполярного високовольтного нейтралізатора може відбуватись перезарядка поверхні об’єкта. Ефект перезарядкрі може бути зменшений або повністю виключений застосуванням ви­соковольтних нейтралізаторів із змінною робочою напругою.

Радіоізотопні нейтралізатори не знайшли шрірокого застосуван­ня у зв’язку з малою ефектрівністю і складною технологією збиран­ня і захоронення радіоактивних матеріалів.

Принцип дії електрогазодинамічних нейтралізаторів оснований на переносі іонів (ІЕГД нейтралізатори) або електрично зарядже­них аерозольнріх часток (АЕГД нейтралізатори).

Основні конструктивні елементи електрогазодинамічниого ней­тралізатора, генерую чого іони, показані на рис. 13.6.

Подпись: Рис.13.7. Схема АЕГД нейтралізато¬ра: 1 - розпилювач рідини; 2 - газове сопло; 3 - ДВН; 4 - кіловольтметр; 5 - мікроамперметр; 6 - резервуар з робочою рідиною Подпись: К+-+'/УПодпись: Рис.13.5. Схема високовольтного нейтралізатора: 1 - коронуючий електрод; 2 - джерело високої напруги (ДВН); 3 - поверхня ней¬тралізації; 4 - захисний кожухПодпись: Рис.13.6. ІЕГД нейтралізатора: 1 - високовольтний електрод; 2 - над¬звукове сопло; 3 - ДВН; 4 - мережа заземлення Зміна полярності зарядже­ної струмини досягається вико­ристанням двох джерел високої напруги (ДВН) протилежних по­лярностей для подачі робочої на­пруги на коронуючий електрод (голку).

Аерозольні електрогазоди- намічні (АЕГД) нейтралізатори (рис. 13.7) мають найвищу ефек­тивність в порівнянні з іншими типами нейтралізаторів, тобто максимальне значення нейтралі­зуючого струму.

Одним із суттєвих недолі­ків всіх типів газодинамічних нейтралізаторів є аеродинаміч­ний шум, який не дозволяє встановлювати їх в безпосередній близькості від робочих місць без спеціальних засобів захисту від шуму.

Електростатичний захист працюючих під час і після посадочного обслуговування авіатехніки

Під час польотів в хмарах повітряне судно (ПС) може заряджа­тись до потенціалу 1...10 млн В відносно землі.

В момент посадки відведення статичного заряду з ПС здійсню­ється за допомогою струмознімачів, які встановлюються на шасі і торкаються злітно-посадочної смуги (ЗПС) під час посадки ПС.

Якщо спрощено прийняти літак, який знижується, як один з електродів в розрядному проміжку “провідник (подовжений еліпсо­їд) - площина”, то пробивний потенціал в подібній системі електро­дів при відстані ПС від землі близько 0,4 м (що дорівнює діаметру шин) буде становити и = 83300 В.

Згідно з “Нормами льотної придатності” перехідний опір “ПС

ЗПС” не повинен перевищувати 107 Ом. Як показали аеродром­ні вимірювання, вказаний опір може в 10... 100 разів перевищувати нормативний, що підвищує електростатичну небезпеку під час піс- ляполітного обслуговування ПС.

При мінімально допустимому потенціалі ІІдоп =300 В, ємкості літака Сс = 150 нФ і опорі ІІс = 107 Ом безпечний час контакту пер­соналу з ПС ґбез ~ ЗО с.

У випадку поганого заземлення або несправних струмозніма­чів, коли зростає в 10... 100 разів, відповідно збільшується на 2...З порядки безпечний час, після закінчення якого можливий контакт персоналу з ПС.

Енергія розряду з ПС на землю в момент посадки

IV = 0,5СсиІ = 0,5 ■ 150 • 10-9 -83,32 -Ю6 =52Дж.

Вказана енергія на декілька порядків перевищує енергію запа­лювання багатьох пароповітряних сумішей, наприклад, бензину -

110'3 Дж, ацетону - 0,15-10'3 Дж, нафти - 0,46-10'3 та інш.

Для зниження заряду ПС до безпечного рівня необхідно перед обслуговуванням ПС доторкнутись спеціальним провідником з ізо­льованою ручкою до будь-якої не пофарбованої частини ПС, а після цього підключити ПС до стаціонарного аеродромного заземлення.

Відведення статичних зарядів з металевих поверхонь ПС ще не виключає повністю електростатичну небезпеку при його післяполіт- ному обслуговуванні, оскільки ПС містить багато діелектричних еле­ментів конструкції, які несуть великий заряд статичної електрики. 194

Так, діелектричний обтічник антени радіолокатора може мати потенціал ІІо до 35000 В відносно металевого каркасу. При ємкості обтічника С ~ 15010'12 Ф, II ~Ю12Ом, 1;г =714с.

о          7          о          7          без

Поверхневий опір діелектричних елементів конструкції ПС може бути зменшений зволоженням поверхні, застосуванням анти­статичних покриттів або армуванням діелектрика металевою сіткою. Границею, що обмежує зниження поверхневого опору обтічника ра­діоелектронного обладнання (РЕО), є вимога збереження їх радіо прозорості, яка забезпечує нормальну роботу РЕО.

Основні вимоги електростатичної безпеки до обладнання і обслуговуючого персоналу

Для ліквідації причин утворення статичного заряду необхідно застосовувати провідні матеріали для покриття підлоги, панелей, робочих столів, стільців, лавок, а також для взуття і одягу обслуго­вуючого персоналу.

Для зниження рівня електризації і підвищення провідності ді­електричних покриттів підлоги, столів, стільців, обладнання слід підтримувати відносну вологість на рівні максимально допустимо­го значення, вказаного в технічній документації. Якщо висока во­логість негативно впливає на якість приладів, то рекомендується застосовувати місцеве зволоження або створювати тимчасові або постійні поверхневі плівки на діелектричних покриттях з питомим опором меншим 105 Омм. Крім того, слід фарбувати різні поверхні в приміщеннях, де існує небезпека статичної електрики, електропро­відними фарбами, лаками та емалями.

Ефективними способами підвищення провідності діелектрич­них поверхонь є застосування антистатичних матеріалів, які вво­дяться в об’єм діелектрика, обробка матеріалів поверхневоактивни- ми речовинами, формування діелектричних покриттів заземленими сітками.

Для зниження електростатичної небезпеки в приміщеннях засто­совують провідні килимки і провідні покриття на меблях, виготовле­ні з просякнутого вуглецем пластика або антистатичного матеріалу. Ці покриття звичайно заземлюються за допомогою заземлювальних шин, які прокладаються під покриттям, не допускається забруднення провідних покриттів речовинами, які підвищують їх опір.

Обслуговуючий персонал повинен бути забезпечений спецодя­гом з без ворсових матеріалів, які мало електризуються. Це може

бути бавовняний матеріал, просочений антистатичними розчинами. Оскільки розчини звичайно під час прання білизни вимиваються, після кожного прання білизну слід знову обробити антистатиком. Оскільки антистатики звичайно поглинають вологу з оточуючого повітря і сприяють при цьому підвищенню електричної провідності, ефективність антистатика залежить від вологості оточуючого серед­овища.

Другий тип антистатичного матеріалу - це провідний пластик, просякнутий вуглецем. З такого матеріалу звичайно виготовляють фартухи і нарукавники.

До матеріалів третього типу відносяться фабричні матеріали з вплетеними в них екранами у вигляді дроту із нержавіючої сталі.

Загальний опір мережі розряду з одягу обслуговуючого персо­налу не повинен перевищувати 106 Ом.

Одним із найбільш ефективних засобів розсіювання елек­тричних зарядів, що накопичуються на тілі людини, є провідні (антистатичні) браслети, виготовлені у вигляді провідної смуги, яка закріплюється на зап’ясті, і пряжки, що з’єднує браслет з заземленим провідником. Конструкція провідника повинна міс­тити послідовно з’єднаний з ним опір (106...108 Ом), який пови­нен знизити струм через людину на землю до допустимого зна­чення.

Досвід експлуатації РЕО свідчить, що суттєву електростатичну небезпеку представляє пакувальний матеріал, в якому поставляєть­ся обладнання. В процесах упаковки-розпаковки відбувається елек­тричний розряд на ближні заземлені металеві предмети, на металеві елементи мікросхем РЕО або на людину, який спричинює пошко­дження в елементах РЕО. Для упаковки РЕО слід використовувати вказані вище антистатичні матеріали.

Останнім часом розробляються матеріали, армовані металевою сіткою. Цей спосіб зниження електростатичної небезпеки є більш ефективним в порівнянні з іншими, оскільки в цьому випадку за­безпечується також екранування РЕО від електромагнітних полів.

Комплексне використання указаних методів і засобів з вра­хуванням особливостей виробничих процесів, зокрема авіа- транспортних процесів, дозволяє повністю виключити вплив статичної електризації па обслуговуючий персонал і на роботу обладнання.

Частина ПІ. Основи техніки безпеки. Пожежна безпека Приклади розв’язування практичних задач

Приклад 13.1. Під час ходіння вовняною доріжкою людина за­ряджається до потенціалу (кВ), який визначається виразом: U = 4

0,058 г), де г| — відносна вологість повітря в приміщенні, %.

Визначити електричну енергію розряду з людини на заземлені частини обладнання, прийнявши ємкість людини Сл = 100 ПФ. Від­носна вологість повітря становить 50 %.

Розв’язок: Потенціал електризації для г\ = 50 % становить:

U = 4 -0,058-50 = 1,1 кВ.

Електрична енергія розряду визначається за допомогою виразу:

W = 0,5CU2 = 0,51001012 -1,21-Ю6 = 0,605-Ю"4 Дж.

Приклад 13.2. Мінімальний небезпечний потенціал U для ін­тегральних мікросхем становить ЗО В.

Визначити безпечний час t, , після якого можливий контакт

без7

людини з указаними виробами. В результаті контакту з синтетич­ним одягом людина зарядилась до потенціалу Uo = 104 В.

Розв’язок: Зміна потенціалу людини з часом визначається за допомогою виразу:

U = Uexp[-t/(RC)], де: R - перехідний опір “людина - земля”, 106 Ом; С - ємкість людини, 150 ПФ. Прийнявши замість U мінімально допустимий по­тенціал U можна визначити t, :

доп      без

ту        in3

і- = де In-2- = 106 • 150 • 10-'2 In    = 87 • 10 с.

идт      з

Література: [23], [24], [25].

Питання для самоконтролю

В чому суть процесу обміну зарядами в зоні контакту між твер­дими поверхнями?

Які механізми утворення статичної електрики в рідинах?

Як утворюються надлишкові заряди в газах і парі?

В яких приміщеннях найбільший вплив електростатичного поля на здоров’я працюючих?

Які основні небезпечні прояви статичної електрики у виробни­чих процесах?

З якою метою здійснюється оцінка антистатичних властивостей матеріалів?

Які нейтралізатори статичної електрики відносяться до пасив­них, які до активних?

Чим визначаються основні критерії електростатичної безпеки?

Які принципи закладені в основу приладів для вимірювання по­

тенціалів і напруженостей електростатичного поля?

Як впливають на здоров’я працюючих електростатичні поля під­вищеної напруженості?

Розділ 14. Поняття і визначення пожежної безпеки

Організація пожежної охорони

Робота з організації і забезпечення пожежної безпеки на під­приємстві покладається на його керівника, а в цехах, службах, відділах і дільницях наказом керівника підприємства - на відпо­відних керівників.

Постійно діюча пожежно-технічна комісія створюється на кож­ному підприємстві і очолюється головним інженером підприємства. Комісія проводить пожежно-технічне обстеження цехів, дільниць підприємства, розробляє заходи щодо зниження пожежної небезпе­ки окремих технологічних процесів і пожежної безпеки виробничих приміщень, обладнання, складів і всього підприємства загалом.

Пожежна охорона підприємства забезпечується добровільною пожежною дружиною (ДПД) і бойовими розрахунками в цехах, від­ділах, змінах, що складаються із службовців та інженерно-технічних працівників. З робітниками та інженерно-технічними працівниками, які влаштовуються на роботу, проводиться вступний загальний ін­структаж з пожежної безпеки на підприємстві. Первинний інструктаж для них проводиться безпосередньо на робочому місці керівником з показуванням прийомів праці, що забезпечують пожежну і вибухову безпеку. Робітники, пов'язані з пожежонебезпечними речовинами і матеріалами, проходять додатково навчання за програмою пожежно- технічного мінімуму з подальшою перевіркою знань.

Пожежна охорона підприємств контролюється органами Дер­жавного пожежного нагляду, Головним управлінням пожежної охо­рони Міністерства внутрішніх справ України, відділами Держав­ного пожежного нагляду, відділами внутрішніх справ, виконавчих комітетів, міських, районних Рад народних депутатів, частинами по­жежної охорони міст, селищ міського типу і районних центрів. Державний пожежний нагляд виконує такі функції: використовує контроль забезпечення об'єктів народного господар­ства і населених пунктів коштами на протипожежний захист, по­жежною технікою і дотримання правил і норм пожежної безпеки; розробляє рекомендації з посилення протипожежного захисту об'єктів народного господарства і сприяє їх реалізації; розробляє правила пожежної безпеки будівель, споруд із заці­кавленими організаціями;

готує висновки згідно з проектами стандартів, що встановлюють вимоги пожежної безпеки, а також стандартів і технічних умов на пожежну техніку;

контролює виконання проектними і будівельними організація­ми протипожежних вимог;

в складі державних комісій приймає в експлуатацію підприєм­ства, будівлі і споруди; бере участь у розв'язанні питань органі­зації пожежної охорони об'єктів народного господарства; веде пропаганду з питань боротьби з пожежами. Пожежно-профілактична робота на підприємстві проводиться: керівним складом воєнізованої та професійної пожежної охорони; членами добровільних пожежних дружин і пожежниками на громадських засадах;

уповноваженими штатними особами, відповідальними за по­жежну безпеку;

членами пожежно-технічних комісій.

Організація, проведення пожежно-профілактичних заходів і контроль за дотриманням протипожежного режиму покладені на керівників служби підприємств. Керівники служби зобов'язані: встановити на кожному об'єкті служби відповідний протипо­жежний режим і зобов’язати суворо дотримуватися його всіма працівниками служби;

вжити заходів щодо негайної ліквідації виявлених недоліків з пожежної безпеки і забезпечити інструктаж з пожежної безпеки для всіх робітників і службовців;

проводити постійну роз’яснювальну роботу з питань пожежної безпеки.

Випадки виникнення пожежі ретельно аналізуються комісією, що призначається керівником підприємства. На основі матеріалів розслідування розробляються профілактичні протипожежні заходи.

Протипожежний режим - комплекс встановлених норм пове­дінки людей, правил виконання робіт і експлуатації об’єкта, спрямо­ваних на забезпечення його пожежної безпеки.

Пожежна профілактика - комплекс організаційних і техніч­них заходів, спрямованих на забезпечення безпеки людей, на запо­бігання пожежі, обмеження її поширення, а також створення умов для успішного гасіння пожежі.

Пожежна профілактика буде ефективною, якщо постійно ведеть­ся дослідження пожежної небезпеки об'єктів, приміщень і процесів.

Показники пожежовибухонебезпеки речовин та матеріалів

Розглянемо механізм і фази горіння для більш кращого розумін­ня утворення пожежовибухоиебезпечних середовищ і оцінки поже­жовибухонебезпеки технологічних процесів.

Горіння - це комплекс фізико-хімічних перетворень, що супро­воджуються виділенням тепла і в більшості випадків випроміню­ванням світла. До горіння належать:

реакція сполучення з киснем речовин, що містять в основному водень і вуглець;

реакції розкладання (наприклад, ацетилену); реакції сполучення речовин з хлором, бромом, парами сірки і т. п. Умовами горіння речовин є: наявності горючої речовини;

наявності кисню (окислювача) в повітрі або кисню в чистому вигляді;

наявності джерела запалювання.

Горіння речовини виникне тоді, коли горюча речовина і кисень (реагуючі речовини) будуть нагріті до температури, при якій швид­кість теплоутворення від реакції окислення буде вищою за швид­кість тепловіддачі у довкілля.

Для запалення джерело повинно розвивати певну температуру і мати запас тепла. Джерелами запалення можуть бути: відкрите полум'я; електрична іскра; іскра, що утворюється при ударах одна об одну металевих деталей і предметів; розряд статичної або атмос­ферної електрики; тепло від розжарених тіл і екзотермічних реакцій; тепло, що виникає при адіабатичному стисненні, терті тощо.

Джерелом запалення у процесі горіння є зона горіння, де, власне, протікає реакція окислення з виділенням тепла. Горіння виникає і продовжується, якщо горюча речовина і кисень в повітрі знаходять­ся в певному співвідношенні. Із зменшенням концентрації кисню в повітрі, зменшується швидкість горіння, а при вмісті нижче 14-15 % горіння більшості горючих речовин припиняється.

Процес горіння, що зумовлює розвиток пожежі, є надзвичайно складним. Він залежить від різних чинників. До них належать: умови утворення горючих сумішей, відведення продуктів горіння та інш. Умо­ви розвитку процесу горіння визначають різноманітність видів горіння.

Горіння залежно від властивостей горючої суміші розрізнюють - гомогенне і гетерогенне. Гомогенним горіння буде тоді, коли почат­кові речовини знаходяться в однаковому агрегатному стані, напри­клад, при горінні газів. Гетерогенне горіння спостерігається у рідких і твердих горючих речовинах, хоча, зазвичай, реакція окислення, що зумовлює виникнення і розвиток процесу горіння, проходить в газо­вій фазі.

Горіння розрізняють за швидкістю поширення полум'я і залеж­но від цього воно може бути дефлаграційним (швидкість - декілька метрів в секунду), вибухом (десятки метрів в секунду) і детонацій­ним (тисячі метрів в секунду). Більшості пожеж властиве дефлагра- ційне горіння.

Пожежа - це горіння, що розвивається у часі та просторі і пере­стає бути контрольованим.

На об'єктах складів паливно-мастильних матеріалів оцінка по- жежовибухонебезпеки проводиться з урахуванням об'єму виробни­чого приміщення (об'єм не враховує обладнання), продуктивності припливно-витяжної вентиляції або кратності повітрообміну в при­міщенні, горючих властивостей рідин та їх парів (нижні концентра­ційна і температурна межі вибуховості, температура самозаймання), часу аварійного стану витоку горючої рідини.

Для рідин встановлені показники пожежовибухонебезпеки і ме­тоди визначення.

Горючість - це здатність речовини або матеріалу до горіння. За горючістю речовини і матеріали поділяють на три групи:

негорючі ("вогнетривкі) - речовини і матеріали, нездатні до го­ріння в повітрі (матеріали мінерального походження і виготовлені на їх основі червона цегла, силікатна цегла, бетон, каміння, азбест, мінеральна вата, азбоцемент та інші матеріали, а також більшість металів).

Негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, напри­клад речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з во­дою;

важкогорючі (важкозаймисті) речовини і матеріали, здатні займатися в повітрі від джерела запалювання, але не здатні са­мостійно горіти після його віддалення (матеріали, що містять спалимі і вогнетривкі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просоченні антипіренами, фіброліт тощо; горючі (спалимі) речовини і матеріали, здатні самозайматися, а також займатися від джерела запалювання і самостійно горіти після його видалення.

В групі горючих речовин і матеріалів вирізняють легкозаймисті речовини і матеріали. Легкозаймисті речовини - це речовини і мате­ріали, здатні зайнятися від короткочасного - до ЗО хвилин - впливу джерела запалювання низької енергії. Легкозаймисті рідини (ЛЗР) це такі рідини, у яких температура спалаху не більша 61 °С в закри­тому тиглі і не більша 66 °С у відкритому.

Температура спалаху. Спалах - швидке згорання горючої суміші, що не супроводжується утворенням стислих газів.

Температура спалаху - найнижча температура горючої речови­ни, при якій за умов спеціальних випробувань над її поверхнею утво­ряться пари або гази, здатні зайнятися від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще не достатня для стійкого полум’яного горіння. Якщо рідину підігріти до більш високої температури, ніж температура спалаху, швидкість утворення пари може досягнути значень, достатніх для підтримки стійкого горіння суміші пари з по­вітрям.

Як показник, температура спалаху використовується під час класифікації рідин за ступенем пожежонебезпеки, при визначенні категорії щодо вибухової, вибухопожежної і пожежної небезпеки, а також класів вибухонебезпеки і пожежонебезпеки зон.

Температура запалення - це найменша температура речо­вини, при якій за умов спеціальних випробувань речовина виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їхнього запалювання виникає стійке полум 'яне горіння.

Температури спалаху і запалення ЛЗР відрізняються на

5°С, і чим нижча температура спалаху рідини, тим меншою є різниця, і отже, тим більш пожежонебезпечною є ця рідина. Темпе­ратура запалення використовується при визначенні групи горючос­ті речовин, оцінці пожежної небезпеки устаткування і технологіч­них процесів, пов'язаних з переробкою горючих речовин.

Температура самозаймання - це найнижча температура ре­човини, при якій за умов спеціальних випробувань відбувається різ­ке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що закінчуються полум 'яним горінням.

Температура самозаймання речовини залежить від ряду чинни­ків і змінюється в широких межах.

Найбільше температура самозаймання залежить від об'єму і форми горючої суміші. Із збільшенням об'єму горючої суміші при незмінній її формі температура самозаймання знижується, тому
що зменшується площа тепловіддачі на одиницю об'єму речовини і створюються більш сприятливі умови для накопичення тепла в ре­агуючій горючій суміші. При зменшенні об'єму горючої суміші тем­пература запалення її підвищується.

Подпись: а) б)У кожної горючої суміші існує критичний об'єм, в якому само­займання не відбувається внаслідок того, що площа тепловіддачі, котра припадає на одиницю об'єму, настільки велика, що швидкість теплоутворення за рахунок реакції окислення навіть при дуже висо­ких температурах не може перевищити швидкість тепловідведення. Ця властивість горючих сумішей використана у вогнезагороджува- чах, що перешкоджають поширенню полум'я. Як вогнезагороджу- вач застосовують металеву сітку спеціального плетіння. Така сіт­ка розміщується на шляху можливого поширення полум'я. Сітка розбиває горючу суміш на дрібні об'єми (менш критичні), в яких самозаймання є неможливим. Такі вогнезагороджувачі використо­вуються в дихальних клапанах резервуарів легкозаймистих рідин і вентиляційних трубах бензосховищ (рис. 14.1).

Рис. 14.1. Вогнезагороджувачі: а - насадочний; б - пластинчастий; в - касетний; г - сітчастий; 1 - корпус; 2- насадка (кульки скляні, гравій,

касета з пластин, сітки)

 

Щілинний вогнезагороджувач працює за таким принципом у вибухобезпечних світильниках і електромоторах. Вибухонебезпеч­на суміш, проникаючи через зазори між фланцями всередину сві­тильника, може вибухнути і горіти в, крайньому випадку, тільки в ємкості світильника. Полум'я (горіння) з ємкості світильника не може перекинутися назовні і викликати вибух у виробничому при­міщенні, тому що в зазорі між фланцями завдяки великій площі тепловіддачі горюча суміш не самозапалюється. Вибухобезпечні світильники застосовуються на об'єктах, в яких використовуються вибухонебезпечні суміші.

Температура самозаймання змінюється при зміні об'єму і форми і спостерігається також у твердих і рідких горючих речо­винах. Температура самозаймання суміші горючих газів і рідин
нижча від середньої арифметичної температури окремих газів і рідин. Температура самозаймання горючої суміші залежить від співвідношення між компонентом і повітрям. Найменшу темпе­ратуру самозаймання мають суміші, близькі за складом до стехі­ометричної (29,5 %).

З підвищенням тиску, від якого температура самозаймання та­кож залежить, вона знижується. Наприклад, при атмосферному тис­ку температура гасу, бензину, бензолу відповідно становить 460, 480 і 680 °С, а при тиску 490 кПа - 330, 350 і 620 °С.

Каталізатори також впливають на температуру самозаймання. Каталізаторами можуть стати навіть стінки ємкостей, в яких збері­гаються рідини. Наприклад, температура самозаймання бензину в кварцових ємкостях на 100 °С нижча, ніж у залізних. Тетраетилс- винець, пентакарбоніл заліза та інші антидетонатори в невеликих кількостях підвищують температуру самозаймання на 100 °С і більше.

Самозагоряння - процес самонагрівання речовини, внаслідок якого вона самозапалюється. Самозаймання і самозагоряння це один і той же процес, тільки перший характерний для горючих речо­вин, що мають температуру самозаймання значно вищу від кімнат­ної, а другий - для горючих речовин, самозаймистих при кімнатній температурі і нижче (табл.14.1).

Накопичення тепла - процес (самонагрівання) у самозаймистих речовин залежить від їхнього агрегатного стану, умов, окислюваль­ного процесу, що сприяє інтенсивності, а також метеорологічних умов. Самозагоряння речовин часто є причиною пожеж. Пожежоне- безпека самозаймистих речовин тим вища, чим нижчою є темпера­тура, при якій вони самозаймаються.

Слід знати, що до самозаймистих речовин належать: рослинні масла і жири, сульфіди заліза, продукти рослинного походження, вугілля, торф, хімічні речовини.

Найбільшу небезпеку виникнення пожеж становлять спецодяги і дрантя, на яких є сліди масел та жирів. Тому будь-який промасле­ний спецодяг і дрантя потрібно винести з виробничих приміщень і зберігати в розвішеному стані, забезпечуючи велику поверхню те­пловіддачі. Зберігання в згорнутому, зім’ятому стані може призвес­ти до самозагоряння і пожежі.

Таблиця 14.1

Температурні та концентраційні межі поширення полум’я

Рідина

Темпера­тура само­займання, °С

Т емпературні межі поширення полум’я, °С

Концентраційні межі поширен­ня полум’я, /оо

нижня

верхня

нижня

верхня

Бензин Б-95/130

440

-35

-5

0,98

5,48

Бензин Б-91/115

400

-ЗО

0

0,89

5,76

Бензин Б-70

300

-ЗО

0

0,79

5,76

Паливо ТС-1

220

28

57

1,2

7,1

Бензин «Галоша»

350

- 17

10

ІД

5,4

Бензол

625

- 14

12

ІД

6,8

Лігроїн

380

2

34

1,4

6,0

Гас освітлювальний

250

57

87

1,4

7,5

Етиленгліколь

380

112

124

3,8

6,35

Ацетон

610

-20

6

2,6

12,2

Олива трансформа­торна

300

135

163

-

-

Спирт метиловий

500

7

39

6,0

34,7

Спирт етиловий

465

11

40

3,3

18,4

Олива СМ-4,5, МК-8, МК-8П

-

135

-

-

-

ВНИИ НП-50-1-4Ф

-

190

-

-

-

Олива Б-ЗВ

-

235

-

-

-

Олива ИПМ-10

-

190

-

-

-

Олива МС-20С

-

138

-

-

—

Олива ВТ-301

250

-

-

-

-

Т етрагідрофурфурило- вий спирт (ТГФ)

282

75

-

-

-

Моноетиловий ефір ети- ленгліколя (рідина «И»)

245

40

-

-

-

 

Особливу небезпеку виникнення вибуху і пожежі на промисло­вих об'єктах, де зберігаються паливно мастильні матеріали (цистер­ни, резервуари, танкери) становлять самозаймисті сульфіди заліза Ре23, БеЗ і Ре283 так звані пірофорні речовини. Сульфіди утворю­ються при взаємодії сірководню, що міститься в нафтопродуктах, з продуктами корозії стальних ємкостей, трубопроводів, апаратури.

Пірофорне залізо має вигляд чорного осаду, що покриває внутрішні стінки ємкостей і апаратури. Зіткнення сульфідів заліза, що нагро­мадилися під шаром нафтопродукту, з повітрям зумовлює вибух і пожежу нафтопродуктів, оскільки окислення сульфідів протікає з більшою швидкістю і вони нагріваються до 600-700 °С. Таке само- загоряння відбувається частіше за все при повному зливі нафтопро­дуктів з ємкостей, резервуарів, танкерів.

Нижня і верхня концентраційні межі поширення полум'я (запалення) - це відповідно мінімальний (максимальний) вміст пального в суміші “горюча речовина - окислювальне середовище”, при якому можливе поширення полум'я по суміші на будь-яку від­стань від джерел запалювання.

Область поширення полум'я - запалення або вибуху це інтервал концентрацій між нижньою і верхньою межами вибуху. Діапазон вибу­ховості є найважливішою характеристикою вибухобезпеки парів і газів горючих речовин. У табл. 14.1 наведені межі запалення і вибуховості деяких речовин при атмосферному тиску і кімнатній температурі.

Концентраційні межі запалення горючих сумішей нижня (НП) і верхня ( ВП) такі

в промилях:

Подпись: (14.1) (14.2) (14.3) (14.4) ІШ       100

1 + 4,76(14 -1)’

ВП = —4'10°  ;

(4,76И + 4)

в грамах на літр:

НП =   —        ;

4,76(М-1)Х

ВП =   —       

(4,76ДА + 4)К?

де: N - число грам-атомів кисню, необхідне для згоряння одного моля горючого газу (речовини); М- маса одного моля горючої речо­вини в суміші, г; V - об'єм 1 моля газу при початковій температурі суміші, л.

Приклад 14.1. Розрахувати концентраційні межі запалення або вибуху суміші пар ацетону з повітрям.

Розв’язок. Кількість грам-атомів кисню, необхідне для згорян­ня одного моля ацетону, визначимо з рівняння реакції

СН3СОСН3 + 402 + 4-3,76N, = ЗСО.; + ЗН20 + 15N,;

N= 8.

Найдемо нижню і верхню межі запалення або вибуху, підставля­ючи значення N= 8 в формули (14.1) і (14.2):

НП =   —        = 2,92%;

1 + 4,76(8-1)

ВП= 4 100      =9,5%.

4,76-8 + 4

Від температури горючої рідини залежить концентрація наси­чених парів, тобто, при певній температурі рідини над її поверхнею може знаходитися тільки певна пружність парів. Концентраційну межу нижню поширення полум'я (запалення) використовують для класифікації виробництв з пожежовибухонебезпеки. Вона застосо­вується при розрахунку вибухобезпечних концентрацій газів і парів всередині насосів палив, трубопроводів, при проектуванні венти­ляційних систем насосних станцій, складів зберігання паливномас- тильних матеріалів в тарі, лабораторіях, а також при розрахунку граничнодопустимих вибухонебезпечних концентрацій газів і парів в резервуарах під час їх зачистки, в насосних станціях, лабораторіях з потенційними джерелами запалювання.

Наприклад, при зливі-наливі відбувається розлив горючої ріди­ни. Необхідно визначити, які горючі рідини, протягом якого часу, з якої поверхні і в якій кількості при випаровуванні можуть утворити вибухонебезпечні концентрації парів в повітрі.

Приклад 14.2. Випадково на бетонну підлогу розлили 3 л бензи­ну Б-70 при температурі +25 °С і атмосферному тиску ро=9,81-104Па утворилася калюжа бензину діаметром 1,5 м.

Визначити швидкість випаровування бензину, об'ємну концен­трацію його через одну годину після проливу і час, за який в при­
міщенні об'ємом 15 м3 утвориться концентрація парів бензину, що дорівнює верхній концентраційній межі поширення полум'я ВП = 5,76 %.

Розв’язок. Визначимо швидкість випаровування бензину

и = 4гОМрп/(Ур),

де: г - радіус калюжі, м; Б - коефіцієнт дифузії (0,84- 105м2/с); М

молярна маса (126-10 3 кг/моль);рн - тиск насичених парів бензи­ну Б-70 (1,8-104 Па); Уі - молярний об'єм парів бензину (24-10'3 м3/ моль);ро - атмосферний тиск 9,81-Ю4 Па

Подпись: 4 • 0,75 • 0,84 ■ 10~5 • 126 ■ 10~3 ■ 1,8 • 104 24 • 10 3 - 9,81 • Ю4Тоді:

и =      =          2,42     •          10        5          кг/6.

Кількість бензину, що випаровується за одну годину, га=м£=2,42-10"5-3600= = 0,087 кг. Вагова концентрація бензину в приміщенні об'ємом V :

Сваг = т/Уп = 0.087/15 = 0,0058 кг/м3.

Концентрація об’ємна за одну годину випаровування бензину досягне:

С% = (С^ЧЮО)/М = (5,8 -10“3 24 10_3 • 100)/126• 10~3 =0,11%

Концентраційна верхня межа вибуховості бензину Б-70 буде до­сягнута за £ = ВП%/С% = 5,76/0,11 = 52,3 год

Приклад 14.3. Бензин Б-95/130 100 м3 перекачали з резервуа­ра об’ємом 500 м3. Залишок зберігався при температурі 25°С і тиску р= 9,81-104 Па невизначено довго, а при пожежі в сусідньому резер­вуарі його перекачали в безпечне сховище. Слід визначити, чи була концентрація бензину в резервуарі вибухонебезпечна до і після пе­рекачування з нього бензину?

Молярна маса бензину М=120-10"3кг/моль; рн - тиск насиченої пари бензину Б-95/130 приймемо 1,95-104 Па; У{ - молярний об'єм парів бензину 24-10'3 м3/моль. У процесі перекачування випарову­ванням нехтуємо.

Розв’язок. Вагова концентрація парів бензину

сюг=(Мр„)/(Хр0).

Тоді:

Сюг = (120 • 10~3 • 1,95 • 104 )Х24 • 10~3 • 9,81 • 104 ) = 1,0 кг/(и3.

Об'ємна концентрація

С./ = (СваЛ 100)/М = (1,0 ■ 24 ■ 10-3 ■ 100)Д120 ■ 10‘3) =20Уи.

Така об’ємна концентрація не є вибухонебезпечною, тому що вона вища за верхню межу поширення полум'я, яка для бензину Б-95/130 становить 5,48 /00. (табл.14.1).

Після перекачки бензину його пари заповнили об'єм в п’ять раз більший, і концентрація становила 20:5 = 4 %0. Така концентрація парів бензину є вибухонебезпечною, тому що вона знаходиться в діа­пазоні вибуховості бензину Б-95/130 0,98<4,0<5,48 %о.

Нижня і верхня температурні межі поширення полум'я запалення. Це відповідно такі температури речовини, при яких її насичені пари утворюють в конкретному окисному середовищі кон­центрації, що дорівнюють нижній і верхній концентраційним меж­ам поширення полум'я. За температурними межами поширення полум'я запалення горючих речовин можна визначити концентра­ційні межі поширення полум'я запалення в %0:

НП = (р1І100)/рам;    (14.5)

ВП = (р,100)/рш,        (14.6)

де: ри і рв - тиск насичених парів при температурах, що відпові­дають нижній і верхній температурним межам, Па; ратм - атмосфер­ний тиск, що становить 9,8-104 Па.

Приклад 14.4. Розрахувати концентраційні межі поширення полум’я палива ТС-1 за значеннями температурних меж.

Розв’язок. Тиск насиченої пари палива ТС-1 при 28 °С стано­вить 0,11-Ю4 Па, при 57° С - 0,68-104 Па.

Значення ри і рв підставляємо в формули (14.5) і (14.6), і тоді знайдемо:

т 0,11 104       100      ..„о/.

НП = —                      — = 1Д2/оо>

9,81-Ю4 вп = 0,68 10 -100 = 6 %о 9,81 • 104

Приклад 14.5. У ємкості зберігається бензин “Галоша”. Чи є концентрація його парів вибуховою в ємкості - влітку при темпера­турі повітря +30 °С і - взимку при -15 °С?

Розв’язок. Згідно з температурними межами, поширення полум'я (запалення) бензину “Галоша” (табл.14.1) визначимо, що в літній час при +30 °С концентрація парів у ємності є вищою за верхню межу (поширення полум'я) і тому не становріть небезпекрі вибуху, а взимку при -15 °С концентрація парів знаходиться в об­ласті вибуховості і тому вона є врібухонебезпечною.

Концентраційні межі поширення полум'я (запалення) суміші декількох парів і газів можуть бути визначені в проміле за форму­лами Ле-Шательє:

НП =   —        ;           (14.7)

(С1/НП1) + (С2/НП2) + ... + (С„/НП3)

ВПС„=            —        , (14.8)

(С1/ВП1) + (С2/ВП2) + ... + (С„/ВП3)

де: НПсм і ВП - відповідно нижня і верхня концентраційні межі запалення (вибуху) суміші декількох газів і парів, %0; С„ С2, ..., С - концентрація окремих компонентів суміші, %оо\ при цьому С+С.+...+Сп = 100%о; НПі; НП2, ..., НПп; ВП2, ..., ВПп- відповідно нижні і верхні межі запалення (вибуху) окремих компонентів сумі­ші, /оо.

Приклад 14.6. Врізначити верхню концентраційну межу поши­рення полум'я (вибуховості) суміші, що складається з ЗО % палива ТС-1 і 70 % повітря, до якої додали 3 % етиленгліколя. Верхня межа поширення полум'я ТС-1 ВП=7,1%о, етиленгліколя ВП=6,35%о (табл.14.1).

Розв’язок. Знайдемо концентрацію горючих компонентів: для палива ТС-1 С = (30 100)/(30+3) =91%0;

для етиленгліколя С. = (3-100)/(30+3) =9%о.

Підставивши ці значення в формулу (14.8), знайдемо верхню межу поширення полум'я (запалення) двокомпонентної горючої су­міші:

100

ВПСМ =         = 7,05 %0.

(91/7,1)+ (9/6,35)

Суміш палива з повітрям і етиленгліколем стала вибуховою, тому що концентрація палива ТС-1 (7,05%о) знаходиться в зоні ви­буховості.

Температурні межі запалення використовують при розрахунку пожеховибухонебезпечних режимів роботи технологічного облад­нання, при оцінці аварійних ситуацій, пов'язаних з розливом горючих рідин, а також для розрахунку концентраційних меж запалення.

Мінімальна енергія запалювання. Найменше значення енер­гії електричного розряду, здатної запалити найбільш легкозаймисту суміш газу, пари або пилу з повітрям. Показник застосовують для оцінки електростатичної іскробезпеки від розрядів статичної елек­трики, що виникає під час прийому, зберігання і відпускання нафто­продуктів, а також для забезпечення пожежовибухобезпечних умов переробки горючих речовин.

Здатність вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря та іншими речовинами (взаємний контакт речовин). Це якісний показник, що характеризує особливу пожежну небезпеку деяких речовин. Дані про небезпеку взаємного контакту речовин використовують під час класифікації виробництв за рівнем пожежо- вибухонебезпеки, виборі безпечних умов проведення технологічних процесів і умов спільного зберігання речовин.

Наприклад, при зберіганні кисневих балонів, що використову­ються для зварювання, необхідно запобігати попаданню масел і жи­рів на їхні штуцери, редуктори і шланги.

Нормальна швидкість поширення полум'я. Це швидкість переміщення фронту полум'я відносно неспаленого газу в напрям­ку, перпендикулярному до його поверхні. Цей показник потрібно застосовувати при розрахунках швидкості наростання вибухового тиску газу, пароповітряних сумішей, а також при розробці заходів і


засобів, що забезпечують пожежовибухобезпечність технологічних процесів під час застосування ПММ.

Швидкість вигоряння. Це кількість горючої речовини, що згоряє за одиницю часу з одиниці площі. Швидкість вигоряння ви­користовують при розрахунках тривалості пожежі в резервуарах, інтенсивності тепловиділення і температурного режиму пожежі.

Мінімальний вибухонебезпечний вміст кисню. Це така кон­центрація кисню в горючій суміші, нижче за яку запалення і горіння суміші стають неможливими при будь-якій концентрації пального в суміші, розбавленій даним флегматизатором. Цей показник вико­ристовують під час:

розрахунків пожежовибухобезпечних режимів роботи техноло­гічного обладнання з перекачування авіапалива при прийомі, зберіганні і відпусканні;

вибору режимів роботи систем “азотного дихання”, розробки систем і установок вибухостримування і гасіння пожеж. Міні­мальний вибухонебезпечний вміст кисню залежить від виду флегматизатора.

Мінімальна флегматизуюча концентрація флегмати- затора. Це найменша концентрація флегматизатора в суміші з пальним і окисним середовищем, при якій суміш стає нездатною до поширення полум'я при будь-якому співвідношенні пального і окисного середовища. Цей показник використовується при розра­хунках безпечних складів газових сумішей. Флегматизуюча об'ємна концентрація флегматизатора дорівнює:

де: фн 0 - концентрація парів води в повітрі, %0; <рФСЬ- мінімаль­ний вибухонебезпечний ВМІСТ КИСНЮ, /оо.

Мінімальний тиск вибуху. Це - найбільший тиск, що вини­кає при дефлаграційному вибуху газо-, паро- або пилоповітряної су­міші в замкненій ємкості при початковому тиску суміші 101,3 кПа.

Максимальний тиск вибуху використовується при розрахунках обладнання і конструкцій на вибухонепроникність, вибухостійкість, а також при розрахунку запобіжних мембран.

Швидкість наростання тиску при вибуху. Це похідна тис­ку вибуху від часу на зростаючій ділянці залежності тиску вибуху газо-, паро-, пилоповітряної суміші в замкненій ємкості від часу. Швидкість наростання тиску використовується при розрахунках запобіжних пристроїв і в системах вибухоподавлення.

Попередження пожеж і пожежний захист

Головними причинами виникнення пожеж на підприємствах є: недбале поводження з відкритим вогнем , при електро-, газозва­рювальних роботах, при роботі з паяльними лампами та іншими джерелами відкритого вогню;

несправність опалювальних систем, підігрівання масла, відстій­ників і порушення правил їх експлуатації;

несправність перевантаження або неправильний монтаж елек­троустановок і мереж, що призводить до підвищеного нагріван­ня або короткого замикання, іскріння;

несправність обладнання, порушення технології заправляння автотракторного транспорту, вибух горючих сумішей в повітрі при терті, ударах;

самозагоряння горючих речовин при неправильному зберіганні або через незнання їхньої пожежної небезпеки; розряди статичної і атмосферної електрики у разі неправильно­го виконання заземлень і блискавковідводів; куріння в пожежонебезпечних зонах.

Пожежна безпека визначається ГОСТ12.1.004-91. ССБТ „По- жарная безопасность. Общие требования”.

Пожежна безпека - це стан об'єкта, при якому із встановле­ною імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі і впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

При виникненні пожежі в будь-якому місці виробничої будівлі, споруди або територій підприємства повинна забезпечуватися без­пека людей.

При виникненні пожежі на людей можуть впливати небезпечні чинники:

відкритий вогонь та іскри;

підвищена температура повітря, предметів, обладнання; токсичні продукти горіння, дим; знижена концентрація кисню;

обвалення і пошкодження будівель, споруд, установок; вибух.

Пожежна безпека забезпечується системами запобігання поже­жі і пожежного захисту.

Запобігання пожежі. Запобігання пожежі - це комплекс орга­нізаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на виключення можливості виникнення пожежі.

Організаційні і технічні заходи щодо запобігання пожежі реалі­зуються ще на стадії проектування окремих об'єктів підприємств. При цьому заздалегідь вивчаються особливості технологічних про­цесів і об'єктів, можливі причини і джерела виникнення пожежі. За­побіганню пожежі великою мірою сприяє правильне планування, розміщення основних об’єктів з урахуванням рельєфу місцевості, дотримання протипожежних розривів між будівлями відповідно до врімог генерального плану.

Попередження пожежі на підприємствах досягається: запобіганням утворенню горючого середовища; запобіганням виникненню в горючому середовищі або появи в ньому джерел запалювання.

Запобігання утворення горючего середовища повинно досяга­тися:

максимально можливим застосуванням негорючих і важкого- рючих речовин і матеріалів;

обмеженням маси і об’єму горючих речовин, матеріалів та най- більш безпечним способом їх розміщення; ізолюванням горючого середовріща;

підтримуванням концентрації горючих газів, пари, суспензій і окислювача в сумірні за межею їх спалаху;

достатньої концентрації флегматизатора в повітрі захищуваного об’єкту;

підтримуванням його температури і тиску, за якими розповсю­дження полум’я неможливе;

максимальною механізацією і автоматизацією технологічних процесів, пов’язаних з вживанням горючих речовин; встановленням пожежонебезпечного обладнання, по можливос­ті, в ізольованих приміщеннях чи на відкритих площадках; застосуванням для горючих речовин герметрічного обладнання і тари; застосуванням пристроїв захисту виробничого обладнання з го­рючими речовинами від ушкоджень і аварій, встановленням від­ключаючих, відсікаючих та інших пристроїв; застосуванням ізольованих відсіків, камер, кабін.

Попередження утворення в горючому середовпщю джерел за­палювання повинно досягатися:

застосуванням машин, механізмів, обладнання, пристроїв, під час експлуатації яких не утворюються джерела запалювання; застосуванням електрообладнання, що відповідає класу поже- жовибухонебезпеки приміщення або зовнішньої установки, гру­пі і категорії вибухонебезпечної суміші;

застосуванням в конструкції швидкодіючих засобів захисного відключення можливих джерел запалювання; застосуванням технологічного процесу і обладнання, що відпо­відає вимогам електростатичної іскробезпеки; пристроєм блискавкозахисту будівель, споруд і обладнання. Бу­дівлі та споруди складів паливно-мастильних матеріалів захи­щають від прямих ударів блискавки, електростатичної та елек­тромагнітної індукції та заносу потенціалів; підтримкою температури горючого середовища нижче макси­мально допустимої, тобто до температури запалення горючої су­міші. Наприклад, для підтримання температури горючої суміші нижче за температуру запалення резервуар, що знаходиться по­руч з палаючим резервуаром, охолоджують водою; підтримкою тиску в горючому середовищі нижчого за макси­мально припустимий за горючістю;

зменшенням визначального розміру горючої суміші середовища нижче максимально припустимого за горючістю. Температура самозаймання горючої суміші залежить від форми останньої. Зменшуючи визначальний розмір горючої суміші у фланцевих з'єднаннях трубопроводів, світильниках, електродвигунах, за­побігаємо небезпеці виникнення пожежі і навіть вибуху; регламентацією виконання, застосування і режиму експлуатації ма­шин, механізмів та іншого обладнання, матеріалів і виробів, що можуть бути джерелом запалювання горючого середовища. При експлуатації машин і механізмів в процесах прийому, зберігання і відпускання паливно-мастильних матеріалів не допускаються співудари окремих вузлів машин, внаслідок яких можуть висікатися іскри.

Всі автомобілі з бензиновими і дизельними двигунами обладну­ються іскрогасильними пристроями, справність яких контролюєть­ся щодня при виїзді з гаража;

застосуванням енергоустаткування, що відповідає класу поже- жовибухонебезпеки приміщення або зовнішньої установки, групі і категорії вибухонебезпечної суміші. Ця вимога забезпечується шляхом правильного вибору енергоустаткування, комутаційної електроапаратури у відповідному пожежовибухобезпечному ви­конанні та її режимів експлуатації в насосних станціях; застосуванням технологічного процесу і обладнання, що відпо­відає вимогам електростатичної іскробезпеки. Технологічні про­цеси з перекачки, зберігання і відпускання ПММ передбачають з'єднання всіх без винятку металевих частин обладнання в єди­ний електричний ланцюг з подальшим підключенням його до заземлювального контура або заземлювача на стоянці літаків; регламентацією максимально допустимої температури нагрі­вання поверхонь обладнання і матеріалів, що можуть увійти в контакт з горючим середовищем. Режими роботи насосів, пере­качувальних паливно-мастильних матеріалів не повинні спри­чиняти підвищене нагрівання їх поверхонь; регламентацією максимально допустимої енергії іскрового розря­ду в горючому середовищі. Знижувати енергію іскрового розряду можна, зменшуючи напруження між частинами обладнання, при якому відбувається іскровий розряд в горючому середовищі; регламентацією максимально допустимої температури нагріван­ня горючих речовин, матеріалів і конструкцій; застосуванням інструмента, що не іскрить під час роботи з лег­козаймистими речовинами. Слід застосовувати інструмент і пристосування, що не висікають іскри під час ударів і падіння; ліквідацією умов для хімічного самозагоряння речовин і матері­алів. До самозапалювальних речовин в технологічних процесах належать пірофорні речовини, що розігріваються при окисленні киснем повітря до 600 °С;

усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин.

Пожежний захист

Система пожежного захисту - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання дії на людей небезпеч­них чинників пожежі і обмеження матеріальних збитків від неї.

Пожежний захист на підприємствах забезпечується рядом заходів: застосуванням, по можливості, негорючих і важкогорючих речо­вин і матеріалів замість пожежо-небезпечних; обмеженням числа горючих речовин та їх раціональним розмі­щенням на території підприємства;

ізоляцією горючого середовища. Це забезпечується одним або декількома з таких засобів: максимальною механізацією і авто­матизацією процесів зливу палива, перекачування, фільтрації, наповнення паливозаправників; установкою пожежонебезпеч- ного обладнання в ізольованих приміщеннях (насосне облад­нання) або на відкритих майданчиках; застосуванням пристроїв захисту виробничого обладнання з пожежонебезпечними речо­винами від пошкоджень і аварій. На підприємствах захист об­ладнання проводиться облаштуванням огорож і прокладкою трубопроводів способами, що виключають можливість їхнього ушкодження в процесі експлуатації. З цією ж метою території підприємств обладнують знаками безпеки;

запобіганням поширенню пожежі, яке забезпечується: обла­штуванням протипожежних розривів, захисних санітарних зон, протипожежних стін і дверей з встановленою у БНіП вогнестій­кістю; облаштуванням аварійного відключення і перемикання апаратів і комунікацій, наприклад, автоматичне відключення насосів при досягненні граничних рівнів палива, автоматичне припинення наповнення паливозаправників; застосуванням за­собів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання рідин при пожежі;

застосуванням засобів пожежогасіння, що обмежують розміри пожежі і забезпечують її гасіння. З цією метою необхідно, на­самперед, визначити: допустимі і недопустимі для гасіння по­жежі види засобів пожежогасіння; кількість, форму, розміщення і вміст первинних засобів пожежогасіння - вогнегасники, аз­бестові і грубошерстні полотна, ящики з піском, бочки з водою; джерела і засоби подачі води для пожежогасіння; швидкість на­рощування подачі засобів пожежогасіння на місце горіння за допомогою систем пожежогасіння; види, кількість, швидкість і продуктивність установок, що подають повітряно-механічну піну до місця пожежі; місця для розміщення стаціонарних уста­новок пожежогасіння і генераторів високократної піни, тимчасо­вих трубопроводів для подачі розчинів та інших засобів гасіння пожежі; порядок профілактичного огляду і поточного ремонту стаціонарних і пересувних установок пожежогасіння; застосуванням конструкцій об'єктів з регламентованими меж­ами вогнестійкості і горючості. Межі вогнестійкості конструк­цій вибирають так, щоб вони не втрачали свої несучі і захищаючі

функції до повної евакуації людей або на весь час перебування їх в місцях колективного захисту. Визначають вогнестійкість кон­струкцій, не враховуючи гасильної дії засобів пожежогасіння в процесі пожежі;

евакуацією людей. Вона повинна завершуватися до появи гра­ничнодопустимих рівнів небезпечних чинників пожежі, що вста­новлюються санітарними нормами і стандартами. З цією метою встановлюють розміри, кількість і відповідне конструктивне ви­конання виходів, сходових маршів, евакуаційних шляхів і забез­печують безперешкодне просування людей по цих шляхах; застосуванням засобів колективного та індивідуального захисту людей. Вони забезпечують безпеку людей протягом всього часу дії небезпечних і шкідливих чинників пожежі. Колективний та індивідуальний захист здійснюється в тих випадках, коли еваку­ація людей ускладнена або є недоцільною. Засоби індивідуаль­ного захисту застосовуються бійцями пожежних команд; протидимним захистом, який виключає можливість задимлення сховищ колективного захисту людей і шляхів евакуації їх про­тягом всього часу евакуації;

застосуванням засобів пожежної сигналізації і засобів сповіщен­ня про пожежу.

Пожежна безпека будівель і споруд

Вогнестійкість будівель і споруд визначається межею вогнестій­кості та групою займистості окремих елементів.

Межа вогнестійкості - час (в годинах або хвилинах) від по­чатку вогневого стандартного випробування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів і конструкцій.

На підприємстві будівлі і споруди поділяються на п'ять ступенів вогнестійкості, які встановлюються залежно від межі вогнестійкості окремих частин будівлі або споруди і груп займистості матеріалів.

Вогнестійкість (ступінь) всієї будівлі значно знижуються, якщо межа вогнестійкості однієї з основних елементів будівлі є невели­кою. Ступінь вогнестійкості металевих опор можна збільшувати, захищаючи (облицьовуючи) їх негорючими матеріалами (цеглою, бетоном, гіпсовими матеріалами, штукатуркою). Необхідна ступінь вогнестійкості всієї будівлі або окремих її частин, розділених проти­пожежними стінами, встановлюється з урахуванням найбільш по- жежонебезпечного об'єкта (приміщення).

Згідно з вимогами діючих стандартів будівлі і споруди, що зво­дяться на території хімічних підприємств, склади нафти і нафтопро­дуктів, повинні бути не нижчими за II ступіню вогнестійкості.

Протипожежні перешкоди передбачаються під час проекту­вання і зведення будівель і споруд. Вони перешкоджають поширен­ню вогню, захищають суміжні конструкції від дії теплових променів полум'я і передачі тепла до других частин будівлі в результаті те­плопровідності. До таких перешкод належать: протипожежні стіни і всілякі негорючі стіни і перекриття, а також протипожежні двері, розриви між резервуарами і будівлями.

Протипожежна стіна повинна перетинати у вертикальній площині всі горючі і важкогорючі елементи будівлі, перекриття, ліх­тарі і виступати над горючою покрівлею не менш ніж на 0,6 м, а над важкогорючими покрівлями не менше, ніж на 0,3 м (рис. 14.2).

Відповідно до вимог технологічного процесу протипожежні сті­ни тільки в крайньому випадку прорізаються вентиляційними ка­налами, отворами. При перетині протипожежних перешкод різними комунікаціями зазори між перешкодами і комунікаціями повинні закладатися наглухо будівельним розчином.

В протипожежних стінах отвори, які розділяють вибухонебез­печні приміщення, герметизуються за допомогою сальникових при­строїв. Протипожежні стіни - один з найнадійніших видів протипо­жежних перешкод, особливо, коли вони глухі, без отворів.

Протипожежні двері розміщені у внутрішніх протипожежних стінах, повинні мати межу вогнестійкості не меншу 1 год. Найпро­стіша конструкція протипожежних дверей - дерев'яні полотнища товщиною 30-40 мм, обшиті покрівельним залізом по азбестовому листу товщиною 5-7 мм. Протипожежні двері роблять такими, щоб вони закривалися самостійно (рис. 14.3). При виникненні пожежі легкоплавкрш замок 1, той, що утримує вантаж 4, руйнується, і две­рі 3 під дією ваги вантажу і тросу 2 автоматично закриваються.

Наприклад, сполучення між приміщенням насосної станції і вузлом засувок на підприємстві здійснюється через дверний отвір, в якому повинні бути протипожежні двері, що закриваються само­стійно, з межею вогнестійкості 0,75 г. Двері повинні бути в дверних отворах, в протипожежних стінах між розливними, розфасовочни- ми, роздавальними, насосними та іншими приміщеннями складу нафти і нафтопродуктів, об’єднанріми в будівлі для зберігання на­фтопродуктів в тарі.

Конструкції захисних протипожежних тамбурів-шлюзів пови­нні виготовлятися з вогнетривких матеріалів і мати межі вогнестій­кості не менші 1 год. У отворах таких тамбурів встановлюються про­типожежні двері з межею вогнестійкості не меншою 0,75 год.

Рис. 14.2. Протипожежна стіна: 1 - протипожежна стіна; 2 - металева покрівля; 3 - стіна, що згорає.

що закриваються самостійно

 

Вибухопопередження і вибухозахист

Вибух -це швидке екзотермічне хімічне перетворення вибухо­небезпечного середовища, що супроводжується виділенням енергії та утворенням стиснутих газів, здатних виконувати роботу.

Вибухобезпека - це стан виробничого процесу, при якому ви­ключається можливість вибуху або у разі його виникнення запобіга- ється вплив на людей небезпечних і шкідливих чинників, що викли­каються ним, і забезпечується збереження матеріальних цінностей.

При вибуху речовина перетворюється в дуже нагрітий газ, що заповнює об'єм з надзвичайно високим тиском. Вибух можливий тільки при певній концентрації горючої суміші. Межі концентрації горючої суміші, при яких відбувається вибух, називаються концен­траційними межами запалення речовини.

Дуже велика швидкість горіння при вибуху призводить до виді­лення великої кількості теплової енергії за короткий проміжок часу. В області вибуху температура горючих газів сягає 1500-3000 °С. Швидкість поширення вибухової хвилі може становити кілька со­тень метрів. Вибухи призводять, як відомо, до виникнення пожеж так само, як і пожежі призводять до виникнення вибухів.

Коли об'єм замкнений, тоді тиск залежить від температури при вибуху, а також від співвідношення кількості молекул до і після ви­буху. При вибуху газів і парів тиск, зазвичай, не перевищує 981 кПа. Якщо в суміші концентрація кисню збільшується (вище за 21 %о), то тиск при вибуху може сягати 1962 кПа внаслідок вищої темпера­тури продуктів вибуху.

При вибуху горючих сумішей тиск:

РрТ„бп

Г виб  m         ’

Т0Щ

де:р(- тиск горючої суміші до вибуху, Па; Т0, Т температура горючої суміші відповідно до вибуху і під час вибуху, °С; п0, п - чис­ло молекул горючої суміші відповідно до і після вибуху.

Приклад 14.7. Розрахувати тиск під час вибуху суміші парів ацетону з повітрям, якщо Т = 20 °С, Гвиб = 2277 °С;р()=9,81Т04 Па.

Розв’язок. Спочатку визначимо число молекул до і після вибу­ху - п=21 і п= 20

СН3СОСН3 + 402 + 4-3,76N2 = ЗС02 + ЗН20 + 15N2

Тоді тиск під час вибуху

=          =          9,81 104 -2277 -21 = адо

виб Т0п0        20        •          20

Межі запалення (вибуховості) горючих сумішей непостійні і залежать від початкової температури, тиску, наявності інших до­мішок, характеру джерела запалення. Якщо початкова температура горючої суміші підвищується, то діапазон вибуховості розширю­ється, причому нижня межа стає меншою, а верхня більшою. При­йнято вважати, що з підвищенням температури суміші на кожні 100 °С нижня межа вибуховості зменшується на 10 % від початкового значення, а верхня зростає на 15 %. Зниження або зростання тем­ператури горючої суміші призводить відповідно до зменшення або збільшення швидкості її горіння. Зі збільшенням швидкості горіння суміші зменшується час віддачі горючою сумішшю тепла у довкілля, що веде до підвищення її температури (вона не знижується), і тому розбавлена повітрям горюча суміш, що не вибухає при низькій тем­пературі, стає вибухонебезпечною за більш високої температури.

Відомо, що підвищення тиску горючої суміші практично не змі­нює діапазону її вибуховості, а його зниження значно змінює межі вибуху. Для кожної горючої суміші будь-якої концентрації при пев­ній температурі існує пороговий тиск, нижче за який вибух стає не­можливим. Очевидно, при цьому верхня і нижня межі вибуху збіга­ються.

Якщо додати в горючу суміш негорючих газів, тоді різко знижу­ється верхня межа вибуху. При цьому його нижня межа майже не змінюється, тому що введення негорючих домішок трохи впливає на концентрацію кисню, яка визначає здатність горючої суміші до врібуху. При певній концентрації негорючих речовин горюча суміш стає невибуховою, тому при гасінні пожеж газів і парів в зону горін­ня вводять негорючі гази-флегматизатори (азот, вуглекислий газ, аргон та інш.).

Винрікнєння врібуху (можливість) горючої суміші великою мі­рою залежить від потужності електричного розряду (іскри). Для кожної горючої суміші за певних умов існує мінімальна енергія за­палення. Цю енергію повинен надати горючій суміші електричний розряд або інше джерело тепла.

Коли вищою є потужність іскри, тоді впевненіше відбуваються горіння і вибух, ширшим стає діапазон вибуху. Однак розширення його діапазону зі збільшенням потужності іскри небезмежне. Небез­пека вибуху горючої суміші зростає, якщо збільшується тривалість іскрового розряду.

Вибухонебезпечне середовище - це хімічно активне середови­ще, що знаходиться за таких умов, коли може виникнути вибух.

Вибухонебезпечне середовріще на хімічних або медичних вироб­ничих підпрріємствах можуть утворити:

суміші парів палив, бензинів, ацетону, розчинників, спиртів, ефіру та інших речовин з повітрям або іншріми окислювачами - кис­нем, озоном, оксидами азоту; речовини, схильні до вибухового пере­творення, - ацетилен (при зварювальних роботах), озон та інш.

Вибухонебезпека середовища (горючі суміші, гази, пари) харак­теризується:

температурою спалаху; концентраційними і температурними

межамрі запалення;

температурою самозаймання; нормальною швидкістю поширен­ня полум'я;

мінімальним вибухонебезпечним вмістом кисню (окислювача); мінімальною енергією запалювання; чутливістю до механічного впливу удару і тертя.

Небезпека вибуху характеризується такими основними чинниками:

максимальним тиском і температурою вибуху; швидкістю наростання тиску при вибуху; тиском у фронті ударної хвилі;

дробними і фугасними властивостями вибухо-небезпечного се­редовища.

До небезпечних і шкідливих чинників, які можуть впливати на працюючих внаслідок вибуху, належать:

ударна хвиля, у фронті якої тиск перевищує допустиме значен­ня; полум'я;

конструкції, що обвалюються, щогл блискавко-приймальників, прокладених на висоті трубопроводів, будівель та їх частин. Вибух ініціюється наступними джерелами'. відкритим полум’ям;

розжареними частками, що горять, або вилітають з вихлопних труб двигунів внутрішнього згоряння, незахищених іскрогася- чим пристроєм;

розрядами статичної та атмосферної електрики; іскрою, що виникає при замиканні електричних ланцюгів насо­сних станцій і освітлювального обладнання; електричною дугою при включенні та вимкненні електродвигу­нів і освітлення;

тепловими виявами хімічних реакцій і механічних впливів; іскрами від ударів і тертя; ударною хвилею.

Вибухобезпека виробничих процесів, забезпечується вибухопо- передженням і вибухозахистом, організаційними і організаційно- технічними заходами.

Вибухопопередження

Попередити виникнення вибуху можна шляхом виключення можливості утворення вибухонебезпечного середовища і виникнен­ня джерела ініціювання вибуху.

Попередження утворенню вибухонебезпечного середовища і за­безпечення в повітрі виробничих приміщень вмісту вибухонебезпеч­них речовин, нижчого від нижньої концентраційної межі запалення з урахуванням коефіцієнта безпеки на підприємствах досягається: застосуванням герметичного обладнання насосних станцій і провідних комунікацій; застосуванням робочої вентиляції сховищ нафтопродуктів в тарі, використанням лабораторій;

відведенням і видаленням вибухонебезпечних середовищ; контролем складу повітряного середовища, наприклад, у спо­рожнених резервуарах перед виконанням ремонтних робіт все­редині резервуара.

Запобігання утворенню вибухонебезпечного середовища всереди­ні технологічного обладнання складів нафти і нафтопродуктів за­безпечується:

герметизацією апаратів, насосів, фільтрів;

підтримкою складу і параметрів середовища поза областю їхньо­го запалення. Наприклад, в резервуарі концентрація парів пали­ва або бензину є вищою від верхньої межі запалення і тому вона не є вибухонебезпечною;

застосуванням інгібуючих хімічно активних і флегматизуючих добавок;

конструктивними і технічними рішеннями, що застосовуються при проектуванні технологічних процесів прийому, зберігання і відпускання паливно-мастильних матеріалів, а також виробни­чого обладнання і пристосування.

Запобігання виникненню джерела ініціювання вибуху забезпечу­ється:

обмеженням робіт з вогнем на території підприємства; запобіганням нагріву насосів, трубопроводів до температури са­мозаймання вибухонебезпечного середовища; застосуванням засобів, що понижують тиск у фронті ударної хвилі; застосуванням матеріалів, що не створюють при співударі іс­кор, здатних ініціювати вибух вибухонебезпечного середовища, наприклад, під час зачистки резервуарів застосовується інстру­мент, що не висікає іскор при ударах;

застосуванням засобів захисту від іскріння атмосферної і ста­тичної електрики, блукаючих струмів, струмів замикання сило­вих і освітлювальних мереж складів нафти і нафтопродуктів;

застосуванням вибухозахищеного обладнання; застосуванням швидкодіючих засобів захисного відключення можливих електричних джерел ініціювання вибуху; обмеженням потужності електромагнітних та інших теплових випромінювань;

усуненням небезпечних теплових виявів хімічних реакцій, на­приклад, самозагоряння пірофорних речовин в цистернах при дії на них кисню повітря.

Вибухозахист

Запобігання впливу на працівників небезпечних і шкідливих ви­робничих чинників, що виникають внаслідок вибуху, та збереження матеріальних цінностей забезпечується:

встановленням мінімальних кількостей вибухо-небезпечних речовин, що застосовуються в технологічних процесах на під­приємствах в лабораторіях, розливних, роздавальних пунктах, в зливних ємкостях та нафто-уловлювачах;

використанням вогнеогороджувачів в дихальних клапанах резер­вуарів для зберігання бензинів та палив, а також гідрозатворів; використанням обладнання, розрахованого на тиск вибуху; розміщенням ділянок зварювальних робіт під час ремонту об­ладнання складів ПММ в окремих приміщеннях; улаштуванням запобіжних мембран і клапанів, що запобігають руйнуванню обладнання під час вибуху, шляхом аварійного скидання тиску;

застосуванням швидкодіючих відсікаючих і зворотних клапанів, активних систем придушення вибуху і засобів попереджуваль­ної сигналізації.

Профілактичні заходи. .Організаційні та організаційно- технічні заходи щодо забезпечення вибухобезпеки повинні бути на­правлені на такі цілі:

організацію навчання, інструктажу і допуску інженерно-технічного персоналу до робіт у вибухонебезпечних приміщеннях; розробку інструкцій, технології прийому, зберігання і відпус­кання паливно-мастильних матеріалів;

контроль за дотриманням встановлених режимів технологічних процесів, правил і норм техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки;

організацію гасіння пожеж і аварійно-рятувальних робіт.

Вибухобезпека будівель і споруд

У період будівництва та планування об’єктів підприємств необ­хідно передбачати заходи вибухобезпеки будівель і споруд.

Основною причиною руйнування несучих елементів будівель і споруд є високий тиск газів, що утворюються при вибуху, який діє на конструкцію будівлі.

Можна уникнути руйнування будівельних конструкцій при правильному проектуванні та зведенні будівлі. Будівля зможе про­тистояти вибуху, якщо в ній передбачені отвори таких розмірів, щоб через них за короткий час, який повинен бути меншим за час, необ­хідний для руйнування несучих конструкцій, витікали газоподібні продукти вибуху та тиск всередині приміщення падав до значення, не здатного зруйнувати будівлю.

У випадку коли площа віконних і дверних отворів забезпечує вибухобезпеку будівлі за умови, що руйнуючий тиск/^ або імпульс сили 51 і час ^ руйнування віконних обкладинок і дверних полотен є меншим від тиску р0 або імпульсу сили 50 і часу £0, необхідного для руйнування елементів конструкції будівлі. У іншому випадку в зо­внішніх стінах і перекриттях при проектуванні передбачають додат­кові отвори. Отвори заповнюються спеціальними противибуховими клапанами-панелями, які руйнуються або скидаються, якщо: 51<80; ^<^Р{<Р0.

Вибух і тиск, що спричиняє руйнування або відкривання клапанів-панелей, повинен бути мінімально необхідним, тільки тоді забезпечується вибухобезпека будівлі. У вибухобезпечних будівлях віконні отвори роблять з одного шару скла, а віконні обкладинки по­винні відкриватися назовні. Вибухобезпека будівлі істотно зростає, якщо правильно розміщено отвори по периметру зовнішніх стін.

Категорії виробництв з точки зору пожежо- вибухонебезпеки

Промислові виробництва поділяються на п’ять категорій (А, Б, В, Г, Д) залежно від вибухової, вибухопожежної і пожежної небез­пеки речовин, що застосовуються, і матеріалів.

Категорія А. До неї належать вибухопожежонебезпечні вироб­ництва із застосуванням таких речовин: горючих газів, нижня межа вибуховості яких 10%о і менше; рідин з температурою спалаху парів до 28 °С включно за умови, що вказані гази і рідини можуть утво­рювати вибухонебезпечні суміші в об'ємі, що перевищує 5 % об'єму приміщення; речовин, здатних вибухати і горіти при взаємодії з во­дою, киснем повітря або одна з одною.

Категорія Б. До цієї категорії належать вибухо- пожежонебезпечні виробництва з використанням: горючих газів, нижня межа вибуховості яких більша за 10 %; рідин з температурою спалаху пари вищою за 28 °С до 61 °С включно; рідин, нагрітих за умов виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу або волокон, нижня межа вибуховості яких 65г/м3 і менша до об'єму повітря за умови, що вказані гази, рідини та пил можуть утворювати вибухонебезпечні суміші в об'ємі, що перевищує 5 % об'єму примі­щення.

Категорія В. До неї належать пожежонебезпечні виробництва із застосуванням: рідини з температурою спалаху парів вищою за 61 °С; горючого пилу або волокна, нижня межа вибуховості яких більша за 65 г/м3 до об'єму повітря; речовин, здатних горіти тільки при взаємодії з водою, киснем повітря або одна з одною; твердих зго- ряємих речовин і матеріалів.

Категорія Г. Виробництва, пов'язані з обробкою вогнетривких речовин і матеріалів в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням промене­вого тепла, іскор і полум'я, спаленням або утилізацією твердих, рід­ких і газоподібних речовин.

Категорія Д. Це виробництва, пов'язані з обробкою вогнетрив­ких речовин і матеріалів в холодному стані.

Виробничі приміщення і зовнішні установки (в яких експлуату­ються електроустановки) розміщені поза приміщенням відкрито чи під навісом за сітчастими або гратчастими огорожами.

Правилами облаштування електроустановок ПУЕ-86 підприєм­ства поділяються за вибухонебезпекою на класи вибухонебезпечних зон. Клас вибухонебезпечної зони, відповідно до якого добирається енергоустаткування, визначають технологи спільно з фахівцями- електриками проектної або експлуатуючої організації.

Вибухонебезпечна зона: приміщення чи обмежений простір в приміщенні або зовнішній установці, в яких є або можуть утворити­ся вибухонебезпечні суміші.

Визначаючи клас зони, враховують такі умови: якщо вибухоне­безпечна суміш займає об'єм більший за 5 % усього вільного об'єму приміщення, тоді весь об'єм приміщення вважають вибухонебезпеч­ною зоною; якщо суміш займає 5 % або менше від вільного об'єму приміщення, то вибухонебезпечною вважається зона в приміщенні на відстані 5 м по вертикалі і горизонталі від технологічного апара­ту, з якого можливе виділення горючих газів або парів ЛЗР. Об'єм приміщення за межами зони не вважається вибухонебезпечним .

Зони класу В -/розташовані в приміщеннях, в яких виділяються горючі гази або пари ЛЗР в таких кількостях і з такими властивос­тями, що вони можуть утворити з повітрям вибухонебезпечні сумі­ші при нормальних режимах роботи, наприклад, при зберіганні або зливі, наливі, переливанні ЛЗР і ГЖ, що знаходиться у відкритих ємкостях.

Зони класу В-Іа розташовані в приміщеннях, де при дотриманні технологічного режиму вибухонебезпечні суміші горючих газів або парів з повітрям або іншими окислювачами не утворюються. Вибу­хонебезпечні суміші виникають тільки внаслідок аварії або несправ­ностей.

Зони класу В-16 розташовані в приміщеннях, що належать до зон класу В-Іа. Вони відрізняються однією з особливостей: горючі суміші мають високу нижню концентраційну межу запалення (15% і більше) і різкий запах, причому концентрації сумішей не вищі за ГДК; приміщення виробництв, пов'язаних із звертанням газоподіб­ного водню, в яких утворення вибухонебезпечної суміші обсягом, що перевищує 5 % вільного приміщення за умов технологічного процесу, виключається; вибухонебезпечна зона утворюється тільки у верхній частині приміщення.

Зони класу В-16 належать зони лабораторій та інших примі­щень, де горючі гази і ЛЗР виділяються в кількостях, недостатніх для утворення вибухонебезпечної суміші в зоні, що займає більше за 5 % від об'єму вільного приміщення і в яких робота з ЛЗР і горю­чими газами ведеться без застосування відкритого вогню. Якщо ж робота з ГЖ і ЛЗР ведеться у витяжних шафах або під витяжними парасольками, то ці зони не є вибухонебезпечними.

Зони класу В-Іг - простори у зовнішніх установках: технологіч­них установках, в яких містяться ЛЗР і горючі гази; наземних і під­земних резервуарах з ЛЗР або горючими газами; естакадах для зливу і наливу ЛЗР; відкритих нафтоуловлювачах, ставках-відстійниках з плаваючою нафтовою плівкою.

До зон класу В-Іг належать також простори: технологічного об­ладнання з горючими газами і ЛЗР; у отворів за зовнішніми огоро­жами приміщень з вибухонебезпечними зонами класів В-І, В-Іа і

В-ІІ; в місцях викиду повітря з вентиляційних систем приміщень з вибухонебезпечними зонами будь-яких класів.

Вибухонебезпечною зоною класу В-Іг для зовнішніх вибухоне­безпечних установок прийнято вважати зону по горизонталі і вер­тикалі на відстані:

5 м від отворів за зовнішніми огорожами приміщень з вибухо­небезпечними зонами класів В-І, В-Іа, В-ІІ;

З м від закритого технологічного апарату, що містить ЛЗР і го­рючі гази, від запірної арматури і фланцевих з'єднань трубопро­водів для горючих газів і ЛЗР, а також від витяжного вентиля­тора, встановленого зовні приміщення (на відкритому повітрі), для видалення повітря із приміщень з вибухонебезпечними зо­нами будь-якого класу;

5 м від пристроїв для викиду горючих газів і парів із запобіжних і дихальних клапанів резервуарів, ємкостей та технологічного обладнання з ЛЗР і горючими газами, а також від пристроїв, розташованих на захищаючих конструкціях будівель, для відве­дення повітря з витяжної вентиляції приміщень з вибухонебез­печними зонами будь-якого класу;

8 м від резервуарів, в яких зберігаються ЛЗР або горючі гази, а також в межах обвалованої біля резервуара площі;

20 м від місця відкритого зливу і наливу для естакад з відкритим зливом і наливом ЛЗР.

Естакади із закритими зливно-наливними пристроями, а також естакади і опори під трубопроводи для горючих газів і ЛЗР не на­лежать до вибухонебезпечних зон.

Зони класу В-ІІ розташовані в приміщеннях, в яких виділяють­ся перехідні у зважений стан горючі пил або волокна в такій кіль­кості і з такими властивостями, що вони здатні утворити з повітрям вибухонебезпечні суміші при дотриманні технологічного режиму роботи.

Зони класу В-ІІа розташовані в приміщеннях, де вибухо­небезпечні суміші пилу і волокон утворюються тільки у зв'язку з аваріями і несправностями в роботі технологічного обладнання (табл.14.2).

Таблиця 14.2

Клас зони приміщення суміжного з вибухонебезпечною зоною

Клас вибухо­небезпечної зони

Клас зони приміщення, відділеного від суміжного з ви­бухонебезпечною зоною

стінкою з дверима

стінкою без отворів ЧИ 3 отворами, обладнаними тамбур-шлюзами

В-І

В-Іа

Не вибухо- і непожежо- небезпечна

В-Іа

В-І6

Те саме

В-І6

Не вибухо- і непожежо- небезпечна

Те саме

В-ІІ

В-Іа

 

В-ІІа

Не вибухо- і непожежо- небезпечна

Те саме

 

Такі приміщення розділяються протипожежними стінами з ме­жею вогнестійкості не меншою за 1 год. і передбачаються виходи безпосередньо назовні. У дверних отворах цих стін встановлюються протипожежні двері, що зачиняються самі, з межею вогнестійкості

75 год. і пороги з пандусами висотою 0,15 м. Двері відчиняються убік менш небезпечного приміщення.

Приміщення і зовнішні установки, в яких використовуються або зберігаються горючі речовини поділяються за рівнем пожежної небезпеки на класи пожежонебезпечних зон (табл.14.3).

Зони класу П-І розташовані в приміщеннях, де використовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху парів вищою за 61 °С. Зони класу //-//знаходяться в приміщеннях, в яких виділяються горючі пил або волокна, з нижньою концентраційною межею запалення більшою за 65 г/м3 до об'єму повітря в приміщенні. Зони класу П-ІІа розташовані в приміщеннях, в яких містяться тверді горючі речовини.

Межі і клас пожежонебезпечних зон конкретних цехів, об'єктів, технологічних процесів визначаються технологами спільно з фахівцями-електриками проектної або експлуатуючої організації. Рівень пожежо- і вибухонебезпеки залежить від горючих рідин, що застосовуються, можливих коливань температури повітря в зоні утворення вибухонебезпечних концентрацій, меж вибуху горючих сумішей, що утворюються.

14.6. Евакуація людей із зони пожежі

Під час проектування та будівництва виробничих підприємств по­трібно передбачати шляхи безпечної евакуації людей із зони пожежі.

Евакуація людей під час пожежі - це вимушений процес виве­дення людей із зони, де є можливість впливу на них небезпечних чинників пожежі.

Умовами необхідними, які забезпечують ефективну евакуацію, є: мінімальний час, за який можна залишити приміщення при по­жежах, аваріях; найкоротша відстань від місця аварії до виходу на­зовні; безпечний шлях проходження людей до виходу.

Під час евакуації на шляху виведення людей не повинно бути пандусів з крутизною підйому більшою за 1/5 гвинтових сходів, по­рогів та інших перешкод, які можуть спричинити падіння людей.

Таблиця 14.3

Класи пожежонебезпечних зон на об’єктах підприємств
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

О’єкт або приміщення
 
 

 

 

 

 

 

 

Категорія складу
 

Резервуарний парк для авіапалив
 

А
 

В-Іг
 

А
 

В-Іг
 

+
 

+
 

В
 

П-ІІІ
 

+
 

Зливний стояк для авіапалив
 

А
 

В-ІГ
 

+
 

В-ІГ
 

+
 

А
 

В-Іг
 

+
 

+
 

Зливний стояк для авіамастил
 

В
 

П-ІІІ
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Продовження табл. 14.3

Приміщення фільтра-ціонної для авіапалив

А

В-1 а

+

-

-

+

Приміщення насосної для пере­качування авіапалив

А

В-Іа

+

-

-

+

Перекачування авіамастил

В

П-І

—

-

+

+

Тарний склад ГСМ

А

В-Іа

+

—

+

-

Лабораторія ГСМ

В

П-І

-

-

+

-

Бойлерна для підігріву авіамастил

В

П-І

—

-

+

-

Приміщення з резервуарами авіамастил

В

П-І

-

-

+

 

Нафтовловлювач

А

В-Іа

-

-

+

 

Приміщення для стоянки і зберіган­ня заправних агрегатів систем ЦЗС

В

В-Іа

—

-

+

■

 

 

 

 

 

Охорон­

Територія складу

 

 

"

'

на сигна­лізація

 

Двері, ворота і проходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть з приміщень:

першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вес­тибюль, сходову клітку;

будь-якого поверху, крім першого, в коридор або прохід до сходової клітки або в сходову клітку, що має вихід безпосередньо назовні або через вестибюль, відділений від коридорів перегородками з дверима; в сусідні приміщення на тому ж поверсі, що забезпечені вище­названими виходами.

Евакуаційних виходів з допоміжних будівель або приміщень повинно бути не менше двох.

Ширина маршів і площадок на сходах, коридорів, переходів між будівлями, проходів і дверей для евакуації людей повинна відпові­дати розрахункам, але не бути меншою від таких величин, м: маршів і майданчиків сходів 1,2; коридорів і переходів між будівлями - 1,0; проходів - 1,4; дверей - 0,8 м.

Ширина зовнішніх дверей на сходових клітках не повинна бути меншою від ширини маршу сходів, а сходових маршів і площадок на сходах - не більше 2,4 м.

Пожежний зв'язок та сигналізація

Боротьба з пожежею, що виникла, залежить від того, як швидко її буде виявлено і повідомлено про її виникнення пожежні команди. Для цього використовуються установки пожежної сигналізації та охоронно-пожежної сигналізації.

Головним елементом автоматичної пожежної сигналізації є засо­би сповіщення, чутливі до тепла, диму, світла і швидкості наростання температури навколишнього середовища. Сигнал датчика посилюєть­ся електронними підсилювачами і за системою проводового зв'язку передається або на диспетчерський пункт, або на систему дзвінків внутрішньої тривоги пожежної охорони. У системах пожежної сиг­налізації замість датчиків-оповіщувачів встановлюються кнопки, що замикають електричний ланцюг при натисненні на них. При цьому сигнал передається на приймальну станцію пожежної охорони.

Для оперативного керівництва гасінням пожежі передбачається телефонний зв'язок для виклику пожежних команд і двосторонній радіозв'язок керівника гасіння пожежі з бійцями пожежних команд.

Література: [8], [19], [26], [27], [28].

Питання для самоконтролю

Що означає термін „горіння речовини”?

Визначення терміну “температура спалаху”.

Що означає термін “температура запалення”?

В чому суть терміну “температура самозаймання”?

Визначення терміну “температура само загоряння”.

Які відомі межі запалення (вибуху) горючих сумішей?

Визначення нижньої концентраційної межі вибуху.

Визначення верхньої концентраційної межі вибуху.

Які необхідні умови утворення пожежовибухо-небезпечних се­редовищ?

В чому суть системи попередження пожеж?

В чому суть системи пожежного захисту?

Які існують шляхи попередження пожеж?

Визначення термінів „вибух” і „вибухобезпека”.

Які основні класи пожежонебезпечних зон?

Розділ 15. Гасіння пожеж

Гасіння пожеж і вогнегасильні речовини

Гасіння пожежі в початковій стадії її виникнення залежить від правильного вибору способів і засобів гасіння пожежі, вогнегасиль- них речовин та уміння їх застосовувати. Гасіння пожежі залежіть також від оперативності засобів зв'язку, сигналізації та пуску стаці­онарних вогнегасильних установок і систем.

Пожежа припиняється за таких умов.

ліквідації горючої речовини в зоні горіння або зниженні її кон­центрації;

зниженні процентного вмісту кисню в зоні горіння до меж, при яких горіння стає неможливим;

зниження температури горючої суміші до температури нижчої за температуру спалахування, коли горіння припиняється. Зупинення горіння досягається різними способами і прийомами гасіння пожеж. Для виконання першої умови горіння видаляють го­рючі речовини із зони горіння, розбавляють горючу рідину чи суміш розпиленою водою, парою, інертним газом.

Реалізація іншої умови зупинення горіння те приміщення, все­редині якого виникла пожежа, щільно зачиняють, запобігаючи про­никненню в зону горіння повітря кисню ззовні, внаслідок чого про­дукти горіння у цьому приміщені, скупчуючись, знижують вміст кисню, який до того ж і вигорає в зоні горіння до межі, при якій го­ріння припиняється. Потім після цього вводять в область горіння вогнегасильні речовини: вуглекислий газ; водяну пару; інертні гази;

вихлопні гази двигунів внутрішнього згорання;

покривають поверхню рідини, що горить, хімічною або

повітряно-механічною піною;

накривають предмети, що горять, азбестовими або повстяними покривалами, котрі перешкоджають потраплянню кисню пові­тря до палаючих предметів.

Зниження температури горючої суміші - третя умова зупинен­ня горіння виконується шляхом охолодження зони горіння водою, повітряно-механічною піною, вуглекислотою або перемішуванням горючої суміші (наприклад, великої маси палаючих рідин ).

Пожежу гасять, зазвичай у переважній більшості випадків, де­кількома способами одночасно. Скажімо, розпилена вода охоло­джує зону горіння, а її пари знижують концентрацію кисню над по­верхнею палаючої рідини.

Гасять пожежі вогнегасильними засобами та їх поєднаннями. Вогнегасильні речовини на підприємствах використовують таки як воду, повітряно-механічну та хімічні піни, вуглекислоту, галоїдову- глеводні поєднання, вогнегасильні порошки, а також їх комбіновані поєднання.

Вогнегасильна речовина - речовина, що має фізико-хімічні властивості, котрі дозволяють створювати умови для припинення горіння.

Пожежне водопостачання - комплекс інженерно-технічних споруд, призначених для огородження і транспортування води, збе­рігання її запасів і використання їх для пожежегасіння.

По-перше, вода дуже широко використовується як вогне­гасильна речовина, тому що має більшу теплоємкість порівняно з іншими вогнегасильними речовинами. Так, при нагріванні до 100 °С і випаровуванні 1 л води із зони горіння поглинається 2,68 МДж тепла і утворюється 1700 л пари. Розпилену воду нарівні з повітряно-механічною піною можна застосовувати для гасіння по­жеж в резервуарах з темними нафтопродуктами. Ефект гасіння при цьому складається переважно з охолоджування поверхні рідини, що горить, до температури, нижчої за температуру її спалахування. Потрапляючи в полум'я, краплі води випаровуються, забезпечуючи зниження температури зони горіння. Більш великі краплі охоло­джують поверхню палаючої рідини, що знижує швидкість випаро­вування її а, отже, зменшує концентрацію пари над палаючою по­верхнею і призводить до припинення горіння.

Вода використовується на підприємствах для охолоджування горючих сумішей при їх горінні, а також і для приготування хімічної та повітряно-механічної піни. На підприємствах, з наземними ре­зервуарами зі стаціонарним дахом або з понтоном при висоті стінок більше за 12 м обладнуються стаціонарними установками водяного охолодження. Вода для їх охолодження при пожежі подається по кільцевому протипожежному водопроводу, прокладеному навколо резервуарного парку. Стаціонарна установка охолоджування ре­зервуара конструктивно являє собою горизонтальний кільцевий трубопровід з пристроєм для розпилення води, з використанням перфорації, спринклерних або дренажних головок, розміщених у верхній частині резервуара і сполучених за допомогою сухих сто­яків і горизонтальних трубопроводів з мережею протипожежного водопроводу.

У стаціонарної установки передбачається подача води за допо­могою засувок з ручним приводом на охолоджування всієї поверхні резервуара або будь-якої її чверті.

Якщо резервуари висотою до 12 м і підземні резервуари місткіс­тю більшою за 400 м3, тоді вони охолоджуються за допомогою пере­сувних установок пожежних стовбурів, що приєднуються пожежни­ми рукавами до гідрантів мережі протипожежного водопроводу.

Запас води для гасіння пожеж, оптимальний, обчислюють згідно з витратою води для гасіння найбільшого резервуара в паренні або залізничної естакади, або беруть найбільшу сумарну витрату води для зовнішнього і внутрішнього пожежегасіння однієї з будівель на території підприємства.

Витрату води на гасіння пожежі потрібно визначати, виходячи з інтенсивності подачі розчину (94 % води і 6 % піноутворювача).

При гасінні нафтопродуктів з температурою спалахування парів 28 °С і нижче розрахункова інтенсивність подачі розчину повинна бути 0,08 л/хв, а при гасінні нафти та інших нафтопро­дуктів - 0,05 л/хв на 1 м2 поверхні випаровування нафти і нафто­продуктів. Розрахунковий час гасіння пожежі потрібно приймати 10 хв.

Об’єм піноутворювача приймається рівним трикратній витраті його на одну пожежу. Витрати води, необхідної для охолоджуван­ня наземних резервуарів, приймають для резервуара, що горить -

5 л/с на 1 м довжини кола резервуара і для сусідніх - 0,2 л/с на 1 м розрахункових довжин кола, приймаючи за розрахункову довжи­ну 1/2 довжини кола резервуара.

Повітряно-механічна піна виходить за допомогою повітряно- пінних стовбурів, генераторів піни ГП і пінних зрошувачів з водних розчинів (4-^6 %) піноутворювача ПО-1, ПО-1Д, ПО-1А, ПО-1С. Піна застосовується для гасіння горючих рідин, не розчинних у воді. Вогнегасильні властивості повітряно-механічної піни визначаються кратністю, стійкістю, дисперсністю і в'язкістю.

Відношення об'єму піни до об'єму розчину, з якого вона виготов­лена це кратність піни. За допомогою повітряно-пінних стовбурів

отримують піну низької кратності (до 10), з допомогою генераторів піни - середньої кратності (до 200) і високої кратності (200-Н000).

Повітряно-механічної піни вогнегасильна властивість поля­гає в тому, що вона, по-перше, охолоджує зону горіння, по-друге, ізолює зону горіння від горючої речовини, що перешкоджає над­ходженню парів горючої речовини в зону горіння. Головну роль у вогнегасильній дії піни відіграє фактор ізоляції зони горіння. Успіх гасіння пожежі піною залежить і від інтенсивності подачі її в зону горіння.

При гасінні різних горючих рідин і пожеж в закритих об'ємах (будівлі, шахти) останнім часом застосовують повітряно-механічну піну підвищеної кратності, яку отримують при навмисному на­гнітанні повітря в піногенератор. При такій кратності знижується витрата води, а піна може застосовуватися як засіб об'ємного вогне- гасіння. Однак, чим вищою є кратність піни, тим вона є менш стій­кою.

Інертні гази - азот, аргон, а також вуглекислий газ, димові та відпрацьовані гази.

Вогнегасильна дія газів полягає в розбавленні повітря і знижен­ні концентрації кисню в зоні горіння до такого значення, при якому горіння продовжуватися не може.

При гасінні вуглекислим газом (вуглекислотою), крім того, відбувається інтенсивне охолоджування зони горіння. При виті­канні вуглекислоти з вогнегасників, де вона знаходиться під тис­ком в рідкому стані, відбувається її інтенсивне випаровування і охолоджування до температури -78,5 °С, і вона перетворюється в снігоподібну масу. Двоокис вуглецю застосовують для гасіння по­жежі електроустановок, невеликих осередків пожежі, розлитих в невеликих кількостях пально-мастильних матеріалів, стендів і об­ладнання.

Вогнегасильна дія галоїдовуглеводневих сполучень полягає в їх здатності гальмувати реакцію горіння, тобто надавати інгібіруючу

і           флегматизуючу дію.

Порівняльна характеристика і вогнегасильпі концентрації галої­довуглеводневих сполучень наведена в табл.15.1. З неї виходить, що вогнегасильні властивості галоїдовуглеводнів набагато вищі, ніж у інертних газів. Фреон 114В2, наприклад, ефективніший за двоокис вуглецю в 10 разів.

Таблиця 15.1

Порівняльна характеристика галоїдовуглеводневих сполучень

Склад

Компоненти

Співвідношення компонентів, %

Ногнегасі

цент

ільна кон- зація

%о

кг/м3

3,5

Бромистий етил

70

6,7

0,207

 

Двоокис вуглецю

ЗО

 

 

7

Бромистий метилен Бромистий етил

80

20

3,0

0,157

4НД

Те саме

Двоокис вуглецю

97

3

5,6

0,203

БФ-2

Бромистий етил

73

4,6

0,192

Фреон

Т етрафтордиброметан

27

 

 

114В2

Те саме

100

1,9

0,162

со9

Двоокис вуглецю

100

22,4

0,7

 

Вогнегасильну дію порошкових сполук становить їх інгібірую- ча дія на полум'я, що розбавляє і що знижує концентрації кисню в зоні горіння і що охолоджує горюче середовище. Вогнегасильні по­рошки в суміші з повітряно-механічною піною застосовуються для гасіння різних пально-мастильних матеріалів.

Вогнегасильні порошки - вуглекисла і двовуглекисла сода, кремній, пісок, поташ, хлориди лужних металів подають в зону го­ріння з вогнегасників стислим повітрям, азотом або СОг

Пожежі в резервуарах

Розвиток пожежі нафтопродуктів в резервуарах при гасінні його, від початку загорання до пінної атаки пересув ними засобами обчис­люється десятками хвилин. В зв’язку з цім керівник гасіння пожежі та інженерно-технічний персонал підприємства повинні знати особли­вості розвитку процесу горіння в резервуарах, щоб передбачити мож­ливі ускладнення в процесі гасіння і результати прийнятих рішень.

В резервуарах в більшості випадків горіння рідин починається з вибуху парів горючої рідини під дахом резервуара, в зв’язку з цім відбуваються деформація і спалахування горючої рідини в резерву­арі. Полум'я сягає при цьому висоти двох діаметрів резервуара і має температуру залежно від горючої рідини в межах 1000-1300 °С.

Полум'я може значно відхилятися під час дії вітру і вже на по­чатковій стадії пожежі виникає можливість перекидання полум'я на сусідні резервуари або об'єкти. Такий факел полум'я резервуара, що горить, нагріває стінки, дах, дихальну та іншу апаратуру, розташова­ну на даху сусіднього резервуара.

Небезпека нагріву при цьому вогнезагороджувача до високої температури веде до того, що він може втратити свої вогнезагоро- джуючі властивості, а полум'я гарячого резервуару може без пере­шкод потрапити всередину сусіднього резервуара, зумовлюючи ви­бух парів його горючої рідини.

Крім того, внаслідок нагріву стінок і даху сусіднього резервуара підвищується швидкість випаровування горючої рідини, що збері­гається в ньому. При цьому, якщо в резервуарі зберігається авіапа- ливо, що має низьку температуру спалаху, то всередині резервуара може утворитися концентрація горючої суміші вищої за верхню межу вибуховості авіапалива.

У такому випадку всередині резервуара створюється надмірний тиск, який перешкоджає проникненню полум'я всередину, а виті­каючі через дихальну апаратуру горючі пари можуть запалати від полум'я резервуара, що горить, горючі пари над дихальною апарату­рою, викликаючи нагрівання цієї конструкції.

Нагрівання резервуара, в якому зберігається горюча рідина з ви­сокою температурою спалаху, наприклад, дизельне паливо, небез­печно і полягає в тому, що всередині резервуара в процесі нагрівання може утворитися вибухонебезпечна концентрація парів дизельного палива. У такому випадку сусідні резервуари з тим, що горять, з са­мого початку пожежі необхідно охолоджувати водою, запобігаючи тим самим можливості вибуху всередині них.

В резервуарі з початку горіння рідини на її поверхні встановлю­ється температура, що дорівнює середній температурі кипіння ба- гатофракційної рідини. По мірі горіння температура поверхні буде поступово підвищуватися, і горюча рідина прогріватиметься углиб. При цьому стійкість і ефективність піни при гасінні пожежі знижу­ються.

Швидкість горіння нафтопродуктів залежить переважно від ве­личини вільної поверхні, фізичних властивостей рідини, швидкості вітру, температури рідини. Швидкість горіння рідини визначається швидкістю її випаровуванням, яка, в свою чергу, залежить від швид­кості прогрівання поверхні рідини. З підвищенням початкової тем­ператури рідини зростає швидкість її горіння.

При більш високій початковій температурі полум’я, велика части­на тепла полум'я витрачається на випаровування рідини, менша - на нагрівання її до температури кипіння. Орієнтовні значення швидко­сті вигорання найбільш поширених горючих рідин у мг/ч:

Бензин

0,30

Гас

0,24

Дизельне паливо

0,18-0,20

Нафта

0,12-0,15

Мазут

0,10

Спирт етиловий

0,15

 

Стінки резервуара, у яких температура, не перевищує темпера­туру палаючої рідини, а стінки резервуарів, температура яких є ви­щою за рівень рідини, під дією полум'я навіть в перші хвилини по­жежі розжарюються, втрачають міцність і деформуються. Тому при виникненні пожежі в резервуарі з низьким рівнем горючої рідини, щоб уникнути руйнування, необхідно вести інтенсивне, постійно охолоджування його зовні водою.

Закипання і викид із резервуара рідини, що горить, пов'язано з її прогріванням на велику глибину. При горінні масел, мазуту, нафти виникає прогрітий шар води, товщина якого згодом збільшується, а температура трохи відрізняється від температури поверхні рідини. Під цим шаром температура рідини різко знижується до початкової. Авіабензин і світлі нафтопродукти при пожежах прогріваються на незначну глибину.

У всіх нафтопродуктах виникає скипання, що містять в собі воду і прогріваються в процесі горіння до 100 °С. Тоді вода, що міс­титься в рідині у вигляді дрібних крапель, переходить в пару, котра виривається на поверхню і створює піну, яка переливається через край резервуара і продовжує горіти, загрожуючи пожежею сусіднім резервуарам і спорудам.

Такий викид нафтопродуктів спостерігається переважно при горінні темних нафтопродуктів, наприклад, нафти, що містить 3,8% води, і мазуту, що містить 0,6 % води. Викид виникає при зіткненні нафтопродукту, що прогрівся, з водяною подушкою на дні резер­вуара. Викид відбувається при температурі нафтопродукту вищою 100 °С на межі розподілу нафтопродукт - вода. Саме тут протікає процес інтенсивного пароутворення, який призводить до утворення парової подушки, що рухається вертикально вгору через товщу на­фтопродукту, захоплюючи і викидаючи його за межі резервуара.

При гасінні пожеж резервуарів з нафтопродуктами спостеріга­лися випадки, коли при викиді нафтопродукт, що горить, підіймався на велику висоту і падав на відстані 70-120 м від резервуара, викли­каючи пожежну небезпеку сусідніх резервуарів, будівель, споруд, а також наражаючи на небезпеку бійців пожежної команди.

В цих випадках особистий склад і техніку при загрозі викиду продукту розташовують з навітряної сторони на відстані більш як 100 м.

При гасінні пожеж резервуарів на берегах рік і водоймищ, насо­си на плаву встановлюють вище за пожежу за течією ріки на такій же відстані. Технічний персонал, не зайнятий безпосередньо гасін­ням пожежі, видаляють з небезпечної зони.

Розрахуватрі час ґ в годинах, після закінчення якого від початку пожежі може статися викид:

г=(Н -Н)/(У -V ),

'Ж        В//       у          ВИГ    ГфОГ'' 7

де: Нж і Нв - початкова висота відносно горючої рідріни і водяної подушки (за Н приймають висоту від днріща до зливної труби), м; Уьіг і V - швидкості вигоряння і прогрівання горючої рідини по ВРІСОТІ, м/г.

Для гасіння пожеж нафтопродуктів в резервуарах використову­ють повітряно-механічну (ВМ) піну.

Гасіння рідини найефективніше тоді, коли повітряно-механічна піна закриває всю поверхню горючої рідини. Піна, частково руйну­ючись, охолоджує поверхню рідини, що горить, водою, котра утво­рилася.

Незруйнована частріна піни покриває поступово поверхню ріди­ни, що горріть, ізолює її від кисню повітря і перешкоджає потраплян­ню парів горючої рідини в зону горіння. Інтенсивність подачі піни поврінна перевищувати інтенсивність її руйнування. Інтенсивність подачі піни визначають за розчином піноутворювача, з якого вона утворюється.

Гасіння пожеж резервуарів повітряно-механічної піною низької кратності, маючи високу стійкість, ефективна пррі гасінні пожеж лише за умови плавної її подачі на поверхню рідини, що горить. При подачі піни струменем з висоти 1,5 м і вище вона швидко руйнуєть­ся, і ефективність гасіння її є дуже низькою.

При подачі в резервуар піни високої кратності, вище 300, внаслі­док своєї легкості, вона виноситься тепловим потоком, не досягається поверхні, руйнується, і ефект гасіння при цьому також є невеликим. Найкращий ефект гасіння нафтопродуктів в резервуарах досягається при застосуванні піни середньої кратності -80-150. Вона може подава­тися в резервуар, що горить, навіть у вигляді струменя. Ефективність її в два-три рази більше, порівнюючи з піною низької кратності.

Нормативна інтенсивність подачі вогнегасильних засо­бів (табл.15.2) при гасінні пожежі в резервуарах: для повітряно- механічної піни низької і середньої кратності при трикратному за­пасі піноутворення - 10 хв.

Таблиця 15.2

Нормативна інтенсивність подачі вогнегасильних засобів

Нафтопродукт

Інтенсивність подачі вогнегасильних засобів, л/с • м2

Основний

засіб

Резервний засіб

Установка УППС (к = 3,5; ПО-6, ПО-1)

піна ВМ (к = 100, ПО-1)

піна ВМ (к = 10, ПО-1)

піна

хімічна

(к-5)

розпи-

ляна

вода

Бензин і авіапаливо а < 28°С)

0,08

0,12*

0,15

-

0,15

Нафта

0,05

0,12*

0,15

-

0,10

Нафтопродукт

а >28° С)

0,05

0,15

0,10

-

0,10

Мазут і мастила

0,05

0,10

0,06

0,20

0,06

 

Примітки: 1. Буквою к позначена кратність.

Знаком * помічені засоби, що застосовуються тільки в резер­вуарах до 1000 м3, за винятком тих, в яких рівень рідини нижчий на

м від верхнього краю.

Установки гасіння пожеж на складах ПММ

Повітряно-механічну піну на поверхню нафтопродуктів, що го­рять на складах ПММ, застосовують установками: стаціонарними автоматичного пожежегасіння, стаціонарними неавтоматичного по- жежегасіння і пересувними.

Установка пожежегасіння стаціонарна автоматична (рис. 15.1.) складається з ємкості для води 1, насосної станції 2, в якій розмі­щуються насоси, що автоматично включаються 5, ємкості з піно- утворювачем 8 і дозатором 4. Від насосної станції водний розчин піноутворювача по системі трубопроводів подається до кожного ре­зервуара або об'єкта. У системі встановлені датчики-сигналізатори

які під час пожежі спрацьовують. У вузлі пуску 7 включається подача водного розчину піноутворювача в піногенератори 5 (вони стоять на резервуарах 10 з горючими рідинами).

9

Рис. 15.1. Схема стаціонарної автоматичної установки для гасіння пожеж в резервуарах.

 

Установки автоматичного пожежегасіння стаціонарні призна­чені для гасіння пожежі нафтопродуктів в резервуарах місткістю більш як 5000 м3, а також в будівлях і приміщеннях.

Приміщення, що підлягають обладнанню стаціонарними уста­новками автоматичного пожежегасіння, такі:

споруди насосних станцій нафтопродуктів на складах ПММ і резервуарних парків магістральних нафтопродуктопроводів, ка­налізаційних насосних станцій з перекачки неочищених вироб­ничих стічних вод і уловлених нафтопродуктів; приміщення для насосів і вузлів засувок з площею підлоги біль­ше за 300 м2.

будівлі насосних станцій резервуарних парків магістральних на­фтопроводів;

приміщення для насосів і вузлів засувок на станціях з подачею більше за 1200 м3/ч;

будівлі складські для зберігання ПММ в тарі;

приміщення площею більше 500 м2 для нафтопродуктів з темпе­ратурою спалаху до 120 °С;

приміщення більше 750 м2 для інших нафтопродуктів; інші будівлі складу: розливні, роздавальні тощо; виробничі приміщення площею більше 500 м2, в яких є нафто­продукти більше 15 кг/м2.

Неавтоматичні стаціонарні установки неавтоматичного поже- жегасіння відрізняється від автоматичних тим, що на резервуарах відсутні стаціонарно змонтовані генератори піни і система автома­тичного управління. У цих установках на розчинопроводах встанов­люються пожежні гідранти або стояки, обладнані з'єднувальними головками для підключення пожежних рукавів і генераторів піни під час пожежі. Стаціонарні установки неавтоматичного пожежегасін- ня передбачаються для гасіння пожежі підземних резервуарів міст­кістю 5000 м[1], а також на складах І і II категорій зливно-наливних естакад для залізничних і автомобільних цистерн.

Пожежні автомобілі та мотопомпи належать до пересувних уста­новок Пересувні установки пожежегасіння використовуються для га­сіння пожежі наземних і підземних резервуарів місткістю до 5000 м3; насосних станцій нафтопродуктів, що розміщуються на відкри­тих майданчиках або під навісами;

зливно-наливних естакад для залізничних і автомобільних цис­терн складів III категорії.

Пересувні установки використовують, крім того, в приміщеннях (рис. 15.2), якщо їх площі і продуктивність насосної станції менші за обумовлені.

Генератори піни середньої кратності (рис. 15.3) застосовуються для отримання повітряно-механічної піни середньої кратності з вод­ного розчину піноутворювача ПО-1.

Генератор піни складається з відцентрованого розпилювача 4, корпуса З, набору сіток 2 і сопла 1, що призначений для підвищення дальності польоту струменя. Найбільш розповсюдженими генерато­рами піни є: генератори ГПС-200, ГПС-600, ГПС-2000.

Генератори піни різняться за витратами водного розчину піно­утворювача, що становлять: ГПС-200-1,6^-2; ГПС-600 - 5-НЗ; ГПС- 2000            17^-20            л/с.      Рекомендований       тиск    розчину          у розпилювача

становить 40-104-60-104 Па, а кратність піни - 70-100. Стаціонарні генератори піни на резервуари встановлюються із з'єднувальними головками на трубопроводі, що підводить розчин піноутворювача.

Подпись: Рис. 15.3. Генера¬тор піни серед¬ньої кратності (ГПС) Трубопровід виводиться за обвалування З (рис. 15.2) резервуара 1, де до нього через з'єднувальну головку за допомогою пожежного рукава 6 підключається пожежний автомобіль 5 для подачі в генера­тори піни 2 розчину піноутворювача. Розчин піноутворювача пере­творюється в генераторі піни на повітряно-механічну піну, яка роз­тікається по поверхні рідини, що горить, і гасить її.

5

Рис 15.2 Схема подачі водного розчину піноутворювача в стаціонарний генератор піни від пожежного автомобіля

 

 

 

•V

і

і

 

\

 

\

 

 

1 -

 

і

\

1

 

 

І

 

-

1

 

 

 

Подпись: Рис. 15.5. Установка генератора піни середньої кратності ГПС- 2000 на даху резервуара: 1 - резервуар; 2 - верхня кришка метал-'евої коробки;
Подпись: Рис. 15.4. Схема стаціонарної установки генератора піни на резервуарі: 1 — пристосування з легкоплавкими замками, що герметизує мі пока меру; 2 —

пінокамера; 3 — піногенератор;

,           ґ          3 - вікно у даху ре-'зервуара

4 — площадка обслуговування ге- ,           к

х ґ        .           1300X1360 мм для подання піни

нератора піни, 5 — труоо^провід

Подпись: для подачі розчину піноутворю- вача; 6 — драбина для підйому на площадку; 7 — резервуар; 8 — обвалування; 9 — розгалуження ґ о - трубопровід для подачі трубопроводів для підключе^ння 1 розчину в генератор піни, рукавів пожежного автомобіля г і г г в резервуар, 4 - смотрове вікно в метал-,евій коробці,

Подпись: Розчинопровід прокладається навколо резервуарного парку за межами обвалування. Від двосторонньої заливно-наливної заліз¬ничної естакадрі розчинопровід прокладається на відстані більше 10 м. До наземних резервуарів місткістю більше 1000 м3 і до будівель складу, що розміщуються на відстані більше 200 м від кільцевого розчинопроводу, прокладається по два тупикових відгалуження від різних ділянок кільцевої мережі розчинопроводу. Подача піни в резервуари, що горять, здійснюється механі¬зованими або ручними пінопідйомниками. Вони являють собою підіймально-закидний пристрій, за допомогою якого подають піну через борт резервуара з нафтопродуктом, що горить. З метою ліквідації невеликих пожеж на самому початку їх ви- нрікнєння застосовуються первинні засобрі пожежегасіння. Най-

5 - пінокамера з гене^ратором піни ГПС-2000;

більш поширеними є ручні й пересувні вогнегасники: хімічні пін­ні ОХП-ІО, ОП-М, ОП-9ММ; повітряно-пінні ОВП-5, ОВП-ІО, ОВП-ЮО, ОВП-250; вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8, ОУ-25 (УП-1), ОУ-80 (УП-2М), ОУ-400 (УП-8); аерозольні ОА-1, ОА-

ОА-5, ОА-ІО, ОА-50; порошкові ОПС-ІО, ОППС-ІОО. Цифра у маркуванні вогнегасника вказує на початковий об’єм вогнегасиль- ної речовини.

Правила застосування вогнегасників: якщо невідомим є спосіб застосування вогнегасника, то слід, по-перше, ознайоми­тись з інструкцією щодо його використання; по-друге, вогнегас­ник необхідно приводити в дію після того, як його доставлять до місця пожежі; по-третє, вміст вогнегасника треба подавати з навітряного боку, підійшовши якомога ближче до вогнища по-

'ф’Р'ф’і

/ту С /їх 1.

Подпись: Норми оснащення вогнегасниками складів ПММУсі вогнегасники поділяються на хімічні, пінні, повітряно-пінні, вуглекислотні, хладонові, порошкові. За використанням поділяють­ся на ручні (переносні) і пересувні. Хладонові вогнегасники вико­ристовують галоїдовуглеводневі сполучення. Основними компо­нентами цих сполучень є бромистий етил, бромистий метил і фреон 114В2. Ці речовини мають дуже високу вогнегасну дію більш ніж двоокис вуглецю і застосовуються для гасіння для гасіння ЛЗР і електроустановок під напругою до 380В. Хладонові вогнегасники можуть застосовуватися в широкому діапазоні температур від 60 до 550 °С (табл.15.3).

Споруди, будівлі, приміщення

Норми оснащення об’єктів складів ПММ вогнегасниками, піт.

Азбестове або суконне покри­вало, шт.

Ящик 3 піском вміст- кість 0,5 м3

ОА-5,

ОВП-5,

ОВП-ІО,

ОХП-ІО

(ОУ-25,

ОУ-80)

ОУ-5,

ОУ-8

Вертикальний резервуар

2

-

-

-

1

Група горизонтальних резервуарів

2

-

-

-

1

Таблиця 15.3

 

 

Продовження табл. 15.3

Тарне сховище пального з темпера­турою спалахування парів до 61 °С (100 м2)

1

-

-

-

1

Тарне сховище пального з температурою спалахування парів вищою за 61 °С в закритому тиглі (100 м2)

1

-

-

-

1

Насосні станції з перекачування пального (50 м2)

2

1

1

1

1

Залізничні зливні пристосування (20 м)

1

1

 

1

1

Роздаточні та приймальні пристосування

2

-

1

1

2

Лабораторія складу ГСМ (50 м2)

2

-

1

1

1

Водомаслостанція (50 м2)

2

-

1

 

-

Службове приміщення (50 м2)

1

-

-

 

-

 

Організація гасіння пожеж на складах ПММ

Гасіння пожежі на складах ПММ має бути організовано з ураху­ванням розмірів пожежі, рекомендацій та оперативного плану гасін­ня пожежі на конкретному об'єкті.

Відповідальна особа (керівник) гасіння пожежі, насамперед, зобов'язаний:

організувати розвідку пожежі для отримання інформації про стан резервуарів, систем пожежегасіння та можливі наслідки розвитку пожежі;

негайно організувати охолоджування водою резервуара, що го­рить, і сусідніх з ним резервуарів, особливо в місцях передбачу­ваної установки пінопідйомників;

підготувати пінну атаку в найкоротший строк, враховуючи, що чим більшою є тривалість пожежі, тим більша ймовірність її по­ширення на сусідні резервуари;

атаку необхідно проводити одночасно всіма розрахунковими за­собами і безперервно до повного припинення горіння, а інтен­сивність подачі піни потрібно вважати вирішальною умовою успішної ліквідації пожежі;

створити оперативний штаб гасіння пожежі, до складу якого включити керівних інженерно-технічних працівників складу ПММ для постійної консультації і виконання робіт, пов’язаної з технологічними особливостями виробництва; призначити відповідальну особу за вживання необхідних захо­дів з техніки безпеки при гасінні пожежі; провести пінну атаку на резервуари, що горять.

Під час гасіння пожеж у резервуарах, насамперед, застосовують ста­ціонарні (автоматичні) системи пожежегасіння. Повітряно-механічну піну подають в резервуар за допомогою пінопідйомників безпосеред­ньо від стінки резервуара з навітряної сторони, а якщо немає можли­вості - навісними струменями за допомогою пінопідйомників. Для по­передження повторного запалення нафтопродукту в одному резервуарі піну в нього потрібно подавати 3-5 хв або до повної ліквідації горіння в сусідньому резервуарі при зниженій інтенсивності.

Гасіння парів, які просочуються крізь нещільності герметизо­ваних баків, резервуарів, відкритих люків залізничних цистерн або через дихальні клапани резервуарів, необхідно, насамперед, закрити (засунути) кришки люків, кранів і збити полум'я розпиленим або суцільним струменем води, накласти пластир з кошми або мокрого брезенту на місце витоку парів.

Коли пожежа у тарних сховищах, насамперед, потрібно вимкну­ти рубильник, що живить електроенергією тарне сховище та припи­нити роботу вентиляційних установок. Щоб пожежа не поширилась на найближчі об'єкти, водяними струменями слід збити полум'я і охолоджувати непошкоджену тару піною або водою.

Вживають заходів, що перешкоджають можливому розтіканню нафтопродукту. Для цього готують пісок та інвентар, за допомогою яких можна буде підняти висоту порога.

При гасінні пожежі тарного сховища траншейного типу, насам­перед, треба спробувати завалити траншею снігом, піском, землею вручну або використовуючи техніку - бульдозери, вбиральні ма­шини та інш. В крайньому випадку траншею можна залити водою і потім гасити пожежу повітряно-механічною піною або розпиленою водою.

Гасіння пожежі на відкритих майданчиках зберігання ПММ здійснюють повітряно-механічною піною і розпиленою водою. Па­ралельно з гасінням пожежі необхідно охолоджувати ще не палаючі бочки, цистерни, що знаходяться у вогнищі пожежі, і вжити заходів до ліквідації або відкочування бочок із зони пожежі.

Коли треба гасити пожежі на об’єктах зливу-наливу необхідно, насамперед, припинити операції зливу-наливу нафтопродукту, від­котити залізничні цистерни будь-яким доступним способом, зазда­легідь закривши кришки люків. Якщо горить залізнична цистерна, то, насамперед, необхідно витягнути за допомогою багрів з люка цис­терни зливний шланг. Якщо виникла пожежа розлитого нафтопро­дукту і ємкості, з якої зливають нафтопродукт, то спочатку гасять палаючу рідину, яка розлилася, потім вогонь у зливній ємкості.

Якщо має місце пожежа засобів перекачування необхідно їх не­гайно відключити і вжити заходів, які перешкоджали б перекидан­ню вогню на ємкість, що звільняється. Палаючі цистерни, а також і не зачеплені вогнем цистерни потрібно відкочувати із зони пожежі. При гасінні пролитої на підлогу етилової рідини, що горить, вико­ристовують повітряно-механічну піну. Етилову рідину в бочках га­сять водою і піною. Гасіння проводять з навітряної сторони.

Коли гасять пожежу резервуарів потрібно дотримуватися захо­дів безпеки. При бойовому розгортанні необхідно враховувати мож­ливість ураження нафтопродуктом, що горить, при його закипанні (переливанні) і викиді на особистий склад і пожежну техніку. Для запобігання небезпеці викиду темних нафтопродуктів необхідно до­тримуватися таких правил:

насоси і автомобілі, підключені до води, слід встановлювати з навітряної сторони не ближче 100 м і з підвітряної сторони не ближче 150 м від резервуара, що горить;

відповідальна особа за техніку безпеки, повинна стежити за про­цесом горіння нафтопродукту, станом резервуара, напрямом ві­тру і при їх змінах повідомляти керівника гасіння пожежі. При можливому викиді нафтопродукту керівник гасіння пожежі по­дає особистому складу пожежної команди спеціальний сигнал про відхід їх з небезпечної зони;

коли нафтопродукт закипає потрібно із зони обвалування резер­вуара видалити ствольники, не припиняючи подачі піни, а потім вжити заходів, що перешкоджали б розтіканню рідини до інших резервуарів. Якщо закипання не припиняється, то перестають подавати піну в резервуар і приступають до гасіння і відкачки рідини, що переливається із обвалування нафтопродукту;

коли гасять пожежу насосних станцій, перекачувальних ЛЗР і ГЖ, а також закритих тарних сховищ, коли всередину примі­щення не можна увійти, ствольники повинні використати про­стінки між дверима і вікнами для захисту від теплового випро­мінювання полум'я і можливого його викиду назовні; пожежний особистий склад, зайнятий гасінням пожежі, пови­нен бути забезпечений протигазами, гумовими чобітьми, рука­вичками і фартухами.

Література: [19]; [26]; [27]; [28].

Питання для самоконтролю

Назвіть умови гасіння пожеж.

Дайте перелік вогнегасильних речовин які ви знаєте.

Як вода гасить пожежу, чому вона гасить речовину?

Чому рідину слід гасити повітряно-механічної піною?

Що слід розуміти під терміном “кратність піни”?

Чому повітряно-механічна піна гасить зону горіння?

Як інертні гази гасять горючу речовину в зоні горіння?

До якого обладнання застосовують двоокис вуглецю?

Яку вогнегасильну дію роблять порошкові сполуки?

В чому полягає вогнегасильна дія галоїдовуглеводневих сполучень?

3 яких частин складається стаціонарна автоматична установка

пожежегасіння?

Що собою являє генератор піни середньої кратності?

В яких частинах резервуарів монтується генератор піни?

З якою метою використовують пінопідйомники на резервуарах?

Які ручні вогнегасники Ви знаєте?

На які види вони поділяються ручні вогнегасники?

Як слід гасити розлиту горючу рідину?

ЛІТЕРАТУРА

ЗАКОН України “Про охорону праці”. - K.: Основа, 1993. - 40 с.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ коментар до Закону України “Про охо­рону праці”. - K.: Основа, 1996. - 254 с.

ДСТУ 2293-93. ССБП. Охорона праці. Терміни та визначення. - K.: Держстандарт України, 1993. - 15 с. Чинний від 06.12.93.

ГОСТ 12.0.003-74 (СТ СЭВ 790-77). ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация. - М.: Вид-тво стандартів, 1979 - 4 с. - Введ.01.05.75.

ПРОТОЕРЕЙСКИЙ A.C. Безопасность труда в авиации. - К.: КМУ- ГА, 2000. - 228 с.

НПАОП 0.00-4.03-01. Порядок розслідування та ведення обліку нещас­них випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. По­станова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004, № 1112.

ПРОТОЄРЕЙСЬКИЙ О.С. Охорона праці: Практикум для студентів усіх спеціальностей. - K.: НАУ, 2001. - 82 с.

СПРАВОЧНИК по охране труда на промышленном предприятии / K.Н.Ткачук, Д.Ф.Иванчук и др. - К.: Техника, 1991. - 285 с.

ДСН 3.36.042-99. Санітарні норми мікроклімату виробничих примі­щень. - K.: Держстандарт, 1999. - 31 с. Чинний з 01.01.99.

СНиП ІІ-А.8-62. Естественное освещение. Нормы проектирования. - М.: Госстройиздат, 1962. - 41 с.

ГОСТ 12.2.007.13-75. ССБТ. Изделия светотехнические. Требования безопасности. - М.: Госстройиздат, 1980. - 4 с.

СНиП ІІ-4-79. Естественное и искусственное освещение. - М.: Гос­стройиздат, 1979. - 35 с.

ГОСТ 12.1.006-84. ССБТ. Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля. - М.: Госстандарт, 1985. - 4 с. - Введ. 01.01.85.

МАТИБОРСКИЙ В.В. Охрана труда. Безопасность жизнедеятель­ности на предприятиях гражданской авиации в условиях воздействия сверхвысоких частот: Учебн. Пособие. - К.: КМУГА, 1998. - 192 с.

ДНАОП 0.03-3.24-97. Норми радіаційної безпеки України НРБУ-94. - K.: МОЗ України, 1997. - 121 с. Чинний з 01.01.98.

ДНАОП 0.00-4.26-96. Положення про порядок забезпечення праців­ників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту. - K.: МОЗ України, 1997. - 21 с. Чинний з 01.01.96.

ДСН 3.3.6.037-99. Шум. Ультра- и инфразвук. Общие положения. - М.: Госстандарт, 1999. -1с.- Введ. 01.01.99.

ГОСТ 12.1.003-86. ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. - М.: Госстандарт, 1986. - 6 с. - Введ. 01.03.86.

ПРОТОСРЕЙСБКИЙ О.С. Безпека пращ на ав1ашдприемствах. - К.: НАУ, 2002. - 280 с.

РД 34.21.22-87. Инструкция по устройству молниезащиты зданий и со­оружений. - М.: Энергоиздат, 1987. - 80 с.

ПРОТОЕРЕЙСКИЙ A.C. Электробезопасность при технический эксплуатации электрооборудования воздушных судов и аэропортов гражданской авиации: Учебн. Пособие. - К.: КИИГА, 1985. - 87 с.

ДОЛИН П.А. Основы техники безопасности в электроустановках. - М.: Энергоатомиздат, 1985. - 376 с.

ГОСТ 12.1.018-93. ССБТ. Пожаровзрывобезопасность статического электричества. Общие требования. - М.: Госстандарт, 1993. - 6 с.- Введ. 01.01.93.

ГОСТ 12.4.124-83. ССБТ. Средства защиты от статического электричества. - М.: Госстандарт, 1994. - 4 с. - Введ. 01.01.84.

ИНСТРУКЦИЯ по снижению влияния статического электричества в технологических процессах обслуживания и ремонта авиационной тех­ники, № 7/И. - М.: МГА, 1986. - 26 с.

ПРОТОЕРЕЙСКИЙ A.C. Безопасность труда при применении ГСМ в гражданской авиации: Учебн. Пособие. - М.: Транспорт, 1987. - 247 с.

ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. - М.: Госстандарт, 1992. - 25 с. - Введ. 01.07.95.

ПРОТОЕРЕЙСКИЙ А.С. Безопасность труда при применении горюче­смазочных материалов в гражданской авиации. - М.: Транспорт, 1980. - 175 с.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1 Таблиця 4.2.

Нормовані значення коефіцієнтів природної освітленості в при­міщеннях виробничих будинків, розташованих північніше 45° і південніше 60° північної широти

Роз­

ряд

робо­

ти

Характер робіт, виконуваних у приміщенні Вид за ступенем точності

Розмір об’єкта роз­різнення, мм

Норми коефіцієнтів природної освітле­ності, %

при

бічному

освіт­

ленні

При

верхньому і комбі­нованому освітленні

1

Найвища

Менше 0,15

3,5

10

2

Дуже висока

Від 0,15 до 0,3

2,5

7

3

Висока

Від 0,3 до 0,5

2,0

5

4

Середня

Від 0,5 до 1,0

1,5

4

5

Мала

Від 1,0 до 5,0

1,0

3

6

Груба

Більше 5,0

0,5

2

7

Робота із самосвітними мате­ріалами в пальних цехах

 

1,0

3

8

Загальне спостереження за виробничим процесом: постійне періодичне

 

0,3

0,2

1

0,7

9

Робота на складах

 

0,1

0,5

 

Висока

Дуже висока

Найвища точність

Характеристика зорової робо­ти за ступенем точності

Від 0,3 до 0,5

Від 0,15 до 0,3

Менше 0,15

Найменший розмір об’єкта розрізнення, мм

нн

нн

нн

д

І—і

Розряди зорової роботи

о\

 

 

га о\

 

 

а

оч

»3

Під розряд зорової роботи

Малий

Середній

Малий

Середній

Великий

Великий

Малий

Середній

Малий

Середній

Великий

Малий

Середній

Великий

Великий

Малий

Середній

Великий

Малий

Середній

Малий

Контраст об’єкта Розрізнення з фоном

Середній

Темний

Темний

Світлий

Світлий

Середній

Середній

Темний

Світлий

Середній

Темний

Темний

Світлий

Світлий

Середній

Світлий

Середній

Темний

Середній

Темний

Темний

Характеристика фону

о

о

о

КЗ

о

о

о

о

о

о

3000

2000

о

о

о

СЛ

о

о

СО

о

о

о

4000

сд

о

о

о

Комбіноване

освітлення

при люмі­несцентних лампах

Найменша освітле­ність, лк

со

о

о

СП

о

о

со

о

о

750

500

КЗ

СП

о

о

о

о

о

о

кз

СЛ

о

сд

о

о

Одне загальне освітлення

СЛ

о

і—»■ сл о о

сд

о

2000

1500

3000

КЗ

СЛ

о

2000

СО

о

о

о

о

о

о

Комбіноване

освітлення

при лам­пах нака- лювання

КЗ

о

о

СО

о

о

КЗ

о

о

СО СО

о о о о

СО

о

о

СО

о

о

СО

о

о

СО

о

о

СО

о

о

Одне загальне освітлення
 

[О

Сл

05
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Малий

Світлий

 

 

 

 

 

 

 

в

Великий

Середній

 

 

 

 

 

 

 

 

Середній

Темний

750

300

600

200

 

 

 

г

Середній

Великий

Світлий

Світлий

 

 

 

 

 

 

 

 

Великий

Середній

400

200

400

150

Серед­

ня

Від 0,5

 

в

Малий

Середній

Великий

Світлий

Середній

Темний

400

150

400

100

 

О

 

г

Середній

Світлий

 

 

 

 

 

о

IV

 

Великий

Світлий

 

 

 

 

 

 

 

 

Великий

Середній

300

150

300

100

 

о

 

а

Малий

Темний

300

200

300

150

сЗ

ігГ

 

 

Малий

Середній

 

 

 

 

 

 

б

Середній

Темний

200

150

200

100

2

 

V

 

Малий

Світлий

 

 

 

 

 

3

м

 

в

Середній

Великий

Середній

Темний

_

100

_

50

 

 

 

 

Середній

Світлий

 

 

 

 

 

 

 

г

Великий

Світлий

 

 

 

 

 

 

 

 

Великий

Середній

-

100

-

50

Груба

а>

 

 

Незалежно від

 

 

 

 

1 <= .3 10 ю

VI

-

характеристики тла чи контрасту об’єкта з тлом

-

100

-

50

8 1 1 Є X

Я Ю й

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Н о, (Ц

Я 8 з о т х

ч—1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 К ^

м 2 Я

П М Й

1

VII

 

Те саме

 

200

 

150

о В* н

 

 

 

 

 

 

 

 

 

\о н з

Ой Он 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

при періодичному відвіданні приміщення людьми

періодичне при по- стійному перебуванні людей у приміщенні

Загальне спостереження за ходом виробничого процесу: постійне спостереження;

-

VIII

и

С\

 

Незалежно від характеристики тла чи контрасту об’єкта з тлом

і

1

Сл

о

От

і

1

Сгі

[О

о

со

о

Основи охорони праці

Подпись: [О Сл 00


1

«

і

се

 

 

 

 

 

 

 

 

 

си

Он

X

О)

X

Я

Я

се

 

 

 

 

 

 

 

 

Я

X

2

се

 

 

а

 

 

 

 

20

8

Я

Я

 

 

 

 

 

 

М

 

о

 

 

 

 

 

 

 

 

Ч

я

со

 

 

 

 

 

 

 

 

со

•і-Ч

1

 

 

 

 

 

 

 

 

'І

й

Я

СЗ

 

 

 

 

 

 

 

 

О

а

X

 

 

 

 

 

 

 

 

Рн

0)

<1)

 

 

 

 

 

 

 

 

Рн

X

н

се

2

си

1

IX

 

и и

_

50

_

 

я

2

Я

 

 

 

 

 

 

 

д

се

X

се

 

 

 

 

 

 

 

 

ч

я

Я

 

 

 

 

 

 

 

 

М

О

6Ґ

с

X

я

 

 

І

 

 

 

 

 

се

Я

сЄ

н

О

—н

Я

о

.2

я

се

Я

о

со

• ^н

 

 

и

 

 

 

 

 

40

‘н

я

 

 

 

 

 

 

 

 

О

си

 

 

 

 

 

 

 

 

 

рц

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Примітки: 1. Тло - поверхня, яка прилягає до об’єкта, на якій він розглядається. Тло вважається: світлим - при коефіцієнті відобра­ження поверхні більше 0,4; темним - при коефіцієнті відображення поверхні менше 0,2.

Контраст об’єкта з тлом прийнято вважати: великим, коли його значення більше 0,5 (об’єкт і тло різко відрізняються щодо яскра­вості); середнім, коли його значення 0,2-0,5 (об’єкт і тло помітно від­різняються щодо яскравості); малим, коли він менше 0,2 (об’єкт і тло мало відрізняються щодо яскравості).

ЗМІСТ

вступ  з

Частина І. Правові та організаційні питання охорони праці       6

Розділ і. Законодавча та нормативна база України

про охорону праці    6

Визначення охорони праці  6

Основні положення законодавства про охорону праці   8

Державне управління охороною праці      14

Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів  16

Система управління охороною праці (СУОП) на підприємстві... 17

Основні завдання СУОП та напрямки створення

безпечних умов праці на підприємстві      18

Організація охорони праці на підприємстві          23

Питання для самоконтролю            33

Розділ 2. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві   36

Розслідування нещасних випадків  36

Спеціальне розслідування нещасних випадків     39

Розслідування професійних захворювань на виробництві.... 41

Розслідування аварій на виробництві        42

Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці 43

Аналіз, причини нещасних випадків та методи

вивчення травматизму        45

Питання для самоконтролю            47

ЧАСТИНА II. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЕНИ ПРАЦІ ТА ВИ­РОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ        49

Розділ 3. Повітря робочої зони        49

3.1 Виробнича санітарія та її завдання       49

Метеорологічні умови          50

Нормування та загальні заходи і засоби параметрів мікроклімату.. .54

Шкідливі речовини та їхній вплив на організм людини  56

Кількісні методи визначення вмісту шкідливих речовин

та заходи попередження професійних захворювань        59

Вентиляція і кондиціонування повітря у виробничих

приміщеннях 61

Питання для самоконтролю            65

Розділ 4. Освітлення виробничих приміщень       66

Вплив світла на організм людини  66

Види освітлення виробництв. Джерела освітлення        67

Нормування виробничої освітленості        71

Проектування систем штучного освітлення          73

Питання для само контролю           78

Розділ 5. Електромагнітні високочастотні (ВЧ) і надвисокочас­тотні (НВЧ) випромінювання           80

Вплив електромагнітних випромінювань на людину     80

Нормування електромагнітних випромінювань

радіочастотного діапазону   82

Захист від впливу електромагнітних полів           83

Розрахунок екрана    85

Питання для самоконтролю            87

Розділ 6. Лазерні випромінювання 88

Випромінювання оптичного діапазону     88

Вплив лазерних випромінювань на людину        89

Нормування лазерних випромінювань      91

Захист від впливу лазерних випромінювань        92

Питання для самоконтролю            93

Розділ 7. Іонізуючі випромінювання          94

Вплив іонізуючих випромінювань на організм людини 94

Нормування іонізуючого опромінення      96

Захист від джерел іонізуючого випромінювання  102

Рентгенівське випромінювання      106

Питання для самоконтролю            107

Розділ 8. Захист від шуму, ультразвука, інфразвука і вібрацій 108

Терміни і визначення шуму 108

Дія шуму, вібрацій, ультра- та інфразвука на організм людини,

професійні захворювання    110

Оцінка дії шуму і його нормування 114

Методи захисту від шуму, вібрацій, ультра- та інфра-звука .118

Питання для самоконтролю            120

Розділ 9. Санітарно-гігієнічні вимоги до територій, виробничих і

допоміжних приміщень, споруд     121

Класи санітарно-захисних зон шкідливих підприємств  121

Санітарно-побутові приміщення підприємств     123

Питання для самоконтролю            125

ЧАСТИНА III. ОСНОВИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ.

ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА         126

Розділ 10. Техніка безпеки під час експлуатації вантажопідій­мальних машин і засобів внутрішньо-заводського транспорту. Техніка безпеки під час експлуатації систем, що працюють під тиском  126

Державна реєстрація і технічний огляд

вантажопідіймальних машин, механізмів та кранів          126

Безпека праці під час експлуатації систем що працюють

під тиском      130

Питання для самоконтролю            134

Розділ 11. Блискавкозахист 136

Небезпека дії грозових розрядів      136

Захист будинків і споруд від дії блискавки            137

Розрахунок висоти блискавковідводу        138

Питання для самоконтролю            140

Розділ 12. Ураження електричним струмом         141

Причини і види ураження електричним струмом.

Терміни та визначення електробезпеки    141

Дія електричного струму при дотику людини до струмопро-

відних частин в різних мережах     149

Замикання електричного струму на землю.Крокова напруга.. 154

Три класи приміщень згідно з небезпекою ураження

електричним струмом          157

Заходи захисту від ураження електричним струмом       159

Захисне заземлення електроустановок      164

Питання для самоконтролю            177

Розділ 13. Захист від статичної електрики 179

Електризація твердих поверхонь, рідин, газів і пари       179

Небезпечні прояви статичної електризації            180

Способи і засоби захисту від статичної електрики          186

Питання для самоконтролю            197

Розділ 14. Поняття і визначення пожежної безпеки        199

Організація пожежної охорони       199

Показники пожежовибухонебезпеки речовин та матеріалів 201

Попередження пожеж і пожежний захист            214

Вибухопопередження і вибухозахист        221

Категорії виробництв з точки зору пожежо- вибухонебезпеки . .227

Евакуація людей із зони пожежі     232

Пожежний зв'язок та сигналізація  234

Питання для самоконтролю            234

Розділ 15. Гасіння пожеж    235

Гасіння пожеж і вогнегасильні речовини  235

Пожежі в резервуарах          239

Установки гасіння пожеж на складах ПММ         243

Організація гасіння пожеж на складах ПММ        249

Питання для самоконтролю            252

Література      253

ДОДАТКИ     255

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

 


[1] метою рівномірного розподілу повітряно- механічної піни по поверхні нафтопродукту, що го­рить, генератори піни встановлюють на даху резер­вуара (рис. 15.4) рівномірно по периметру. Монтаж генераторів піни, приладів сигналізації про пожежу, трубопроводів на резервуарах виконують відповід­но до Рекомендацій щодо обладнання резервуарів засобами пожежегасіння на складах ПММ. Піноге- нератор врізається в металевий короб (рис. 15.5), який приварюється до вікна, вирізаного в даху ре­зервуара, і піна в нього подається через це вікно.

Гасіння пожежі резервуарного парку або залізничної естакади, обладнаної зливно-наливними пристроями, з обох боків може об- лаштовуватись по території складу ПММ кільцева мережа розчи- нопроводів з розгалуженнями до окремих будівель і споруд, в тому числі і до резервуарів з неавтоматичною стаціонарною системою по­жежегасіння.